Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №240/24954/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/24954/25

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_2 ) звернувся у суд з позовом через систему «Електронний суд» до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25, за наслідками якого відповідно до статті 59-б графи І наказу Міністерства оборони України № 207 від 12 липня 1999 року ОСОБА_1 було визнано «непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатним у воєнний час СО-6»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 привести рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 у відповідність до вимог Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 листопада 1999 року №207, а саме: відповідно до статті 59-б графи І визнати ОСОБА_1 «непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку, СО-7»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про результати проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії 16 листопада 1999 року та про виключення з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатним до військової служби на підставі статті 59-б Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 листопада 1999 року № 207.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після закінчення навчання у вищому навчальному закладі міста Києва був знятий з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 та взятий на такий облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Однак, у порушення вимог чинного законодавства ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_7 ) за відсутності правових підстав взяв його на військовий облік. Покликаючись на приписи законів України «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 30 грудня 2022 року №1487 стверджує, що саме відповідач зобов`язаний був внести відомості до ЄДРПВР щодо позивача, в тому числі дату та постанову останнього пройденого ним медогляду ВЛК. Акцентує увагу, що у порушення вимог Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 листопада 1999 року №207 (далі – Положення №207) за результатами встановлення військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 наявності у позивача захворювання, передбаченого у статі 59-б Розладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 12 липня 1999 року №207, визначено ступінь придатності призовника до військової служби «непридатний до військової служби у мирний час, обмежено зданий у воєнний час СО-6». Наголошує, що відповідно до Положення №207 за статтею 59-б графи І визначаються особи «непридатні до військової служби зі зняттям з військового обліку СО-7», що також підтверджується листом Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 07 серпня 2025року №598/4/18765. Зауважує, що у подальшому жодних повісток, викликів до військових комісаріатів для проходження повторного медичного огляду ВЛК з 1999 року не отримував. Під час зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 у 2006 році та проставлення відповідного штампу в тимчасовому посвідченні, а також під час уточнення даних в ІНФОРМАЦІЯ_8 того ж року, позивача не повідомляли про необхідність проходження повторного медогляду ВЛК.

Ухвалою суду від 27 листопада 2025 року задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – третя особа-1), визначено відповідачу та третій особі строк для подання відзиву на позов та пояснень щодо суті спору.

05 грудня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що відповідно до алфавітної книги обліку призовників, 1981 року народження, які перебували на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 та Протоколу призовної комісії ІНФОРМАЦІЯ_11 від 16 листопада 1999 року, позивача 16 листопада 1999 року відповідно до постанови ВЛК, було визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатним у воєнний час за графи І статті 59-б Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №2 від 04 січня 1994 року (зі змінами внесеними наказом Міністра оборони України №207 від 12 липня 1999 року) та в подальшому знято з військового обліку призовників у відповідності до графи І статті 59-б Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №2 від 4 січня 1994 року, абзацу 2 частини 1 статті 18 та пункту «г» частини 4 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції 1999 року). Наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_12 та ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_11 і не мали повноважень викликати позивача на черговий переогляд військово-лікарською комісією як військовозобов`язаного запасу 2-го розряду у період з 2004 року по 2005 рік і проводити позивачеві такий огляд у зв`язку з тим, що останній в зазначений період не перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , так як навчався у відповідний період в м. Києві та перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 з 2000 року. Зазначає, що стаття 59-б Графи І Додатку 1 Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №2 від 4 січня 1994 року, яким регулювалася діяльність ВЛК на момент проходження його позивачем, передбачено ступінь придатності до військової служби, такий як «непридатні до військової служби зі зняттям з військового обліку», тобто без виключення з військового обліку. Відповідно до Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві Додаток 1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14 серпня 2008 року, особи у яких наявні захворювання відповідно до статті 59-б не підлягають виключенню з військового обліку. Крім цього, відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року №3621-ІХ (далі – Закон України №3621-ІХ) громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Тобто, позивач у відповідності до вимог названого Закону зобов`язаний був пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, до конкретно визначеної дати – 05 червня 2025 року, шляхом самостійного звернення до відповідного ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста для отримання направлення на військово-лікарську комісію, не чекаючи вручення повістки та виклику від ТЦК та СП, про що його було повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_13 у відповідях на неодноразові звернення.

Ухвалою суду від 05 грудня 2025 року доручено ІНФОРМАЦІЯ_14 забезпечити вручення ІНФОРМАЦІЯ_15 ухвали суду від 27 листопада 2025 року та забезпечити останнім виконання вимог частини 6 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Також зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_16 надати суду докази виконання вимог цієї ухвали та зупинено провадження у справі до дати отримання доказів виконання вимог ухвали.

11 грудня 2025 року до суду надійшли докази вручення ІНФОРМАЦІЯ_15 ухвали суду від 27 листопада 2025 року

28 січня 2026 року до суду надійшла заява, в якій ІНФОРМАЦІЯ_14 зазначає, що за інформацією, отриманою від ІНФОРМАЦІЯ_15 , повідомляє про неможливість станом на сьогоднішній день виконати вимоги частини 6 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України в зв`язку з наступним. 22 січня 1996 року було проведено державну реєстрацію ІНФОРМАЦІЯ_17 , включено відомості про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (ідентифікаційний код юридичної особи – НОМЕР_1 ). Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є правонаступниками військових комісаріатів, на базі яких вони утворюються. У зв`язку із вищенаведеним ІНФОРМАЦІЯ_2 є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_17 . Також, ІНФОРМАЦІЯ_2 є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яким ІНФОРМАЦІЯ_7 керується у своїй діяльності. ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрований у відомчому обліку Міністерства оборони України за кодом ЄДРПОУ НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою №201/21. Відомості про державну реєстрацію ІНФОРМАЦІЯ_17 становлять державну таємницю, а тому, з огляду на імперативні приписи частини 4 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», не повинні бути наявними в Єдиному державному реєстрі. Без вирішення у судовому порядку питання виключення з ЄДРПОУ ІНФОРМАЦІЯ_17 проведення реєстрації у онлайн-сервісі «Електронний суд» ІНФОРМАЦІЯ_18 унеможливлюється.

За результатами вивчення зазначених документів, суд ухвалою від 28 січня 206 року поновив провадження у справі, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – третя особа-2, ІНФОРМАЦІЯ_19 ), надав йому час тривалістю 10 (десять) днів для подання письмових пояснень щодо суті спору та зобов`язав надати суду, протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали, документи, на підставі яких ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_20 , а в разі неможливості їх надання – нормативно-правове обґрунтування такої. Наведене обумовило зупинення провадження у справі до дати отримання витребуваних судом документів.

02 та 03 березня 2026 року до суду надійшли заяви про зміну предмету позову.

17 березня 2026 року судом постановлені ухвали про поновлення провадження у справі, повернення заяви про зміну предмету позову без розгляду та окрема ухвала, якою доведено до відома Командувача Сухопутних військ генерала ОСОБА_3 про виявлений судом факти порушення, а саме невиконання ІНФОРМАЦІЯ_3 вимог ухвали суду від 28 січня 2026 року, для вжиття відповідних заходів реагування. Також зобов`язано Командувача Сухопутних військ про результати розгляду окремої ухвали та вжиті заходи письмово проінформувати суд у 15-денний строк з дня отримання окремої ухвали, а для відома та організації контролю зазначену ухвалу направлено Міністерству оборони України.

26 березня 2026 року до суду надійшли письмові пояснення та витребувані документи, в яких ІНФОРМАЦІЯ_19 зазначає, що позов задоволенню не підлягає. Наголошує, що 14 вересня 2000 року позивач прийнятий на облік в ІНФОРМАЦІЯ_21 (наразі – ІНФОРМАЦІЯ_7 ) прибув із ІНФОРМАЦІЯ_11 . Проте відомостей про вибуття в іншу місцевість, зняття з обліку чи інших відомостей у ІНФОРМАЦІЯ_22 не міститься. У ІНФОРМАЦІЯ_23 наявна облікова картка на ОСОБА_1 , в якій не міститься жодної інформації щодо вибуття в іншу місцевість чи зняття з обліку за рішенням ВЛК, окрім, як взяття на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_24 . Покликаючись на положення частини 1 статті 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_7 був зобов`язаний внести до Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів всі наявні відомості, які зазначаються в обліковій картці позивача. Звертає увагу, що у долученій до позовної заяви копії заяви позивача від 14 червня 2026 року зазначено про визнання його непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_12 на підставі рішення ВЛК під час повторного медичного переогляду військовозобов`язаних від 2004 року. При цьому в самому позові ОСОБА_1 указує, що жодних повісток, викликів до військових комісаріатів для проходження повторного медичного огляду ВЛК він не отримував з 1999 року. Під час зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 у 2006 році та проставлення відповідного штампу в тимчасовому посвідченні та під час уточнення даних в ІНФОРМАЦІЯ_8 того ж року, йому не повідомлялося про необхідність проходження повторного медогляду ВЛК. Наведене, на переконання третьої особи-2, свідчить, що позивач маніпулює фактами з метою введення в оману суд та органи військового управління для отримання протиправного рішення. Також повідомляє, що позивач з 22 грудня 2024 року перебував у розшуку у зв`язку з неприбуттям за повісткою ІНФОРМАЦІЯ_25 . Попри виявлення свого порушення особисто не звертався, звертався виключно дистанційно заявами та у відповідь на які отримував повідомлення про необхідність особистої присутності позивача. На підставі викладеного в діях позивача вбачається явний намір ухилитися від мобілізації. 06 листопада 2025 року позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_26 (як порушника військового обліку). За направленням 06 листопада 2025 року позивач пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_27 , за результатами якого на підставі статті 66-б графи II розкладу хвороб, був визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Відповідно до витягу з наказу № 468/МГ від 07 листопада 2025 року про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 відповідно до поіменного списку №10/12633 від 07 листопада 2025 року призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_28 для проходження військової служби, яку позивач і проходить станом на дату подання пояснень. Акцентує увагу, що з 2006 року у позивача не виникало питань щодо відсутності у нього військово-облікових документів з відміткою про зняття з військового обліку чи іншого документального підтвердження про його непридатність до військової служби. Позовна заява ґрунтується виключно на словах, які не знаходять жодного документального підтвердження, а вимога про перегляд рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_11 1999 року та зняття (виключення) з військового обліку виникли з метою ухилення від виконання обов`язку у зв`язку з військовою агресією, повномасштабним вторгненням та оголошенням загальної мобілізацію, яка проводиться на всій території України з 24 лютого 2022 року.

02 квітня 2026 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить:

визнати протиправним рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 в частині встановлення ОСОБА_1 ступеня придатності до військової служби як «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено-здатний у воєнний СО-6» відповідно до статті 59-б графи І Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 липня 1999 року №207;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 привести рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 у відповідність до вимог Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 липня 1999 року №207, а саме: відповідно до статті 59-б графи І зазначеного Положення, визнати ОСОБА_1 «непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку СО-7» та привести у відповідність із законодавством України, чинним на момент прийняття рішення, всі здійснені записи щодо ОСОБА_1 у наявній військово-обліковій документації.

Ухвалою суду від 02 квітня 2026 року зазначену заяву прийнято до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи у межах позовних вимог, визначених в уточнюючому позові ОСОБА_1 та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог протягом 3 (три) днів з дня отримання копії цієї ухвали разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог не скористався.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_29 .

У період з 23 травня 1998 року по 18 серпня 2000 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а з 15 вересня 2005 року по 24 березня 2006 року – АДРЕСА_2 . З 01 листопада 2006 року знову зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_30 №148 від 14 травня 2025 року 16 листопада 1999 року рядовий ОСОБА_1 був зарахований у запас на підставі наказу Міністерства оборони України від 26 липня 1999 року №207 визнаний комісією непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час гр. 1 ст. 59-б. 16 серпня 2000 року ІНФОРМАЦІЯ_12 видано тимчасове посвідчення № НОМЕР_3 .

Відповідно до копії витягу №30/245 з книги протоколів комісії по приписці (призовної комісії) 16 листопада 1999 року протокол №25 призовним ОСОБА_1 1981 року народження рішенням комісії по приписці (призовної комісії) згідно Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України визнаний за статтею 59-б графа І наказу Міністерства оборони України 99 року №207 непридатний до військової служби в мирний час, обмежено здатний у воєнний час СО-6.

Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_30 від 15 травня 2025 року №150 підтверджується, що відповідно до ІНФОРМАЦІЯ_31 на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_32 (інв. Номер №423, том 4) на сторінці 131 за порядковим номером 6 зазначений ОСОБА_1 , 28 січня 1998 року приписаний до призовної дільниці (стовбець №4), за результатами призова (стовбець №7) знятий з обліку згідно зі статтею 59-б. Протокол №250б від 16 листопада 1999 року. Особова справа Стелаж №556/0-99 (стовбець №9).

У обліковій картці до військового квитка № НОМЕР_3 , міститься аналогічна інформація, зокрема, що призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_33 визнаний непридатним (зарахований у запас) 16 листопада 1999 року. У розділі (VIII) відмітки про прийняття та зняття (виключення) з військового обліку зазначено, що прийнятий на облік 14 вересня 2000 року, прибув із ІНФОРМАЦІЯ_10 . Інформація про зняття з обліку відсутня.

Довідкою військово-лікарської комісії №2025-1106-1530 від 06 листопада 2025 року підтверджується, що ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_34 06 листопада 2025 року. Діагноз: хронічна хвороба нирок, стадія 3 (№18ю3), гломерулярні хвороби (№00-№08), опис діагнозу: хронічна хвороба нирок ІІІ ст, хронічний гломерулонефрит, альбумінурія 2 ступ., артеріальна гіпертензія. На підставі статті 66-б графи ІІ розладу хвороб, графи ТДВ: придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_35 «Про призом військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 07 листопада 2025 року №468/МГ позивач призваний на військову службу до військової частини ІНФОРМАЦІЯ_28 .

Уважаючи рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 в частині встановлення ОСОБА_1 ступеня придатності до військової служби як «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено-здатний у воєнний СО-6» відповідно до статті 59-б графи І Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 липня 1999 року №207, протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2232-ХІІ).

За змістом частини 1, 3 та 9 статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники – особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Статтею 2 Закону України №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.

Звертаючись до суду з розглядуваним позовом, ОСОБА_2 стверджує, що рішенням призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 в частині встановлення ступеня придатності до військової служби як «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено-здатний у воєнний СО-6» порушеного його право на виключення з військового обліку.

Відповідаючи на порушені в позові, питання, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, суд передусім має з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), про наявність якого порушеного права чи інтересу заявила вимоги позивач та можливість його поновлення / захисту в обраний нею спосіб.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень – відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Повертаючись до суті спору, суд зазначає, що позивач предметом оскарження визначив рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 в частині встановлення ОСОБА_1 ступеня придатності до військової служби як «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено-здатний у воєнний СО-6».

У подальшому 06 листопада 2025 року ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_34 06 листопада 2025 року. Діагноз: хронічна хвороба нирок, стадія 3 (№18ю3), гломерулярні хвороби (№00-№08), опис діагнозу: хронічна хвороба нирок ІІІ ст, хронічний гломерулонефрит, альбумінурія 2 ступ., артеріальна гіпертензія. На підставі статті 66-б графи ІІ розладу хвороб, графи ТДВ: придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Тобто станом на момент відкриття провадження у справі та розгляду справи судом оскаржуване рішення втратило свою чинність.

За таких обставин, оскаржуване рішення не призводить до порушення права позивача на виключення з військового обліку, оскільки після його прийняття вже винесено нове рішення, яким також визнано позивача придатним до служби.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має сформулюватися максимально чітко і зрозуміло, позаяк від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

При цьому визначитися з предметом спору має саме позивач, адже саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/16958/17.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Наведене у своїй сукупності виключає правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 в частині встановлення ОСОБА_1 ступеня придатності до військової служби як «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено-здатний у воєнний СО-6» відповідно до статті 59-б графи І Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 липня 1999 року №207.

Вимога позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 привести рішення призовної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16 листопада 1999 року за протоколом №25 у відповідність до вимог Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 12 липня 1999 року №207, а саме: відповідно до статті 59-б графи І зазначеного Положення, визнати ОСОБА_1 «непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку СО-7» та привести у відповідність із законодавством України, чинним на момент прийняття рішення, всі здійснені записи щодо ОСОБА_1 у наявній військово-обліковій документації, на переконання суду, також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про визнання протиправним рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

13.04.26