Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №520/833/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р.Справа № 520/833/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. (постановлену суддею Сліденко А.В.) по справі № 520/833/26

за позовом ОСОБА_2

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військова частина НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000 грн.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. закрито провадження у справі № 520/833/26, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку зі смертю позивача.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р., справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду; допустити процесуальне правонаступництво та замінити позивача правонаступником ОСОБА_1 на підставі ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України або встановити необхідність застосування п. 1 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не враховано наявність у спірних правовідносинах правонаступника.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання учасники справи не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, апелянтка подала суду клопотання, в якому просила розгляд справи проводити за її відсутністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву про закриття провадження у справі № 520/833/26, у зв`язку із смертю позивача, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20.01.2026 р., та відсутністю підстав для правонаступництва позивача спадкоємцями у спорі відносно ненарахованої компенсації витрат на лікування в сумі 50000 грн.

Закриваючи провадження у справі № 520/833/26, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спірні правовідносини у справі № 520/833/26 є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що процесуальне правонаступництво необхідно розуміти як заміну або вибуття в адміністративній справі сторони чи третьої особи в разі переходу правового статусу від однієї особи до іншої (правонаступника).

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст. 1227 Цивільного кодексу України, суми пенсії, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що можливість успадкування особою відповідних прав, визначається подальша доля тільки тих прав, якими був наділений спадкодавець за життя, а також платежів, право на які виникло за життя спадкодавця.

Крім того, як визначено у пунктах 1 і 4 ч. 1 ст. 1219 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права, а також права, зокрема на пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, не входять до складу спадщини, оскільки є правами та обов`язками, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Тобто, виходячи зі змісту ст. 1227 Цивільного кодексу України члени сім`ї або інші спадкоємці можуть претендувати на отримання суми коштів, які спадкодавцю відповідач повинен сплатити ще за життя та вони залишилися недоотриманими, у зв`язку з його смертю.

Судовим розглядом встановлено, що предметом позовних вимог у справі № 520/833/26 є право ОСОБА_3 на нарахування та виплату компенсації витрат на лікування в сумі 50000 грн.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини у справі № 520/833/26 стосуються компенсації ОСОБА_2 витрат на лікування, а тому ці відносини є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 14.11.2024 р. у справі № 560/3390/23, від 14.03.2025 р. у справі № 580/6254/22.

Щодо доводів апелянтки про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 520/833/26 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд зупиняє провадження у справі в разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб`єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки смерть позивача настала під час розгляду справи, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, підстави для зупинення провадження у справі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 520/833/26.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 55, 236, 238, 243, 271, 283, 293, 305, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. по справі № 520/833/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін

Повний текст постанови складено 13.04.2026 року