Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №160/22223/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 рокуСправа №160/22223/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу №007373 від 16 липня 2025 року про стягнення із ОСОБА_1 адміністративно - господарського штрафу у розмірі 17000 грн, складену Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорти (УКРТРАНСБЕЗПЕКА).

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 16.07.2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнято постанову № 007373 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00грн. за порушення статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується актом №ОАР 006959 від 21.06.2025 року. Позивач зазначає, що акт перевірки не наводить жодних обґрунтувань, доказів, аргументів та підстав, що підтверджують висновки правопорушення. Окрім того, позивач зазначає, що транспортний засіб було передано у безполатне користування ОСОБА_2 на підставі договору позички ( безоплатного користування) майонм від 01.06.2025 року. Отже, позивач під час проведення рейдової перевірки на дорозі не був відповідальною особою та на нього не має покладатись штраф за виявлені порушення. Наведені підстави, на думку позивача, є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2025р. відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду без виклику (повідомлення) сторін у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд адміністративної справи №160/22223/25, що підтверджується наявними матеріалами.

Відповідачем відзиву проти позову не було надано. З клопотаннями, заявами, поясненнями до суду не звертались.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.06.2025 року на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 12 червня 2025 року № 000209 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільний транспортом щодо ОСОБА_1 .

В ході проведення перевірки було зупинено транспортний засіб марки VOLKSWAGEN н.з. НОМЕР_1 та виявлено порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абз. 3 ч. 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 цього Закону, а саме: відсутній договір з замовником транспортних послуг, документ, що свідчить про оплату послуг.

За результатами проведеної перевірки відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області складено акт № 006959 від 21.06.2025 року.

В акті перевірки зазначено, що водій від підпису та пояснень відмовився.

Внаслідок виявленого порушення в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 007373 від 16.07.2025 року, що передбачено абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою на позивача накладено штраф у розмірі 17 000,00грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою про накладення адміністративно - господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Оцінивши доводи, що викладені у позовній заяві, відзиві на позов, надані до матеріалів справи докази, суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

На виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у пункті 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком № 1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку № 1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Надаючи оцінку правомірності застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до спірної постанови, суд виходив з такого.

Як зазначав суд вище відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363, далі в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

За визначенням наведеним у п. 1 Правил № 363:

автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажовідправник фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж;

вантажоодержувач фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством;

замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни.

замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів;

товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт» та цими Правилами.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов`язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

За приписами пунктів 11.2-11.6 Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

Засоби, що використовуються для реєстрації та обробки даних е-ТТН, мають відповідати вимогам Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» та забезпечувати захист інформації відповідно до Законів України «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

У разі використання е-ТТН Замовник (вантажовідправник) друкує, підписує і надає водію (експедитору Перевізника) в одному примірнику паперову копію е-ТТН, відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для пред`явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Водій (експедитор Перевізника) ставить свій підпис на паперовій копії е-ТТН про прийняття ним вантажу для перевезення.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості зазначити всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов`язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1 10 товарно-транспортної накладної).

У таких випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ у паперовій або електронній формі, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В контексті наведеної вище норми статті 60 Закону № 2344-III суд наголошує, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта, оскільки під час проведення перевірки перевезення здійснювалось на транспортному засобі позивача для власних потреб, а не на договірній основі.

Питання відповідності особи, яка перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом № 2344-III в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

У постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 280/2150/23 Верховний Суд зазначив, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який, у розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-III, має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону № 2344-III, є виключно автомобільний перевізник, який здійснює яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів.

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

У постанові від 20.03.2025 по справі № 380/13118/23 Верховний Суд вказав, що приписи частини другої статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

В контексті встановлених обставин, варто вказати, що стаття 1 Закону №2344-III містить лише загальне визначення автомобільного перевізника. В той же час, глава 6 вищезгаданого закону більш детально розкриває та уточнює визначення поняття "автомобільного перевізника", що здійснює, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

Так, за визначенням наведеним у статті 33 ЗУ № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

З урахуванням наведеного, враховуючи наведені положення чинного законодавства, суд зауважує, що можливість застосування до особи статусу автомобільного перевізника, можливе лише за наявності факту перевезення вантажів на договірних умовах, саме надання послуги з перевезення вантажу.

В той час в контексті наведених визначення наведеного у статті 1 ЗУ № 2344-III, для вирішення питання, хто може бути автомобільним перевізником при перевезенні пасажирів/вантажу також варто взяти до уваги таке визначення як "послуги з перевезення пасажирів чи вантажів", тобто це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Крім того, за нормами ЗУ № 2344-III товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Так, обгрунтовуючи позовні вимоги щодо протиправності оскаржуваної постанови позивач зазначає, що 01 червня 2025 року ним було укладено договір позички з ОСОБА_2 , згідно з яким ним було передано у безоплатне користування до 31 серпня 2025 року транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, комерційний опис LT35D, номер знак НОМЕР_1 .

Так, згідно з ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

При цьому, ст. 828 ЦКУ встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Суд констатує, що наданий до матеріалів позивачем договір позички транспортного засобу, що укладений між фізичними особами не має обов`язкової умови для такого договору - нотаріального посвідчення.

Також до матеріалів адміністративної справи не було надано актів приймання – передачі вказаного транспортного засобу за договором позички, що свідчило б про його передачу користувачу.

Отже, наданами до матеріалів адміністративної справи доказами належним чином не підтверджено передачу у користування транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, комерційний опис LT35D, н.з. НОМЕР_1 , що свідчило про неналежність ОСОБА_1 до осіб, що визначено законодавцем, як автомобільних перевізників.

З урахуванням наведеного, судом не було встановлено протиправність прийняття постанови від 16.07.2025 №007373, а отже відсутні підстави для її скасування.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмовлено відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна