Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №639/3600/17 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 р.Справа № 639/3600/17

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Турченко Т.В., повний текст складено 10.02.26 року по справі № 639/3600/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області , Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання незаконним рішення, відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17.07.2023 задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Визнано рішення відділу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова від 16.08.2014 щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії від заробітної плати з урахуванням довідки від 01.07.2014 № 98/20-30-05-50, виданої Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі протиправним.

Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2014 з урахуванням довідки від 01.07.2014 № 98/20-30-05-50, виданої Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати за розгляд справи судом віднесено за рахунок держави.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ГУ ПФУ в Харківській області подали апеляційні скарги.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Харківській області залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17.07.2023 по справі № 639/3600/17 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення відділу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова від 16.08.2014 щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії від заробітної плати з урахуванням довідки від 01.07.2014 № 98/20-30-05-50, виданої Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі протиправним.

Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2014 по 01.10.2017 з урахуванням довідки від 01.07.2014 № 98/20-30-05-50, виданої Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі.

В частині позовних вимог про встановлення факту корупційних діянь та стягнення нанесеної позивачу моральної та матеріальної шкоди за ознаками статей 364, 365-2 Кримінального кодексу України, відповідно до статті 68 Закону України «Про запобігання корупції» з начальника ГУ ПФУ у Харківській області Ачкасова В., посадовця ГУ ПФУ у Харківській області Зятевої Т.В.; посадової особи Шевченківського об`єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова Кайдалової С., посадових осіб ДФС України ГУ ДФС у Харківській області Центральної ДПІ м. Харкова ОСОБА_2 , Чернявської А., посадових осіб ГУ Держпраці у Харківській області Петренко О., Голуб Р., ОСОБА_3 закрито провадження у справі № 639/3600/17. Роз`яснено, що зазначені вимоги розглядаються в порядку кримінального судочинства.

Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 доповнено резолютивну частину постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі № 639/3600/17 наступним: «Зобов`язати ГУ ДПС України у Харківській області видати оновлену довідку про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з зазначенням премій у сумі: за жовтень – 106.38 грн, листопад 2010 446.80 грн, за грудень 2010 378.81 грн з врахуванням висновків суду». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

14.05.2025 до Київського районного суду м. Полтави надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанов Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 639/3600/17 згідно ст. 378, 382, 382-1, 383 КАС України.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 09.06.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанов Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 639/3600/17 згідно ст. 378, 382, 382-1, 383 КАС України задоволено.

Зобов`язано ГУ ДПС України у Харківській області України та ГУ ПФУ в Харківській області відповідно до статті 382 КАС України в тридцяти денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали суду подати до Київського районного суду м.Полтави звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

01.07.2025 ГУ ДПС у Харківській області подано звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

07.07.2025 ГУ ПФУ в Харківській області подано звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 16.07.2025 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання звіту ГУ ДПС у Харківській області поданого до суду 01.07.2025 та звіту ГУ ПФУ в Харківській області поданого до суду 07.07.2025 недійсними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства відмовлено.

Прийнято та затверджено звіт ГУ ДПС у Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 за позовом ОСОБА_1 .

Прийнято та затверджено звіт ГУ ПФУ в Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 за позовом ОСОБА_1 .

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, просила скасувати ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 16.07.2025.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 16.07.2025 по справі № 639/3600/17 скасовано.

Прийнято постанову, якою відмовлено у прийнятті звіту ГУ ДПС у Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

Накладено на керівника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_4 штраф у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень.

Половину штрафу в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень стягнуто на користь ОСОБА_1 , іншу половину штрафу в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) стягнути на користь Державного бюджету України.

Зобов`язано ГУ ДПС у Харківській області подати звіт до суду першої інстанції про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 протягом одного місяця з моменту отримання копії постанови.

Відмовлено у прийнятті звіту ГУ ПФУ в Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

Накладено на керівника ГУ ПФУ в Харківській області ОСОБА_5 штраф у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень.

Половину штрафу в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень стягнуто на користь ОСОБА_1 , іншу половину штрафу в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) стягнути на користь Державного бюджету України.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області подати звіт до суду першої інстанції про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 протягом одного місяця з моменту отримання копії постанови.

Скасовуючи ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 16.07.2025 суд апеляційної інстанції встановив, що доказів того, що рішення суду було виконано у повному обсязі ГУ ДПС у Харківській області та ГУ ПФУ в Харківській області відповідачами не надано.

29.10.2025 ГУ ПФУ в Харківській області повторно подано звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17. Разом зі звітом ГУ ПФУ в Харківській області подало клопотання про звільнення керівника від сплати штрафу.

Крім того, 30.10.2025 ГУ ДПС у Харківській області подано звіт про виконання рішення суду та клопотання про звільнення від сплати штрафу.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05.11.2025 прийнято звіт ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

Клопотання ГУ ДПС у Харківській області про звільнення від сплати штрафу задоволено.

Звільнено керівника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_4 , відповідального за виконання рішення суду від сплати штрафу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560 грн, накладеного постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі №639/3600/17.

Відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт до суду першої інстанції про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 протягом одного місяця з моменту набрання чинності ухвали суду.

Відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про звільнення від сплати штрафу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2026 задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05.11.2025 по справі № 639/3600/17 скасовано в частині задоволення клопотання ГУ ДПС у Харківській області про звільнення від сплати штрафу та звільнення керівника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_4 , відповідального за виконання рішення суду від сплати штрафу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560 грн, накладеного постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 639/3600/17.

В цій частині прийняти постанову, якою у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Харківській області про звільнення від сплати штрафу, відмовлено.

В іншій частині ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05.11.2025 залишено без змін.

03.12.2025 ГУ ПФУ в Харківській області подано звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17. В звіті вказували на те, що ГУ ДПС у Харківській області на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17, на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 639/3600/17 виготовлено довідку від 22.10.2025 № 99/Р/20-40- 10-02-11 про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» для перерахунку пенсії, із зазначенням премій: за жовтень 2010 – 106.38 гри, за листопад 2010 – 446.80 грн, за грудень 2010 – 378.81 грн. Довідку № 99/Р/20-40-10-02-11 від 22.10.2025 ГУ ДПС у Харківській області направлено до ГУ ПФУ в Харківській області. На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 по справі 639/3600/17, доповненої Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 по справі 639/3600/17, ОСОБА_1 з 01.08.2014 проведено перерахунок пенсії з урахуванням довідки від 22.10.2025 № 99/Р/20-40-10-02-11, виданої ГУ ДПС у Харківській області про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» за 2009-2010. Сума боргу за період з 01.08.2014 по 30.09.2017 склала 5 167.17 гривень. ОСОБА_1 у жовтні 2025 та в листопаді 2025 нараховано по 187.35 грн через відділення поштового зв`язку 61157 АТ «УКРПОШТА». Сума невиплачених коштів за рішенням суду складає 4 792.47 грн. Разом зі звітом ГУ ПФУ в Харківській області подало клопотання про звільнення керівника від сплати штрафу.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10.02.2026 прийнято звіт ГУ ПФУ в Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

В задоволення клопотання ГУ ПФУ в Харківській області про звільнення від сплати штрафу відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10.02.2026 в частині відмови в задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Харківській області про звільнення від сплати штрафу та винести рішення про задоволення даного клопотання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що перерахунки пенсії позивача здійснюється органом Пенсійного фонду виключно на підставі документів, що надходять від компетентних органів, зокрема від ГУ ДПС у Харківській області. Вказані перерахунки перебувають у прямій залежності від дати фактичного отримання відповідних довідок, які містять відомості, необхідні для обчислення розміру пенсії. Після надходження довідки від 01.07.2014 № 98/20-30-05-50, виданої Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі органом Пенсійного фонду у межах наданих повноважень та у встановлені законодавством строки було проведено перерахунок пенсії позивача з 01.08.2014 по 01.10.2017 відповідно до зазначених у ній показників. У подальшому, на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 639/3600/17 ГУ ДПС у Харківській області виготовлено довідку від 22.10.2025 № 99/Р/20-40-10-02-11 та направлено до ГУ ПФУ в Харківській області, яка містила відомості, що підлягали врахуванню при визначенні розміру пенсії. Після її отримання було здійснено повторний перерахунок пенсії. До моменту її фактичного отримання ГУ ПФУ в Харківській області об`єктивно не мало правових підстав та можливості здійснити перерахунок із врахуванням відповідних даних, оскільки такі відомості були відсутні у його розпорядженні. Саме несвоєчасне надання ГУ ДПС у Харківській області необхідної довідки зумовило проведення повторного перерахунку пенсії та, як наслідок, необхідність повторного подання звіту ГУ ПФУ в Харківській області про виконання судового рішення. Таким чином, орган Пенсійного фонду діяв своєчасно, добросовісно та в межах компетенції, вчинивши всі дії, які від нього залежали. Необхідність повторного перерахунку була зумовлена виключно датою надходження другої довідки від ГУ ДПС у Харківській області, а не будь-якою протиправною бездіяльністю з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Зазначає, що ОСОБА_1 у жовтні 2025 та в листопаді 2025 нараховано по 187.35 грн через відділення поштового зв`язку 61157 AT «УКРПОШТА». Різниця у пенсії в розмірі 4 792.47 грн виплачуватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Подальші заходи щодо виділення коштів із Державного бюджету на фінансування виконання вказаного судового рішення від діяльності головного управління не залежать, у зв`язку з чим неможливо зазначити строк виконання судового рішення в повному обсязі. Ситуація зумовлена дефіцитом бюджетних призначень на фінансування таких виплат у загальнодержавному масштабі. Посилається на рішення Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 та від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а в яких суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Вказує, що керівником ГУ ПФУ в Харківській області було вжито всіх заходів щодо виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповненнях до відзиву позивач просить відмовити відповідачу ГУ ПФУ в Харківській області у задоволенні вимог апеляційної скарги із наведеними в ній неправдивими цифрами про ніби то нараховані, але не виплачені суми заниження пенсії державного службовця ОСОБА_1 протягом 15 років з дня виникнення - сума боргу через заниження пенсії склала більше ніж 300 тисяч грн з лютого 2011 по травень 2016 разом із коефіцієнтами інфляції та 3% банку за 170 місяців невиплати заборгованості. Скасувати ухвалу від 10.02.2026 неповноважного Київського районного суду в повному обсязі через порушення суддею під час затвердження звіту відповідача статті 37 КАСУ та п.1 статті 382 КАС України за відсутності у судді владних повноважень на здійснення судового контролю за постановами суду вищої інстанції. До відповідача ГУ ПФУ в Харківській просить застосувати штрафні санкції, передбачені за неприйняття судом звіту або в разі неподання такого звіту, встановити відповідачу ОСОБА_5 новий строк для подання звіту до повноважного Другого апеляційного адміністративного суду. Позивач також просить витребувати у відповідача : пенсійну справу позивача ОСОБА_1 для дослідження наявних фінансових документів для призначення заниженої пенсії державного службовця і Акту перевірки оновленої довідки від ГУ ДПС у Харківській області від 22.10.2025 № 99/р/20-40-10-02-11.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в частині відмови в задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Харківській області про звільнення від сплати штрафу, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка ухвалі суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи з задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Харківській області про звільнення від сплати штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ГУ ПФУ в Харківській області виконано рішення суду несвоєчасно та надано повторний звіт про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 підстав для звільнення керівника ГУ ПФУ в Харківській області, відповідального за виконання рішення суду від сплати штрафу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560 грн, накладеного постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 639/3600/17 немає.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Отже, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказана позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 382-3 КАС України разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (ч. 4 ст. 382-3 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 382-3 КАС України суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Отже, у разі відмови у прийнятті звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення на суд покладається імперативний обов`язок вжити заходи реагування шляхом накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

Приписи процесуального законодавства щодо накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу на невиконання рішення або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд в питанні накладення штрафу.

Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 826/9960/15, обов`язковою умовою для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу в порядку, передбаченому частиною другою статті 382 КАС України, є встановлення для такого суб`єкта владних повноважень строку на подання звіту про виконання судового рішення та в подальшому неподання такого звіту у встановлений строк. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за діяльність очолюваного ним державного органу, яким не забезпечено виконання судового рішення у встановлений судом строк.

Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 23.04.2020 у справі № 560/523/19.

Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі № 361/2109/17 вказав наступне: «...Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафних санкцій є заходом для забезпечення права громадян на судовий захист у разі невиконання рішення суду. Для того, щоб накласти штраф на керівника суб`єкта владних повноважень, суд повинен встановити, що рішення суду не виконано та з`ясувати причини її невиконання. Суд має право, але не зобов`язаний накладати штраф. Якщо під час судового розгляду цього питання буде встановлено, що посадова особа або орган, відповідальні за виконання рішення, діяли добросовісно, то саме лише невиконання судового рішення не містить складу правопорушення, за яке можлива юридична відповідальність у вигляді штрафу. Тобто, обов`язковою умовою для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу є встановлення для такого суб`єкта владних повноважень строку на подання звіту про виконання судового рішення та в подальшому неподання такого звіту у встановлений строк».

Як вже було зазначено вище, згідно з ч. 5 ст. 382-3 КАС України, суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Отже, у відповідності до положень наведеної статті, суд може звільнити від сплати штрафу у разі наявності доказів, вчинення керівником суб`єкта владних повноважень, на момент розгляду звіту, достатніх та вичерпних дій, які спрямовані на виконання судового рішення.

В той же час, з матеріалів справи встановлено, що Другий апеляційний адміністративний суд, приймаючи постанову від 15.10.2025 за наслідками розгляду звіту від 01.07.2025, дійшов висновку про наявність підстав для накладення на керівника ГУ ПФУ в Харківській області Баєву Г.О. штрафу, оскільки на момент розгляду звіту, пенсійним органом не було надано відповідних доказів, що підтверджували здійснення керівником дій, які спрямовані на виконання судового рішення.

Вже за наслідками розгляду нового звіту від 03.12.2025 ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10.02.2026 прийнято звіт ГУ ПФУ в Харківській області про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17.

Однак, враховуючи те, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 на час розгляд звіту про виконання судового рішення поданого 01.07.2025, встановлено відсутність доказів того, що рішення суду пенсійним органом було виконане у повному обсязі, за що на керівника ГУ ПФУ в Харківській області було накладено штраф та судом апеляційної інстанції не було встановлено вчинення керівником достатніх та вичерпних дій на момент розгляду звіту на виконання судового рішення, то у суду першої інстанції були відсутні підстави для звільнення керівника від сплати штрафу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведене виключає можливість задоволення клопотання ГУ ПФУ в Харківській області про звільнення від сплати штрафу та звільнення керівника ГУ ПФУ в Харківській області ОСОБА_5 , відповідального за виконання рішення суду від сплати штрафу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560.00 грн, накладеного постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 639/3600/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05.11.2025 відмовлено у прийнятті звіту ГУ ПФУ в Харківській області від 29.10.2025 про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області подати звіт до суду першої інстанції про виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 та додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 639/3600/17 протягом одного місяця з моменту набрання чинності ухвали суду. Відмовлено в задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Харківській області про звільнення від сплати штрафу.

Колегія суддів зазначає, що невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).

Окрім того, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення керівника ГУ ПФУ в Харківській області, відповідального за виконання рішення суду, від сплати штрафу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 60 560 грн, накладеного постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 639/3600/17.

Щодо вимог ОСОБА_1 , викладених у відзиві на апеляційну скаргу, про скасування ухвали від 10.02.2026 неповноважного Київського районного суду в повному обсязі через порушення суддею під час затвердження звіту відповідача статті 37 КАСУ та п.1 статті 382 КАС України за відсутності у судді владних повноважень на здійснення судового контролю за постановами суду вищої інстанції; застосування до відповідача ГУ ПФУ в Харківській штрафних санкцій, передбачені за неприйняття судом звіту або в разі неподання такого звіту, встановити відповідачу ОСОБА_5 новий строк для подання звіту до повноважного Другого апеляційного адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 293 КАС України учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. В апеляційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції, а також обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, як це передбачено пунктами 5, 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стаття 296 КАС України визначає, зокрема, що особа, яка подає апеляцію повинна в ній зазначити свої вимоги та обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Натомість відзив на апеляційну скаргу, відповідно до статті 304 КАС України, має містити, в тому числі обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Тобто, заявляти вимоги про скасування, зміну (внесення уточнень) судового рішення суду першої інстанції, в апеляційному порядку, можливо лише за умови подання апеляційної скарги.

Отже, за відсутності факту подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції позбавлений компетенції на перегляд в апеляційному порядку справи за доводами позивача, викладеними у відзиві, про скасування ухвали суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Також, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10.02.2026 по справі № 639/3600/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 13.04.2026 року