Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №400/3761/22 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3761/22

Головуючий І інстанції: Устинов І.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 16.05.2025р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

10.08.2022р. ТОВ «НАРП» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.01.2022р. №66514290704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 347 961 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 173 980,50 грн., а також №66614290704, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 215 222 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними та безпідставними, оскільки такі ґрунтуються на необґрунтованих і помилкових висновках перевірки, а не на підставі належного аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «НАРП» за вересень 2021р. та, відповідно, його первинних документів.

Представник ГУ ДПС у Миколаївській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ТОВ «НАРП» - задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.01.2022р. №66614290704 та від 20.01.2022р. №66514290704. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ТОВ «НАРП» судовий збір в сумі 11057,45 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ГУ ДПС у Миколаївській області 12.06.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просило скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.05.2025р. і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

30.06.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «НАРП» зареєстрований в якості суб`єкта господарювання 12.06.2002р., про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Основним видом економічної діяльності ТОВ «НАРП» є виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання (код КВЕД 30.30).

При цьому, іншими зареєстрованими видами діяльності позивача є: 33.12 ремонт та технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; 51.10 пасажирський авіаційний транспорт; 33.13 ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устатковання; 33.16 ремонт та технічне обслуговування повітряних та космічних літальних апаратів; 77.35 надання в оренду повітряних транспортних засобів; 51.21 вантажний авіаційний транспорт; 52.23 допоміжне обслуговування авіаційного транспорту; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 84.21 міжнародна діяльність.

Відповідно до вимог Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.12.2021р. №1595-р, наказу АТ «Українська оборонна промисловість» від 13.02.2024р. №91, створене ТОВ «НАРП» шляхом перетворення ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП», про що внесений запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.02.2024 №1010361450000036415.

За п.1.1 Статуту ТОВ «НАРП», позивач з дня його державної реєстрації є правонаступником усіх прав і обов`язків ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП».

У період з 30.11.2021р. по 06.12.2021р. відповідно до пп.19.1.6 п.19.1 ст.19, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України, на підставі наказу ГУ ДПС у Миколаївській області від 17.11.2021р. №2087-п і направлень від 30.11.2021р. №2872/14-29-07-10 та №2871/14-29-07-10 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дотримання ним податкового законодавства при декларуванні за вересень 2021р. від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 13.12.2021р. №9091/14-29-07-04/09794409.

Відповідно до вказаного акта, перевіркою встановлено порушення щодо яких виникли спірні правовідносини, а саме порушення:

- п.п.198.1-198.3 ст.198 та п.п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України, оскільки позивачем завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за вересень 2021р., на 347961 грн.;

- п.п.198.1-198.3 ст.198 та п.п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України, оскільки позивачем завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 215222 грн.

20.01.2022р., на підставі висновків акту від 13.12.2021р. №9091/14-29-07-04/09794409, ГУ ДПС у Миколаївській області було прийнято такі податкові повідомлення-рішення:

- №66514290704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 347961 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 173980,50 грн.,

- №66614290704, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 215222 грн.

Не погоджуючись із вказаними діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (або вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; із дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (окрім НБУ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 ПК України).

При цьому, відповідно до пп.21.1.1,21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, окрім іншого, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як видно зі змісту приписів пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України, постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України регламентовано те, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки та інші) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не відбулося, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги виключно ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, податковим кредитом вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 цього Кодексу).

У силу вимог п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту, зокрема, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, а також придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України регламентовано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник оподатковувані операції протягом відповідного звітного податкового періоду.

Як визначено п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

При цьому, у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними у абз.1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, що отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі ж якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

У відповідності до пп.200.1 та 200.2 ст.200 ПК України, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. за №996-ХІV, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Так, як визначено у ст.1 Закону №996-ХІV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стаття 9 цього Закону закріплює, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або ж інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічне визначення первинних документів надано і конкретизовано у п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88).

Разом із тим, слід зазначити про те, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних, несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи.

Таким чином, вищезазначені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Водночас, договір не являється первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або ж припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить виключно про намір виконання певних дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Інакше кажучи, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога ж стосовно реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондується з названими вище нормами ПК України.

Судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що законодавцем чітко визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин, за результатами яких і відбулася зміна майнового стану платника податків та, відповідно, змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку, позивачем, його виконання, тобто реалізація та отримання товарів, а також здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Як уже зазначалося вище, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Позивачем же були підтверджені витрати, як засіб оплати за отримані від контрагентів товари (а саме шини в асортименті до транспортних засобів), наявні докази руху коштів, зміна майнового стану та активів позивачем доведена.

Матеріалами справи підтверджується, що перевірку позивача проведено з питань дотримання ним податкового законодавства при декларуванні за вересень 2021р. від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

Так, висновки, зазначені в акті перевірки, які в подальшому й стали підставою для прийняття ГУ ДПС у Миколаївській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, щодо завищення суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за вересень 2021р., та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, ґрунтуються фактично на доводах щодо нереальності господарських операцій ТОВ «НАРП» з контрагентами ТОВ «АКСАРІЯ», ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП», ТОВ «СКАІРПРОМ», ТОВ «АВІА ПАРТНЕРС ГРУП», ПАТ «РОКС», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПК ІНДУСТРІЯ», ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР», ТОВ «ІМПЕРА ГРУП», ТОВ «СНГ-КОМПЛЕКТ».

Так, перевіркою встановлено, що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено джерело походження ТМЦ, придбаних позивачем у ТОВ «АКСАРІЯ», ТОВ «АВІА ПАРТНЕРС ГРУП», ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП», ТОВ «СКАІРПРОМ», ПАТ «РОКС», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПК ІНДУСТРІЯ», ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР», ТОВ «ІМПЕРА ГРУП», ТОВ «СНГ-КОМПЛЕКТ» (у тому числі по ланцюгу постачання). Зазначені контрагенти-постачальники не є підприємствами-виробниками та не здійснювали зовнішньоекономічну діяльність з імпорту товарів, які в подальшому реалізовувались на адресу ДП «НАРП».

У свою чергу, ДП «НАРП» до перевірки не надано документів продукції, які відповідають нормам чинних стандартів (а саме ТУ, ГОСТ, технічній документації) для вказаного виду продукції та підтверджуються паспортами, адже позивач (державний концерн «УКРОБОРОНПРОМ») є підприємством літакобудівної промисловості. При цьому, надані до перевіри товарно-транспортні накладні не містять інформацію стосовно вантажно-розвантажувальних операцій, про відстань перевезення, розрахунок сплати; експрес-накладні не містять інформацію стосовно найменування продукції, яка перевозилась, її кількість, що, як стверджується відповідачем, не дає змогу в повному обсязі ідентифікувати господарську операцію.

Також, як зазначив відповідач, відповідно до наданої до перевірки Книги обліку довіреностей (у паперовій формі, розпочата з 01.01.2021р. на 20 аркушах) записи щодо видачі довіреностей матеріально відповідальним особам на отримання ТМЦ від вищевказаних постачальників відсутні (крім ТОВ «ІМПЕРА ГРУП»); згідно з даними податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) зазначені контрагенти-постачальники не мають достатньої кількості трудових ресурсів або ж взагалі не звітують; вказані контрагенти-постачальники не декларують наявність у них складів / виробничих приміщень тощо. Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних перевіркою не встановлено придбання контрагентами постачальниками послуг зберігання товарів, навантажувально-розвантажувальних робіт, опалення, газопостачання, водопостачання, зв`язку, придбання канцелярських засобів тощо. Відсутність таких витрат, на переконання відповідача, є одним із свідчень фактичної неможливості здійснення господарської діяльності даними суб`єктами господарювання.

Окрім того, згідно з даними податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) зазначені контрагенти-постачальники не мають достатньої кількості трудових ресурсів або взагалі не звітують.

На підставі викладеного вище, ГУ ДПС у Миколаївській області було зроблено висновок про документальне оформлення придбання ТМЦ з джерела невідомого походження (або з такого, що не відповідає документально оформленому), з його легалізацією за рахунок використання документів таких «контрагентів», що фактично не могли і не здійснювали постачання.

У контексті наведених висновків податкової перевірки, а також доводів апеляційної скарги, колегія суддів, в першу чергу, звертає увагу на те, що належними та допустимими, в розумінні ст.124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду, оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, що передбачені у ст.191 та ст.212 КК України, або ж рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, адже наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207,208,250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином, або ж рішення суду про визнання правочину недійсним, оскільки згідно з ч.3 ст.228 ЦК України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою стосовно визнання такого правочину недійсним.

Проте, як свідчать матеріали цієї справи, представником відповідача не надано до судів обох інстанцій жодних доказів щодо наявності будь-яких обвинувальних вироків суду або рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами чи рішень суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами.

Як уже зазначалося колегією суддів вище, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Тобто, з урахуванням вимог ст.9 Закону №996-ХІV, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ повинен бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Визначаючись щодо обґрунтованості доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає про таке.

По-перше, не надання Товариством сертифікатів якості та паспортів на товар не є доказом нереальності господарських операцій, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог ст.9 Закону №996-ХІV. Сертифікати якості і паспорти на товар підтверджують саме якість товару, натомість незрозуміло яким чином підтвердження якості товару впливає (може впливати) на право на податковий кредит з ПДВ.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 23.10.2018р. у справі №808/849/17, від 24.01.2019р. у справі №803/1712/13-а та від 16.03.2023р. у справі №640/8924/19.

Більш того, суд апеляційної інстанції наголошує, що сертифікати якості і товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому, навіть їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.08.2022р. у справі № 400/3884/19.

По-друге, посилання відповідача на те, що в експрес-накладних не зазначено номенклатуру і кількість товару, також не можуть прийматися до уваги, адже такі заповнюються представниками транспортних компаній в установленій формі-чека та позивач ніяким чином не може вплинути на реквізити експрес-накладної. Більше того, як уже зазначалося вище, твердження контролюючого органу щодо відсутності сертифікатів якості придбаної позивачем у своїх контрагентів продукції не може вплинути на реальність господарської операції.

По-третє, відносно не зазначення у наданих видаткових накладних номеру та дати довіреності, а також не надання до перевірки Книги обліку довіреностей і довіреностей на отримання ТМЦ, то колегія суддів наголошує на тому, що обов`язковість оформлення довіреностей була передбачена за вимогами «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів від 16.05.1996р. №99, проте вказаний наказ визнаний таким, що втратив чинність з 01.01.2015р. згідно з наказом Міністерства фінансів 30.09.2014р. №987.

При цьому, не зайвим буде зазначити й про те, що окремі та несуттєві дефекти первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не можуть слугувати достатньою підставою для висновків податкового органу про нереальність цих господарських операцій.

По-четверте, колегія суддів наголошує, що відсутність у контрагента матеріальних і трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі №816/166/15-а, від 17.04.2018р. у справі №826/14549/15, від 13.08.2020р. у справі №520/4829/19 та від 13.08.2020р. у справі №520/4829/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до адміністративного позову долучено первинні документи: видаткові накладні, які відображають факт передачі на адресу Товариства товару його контрагентами. Окрім цього, було надано й інші документи, а саме: договори, специфікації до них, експрес-накладні, ТТН, прибуткові накладні, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, лімітні відомості, платіжні доручення та податкові накладні.

Тобто, фактичний рух товару підтверджується видатковими накладними, які містять необхідну інформацію, що дозволяє ідентифікувати господарську операцію та осіб, які брали безпосередню участь в ній; транспортними документами, які містять інформацію щодо способу доставки (руху) товару покупцю.

Факт отримання товару підтверджується прибутковими накладними, які складаються в момент прийняття поставленого товару на склад матеріалів і підписуються матеріально-відповідальними особами (комірниками). Факт підписання прибуткової накладної є доказом факту оприбуткування отриманого товару і прийняття його на склад під відповідальне зберігання комірниками ТОВ «НАРП».

Накладні-вимоги і лімітні відомості, що додані до позову, додатково дозволяють підтвердити реальність існування активу та його використання у господарській діяльності ТОВ «НАРП»: містять інформацію про передачі відповідної кількості матеріалів під виконання визначеного виду робіт.

Таким чином, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що в матеріалах цієї справи наявні усі необхідні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами. При чому, варто зауважити на тому, що такі документи складені за результатами реально проведених господарських операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі усі необхідні відомості щодо змісту і обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Аналогічна правова позиція з цих спірних питань викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2024р. у справі №400/4348/21.

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апелянта, у свою чергу, цих висновків не спростовують.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах обох інстанцій.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 13.04.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко