Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №520/57/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 р. Справа № 520/57/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року (ухвалене суддею Заічко О.В.) по справі № 520/57/26

за позовом ОСОБА_1

до Державного бюро розслідувань

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного бюро розслідувань, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби ОСОБА_1 в податковій міліції з 21.07.2009 р. по 18.04.2018 р. включно, та з 18.09.2018 р. по 10.03.2021 р.; зобов`язати Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби (роботи) ОСОБА_1 в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж його служби в податковій міліції з 21.07.2009 р. по 18.04.2018 р. включно, та з 18.09.2018 р. по 10.03.2021 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 р. задоволено адміністративний позов.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про Державне бюро розслідування", Закону України "Про Національну поліцію", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що служба в органах податкової міліції не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в Державному бюро розслідування, який дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, оскільки така служба відсутня у переліку, визначеному у ст. 78 Закону № 580-VIII, а тому відповідач не мав правових підстав зараховувати період служби позивача в податковій міліції до стажу служби в БДР.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивач з 21.07.2009 р. по 18.04.2018 р. включно, та з 18.09.2018 р. по 10.03.2021 р. працював в органах податкової міліції Державної фіскальної служби на посадах начальницького складу.

Наказом ДФС від 18.06.2019 р. № 1055-о ОСОБА_1 присвоєно звання підполковник в органах податкової міліції на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС Головного управління власної безпеки Державної фіскальної служби України. Наказом ДФС України від 09.03.2021 р. № 287-о позивач 10.03.2021 р. звільнений з посади заступника начальника управління – начальника першого відділу управління оперативного забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України та податкової міліції ДФС України за пп. “З” п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ УРСР від 29.07.1991 року № 114 – у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації).

Зі змісту наказу № 287-о встановлено, що вислуга років позивача станом на 10.03.2021 р. у календарному обчисленні складає 14 років 02 місяці 09 днів, у пільговому обчислені 14 років 09 місяців 01 день.

З 18.03.2021 р. по теперішній час позивач проходить службу (роботу) в Державному бюро розслідувань на посадах начальницького складу. Позивачу присвоєно спеціальне звання старшого начальницького складу “підполковник Державного бюро розслідувань”.

Позивач звернувся до Державного бюро розслідувань щодо зарахування його стажу служби в податковій міліції з 21.07.2009 р. по 18.04.2018 р. включно, зокрема в підрозділі, який приймав безпосередню участь у бойових діях у Донецькій області та з 18.09.2018 р. по 10.03.2021 р. до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, який дає право на доплату за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки працівникам Державного бюро розслідувань.

За результатом розгляду, згідно із відповіддю від 02.07.2025 р. № 20/10-10-01/77, Державним бюро розслідувань відмовлено позивачу у задоволенні його вимог, посилаючись на те, що нормами пп. 2.2.2 п. 2.2 Розділу 2 Інструкції про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 08.10.2021 р. №524 (зі змінами) передбачено, що до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань зараховуються періоди роботи, визначені ч. 2 ст. 78 Закону України “Про Національну поліцію”, до яких служба в податковій міліції не входить.

Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача щодо не зарахування до стажу служби періоду служби з 21.07.2009 р. по 18.04.2018 р. включно, та з 18.09.2018 р. по 10.03.2021 р. у податковій міліції, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стаж служби позивача в податковій міліції має бути зарахований до стажу його служби в Державному бюро розслідувань, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України "Про Державне бюро розслідування" від 12.11.2015 р. № 794-VIII (в подальшому – Закон № 794-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 794-VIII, державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону № 794-VIII, до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 5 статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону № 794-VIII, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (в подальшому - Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 78 Закону № 580-VIII, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 78 Закону № 580-VIII під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Відповідно до п. 353.1 ст. 353 Податкового кодексу України (в подальшому - ПК України, в редакції на момент прийняття позивача на службу до ДБР), особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Згідно з п. 356.1 ст. 356 ПК України, держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Закону № 580-VIII, порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Приписами пунктів 3-6 частини 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей” від 23.12.2015 р., який набрав чинності 29.12.2015 р., пункт 15 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України “Про міліцію”, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України “Про Національну поліцію”.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. № 509-XII (в подальшому - Закон № 509-XII), податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Статтями 24, 26 Закону № 509-XII визначено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України “Про міліцію”.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби поліцейськими, на працівників податкової міліції.

Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби у податковій міліції.

Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 р. в справі № 826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновку про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.

З наведеного слідує, що служба в органах податкової міліції прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання колегії суддів, має такий же правовий статус і повинна в силу п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним судом, зокрема в постановах від 22.12.2022 р. в справі № 380/8659/20, від 02.06.2022 р. в справі № 280/8419/20, від 13.08.2021 р. в справі №440/1564/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції вважає нормативно необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що порядок проходження служби в Державному бюро розслідувань відмінний від порядку проходження служби поліцейськими та врегульований різними нормативно-правовими актами, що унеможливлює зарахування періодів роботи у податковій міліції, оскільки в силу ч. 2 ст. 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Таким чином, оскільки на службу в Державному бюро розслідувань поширюються соціальні гарантії, передбачені для працівників органів Національної поліції, які, в свою чергу, прирівнюються за правовим статусом до працівників служби податкової міліції, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права для зарахування періодів його роботи у податковій міліції до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 31.03.2020 р. в справі № 520/2067/19, оскільки обставини, які склалися у вказаній справі, є відмінними від правовідносин у даній справі, та як стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції, а тому вони не підлягають врахуванню.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зарахуванню позивачу вказаних періодів служби в органах податкової міліції до стажу служби в органах Державного бюро розслідувань, оскільки це не відповідає приписам ст. 78 Закону №580-VIII, є необґрунтованими, та як суперечать наведеним вище висновкам суду, а також правовим позиціям Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Враховуючі вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж служби позивача в органах податкової міліції прирівнюється до стажу проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, проходячи службу в органах податкової міліції останній мав законні сподівання на врахування цього стажу при подальшому перебуванні на службі в Державному бюро розслідувань, а тому періоди служби позивача з 21.07.2009 р. по 18.04.2018 р. включно, та з 18.09.2018 р. по 10.03.2021 р. в органах податкової міліції мають бути йому зараховані до стажу служби в Державному бюро розслідувань, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 520/57/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич