Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №480/8418/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 12 квітня 2026 р.

Справа: №480/8418/25

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 р. Справа № 480/8418/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі № 480/8418/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:

- визнати протиправними та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.04.2023 № 591 "Про результати службового розслідування";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити премію та додаткову винагороду за березень 2023 року, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" із розрахунку 100000 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 скасувати та ухвалити постанову якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає, що у позовній заяві, позивач наголошував що під час службового розслідування не встановлено, ким, коли і в який спосіб бойове розпорядження №3010 було доведено до позивача у порядку підпорядкованості та з можливістю перевірки розуміння наказу (статті 35–37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV). Однак суд, визнаючи дисциплінарне стягнення правомірним, не встановив і не оцінив: чи існують докази фактичного доведення наказу/розпорядження №3010 саме позивачу; чи можна вважати доведеним «невиконання наказу» без доведення факту отримання/усвідомлення наказу. Також звертає увагу, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не застосував та не навів жодних мотивів незастосування абзацу дев`ятого пункту 14 глави XXXIV Порядку №260, яким прямо передбачено, що обмеження щодо невключення військовослужбовців до наказів про виплату додаткової винагороди не поширюються на військовослужбовців, які протягом відповідного місяця отримали поранення, пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач 03.03.2023 перебуваючи в районі ведення бойових дій та приймаючи безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, близько 18.00 внаслідок артилерійського обстрілу м. Куп`янськ, Харківської області отримав поранення, що підтверджується випискою із медичного лікувального закладу та довідкою форми 100.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1271, позивач у зв`язку із пораненням перебував на стаціонарному лікуванні у період із 04.03.2023 по13.03.2023.

Одночасно, за даним фактом, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 451 від 22.03.2023 "Про призначення службового розслідування" було проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023 № 3010 щодо використання під час виконання завдань індивідуальних засобів захисту 03.03.2023 заступником командира розвідувальної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_1 .

За результатами проведеного службового розслідування, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2023 № 591 за невиконання бойового розпорядження командира НОМЕР_2 омпбр від 02.03.2023 № 3010, щодо використання під час виконання завдань індивідуальних засобів захисту, притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення "догана".

З довідки про грошове забезпечення позивача вбачається, що у червні 2023 року (15.06.2023) йому була нарахована та виплачена додаткова винагорода за березень 2023 року у розмірі 35483,87 грн. (100 000 / 31 х 11 = 35483,87).

Суть спору між сторонами зведена виключно до наявності чи відсутності підстав для виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, премії та бойових виплат за березень 2023 року.

Позивач посилається на невідповідності акту службового розслідування фактичним обставинам справи, а отже оскаржуваний ним наказ підлягає скасуванню, а відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу сум щомісячної премії, додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 та бойових виплат за березень 2023 року.

Вважаючи спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.04.2023 № 591 "Про результати службового розслідування" незаконним, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, діючи на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами, не вчинив протиправних дій стосовно позивача в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про Збройні Сили України" правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі по тексту - Статут), військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

За нормами ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, обов`язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

В силу статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості (п. 58 Статуту внутрішньої служби).

Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально- психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки (п. 66 Статуту внутрішньої служби).

Командир бригади зобов`язаний:

забезпечувати збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів бригади, їх своєчасне поповнення до визначених норм;

здійснювати планові та раптові перевірки, організовувати щорічне проведення інвентаризації матеріальних засобів у службах, керувати роботою внутрішніх комісій, що проводять такі перевірки;

організувати бухгалтерський облік військового майна (у тому числі непорушного запасу) та знати вартість утримання військової частини (п. 67 Статуту внутрішньої служби).

Відповідальність військовослужбовців закріплюється статтями 26, 27 Статуту, згідно з якими, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут).

Так, відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема - догана.

Згідно зі ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.

За приписами ст. 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) визначено Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 21.11.17 № 608 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 № 1503/31371.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем службової дисципліни.

Для визначення правомірності або протиправності наказу про застосування дисциплінарного стягнення необхідно встановити наявність або відсутність складу дисциплінарного правопорушення.

