Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №638/15949/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/15949/25

Провадження № 2/638/2153/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Шамраєва М.Є.,

за участі секретаря судових засідань - Пухно М.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою позивача: ОСОБА_1 до відповідача: ОСОБА_2 про стягнення суми індексу інфляції та трьох відсотків річних,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 відшкодування збитків у результаті несвоєчасного виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 липня 2020 року в справі № 638/17802/17, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу, а саме суми індексу інфляції в розмірі 932 869,92 грн. та три відсотки річних відповідно до із ч. 2 ст. 625 ЦК України в сумі 176 572,26 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9084,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 липня 2020 року в справі № 638/17802/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Відповідач мав сплатити на користь позивача заборгованість за розпискою 716 687,77 грн., три проценти річних: 40 468,31 грн., проценти за користування грошовими коштами: 492 364,50 грн., а всього 1 249 520 (один мільйон двісті сорок дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) грн. 58 коп. Відповідач повернув частку боргу в розмірі лише 88 000 гривень. У зв`язку з чим позивач вважає, що з моменту винесення судового рішення є неповернутою сума боргу в розмірі (1 249 520 грн. 58 коп. - 88 000 грн.) 1 161 520,58 грн. Згідно розрахунку, що додається, з моменту винесення судового рішення судом першої інстанції від 22 липня 2020 року до 15 серпня 2025 року інфляційне збільшення боргу складає 932 869,92 грн., три відсотки річних відповідно до із ч. 2 ст. 625 ЦК України складають 176 572,26 грн, загальна сума трьох відсотків річних та суми індексу інфляції 1109442,18 грн. Позивач вважає, що належним захистом його права буде стягнення з відповідача вищевказаних сум.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 22 серпня 2025 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2025 року підготовче провадження у справі було закрите та призначено судовий розгляд у справі.

До суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять розглянути справу за наявними даними, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був викликаний в судове засідання шляхом розміщення оголошення про виклик особи на веб-сайті Шевченківського районного суду міста Харкова. Також судом направлялись на останню відому адресу реєстрації відповідача виклики до суду та копії ухвали суду від 22.08.2025 та від 01.12.2025, натомість до суду повернулися конверти з поштовим повідомленням «Одержувач відсутній за вказаною адресою», відзиву або клопотань з процесуальних питань до суду від відповідача не надходило.

15.09.2025 до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Павлова Є.О. про можливість ознайомитися з матеріалами справи № 638/15949/25 у Електронному кабінеті в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та про відкладення судового засідання на іншу дату.

У зв`язку з чим представнику ОСОБА_2 адвокату Павлову Є.О. було надано доступ до вказаної електронної справи.

Крім того, 22.12.2025 до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 адвоката Головко А.І. про можливість ознайомитися з матеріалами справи № 638/15949/25 та про відкладення судового засідання на іншу дату. У зв`язку з чим представнику ОСОБА_2 адвокату Головко А.І. було надано доступ до вказаної електронної справи, проте відзиву, заяв , клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.

Згідно частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тож ухвалою суду від 09.04.2026 постановлено цивільну справу за позовною заявою позивача: ОСОБА_1 до відповідача: ОСОБА_2 про стягнення суми індексу інфляції та трьох відсотків річних розглядати в порядку заочного розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 липня 2020 року в справі № 638/17802/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_2 ) заборгованість за розпискою 716 687,77 грн., три проценти річних: 40 468,31 грн., проценти за користування грошовими коштами: 492 364,50 грн., а всього 1 249 520 (один мільйон двісті сорок дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) грн. 58 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_2 ) суму сплаченого судового збору за подання позову у розмірі 8000 грн. та подання заяви про забезпечення позову у сумі 352,40 грн, а всього 8352 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 40 коп.

З оглянутої судом наданої позивачем розписки від 28.12.2015 вбачається, що відповідач зобов`язується повернути позивачу кошти в сумі заборгованість у сумі 1 249 520 (один мільйон двісті сорок дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) гри 58 коп. в строк до 31.12.2015.

Вищезазначене рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У вказаній справі позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням останніми грошових зобов`язань, які виникли на підставі судового рішення.

Тобто предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за відповідний період за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум, підтверджених судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені частиною другою статті 11 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі статтями 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

У вказаній справі спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судового рішення.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторові від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (статті 519, 612, 625 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 611, 612 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Постановою Великої Палати Верховного Суду 16.01.2019 р. у справі №373/2054/16-ц встановлено наступне «У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 травня 2018 р у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).

При зверненні до суду позивач надав розрахунок інфляційних витрат та санкції боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 з моменту винесення рішення судом першої інстанції з 22.07.2020 до 15.08.2025 відповідно до якого сума боргу становить 1161520,58 грн., після розрахунку індекс інфляційних втрат складає 932 869,92 грн. та три проценти річних складають 176 572,26 грн.

Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості не виконано. Доказів зворотного в ході розгляду справи відповідачами до суду подано не було.

Однак, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року по 15 серпня 2025 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 22 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

При розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних у період 22 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року суд керується методикою розрахунку, яка визначена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, а саме, інфляційні втрати розраховується за формулою: [Сума боргу] * [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу], а три проценти річних розраховується за формулою: [Сума боргу] * [Процентна ставка] / 100% / 365 днів * [Кількість днів].

За відомостями Державної служби статистики України індекс споживчих цін за вказаний період були такими: серпень 2020 - 99,80%; вересень 2020 - 100,50%; жовтень 2020 - 101,00%; листопад 2020 - 101,30%; грудень 2020 - 100,90%; січень 2021 - 101,30%; лютий 2021 - 101,00%; березень 2021 - 101,70%; квітень 2021 - 100,70%; травень 2021 - 101,30%; червень 2021 - 100,20%; липень 2021 - 100,10%; серпень 2021 - 99,80%; вересень 2021 - 101,20%; жовтень 2021 - 100,90%; листопад 2021 - 100,80%; грудень 2021 - 100,60%; січень 2022 - 101,30%; лютий 2022 - 101,60%.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Таким чином, розрахунок сукупного індексу інфляції вираховується судом за такою формулою: 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60%.

Таким чином, інфляційні втрати за вказаний період становлять 200 243,49 грн.

Розрахунок 3 % річних суд проводить таким чином: 1 161 520,58 грн * 3 % / 100% / 365 днів * 582 днів.

За вказаною формулою 3 % річних за період з 22 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року становить 55 519,54 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 22 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 200 243,49 грн., а також 55 519,54 грн. 3 % річних за той же період, а всього 255 763,03 грн. в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно наданого платіжного доручення, звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 9084,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2094,16 грн.

Щодо інших судових витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 поніс витрати в сумі 15000,00 грн. на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Невольніченко О.О. на підставі Договору № 15.08.25 від 15.08.2025 року.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У постанові Верховного суду від 12.06.2024 у справі № 444/3403/20 зроблений висновок, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 13.03.2025 по справі 275/150/22.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду копію договору про надання правової допомоги № 15.08.25 від 15.08.2025 року, платіжною інструкцією № @2PL929067 від 04.08.2025.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Із змісту правової позиції Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №927/153/22 вбачається, що при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №910/20852/20.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, відповідно, з урахуванням положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне провести розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 01.09.2021 року по справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-17359св20).

Оскільки позов задоволено частково, суд розподіляє судові витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам на суму 3 458,00 грн.

Керуючись статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву позивача: ОСОБА_1 до відповідача: ОСОБА_2 про стягнення суми індексу інфляції та трьох відсотків річних - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму у розмірі 255 763,03 грн., яка складається із суми індексу інфляції в розмірі 200 243,49 грн. та трьох відсотків річних 55 519,54 грн. за період з 22 липня 2020 року по 23 лютого 2022 року за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 липня 2020 року в справі № 638/17802/17.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2094,16 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 458,00 грн.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя М.Є. Шамраєв