Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №520/2561/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 р.Справа № 520/2561/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/2561/26

за позовом ОСОБА_1

до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, оформлену листом №01-40/569 від 04.02.2026, щодо внесення змін до сертифікату на право на земельну частку (пай) акціонерного товариства «Промінь» серії ХР №004315 у зв`язку з переходом до ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) на підставі договору дарування від 29.12.2025;

- зобов`язати Богодухівську районну державну адміністрацію Харківської області внести зміни до сертифікату на право на земельну частку (пай) акціонерного товариства «Промінь» серії ХР №004315 у зв`язку з переходом до ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) на підставі договору дарування від 29.12.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснено позивачу, що даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Одночасно зазначив, що Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області при вирішенні адміністративної справи допустила саме неналежне виконання своїх повноважень - публічно-владних управлінських функцій, пов`язаних із внесенням змін до сертифікату про перехід права на земельну частку (пай). Таким чином, оскільки у цій справі спір є публічно-правовим, то на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини підлягають розгляду в цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України).

Частиною 1 ст.168 КАС України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.2 ст.171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.6 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з п.п. 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, які стосуються безпосередньо особи, яка звертається за захистом своїх прав.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 у справі №11-192апп18 зазначив, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, даний спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Судовим розглядом встановлено, що в поданому до Богодухівської районної державної адміністрації зверненні позивач не ставив вимог про виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), оскільки це питання відноситься до компетенції інших державних органів. Натомість, у поданій заяві просив лише внести зміни до сертифікату на право на земельну часку (пай) серії ХР № 004315 у зв`язку з переходом до позивача права на земельну частку (пай), посвідченого цим сертифікатом, на підставі укладеного договору дарування від 29.12.2025.

Крім того, право на земельну частку (пай) АТ «Промінь» виникло у позивача на підставі укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору дарування від 29.12.2025, до якого було додано сертифікат на право на земельну частку (пай) АТ «Промінь» серії ХР № 004315. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина 1 статті 204 ЦК України)

Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 по справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 21.07.2021 по справі № 505/3470/14-ц, від 02.02.2022 по справі № 175/2928/20.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що станом на даний час договір дарування права на земельну частку (пай) АТ «Промінь» від 29.12.2025 є дійсним, і всі права, набуті сторонами за ним, повинні безперешкодно здійснюватися.

Колегія суддів звертає увагу, що Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області не зверталася до суду із вимогами про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай) АТ «Промінь» від 29.12.2025, або ж застосування наслідків нікчемності цього правочину, що в свою чергу свідчило б про наявність спору про право цивільне, і відносило розгляд такого спору саме судам цивільної юрисдикції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області при вирішенні адміністративної справи допустила саме неналежне виконання своїх повноважень - публічно-владних управлінських функцій, пов`язаних із внесенням змін до сертифікату про перехід права на земельну частку (пай), а тому між сторонами відсутній спір про право цивільне.

З урахуванням вищевикладеного, колегія дійшла висновку, що оскільки у цій справі спір є публічно-правовим, пов`язаний з оскарженням незаконної відмови районної державної адміністрації у внесенні змін до сертифікату про право на земельну частку (пай), то на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Судом першої інстанції не надано оцінку зазначеним вище підставам позову, не встановлено обставин щодо наявність спору про право у даній справі, з урахуванням чого суд дійшов передчасного висновку про те, що спір у справі належить вирішувати суду цивільної юрисдикції.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, приймаються колегією суддів у якості належних.

Відповідно до частини третьої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 520/2561/26 скасувати.

Справу №520/2561/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 13.04.2026 року