З наказу від 05.04.2023 № 591 "Про результати службового розслідування", зокрема, вбачається, що таке розслідування призначено з метою уточнення причин та умов невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023 №3010 щодо використання під час виконання завдань індивідуальних засобів захисту 03.03.2023 заступником командира розвідувальної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_1 .

Витяг із розпорядження з розвідки штабу НОМЕР_2 окремої мотопіхотної бригади №3010 ОКП-Куп`янськ (10009) 02.03.2023 міститься в матеріалах справи (зворот а.с. 37).

Судовим розглядом встановлено, що сам позивач ОСОБА_1 в своїх поясненнях від 26.03.2023, наданих під час службового розслідування, щодо обставин 02.03.2023 та 03.03.2023, підтверджував, що під час отримання поранення був без засобів індивідуального захисту, каски та броніжелету.

Як правильно вказав суд першої інстанції, що ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язує кожного військовослужбовця беззастережно виконувати накази командирів (начальників).

Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах об`єктом дисциплінарного правопорушення є суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб`єкта правопорушення, додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Об`єктивна сторона це бездіяльність позивача, а саме відмова позивача виконувати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023 №3010 без поважних причин в умовах воєнного часу. Об`єктивна сторона - у формі умислу. Суб`єкт - військовослужбовець - позивач.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення процедури доведення бойового розпорядження від 02.03.2023 № 3010, оскільки в умовах повномасштабної військової агресії РФ проти України та постійних обстрілів території міста Харків та Харківської області проведення шикування особового складу може мати негативні та незворотні наслідки для життя та здоров`я особам, які будуть присутніми на такому шикуванні, крім того, з пояснень від 26.03.2023 командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 вбачається підтвердження факту доведення бойового розпорядження від 02.03.2023 № 3010 щодо використання засобів індивідуального захисту під час виконання завдань всьому складу розвідувальної роти, в тому числі і позивачу (а.с. 39).

Натомість, судовим розглядом не встановлено обставин, які б свідчили про недостовірність або спотворення показань (пояснень), що містяться у матеріалах службового розслідування.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать; посадовий оклад: оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).

Пунктом 3 Порядку № 260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення га виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази прЬ присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі ні.т час проходження строкової військової служби).

Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку № 260 грошове забезпечення виплачуються в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результат служби.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку № 260 виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

У відповідності до пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.

Судовим розглядом встановлено, що позивач 03.03.2023 перебуваючи в районі ведення бойових дій та приймаючи безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, близько 18.00 внаслідок артилерійського обстрілу м. Куп`янськ, Харківської області отримав поранення, що підтверджується випискою із медичного лікувального закладу та довідкою форми 100.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1271, позивач у зв`язку із пораненням перебував на стаціонарному лікуванні у період із 04.03.2023 по13.03.2023.

Одночасно, за даним фактом, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 451 від 22.03.2023 "Про призначення службового розслідування" було проведено службове розслідування з метою уточнення причин та умов невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2023 № 3010 щодо використання під час виконання завдань індивідуальних засобів захисту 03.03.2023 заступником командира розвідувальної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_1 .

За результатами проведеного службового розслідування, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2023 № 591 за невиконання бойового розпорядження командира НОМЕР_2 омпбр від 02.03.2023 № 3010, щодо використання під час виконання завдань індивідуальних засобів захисту, притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення "догана".

Отже, у зв`язку із притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення "Догана" наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.04.2023 № 591 "Про результати службового розслідування", позивачу виплачено 90% премії за березень 2023 року.

Доводи апелянта з посиланням на абзац 9 пункту 14 глави XXXIV Порядку №260 щодо не поширення на військовослужбовців, які протягом відповідного місяця отримали поранення, пов`язані із захистом Батьківщини, невключення військовослужбовців до наказів про виплату додаткової винагороди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачу у червні 2023 року (15.06.2023) нарахована та виплачена додаткова винагорода за березень 2023 року у розмірі 35483,87 грн. (100 000 / 31 х 11 = 35483,87) (а.с. 45).

Зурахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, діючи на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами, не вчинив протиправних дій стосовно позивача.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі №480/8418/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua