Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №160/6915/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 р. Справа № 160/6915/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Третього апеляційного адміністративного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Боженко Наталія Василівна) від 26.05.2025 по справі №160/6915/25

за позовом ОСОБА_1

до Третього апеляційного адміністративного суду

про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Третього апеляційного адміністративного суду, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у 2025 році, а саме з 01 січня 2025 року на рівні 26 % посадового окладу, а з 07 квітня 2025 року – 28 % посадового окладу;

- зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Рішенням Дніпропетроського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 позов ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправним і скасувати пп. 29 п. 1 наказу керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06.01.2025 року № 5-К в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у 2025 році: з 01 січня 2025 року на рівні 26% посадового окладу, а з 07 квітня 2025 року на рівні 28% посадового окладу.

Зобов`язано Третій апеляційний адміністративний суд провести ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року перерахунок та виплату надбавки за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що Третій апеляційний адміністративний суд провів класифікацію посад державної служби у листопаді 2023 року. Норми абзацу 4 п. 13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Конституційним судом України неконституційними не визнавались. Реалізовуючи свої повноваження розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня у спірних правовідносинах, відповідач, діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі й Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік, тому у суду були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Отже відповідач вважає, що в даному випадку застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" при обчисленні надбавки за вислугу років на державній службі у 2025 році.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 адміністративну справу № 160/6915/25 за позовом ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії передано голові Третього апеляційного адміністративного суду для направлення її до суду вищої інстанції для визначення підсудності.

Розпорядженням голови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 року матеріали апеляційної скарги Третього апеляційного адміністративного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року по справі № 160/6915/25 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для визначення підсудності.

Ухвалою Верховного Суду від 23.06.2025 визначено підсудність справи № 160/6915/25 за позовом ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії за Другим апеляційним адміністративним судом. Адміністративну справу № 160/6915/25 повернуто до Третього апеляційного адміністративного суду для передачі справи за визначеною підсудністю.

Третім апеляційним адміністративним судом направлено до Другого апеляційного адміністративного суду матеріали апеляційного оскарження по справі № 160/6915/25 за підсудністю.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно трудової книжки позивача вона з 07.04.2011 року працює у відповідача.

Наказом відповідача від 06.01.2025 року № 5-к позивачу встановлено надбавку за вислугу років на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу:

- з 01.01.2025 року – 26 відсотків (стаж державної служби станом на 07.04.2024 року – 13 років;

- з 07.04.2025 року – 28 відсотків (стаж державної служби станом на 07.04.2025 року – 14 років).

В обґрунтування наказу наявне посилання на п. 13 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 року № 4059-ІХ (далі – Закон № 4059-ІХ).

Вказана кількість стажу узгоджується з наданим розрахунком стажу державної служби позивача станом на 01.01.2025 року.

Вважаючи зазначений наказ відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України № 889-VІІІ, а не Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців. Суд зазначив, що відповідач не надав до суду жодного доказу правомірності встановлення позивачу з 01.01.2025 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу у спірних правовідносинах в розумінні зазначеної норми Закону. З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на отримання надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу.

Не погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон України № 1402-VIII) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює Державна судова адміністрація України (ДСА України) - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною першою статті 150 Закону України № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі – Закон України № 889-VІІІ).

У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України № 889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частинами першою, другою статті 50 Закону України № 889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з:

– посадового окладу;

– надбавки за вислугу років;

– надбавки за ранг державного службовця;

– премії (у разі встановлення).

Відповідно до статті 52 Закону України № 889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

01.01.2025 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі – Закон України № 4059-IX), у пункті 13 розділу «Прикінцеві положення» якого законодавець визначив, що у 2025 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України; варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Набрання чинності Законом України № 4059-IX (зокрема, пунктом 13 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивачки враження, що з 01.01.2025 питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві.

Таку «колізію» позивачка пропонувала вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на її переконання, в цій ситуації є приписи Закону України № 889-VIII. З таким підходом у цій справі погодився й суд першої інстанції, зробивши висновок про неможливість застосування норм Закону України № 4059-IX до спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Верховна Рада України 19.11.2024 ухвалила Закон України № 4059-IX, згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України № 889-VIII.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення даної справи є визначення того, які норми підлягають застосуванню під час визначення розміру цієї надбавки: законодавства про державну службу чи про державний бюджет.

Вказане питання вирішувалося під час розгляду зразкової справи за наслідком якого ухвалено постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24, у якій визначені наступні ознаки типової справи:

– позивач – державний службовець місцевого загального суду, якому з 01.01.2024 встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу;

– відповідачі – місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX, та ТУ ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач;

– предмет спору – розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік;

– спір виник унаслідок обчислення розміру надбавки за вислугу років на державній службі на підставі приписів абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX;

– предмет позову – позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про: визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; зобов`язання ТУ ДСА нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону України № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи, що дана справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24, висновки такої постанови є обов`язковими для суду при ухваленні рішення у даній справі.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24 висловлені наступні узагальнені висновки:

«Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 3460-IX – на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби».

Отже, Законом України № 4059-IX запроваджено норму, яка відрізняється від норми частини першої статті 52 Закону України № 889-VIII щодо зменшення максимальної межі розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшення розміру самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. При цьому визначено випадки (пункт 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-IX ) коли умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються, а саме - для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Тобто, Законом України № 4059-IX на 2025 рік запроваджено інше правове врегулювання умов та порядку оплати праці державних службовців, зокрема, щодо структури заробітної плати державного службовця та порядку обчислення надбавки за вислугу років.

Поряд з цим колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України № 4059-IX містить застереження, що Закон України № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Водночас і у частині другій статті 5 Закону України № 889-VIII вказано, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. А таким законом у спірних відносинах є саме Закон України № 4059-IX.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24 зазначено: «Саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці.

Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.

Тож відповідно до обставин, встановлених судами у цій зразковій справі, мало місце не зменшення розміру заробітної плати державного службовця, а перерозподіл її складових як елемент запровадження загальнонаціональної реформи, про що детальніше буде зазначено в наступному розділі цієї постанови».

З урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, нарахування та виплата у 2025 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-IX, який зупинив дію приписів Закону України № 889-VIII і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивачки, то й підстави для задоволення позову відсутні.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідні приписи абзацу другого пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-IX не визнані неконституційними, так само немає підстав для власного висновку за частиною четвертою статті 7 КАС України, адже у спірних правовідносинах зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не призвело до звуження соціальних прав і гарантій державного службовця, зокрема і його права на належний рівень оплати праці, про що детальніше буде проаналізовано далі.

Тому в суду першої інстанції не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-IX.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

З огляду на що колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Не врахування судом першої інстанції зазначених обставин, призвело до неправильного вирішення справи, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до положень ст. 317 КАС України з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Третього апеляційного адміністративного суду - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 по справі № 160/6915/25 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов