Постанова від 09 квітня 2026 р. у справі №727/7700/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/7700/25

Провадження №22-ц/822/485/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.

учасники справи:

позивач – Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго»,

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Филимонов Станіслав Михайлович, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2025 року, головуючий у І-й інстанції – Чебан В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року МКП «Чернівцітеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» надає послуги з постачання теплової енергії до квартири АДРЕСА_1 , опалювальною площею 68,00 кв.м. Вказана квартира розташована в багатоквартирному будинку, який вводився в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання. До вказаного інженерного обладнання входять прилади централізованого опалення.

Між сторонами виникли та існують фактичні договірні відносини. Відповідачам відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , а взаємовідносини між сторонами регулюються типовим індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії, який має характер публічного договору приєднання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та розміщений на офіційних веб-сайтах ЧМР та МКП «Чернівцітеплокомуненерго».

Послуги з постачання теплової енергії надавались відповідачам упродовж опалювальних періодів з жовтня по квітень відповідних років, а нарахування плати здійснювалось відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» №830 від 21 серпня 2019 року та Методики розподілу обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону №315 від 22.11.2018 року, за тарифами, затвердженими рішеннями ВК ЧМР.

Позивач МКП «Чернівцітеплокомуненерго» належним чином виконував свої обов`язки з постачання теплової енергії у вищезазначену квартиру, відповідачі, в свою чергу, своїх обов`язків належним чином не виконували, у зв`язку з чим за період з 01 травня 2023 року по 30 квітня 2025 року у них утворилась заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 6840,48 грн.

Позивачем спрямовувались відповідачам попередження щодо наявної заборгованості та пропозиції врегулювати спір у добровільному порядку, які залишені відповідачами без відповідного реагування.

Просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 6840,48 грн; стягнути на користь позивача з відповідачів понесені позивачем витрати від інфляційних процесів у розмірі 709,25 грн, а також три відсотки річних, що становлять 157,79 грн, та судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії в сумі 6840,48 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» понесені позивачем витрати від інфляційних процесів у розмірі 709,25 грн, а також три відсотки річних у розмірі 157,79 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» є виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме послуг з постачання теплової енергії.

Між сторонами виникли та існують фактичні договірні відносини. Відповідачам відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Позов пред`явлено до належних відповідачів.

Позивачем доведено наявність у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 заборгованості перед МКП «Чернівцітеплокомуненерго» за надані підприємством послуги з постачання теплової енергії за період з 01.05.2023 по 30.04.2025 у розмірі 6840,48 грн. Вказані розрахунки заборгованості за послуги з постачання теплової енергії відповідачами належними та допустимими доказами не спростовані.

Відповідачами не було надано суду доказів звернення ними у зв`язку із наданням підприємством неякісних послуг з позовом про захист прав споживачів до суду, за результатами розгляду якого судом було б установлено факт неналежної якості надання позивачем послуг, що також могло б слугувати підставою для перерахунку заборгованості відповідачів.

Передбачені законом пільги відповідача ОСОБА_1 реалізуються шляхом виплати грошових коштів у порядку та спосіб, визначені вищезазначеним Порядком № 373, і не впливають на обсяг та розмір грошового зобов`язання відповідачів перед позивачем щодо оплати фактично наданих послуг з теплопостачання, а відтак не можуть бути підставою для зменшення або звільнення відповідачів від сплати нарахованої заборгованості.

Встановивши вищевказану наявну у відповідачів заборгованість за надані позивачем послуги з теплопостачання в розмірі 6840,48 грн, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати від інфляційних процесів у розмірі 709,25 грн, а також три відсотки річних у розмірі 157,79 грн слід солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача.

У даній справі відсутні визначені законом підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

На зазначене рішення суду представник відповідача Филимонов С. М. подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного з`ясування всіх обставин справи, в порушення вимого процесуального та матеріального права та таким, що порушує його права та законні інтереси.

Зазначає, що суд, приймаючи рішення, взяв до уваги лише права позивача та обов`язки відповідачів, залишивши поза увагою обов`язки позивача та права відповідачів, тим самим надавши перевагу лише аргументам однієї сторони – позивача у справі, не вирішив при цьому жодних мотивів та аргументів.

У спірних правовідносинах теплопостачання відповідачам здійснювалося за укладеним з ОСОБА_1 договором про користування тепловою енергією від 04.09.2008, який є чинним.

Позивач не надав належних доказів, які б підтверджували якість та кількість наданої та спожитої теплової енергії, а саме: дату початку та закінчення опалювального періоду; правильність здійснених позивачем розрахунків; правомірність формул, які були застосовані позивачем на підставі Методики розподілу теплової енергії між співвласниками багатоповерхового будинку; теплового навантаження будинку; кількості спожитої теплової енергії кожною квартирою у будинку; відповідність температури теплоносія температурному та гідравлічному графіків, як того передбачає типовий індивідуальний договір з постачання теплової енергії, на який посилається позивач.

Суд не перевірив чи виконав позивач свої обов`язки належним чином і не зазначив у своєму рішенні якими доказами це підтверджується. Зазначена обставина є суттєвою для визначення правомірності виставлених позивачем вимог до відповідачів.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами, що він надав послугу з постачання теплової енергії відповідного об`єму, кількості та якості, а також безперервно впродовж періоду, зазначеного ним в позовній заяві, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційні скарги не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» надає послуги з постачання теплової енергії в кв. АДРЕСА_2 .

МКП «Чернівцітеплокомуненерго» на підставі типових індивідуальних договорів про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 жовтня 2021 року та від 15 березня 2025 року надавались послуги з постачання теплової енергії в квартиру АДРЕСА_1 , опалювальною площею 68,00 кв.м, у зв`язку із чим позивачем було відкрито на ім`я відповідача ОСОБА_2 особовий рахунок для проведення розрахунків № НОМЕР_1 .

У вищевказаній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади ЧМР від 29.05.2025, а також відповідними відомостями Управління ДМС у Чернівецькій області.

Згідно з розрахунком за надані послуги з постачання теплової енергії у кв. АДРЕСА_2 відповідачам нараховано заборгованість за період 01 травня 2023 року по 30 квітня 2025 року у сумі 6840, 48 грн.

З розрахунку інфляційних та трьох відсотків річних по заборгованості споживачів за особовим рахунком НОМЕР_1 за період 01 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року вбачається, що 709,25 грн - інфляційні нарахування; 157,79 грн – три відсотки річних.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714 ЦК України, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання».

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.

Відповідно до абзаців 1, 2, 4 частини п`ятої статті 13 Закону y разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Водночас, розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору: такий виконавець зобов`язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин; раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем; фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги; у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни; споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

Отже, законодавством факт укладення вказаного договору пов`язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 908/710/23.

За обставин цієї справи у жовтні 2021 року набрав чинності укладений між МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та відповідачами типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, а в подальшому публічний договір про надання послуги з постачання теплової енергії від 15 березня 2025 року, в порядку, визначеному частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, текст якого оприлюднений на офіційному веб-сайті позивача та на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради та типова форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та від 11 грудня 2019 року № 1182.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідні договори з виконавцем комунальної послуги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором від 01 жовтня 2021 року, та в подальшому від 15 березня 2025 року, копії яких додано позивачем до позовної заяви, що є публічними договорами приєднання. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до умов типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 жовтня 2021 року та від 15 березня 2025 року виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення (пункт 5 типового договору).

За змістом статті 2 Закону України «Про теплопостачання» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

Відповідно до вимог частин п`ятої, шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач послуг зобов`язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Стаття 20 Закону України «Про теплопостачання», яка визначає загальні засади формування тарифів на теплову енергію, передбачає, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Порядок нарахування плати за теплову енергію проводиться відповідно до встановлених тарифів та вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 грудня 2018 року № 315.

Порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами врегульовано статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», яка зокрема передбачає, що у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, – за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів – розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої-четвертої цієї статті.

При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов`язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Пунктом 33 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, передбачено, що плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається в тому числі з плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Плата за послугу, абонентське обслуговування та плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однієї сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.

У разі коли співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, плата виконавцю за індивідуальним договором складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.

Суд першої інстанції правильно вказав, що позивачем здійснювався розрахунок заборгованості відповідачів з урахуванням площі приміщення, поверховості, об`єму споживання теплової енергії, коефіцієнту та тарифу, що підтверджується наданими представником позивача суду розрахунками, а також відомостями щодо спожитої квартирою теплової енергії, інформацією з вузла комерційного обліку за вказаний в позові період та технічною документацією.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, встановивши, що позивач МКП «Чернівцітеплокомуненерго» свої обов`язки з постачання теплової енергії виконував, а відповідачі оплату за отримані послуги не здійснювали, внаслідок чого утворилась заборгованість, перевіривши наведений позивачем розрахунок заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 6840.48 грн за період 01 травня 2023 року по 30 квітня 2025 року.

Оскільки предметом спору у даній справі є заборгованість за житлово-комунальні послуги, на позивача покладено обов`язок доведення розміру заборгованості, а на відповідачів покладається обов`язок спростування наявності заборгованості.

Відтак, подання позивачем розрахунку заборгованості, з метою доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є його процесуальними обов`язком, тоді як процесуальним обов`язком відповідачів з метою спростування наявності розрахунку, є подання контррозрахунку, однак його подано не було.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

З указаного вбачається, що співвласники є солідарними боржниками.

Згідно з частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, відповідно до частини 3 вказаної статті солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Також слід зазначити, що згідно з частиною 4 статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тобто співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено ВС у постанові від 19 серпня 2020 року у справі N 703/2200/15-ц.

Колегія суддів зауважує, що у разі сплати відповідачами заборгованості за послуги, що надані позивачем, вони не позбавлені права вимагати від інших споживачів відшкодувати їм такі витрати.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачам послуги з постачання теплової енергії не надавались або надавались неналежної якості або в кількості меншій, ніж позивачем нараховані, відповідачем, у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано про відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та МКП «Чернівцітеплокомуненерго» укладено договір про користування тепловою енергією за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до абзацу 4 частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.

За таких обставин, між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором від 01 жовтня 2021 року та від 15 березня 2025 року, що є публічним договором приєднання.

Факт укладання договору на певну особу не звільняє від обов`язку інших споживачів відповідної послуги сплачувати кошти за надану послугу, в даному випадку осіб, які проживають за даним об`єктом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 передбачені законом пільги, як особи з інвалідністю ІІ групи ветерана війни (інваліда війни), зокрема на 100 відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами), яка розповсюджується на всіх членів його сім`ї, проте передбачені законом пільги відповідача ОСОБА_1 реалізуються шляхом виплати грошових коштів у порядку та у спосіб, визначені «Порядком надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №373.

Щодо стягнення витрат від інфляційних процесів та трьох відсотків річних, слід зазичити наступне.

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово- комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що три проценти річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на наявність в матеріалах справи розрахунку заявлених вимог в частині нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, який відповідачами спростовано не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних у розмірі 157,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 709,25 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в наданому позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат детально відображено нарахування і зазначено період, за який вони нараховані.

Розрахунок заборгованості в частині нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідачами не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано.

Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку, судом не встановлено.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

Проте, здійснюючи розподіл судових витрат, суд помилково поклав їх також на відповідача ОСОБА_1 .

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлюється Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі – застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За подачу позовної заяви МКП «Чернівцітеплокомуненерго», з урахуванням понижуючого коефіцієнту при поданні позовної заяви в електронній формі, сплатило судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, то судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках, тобто підлягає стягненню з кожного відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 484,48 грн.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, тому звільняється від сплати судового збору.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 є звільненим від сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІ групи, понесені МКП «Чернівцітеплокомуненерго» витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 484,48 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, зазначених вимог не врахував та здійснюючи розподіл судових витрат, помилково поклав їх також на відповідача ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат щодо ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким понесені МКП «Чернівцітеплокомуненерго» за подання позовної заяви у розмірі 484,48 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Филимонов Станіслав Михайлович, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» судового збору скасувати та ухвалити нове рішення.

Судові витрати, понесені Міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» за подання позовної заяви, у розмірі 484 гривні 48 копійок, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк