Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №440/199/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р. Справа № 440/199/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 р. (постановлену суддею Ясиновським І.Г.) по справі № 440/199/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Служби Безпеки України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08.01.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Полтавській області, в якому просив: визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Полтавській області щодо ненарахування і невиплати йому частини одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років, тобто за 09 повних календарних років служби в сумі 298521 грн.; зобов`язати Управління Служби безпеки України в Полтавській області нарахувати та виплатити йому частину одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років, тобто за 09 повних календарних років служби в сумі 298521 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Управління Служби безпеки України в Полтавській області подало до суду клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 р. і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Згідно з ч. 15 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та для усунення недоліків позивачу надано п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

11.02.2026 р. позивач особисто ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується його особистою розпискою на його клопотанні від 02.02.2026 р., а також в цей же день позивач особисто під розписку отримав копію ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. (а.с. 48, 49).

Проте, у встановлений ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. строк, позивач не усунув недоліки позовної заяви.

19.02.2026 р. до Полтавського окружного адміністративного суду на виконання ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. надійшла заява ОСОБА_1 від 17.02.2026 р., тобто з пропуском наданого позивачу п`ятиденного строку для усунення недоліків, який закінчився 16.02.2026 р.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 .

Доводи апелянта, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, безпідставно надав йому для усунення недоліків позовної заяви лише п`ять днів, а не десять днів, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Таким чином, оскільки ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. постановлена судом першої інстанції після відкриття провадження у справі, то судом першої інстанції правильно застосовано, передбачений ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Доводи апелянта щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23, суд апеляційної інстанції також вважає помилковими, оскільки вказані висновки не є релевантними у спірних правовідносинах, так як стосуються питання необхідності застосування статті 233 Кодексу законів про працю України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 р. по справі № 440/199/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін