Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №580/12922/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12922/25 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-1; в/ч НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2; в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року до 17 лютого 2020 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням з 07 лютого 2017 року місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із застосуванням з 01 березня 2018 року щомісячної індексації-різниці;

- зобов`язання відповідача-1 нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 07 лютого 2017 року до 17 лютого 2020 року відповідно до вимог вказаного Закону та Порядку з визначенням з 17 лютого 2017 року місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року із застосуванням з 01 березня 2018 року щомісячної індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн;

- зобов`язання відповідача-2 нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період служби:

07 лютого 2017 року - 15 травня 2017 року та з 16 травня 2018 року до 07 лютого 2020 року у Військовій частині НОМЕР_2 ;

16 травня 2017 року - 01 листопада 2018 року та 01 березня 2018 року - 14 травня 2018 року - у Військовій частині НОМЕР_1 ;

- зобов`язано нарахувати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 :

Військову частину НОМЕР_2 за період служби 07 лютого 2017 року - 15 травня 2017 року та з 16 травня 2018 року до 07 лютого 2020 року;

Військову частину НОМЕР_1 за період служби 16 травня 2017 року - 01 листопада 2018 року та 01 березня 2018 року - 14 травня 2018 року,-

та виплатити з урахуванням вже виплачених сум коштів з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази незмінності грошового забезпечення позивача з січня 2008 року до початку служби у відповідача -1 - з 07 лютого 2017 року до 15 травня 2017 року, а у відповідача-2 з 16 травня 2017 року до 14 травня 2018 року, у зв`язку з чим обов`язок застосувати базовий місяць для індексації грошового забезпечення позивача січень 2008 року для відповідачів не доведений. Суд також дійшов висновку, що оскільки відсутні належні, достовірні та допустимі докази нарахування та виплати позивачу індексації у спірному періоді, протиправною є ця бездіяльність для відповідача-1 за період служби позивача 07 лютого 2017 року - 15 травня 2017 року та з 16 травня 2018 року до 07 лютого 2020 року, а для відповідача-2 - 16 травня 2017 року - 01 листопада 2018 року та 01березня 2018 року -14 травня 2018 року та належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання його вчинити такі дії відповідачів та виплатити з урахуванням вже виплачених сум коштів з одночасною компенсацією ПДФО відповідно до Порядку №44.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині зобов`язання нарахувати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 : Військову частину НОМЕР_2 за період служби 07 лютого 2017 року - 15 травня 2017 року та з 16 травня 2018 року до 07 лютого 2020 року; Військову частину НОМЕР_1 за період служби 16 травня 2017 року - 01 листопада 2018 року та 01 березня 2018 року - 14 травня 2018 року та ухвалити нове, яким зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 07 лютого 2017 року по 17 лютого 2020 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням з 17 лютого 2017 року місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із застосуванням з 01 березня 2018 року щомісячної індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт-1 зазначив, що з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суди дійшли висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року.

ОСОБА_1 наголосив, що оскільки підвищення грошових доходів в березні не відбулось, починаючи з березня 2018 року сума індексації грошового забезпечення (індексація-різниця) має виплачуватися у розмірі 4463,15 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.

Позивач відмітив, що з метою забезпечення ефективного захисту його прав та інтересів від порушень з боку відповідача, необхідно зобов`язати останнього нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації.

Позивач наголосив на тому, що належним відповідачем у справі є саме Військова частина НОМЕР_2 , оскільки вона є останнім місцем служби позивача.

З цих та інших підстав апелянт-1 вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

19 березня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про стягнення судових витрат, в якій просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн. До вказаної заяви, на підтвердження понесених позивачем судових витрат в суді апеляційної інстанції, надано копії: Договору від 06 листопада 2025 року, Додаткової угоди від 28 січня 2026 року, Акта наданих послуг від 17 березня 2026 року, квитанції до прибуткового ордера від 17 березня 2026 року.

23 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - Матвійчук Н.Є., подав заяву, в якій просив задовольнити заяву про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, представник відповідача-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт-2 зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у даній справі, так як військова частина НОМЕР_1 не звільняла позивача з військової служби та не здійснювала з ним остаточний розрахунок у зв`язку зі звільненням.

Відповідач-2 також відмітив, що оскільки в період з 01 грудня 2015 року по 01 березня 2018 року розміри тарифних окладів не змінювались, а зміна тарифних окладів, на яку посилається позивач відбулась в минулому - до 01 грудня 2015 року, підстави для зміни місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця» на січень 2008 року) відсутні

Додатково апелянт-2 зазначив, що підвищення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року на суму 5432,69 грн перевищило суму можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року у розмірі 4463,15 грн., що в силу положень абзацу 3 пункту 5 Порядку № 1078 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, підтверджує безпідставність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо допущення протиправної бездіяльності.

Також відповідач - 2 наголосив на тому, що належним відповідачем у справі є саме Військова частина НОМЕР_2 , оскільки вона є останнім місцем служби позивача.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

25 лютого 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу апелянта-1. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Апелянт -1 відмітив, що винагорода за безпосередню за участь в ООС(АТО) не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв`язку з чим така винагорода не враховуються при порівнянні розміру грошового забезпечення позивача в лютому і березні 2018 року. Додатково ОСОБА_1 зазначив, що оскільки підвищення грошових доходів в березні не відбулось, то починаючи з березня 2018 року сума індексації грошового забезпечення (індексація-різниця) має виплачуватися у розмірі 4463,15 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.

28 лютого 2026 року позивач подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що відповідач помилкового виключає зі складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року винагороду ПКМУ № 889 в розмірі 2862,45 грн.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року та від 24.02.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

23 березня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 - Ведмідь Сергій Олександрович, подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просив відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000,00 грн. та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за наслідками розгляду в суді апеляційної інстанції справи № 580/12922/25 до 0,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що сума витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 гривень є не обґрунтованою, не підтверджується належними та достовірними доказами, а заявлена сума є неспівмірною і завищеною.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року продовжено строк розгляду справи № 580/12922/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії на більш тривалий, розумний термін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 підлягають частковому задоволенню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року - скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, паспортом громадянина серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Записами з військового квитка серії НОМЕР_5 підтверджується зарахування позивача до списків особового складу відповідача-1 з 07 лютого 2017 року до 15 травня 2017 року, до списків особового складу відповідача-2 з 16 травня 2017 року до 14 травня 2018 року, а у період з 16 травня 2018 року до 07 лютого 2020 року у відповідача-1.

Адвокатськими запитами від 06 листопада 2025 року та від 17 листопада 2025 року представниця позивача звернулася до відповідача-1 з проханням надати копії архівних відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з розшифровкою всіх виплат помісячно за період проходження військової служби у відповідача-1, копію витягу з наказу про звільнення відповідача-1.

Відповідач-1 супровідним листом від 10 листопада 2025 року надав розрахунки грошового забезпечення за 2017 та 2018 роки, згідно з якими посадовий оклад позивача за період з червня 2017 року до лютого 2018 року встановлений у розмірі 645,00грн, у період з березня до травня 2018 року у розмірі 2820,00грн.

06 грудня 2025 року відповідач-1 видав довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 червня 2017 року до 31 травня 2018 року, у якій зафіксовано, що у період з червня 2017 до жовтня 2017 року індексація не нарахована, у період з листопада 2017 року до січня 2018 року індексація нарахована з урахуванням коефіцієнта 3,7% (у листопаді у розмірі 62,31грн, з грудня 2017 до січня 2018 у розмірі 65,19грн), у лютому коефіцієнт індексації встановлений з урахуванням коефіцієнта 6,9% у розмірі 121,58грн, у період з березня до травня 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нарахована. У примітці зазначено, що базовим місяцем для нарахування індексації встановлено травень 2015 та березень 2018 року.

Вважаючи таку бездіяльність військових частин протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №1282-XII).

Згідно із абзацом 2 ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону №1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, як передбачено абзацом третім ст.1 Закону №1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина друга статті 4 Закону №1282-XII).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1282-XII для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Частиною четвертою статті 4 Закону №1282-XII встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частиною п`ятою цієї ж норми передбачено, що у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацом першим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Абзацом другим пункту 4 Порядку № 1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац четвертий пункту 4 Порядку № 1078).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку № 1078).

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзац другий пункту 5 Порядку №1078 встановлює, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078).

Абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078).

Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Щодо базового місяця для нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає таке.

Аналіз пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що могло бути підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.

Отже, у спірних відносинах саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача у період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року.

Висновок суду першої інстанції про те, що у матеріалах справи відсутні докази незмінності грошового забезпечення позивача з січня 2008 року до початку служби у відповідача -1 - з 07 лютого 2017 року до 15 травня 2017 року, а у відповідача-2 з 16 травня 2017 року до 14 травня 2018 року, у зв`язку з чим обов`язок застосувати базовий місяць для індексації грошового забезпечення позивача січень 2008 року для відповідачів не доведений, є помилковим, оскільки як вбачається з абзацу 6 на сторінці 11 та абзаців 3, 11 на сторінці 12 відзиву на позовну заяву від 08 грудня 2025 року (в/ч НОМЕР_1 ), відповідач-2 не заперечує, а навпаки підтверджує, що підстави для застосування «базового місяця» січень 2008 року відсутні.

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 лютого 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Насамперед, слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за спірний період не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації, в той час як позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив.

У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування необхідно встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

За подібних обставин Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 сформував аналогічний висновок щодо права військовослужбовців на отримання індексації-різниці в період з 01.03.2018 по дату підвищення посадових окладів за рішенням Уряду відповідно до норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

З наявної в матеріалах справи довідки про нараховане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 вбачається, що у лютому 2018 року його грошове забезпечення становило 14534,60 грн (посадовий оклад - 645,00 грн; оклад за військовим званням - 45,00 грн; надбавка за вислугу років - 54,22 грн; премія - 3225,00 грн; щомісячна грошова винагорода - 2862,45 грн; винагорода АТО/ООС - 6870,97 грн; надбавка за виконання особливо важливих завдань (ВОВЗ) - 744,21 грн; надбавка за особливі умови служби - 96,75 грн), а в березні 2018 року - 13208,03 грн (посадовий оклад - 2820,00 грн; оклад за військове звання - 740,00 грн; винагорода АТО/ООС - 5571,43 грн; надбавка за вислугу років - 890,00 грн; премія - 3186,60 грн).

Таким чином, у березні 2018 року грошове забезпечення позивача у порівнянні з лютим 2018 року взагалі не збільшилося, а навпаки зменшилося.

Отже, у березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача у зв`язку із зміною посадових окладів не перевищило суму індексації, що склалась у березні 2018 року (4463,15 грн), розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн х 253,30% / 100).

Відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року має розраховуватись як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

З огляду на те, що у березні 2018 року грошове забезпечення позивача у порівнянні з лютим 2018 року взагалі не збільшилося, а навпаки зменшилося, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року становить 4463,15 грн.

Колегія суддів відмічає , що здійснення конкретного обрахунку індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача.

У цьому випадку, суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів.

Таким чином, саме на суб`єкта владних повноважень за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Посилання відповідача на те, що при обрахунку розміру індексації різниці виплаченої позивачу у лютому 2018 року відсутні підстави для врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», судова колегія зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що установлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наявними в матеріалах справи архівними відомостями (а.с.17,18) підтверджено, що позивач отримував щомісячну додаткову винагороду щомісячно протягом періоду проходження служби.

Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода мала постійний (систематичний) характер, а тому має враховуватись при визначенні розміру грошового забезпечення для розрахунку індексації.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, посилання на яку стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року в указаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що оскільки протягом строку проходження військової служби позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Щодо питання на кого покладається обов`язок з виплати спірних сум індексації грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 04 травня 2023 року у справі №640/29759/21 виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 07 лютого 2017 року по 15 травня 2017 року, у військовій частині НОМЕР_1 з 16 травня 2017 року по 14 травня 2018 року, у військовій частині НОМЕР_2 з 16 травня 2018 року по 17 лютого 2020 року.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) від 05 лютого 2020 року №46-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника Головного центр підготовки особового складу ввід 03 січня 2020 року №3-ОС (про звільнення), з 07 лютого 2020 року. (а.с.65)

Твердження апелянтів про те, що виплата індексації проводиться органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків частини у зв`язку із звільненням з військової служби, що спрямовано на уникнення подвійного стягнення заборгованості грошового забезпечення за попереднім місцем служби та за останнім, оскільки за останнім місцем служби суб`єкт владних повноважень зобов`язаний здійснити повний розрахунок з військовослужбовцем перед звільненням з урахуванням заборгованостей з попередніх місць служби, не спростовує висновків про те, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні у спірний період, оскільки індексація грошових доходів не є виплатою військовослужбовцю у зв`язку зі звільненням чи заборгованістю, а є періодичною виплатою й у цій справі є спірною.

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у п.50 постанови від 19.05.2025 року у справі № 420/20215/23.

З огляду на викладене вище, в/ч НОМЕР_2 зобов`язана здійснити нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 07 лютого 2017 року по 15 травня 2017 року та з 16 травня 2018 року по 17 лютого 2020 року, а в/ч НОМЕР_1 з 16 травня 2017 року по 14 травня 2018 року.

Також спірним є питання права позивача на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по день її фактичної виплати.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2025 року у справі №400/8389/21.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19 червня 2025 року по справі №580/11000/23.

Таким чином, враховуючи, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми, у ОСОБА_1 , на момент розгляду судом апеляційної інстанції цієї справи, право на таку компенсацію ще не виникло.

З огляду на встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення передбачені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо заявленого апелянтом клопотання про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 903/125/19.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

23 березня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 - Ведмідь Сергій Олександрович, подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просив відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000,00 грн. та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за наслідками розгляду в суді апеляційної інстанції справи № 580/12922/25 до 0,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що сума витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 гривень є не обґрунтованою, не підтверджується належними та достовірними доказами, а заявлена сума є неспівмірною і завищеною.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 520/1849/19.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судовою колегією встановлено, що між позивачем та адвокатом Матвійчуком Наталією Євгенівною укладено договір від 06 листопада 2025 року №28/25, відповідно до якого адвокат (Матвійчук Н.Є.) прийняв на себе зобов?язання щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги Клієнту (Хряпак О.В.), в тому числі щодо оскарження підстав звільнення з військової служби, стягнення в судовому порядку за період проходження військової служби заборгованості з виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди тощо, а клієнт зобов?язується оплатити надані юридичні послуги.

Відповідно до розділу 4 «Гонорар. Умови розрахунків» Договору №28/25 отримання винагороди Адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару (пункт 4.1).

При визначенні розміру гонорару враховується (пункт 4.2):

- обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення, ступінь складності правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження;

- важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги Клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин Адвоката з Клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація Адвоката.

Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього (пункт 4.3).

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку (пункт 4.4).

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами (пункт 4.5).

У разі дострокового розірвання договору з ініціативи Клієнта або його представника внесена сума гонорару не повертається, крім випадків, коли рішенням компетентного органу будуть встановлені факти несумлінного ставлення Адвоката до своїх обов?язків, передбачених цим договором та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (пункт 4.6).

Згідно Додаткової угоди б/н від 28 січня 2026 року до договору від 06 листопада 2025 року №28/25 Адвокат приймає на зобов?язання з надання Клієнту юридичних послуг в суді апеляційної інстанції у справі №580/12922/25 (пункт 1).

Гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень (пункт 2).

Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 20000,00 гривень не пізніше 5 днів після ухвалення судового рішення (пункт 3).

Дана додаткова угода є невід?ємною частиною Договору від 06 листопада 2025 року №28/25, складена у двох примірниках, по одному для кожної зі сторін (пункт 4).

Відповідно до Акту наданих послуг від 17 березня 2026 року б/н Адвокатом надано наступні послуги:

- усне консультування з вивченням документів Клієнта - 1000,00 грн;

- ознайомлення з архівними відомостями про грошове забезпечення Клієнта - 1000,00 грн;

- ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження - 1000,00 грн;

- складання та направлення до суду апеляційної скарги - 9000,00 грн;

- складання та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу - 4000,00 грн;

- складання та направлення до суду додаткових пояснень - 4000,00 грн.

Усього - 20000,00 грн.

Також позивачем на підтвердження оплати понесених витрат на правничу допомогу надано Квитанцію до прибуткового ордера від 17 березня 2026 року №28 на суму 20000,00 грн.

Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Колегія суддів зазначає, що визначена адвокатом сума (20000,00 грн) понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, яка не є співмірною зі складністю справи.

Таким чином, оскільки за наслідками розгляду у апеляційному порядку цієї справи апеляційна скарга задоволена частково, а заявлена сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних робіт, то витрати позивача на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача лише в сумі 5000,00 грн.

Розподіл судових витрат регулює, зокрема стаття 139 КАС України.

Так, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Підстави для розподілу судових витрат в частині сплати судового збору, з урахуванням приписів статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 07 лютого 2017 року по 15 травня 2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 16 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацїї-різниці у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 17 лютого 2020 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) індексацію-різницю у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 14 травня 2018 року року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) індексацію-різницю у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 16 травня 2018 року по 17 лютого 2020 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 2500,00 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 2500,00 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Розподіл судових витрат в частині судового збору не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя О.О. Осіпова

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 13 квітня 2026 року.