Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №280/8362/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/8362/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року (суддя Максименко Л.Я.) у справі № 280/8362/25 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, третя особа - Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, третя особа - Запорізький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, у якому просив:

- визнати незаконним, протиправним і скасувати наказ № С-БВПД/005/02.3.4-02//2 від 16.05.2025 керівника Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги;

- стягнути з відповідача моральну шкоду 50000 грн. та матеріальні витрати за юридичну підтримку та інше згідно наданого розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добросовісно користувався правничою допомогою в межах справи № 908/485/16, проте відповідач незаконно припинив надання правничої допомоги позивачу, не обґрунтувавши на підставі закону таке рішення. Фактично відповідач послався на якісь "сумніви" щодо процесуального статуту позивача у справі про банкрутство, хоча це питання встановлено ухвалою суду від 14.06.2016, що ОСОБА_1 є конкурсним кредитором учасником в справі 908/485/16. Позивач зазначав, що листом від 08.07.2025 суддя Черкаський В.І. надав інформацію, що позивач є учасником справи в справі 908/485/16. Стверджував, що 26.06.2025 звертався з заявою про скасування наказу № С-БВПД/005/02.3.4-02/2 від 16.05.2025 до керівника Південно-Східного міжрегіонального центру безоплатної вторинної правничої допомоги, до керівника Коордінаційного центру з надання БПД на електрону адресу, але наказ № С-БВПД/005/02.3.4-02/2 від 16.05.2025 не було скасовано. Відповідач неправомірно позбавив позивача правничої допомоги. Відповідач усвідомлено діяв незаконно, оскільки був обізнаний з законодавством і наявністю у позивача матеріального інтересу до результатів розгляду справи. Моральну шкоду позивач оцінює в 50 000 грн. і ця сума є співмірною із сумою ймовірних втрат позивача, пов`язаних з затримкою у наданні правничої допомоги, із ступенем і тривалістю змін у звичайному розпорядку життя позивача, а також з часом, витраченим позивачем на відновлення своїх прав і нейтралізацію негативного впливу

правопорушення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № С-БВПД/005/02.3.4-02/2 від 16.05.2025.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не доведено правомірність наказу № С-БВПД/005/02.3.4-02//2 від 16.05.2025 та не надано доказів наявності визначених законом підстав для його прийняття.

Суд звернув увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, суд зауважив, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення матеріальних витрат за юридичну підтримку та інше, згідно наданого розрахунку, будь-яких доказів понесення витрат на правову допомогу не надає. Тому, відсутні підстави для стягнення на його користь правничої допомоги.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що на підтвердження завданої моральну шкоду, позивач посилався на завдання йому психологічної травми поведінкою відповідача у спірних правовідносинах. Вважає, що він внаслідок дій відповідача зазнав моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності, стресовому стані, почутті страху та безсилля, втраті віри у правову державу, психоемоційному напруженні. Відтак, скаржник наполягає, що його немайнові права порушенні, а тому моральна шкода підлягає відшкодуванню відповідачем. Зауважує, що суд першої інстанції не дослідив, що витрати на юридичну підтримку підтверджено розрахунком та чеками.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 07.05.2018 позивач звернувся до Запорізького місцевого центру із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з питання представництва інтересів у суді по справі № 908/485/16.

08.05.2018 Запорізьким місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги прийнято наказ від 08.05.2018 року № 263 "Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ".

Наказом Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № С-БВПД/005/02.3.4-02/2 від 16.05.2025, зокрема, скасовано наказ Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 08.05.2018 № 263, у зв`язку із тим, що місцевий центр застосував неправильний підхід при розгляді звернення від 07.05.2018 року; скасовано доручення Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від "10" березня 2025 року № 429 у зв`язку зі скасуванням наказу Запорізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 08.05.2018 року № 263.

Покликаючись на протиправність наказу відповідача від 16.05.2025, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стосовно стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Колегія суддів враховує, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

З огляду на наведені позивачем аргументи, заподіяння моральної шкоди позивач фактично пов`язує із неправомірністю спірного наказу № С-БВПД/005/02.3.4-02/2 від 16.05.2025.

Натомість, сам по собі факт неправомірності наказу відповідача не може свідчити про заподіяння особі моральної шкоди. Тобто, сам лише факт порушення прав позивача у спірному випадку не може слугувати виключною та достатньою підставою для стягнення моральної шкоди.

Суд зауважує, що необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну немайнову шкоду є не лише встановлена неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, а й наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою.

Позивач під час розгляду справи не навів переконливих доводів з належним їх обґрунтуванням і підтвердженням, що внаслідок прийняття відповідачем наказу від 16.05.2025 йому було заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість позову, в частині заявлених вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу.

Приписами ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Положеннями ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Як правильно дослідив суд першої інстанції, позивачем не подано до матеріалів справи документи, які передбачено ст. 134 КАС України, на підтвердження судових витрат позивача на правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції у зв`язку з розглядом цієї справи.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи у спрощеному позовному провадженні.

Апеляційний суд звертає увагу, що ч.6 статті 12 КАС України встановлює, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Разом з тим, відповідно до ч.2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З аналізу частин 1 і 2 статті 257 КАС України висновується, що справи незначної складності, які визначені частини шостої статті 12 КАС України та перелік яких не є вичерпним, розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження в безальтернативному порядку.

Водночас, судам процесуальними законом надано право здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження і розгляд усіх інших справ, віднесених до юрисдикції адміністративного суду, за виключенням лише тих, які зазначені у частині четвертій статті 257 КАС України, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд констатує, що жоден із вище перелічених чотирьох виключних випадків не є аналогічним предмету спору у даній справі, що спростовує доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи у спрощеному позовному провадженні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 280/8362/25 –без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 13.04.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров