Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №127/37582/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/37582/25

Провадження № 2/127/8842/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана через представника адвоката Брижатого Д.С., у якій позивач просить визнати за нею право власності на суму нарахованої, але не виплаченої спадкодавцю пенсії, а саме:

визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за законом на пенсію, яка на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 120/9282/21-а; та від 15 березня 2023 року у справі № 120/791/23 була нарахована та належала ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не була ним отримана за життя;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування, належну померлому ОСОБА_2 суму нарахованої, але невиплаченої пенсії на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 120/9282/21-а за період з 01.12.2019 р. по 31.10.2021 р. в розмірі 97 697 (дев`яносто сім тисяч шістсот дев`яносто сім) грн 42 коп.; та від 15 березня 2023 року у справі № 120/791/23 за період з 01.07.2021 р. по 30.04.2023 р. в розмірі 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя померлий перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримував пенсію відповідно до Закону України № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 120/9282/21-а було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення № 785 від 30.06.2021, та зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії з 01.12.2019 із урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі № 120/791/23 також встановлено протиправність дій відповідача щодо припинення з 01.07.2021 виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021, та зобов`язано поновити виплату зазначеної доплати з 01.07.2021 і здійснити виплату заборгованості.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені судові рішення в повному обсязі виконані не були, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не здійснено виплату нарахованих сум пенсії та доплат, визначених у вказаних рішеннях суду.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11 грудня 2024 року № 16733-15200/О-02/8-0200/24 повідомлено, що внаслідок проведеного перерахунку заборгованість перед ОСОБА_2 становить: 97 697,42 грн за період з 01.12.2019 по 31.10.2021 та 42 500,00 грн за період з 01.07.2021 по 30.04.2023.

Після смерті ОСОБА_2 позивачка у встановленому законом порядку прийняла спадщину, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01.08.2023 за реєстром № 891, № 892 та від 11.08.2023 за реєстром № 971, а також довідкою Першої вінницької державної нотаріальної контори, згідно з якою вона є єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину.

Представник позивачки звертався до відповідача із адвокатським запитом щодо виконання судових рішень та наявності заборгованості, а також із заявою від 15.10.2025 № 25115/ЗД-1 про виплату нарахованих, але не отриманих сум пенсії як спадкового майна.

Листом від 29 жовтня 2025 року № 13948-13036/О-02/8-0200/25 відповідач відмовив у здійсненні виплати, посилаючись на те, що звернення за такими сумами можливе не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера, а у разі пропуску цього строку питання вирішується в судовому порядку.

Позивачка вважає таку відмову неправомірною та зазначає, що невиконані за життя спадкодавця судові рішення щодо перерахунку та виплати пенсії формують майнове право, яке входить до складу спадщини та переходить до спадкоємця у порядку універсального правонаступництва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статей 15, 16, 316, 328, 1216, 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України, статті 61 Закону України № 2262-XII, статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статті 46 Конституції України, а також на правові висновки Верховного Суду щодо правового режиму невиплачених сум пенсії, що підлягають спадкуванню.

Позивач зазначає, що суми пенсії, нараховані на виконання судових рішень, але не виплачені за життя пенсіонера, після його смерті набувають статусу спадкового майна та підлягають передачі спадкоємцю без обмеження шестимісячним строком, передбаченим для окремих категорій виплат членам сім`ї.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати за нею право власності на спадкове майно у вигляді нарахованих, але не виплачених сум пенсії, а також стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зазначені кошти та судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2025 року прийнято справу до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін у справі.

На підставі ухвали суду від 26.02.2026 року судом витребувано з Першої вінницької державної нотаріальної контори, завірену належним чином копію матеріалів спадкової справи №742/2023 заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

16.03.2026 року з Першої вінницької державної нотаріальної контори, надійшла завірена належним чином копія матеріалів спадкової справи №742/2023 заведена до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на виконання вищезазначеної ухвали суду, згідно якої позивач є єдиною спадкоємицею після смерті свого батька.

Представник ГУНП у Вінницькій області подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач вказує, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 120/9282/21-а та від 15 березня 2023 року у справі № 120/791/23, ухвалені за позовом ОСОБА_2 , набрали законної сили та підлягали виконанню в порядку, встановленому КАС України. Разом з тим, зазначає, що спірні правовідносини виникли у сфері публічно-правових відносин та були предметом розгляду адміністративних судів, у зв`язку з чим звертає увагу на питання належної юрисдикції даного спору.

Відповідач зазначає, що на виконання зазначених судових рішень ним проведено відповідні нарахування, у результаті чого сума заборгованості, що підлягала виплаті, становить 140 197,42 грн, однак її фактична виплата здійснюється в межах бюджетних призначень та відповідного фінансування, передбаченого Законом України про Державний бюджет України та бюджетом Пенсійного фонду України.

Посилаючись на статтю 8 Закону України № 2262-XII, статті 23, 116 Бюджетного кодексу України, а також на постанови Кабінету Міністрів України щодо затвердження бюджету Пенсійного фонду України на відповідні роки, Відповідач зазначає, що здійснення видатків можливе виключно за наявності бюджетних асигнувань. У зв`язку з цим виплата заборгованості проводиться поетапно та залежить від наявного фінансування.

Крім того, Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою відсутність бюджетного фінансування може бути врахована при оцінці причин невиконання судового рішення, а також на те, що виконання рішень суду здійснюється у межах та спосіб, визначений законом.

Також Відповідач вказує, що питання правонаступництва у вигляді спадкування сум пенсійних виплат не змінює порядку та умов їх виплати, а тому заявлені вимоги про стягнення коштів у порядку цивільного судочинства є неправомірними з огляду на характер спірних правовідносин.

Окремо зазначається, що Пенсійний фонд України є неприбутковою самоврядною організацією, кошти якої використовуються виключно за цільовим призначенням, а тому покладення на нього додаткових фінансових зобов`язань поза межами бюджетних асигнувань є неможливим.

У зв`язку з викладеним, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та розглянути справу за його відсутності.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, але представником позивача надано суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, підтримав заявлені ним позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ГУНП у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, але також надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні судового рішення в даній цивільній справі підтримав раніше поданий відзив та просив суд відмовити у задоволенні заявленого позову..

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть. Після його смерті позивачка оформила спадщину та отримала свідоцтва про право на спадщину за законом, що підтверджує її статус спадкоємця у встановленому законом порядку.

За життя спадкодавця Вінницьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення у справах № 120/9282/21-а від 16 вересня 2021 року та № 120/791/23 від 15 березня 2023 року, якими, зокрема, зобов`язано орган пенсійного забезпечення здійснити перерахунок та виплату пенсійних сум. Вказані рішення набрали законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначених судових рішень Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснено нарахування відповідних сум, загальний розмір яких визначено у сумі 140 197,42 грн, однак фактична виплата цих коштів за життя спадкодавця здійснена не була.

Після смерті пенсіонера позивачка звернулась до відповідача із заявою про виплату нарахованих, але не отриманих сум пенсії як спадкового майна, однак отримала відмову, мотивовану пропуском строку звернення та відсутністю правових підстав для виплати без відповідного судового рішення.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить з положень статей 1216, 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України, відповідно до яких до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав, нерозривно пов`язаних з особою.

Суми пенсії, нараховані, але не виплачені за життя особи, можуть переходити у спадщину у разі, якщо вони не були отримані та відсутні підстави для їх виплати у спеціальному порядку членам сім`ї у строки, визначені спеціальним пенсійним законодавством.

Також, з матеріалів справи встановлено, що листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11 грудня 2024 року № 16733-15200/О-02/8-0200/24 повідомлено, що внаслідок проведеного перерахунку заборгованість перед ОСОБА_2 становить: 97 697,42 грн за період з 01.12.2019 по 31.10.2021 та 42 500,00 грн за період з 01.07.2021 по 30.04.2023.

Після смерті ОСОБА_2 позивачка у встановленому законом порядку прийняла спадщину, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01.08.2023 за реєстром № 891, № 892 та від 11.08.2023 за реєстром № 971, а також довідкою Першої вінницької державної нотаріальної контори, згідно з якою вона є єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину.

Представник позивачки звертався до відповідача із адвокатським запитом щодо виконання судових рішень та наявності заборгованості, а також із заявою від 15.10.2025 № 25115/ЗД-1 про виплату нарахованих, але не отриманих сум пенсії як спадкового майна.

Листом від 29 жовтня 2025 року № 13948-13036/О-02/8-0200/25 відповідач відмовив у здійсненні виплати, посилаючись на те, що звернення за такими сумами можливе не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера, а у разі пропуску цього строку питання вирішується в судовому порядку.

Судом встановлено, що інших спадкоємців першої черги або ті, які б мали б право на обов`язкову частку в спадщині, окрім позивача, відсутні.

Встановлено, що позивач є донькою померлого ОСОБА_2 який за життя отримував пенсію за Законом України № 2262-ХІІ та перебував на обліку в органі Пенсійного фонду України.

Після смерті ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу, що підтверджується матеріалами нотаріального провадження. Позивач є єдиним спадкоємцем за законом, що підтверджується відповідною довідкою приватного нотаріуса та спадкова справа , яка була дослідження судом.

За життя спадкодавця утворилася заборгованість з недоотриманих пенсійних виплат, що виникла внаслідок невиконання ряду рішень адміністративних судів, якими було зобов`язано орган Пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням підвищеного грошового забезпечення.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що загальний розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії становить 140 197,42 грн, що підтверджується розрахунками відповідача та не спростовано належними і допустимими доказами.

Звернення позивача до відповідача з вимогою про виплату зазначених сум залишено без задоволення, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду.

Відзив відповідача зводиться до загального посилання на необхідність судового вирішення питання, без надання належного правового обґрунтування правомірності невиплати та без спростування розміру заборгованості. Такий відзив не містить конкретних заперечень щодо предмета доказування, не спростовує фактичні обставини справи та не підтверджений належними доказами, у зв`язку з чим оцінюється судом як формальний та неналежний у розумінні ст. 81, 83 ЦПК України.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України, суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини.

За змістом ст. 1216, 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1222, 1261 ЦК України, позивач як донька спадкодавця є спадкоємцем першої черги та має право на спадкування за законом.

Таким чином, сума недоотриманої пенсії, яка залишилася після смерті пенсіонера та не була виплачена за життя, набуває правового режиму спадкового майна та підлягає включенню до спадкової маси.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання невиплачених йому сум пенсії.

Із вищенаведеними нормами Цивільного кодексу України кореспондують та узгоджуються норми ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, підлягає виплаті по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, а також непрацездатним членам сім`ї, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Відповідно ч. 2 цієї статті члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, мають звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно ч. 3 цієї статті у разі відсутності членів сім`ї, які проживали з ним на день смерті, та непрацездатних членів сім`ї, які знаходились на його утриманні, або у разі не звернення цих осіб за виплатою вказаної суми у встановлений строк, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю входить до складу спадщини.

Положеннями ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку із смертю.

Спірні правовідносини по справі виникли саме з приводу виплати позивачу пенсії померлого спадкодавця в порядку спадкування за законом в сумі, яка зазначена в свідоцтві на спадщину, на яку позивач має право відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1058-IV.

Таким чином, на підставі та у відповідності до ст. 1218, 1220, 1223, 1227, 1268 Цивільного кодексу України, ст. 91 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст. 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у випадку смерті пенсіонера сума пенсії, не отримана пенсіонером при житті, та протягом 6 місяців з дати його смерті його родичами, що мешкали на день смерті разом з ним, або які є непрацездатними та знаходились на його утриманні, входить до складу спадщини і є власністю спадкоємця з дати відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вищезазначена правова позиція знайшла своє втілення у висновках Верховного суду України щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного суду України від 06 липня 2020 року у справі № 750/8819/19, постанові Верховного суду України від 23 вересня 2020 року у справі №428/6685/19.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1). Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2).

Статтею 386 ЦК України встановлені засади захисту права власності та передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ч.1). Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.2).

Право власності позивача на суму недоотриманих коштів підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом, що зареєстровано в Спадковому реєстрі, яке є правовстановлюючим документом, який офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадок. Зазначене свідоцтво є чинним та недійсним не визнано.

Чинним законодавством України не передбачено права пенсійних органів на перегляд свідоцтва про право на спадщину, в тому числі і щодо застосування до таких свідоцтв положень ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1), що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Порядок від 25 листопада 2005 Згідно абз. 2 п. 1.5 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку, як одержувач пенсії.

У відповідності до визначення термінів, що наведені у ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спадок у вигляді невиплаченої пенсії (заборгованості з виплати пенсії) не є щомісячною пенсійною виплатою, тобто, саме пенсією у розумінні статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява спадкоємця, який визначений нотаріусом, до органу Пенсійного Фонду України за виплатою недотриманої пенсії померлого пенсіонера не спрямована на щомісячне отримання пенсії, а має своєю метою фактичне отримання спадщини у вигляді грошових сум, що становить недоотриману померлим пенсіонером при житті пенсію (заборгованість з виплати пенсії), та яка увійшла до спадкової маси та яка, у тому числі, зазначена у Спадковому реєстрі.

Порядок від 25 листопада 2005 року № 22-1 не містить будь-яких вимог або умов, які пов`язували би право на отримання визначеним нотаріусом спадкоємцем, недоотриманої померлим пенсіонером суми пенсії, що внесена до спадкового реєстру, із будь-якими умовами.

Єдиною умовою для видачі спадкоємцю невиплаченої на день смерті померлого пенсіонера пенсії є надання спадкоємцем, або його уповноваженим представником, окрім саме заяви про її виплату, документів, перелік яких наведений у п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Згідно положенням абзацу 4 п. 2.26 Порядку від 25 листопада 2005 року № 22-1 для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї, або в разі їх не звернення за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається: 1) документ, що посвідчує особу заявника, 2) свідоцтво про смерть, 3) свідоцтво про право на спадщину.

Оскільки позивачем при поданні заяви були надані документи, перелічені у п. 2.26 цього Порядку, це є достатньою підставою для прийняття відповідачем рішення про здійснення виплати на користь позивача недоотриманої пенсії померлого спадкодавця.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У своїх висновках Європейський суд с прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол) полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 Першого протоколу дозволяє позбавлення власності лише на умовах передбачених законом (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції проти Греції», «Малама проти Греції»).

Ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення». «Майном» може бути як існуюче майно», так і активи включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймі «легітимні сподівання на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).

Тому, зважаючи на принцип захисту легітимних очікувань особи та на один з загальновизнаних способів захисту прав особи в національному законодавстві України, який полягає примусовому виконанні обов`язку в натурі, стягнення з відповідача на корить позивача в порядку спадкування недоотриманих померлим ОСОБА_3 пенсійних виплат є об`єктивним та обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця.

Також ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю.

Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Так, Цивільним кодексом України регулюються правовідносини у сфері спадкування.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц зроблено висновок, якщо предметом позову є майнова вимога про визнання в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, тому спір має приватно правовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до абзацу 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини та їх гарантії, відповідно до ст. З Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У відповідності до рішення Конституційного суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року по справі № 1-42/20114, Кабінет Міністрів України, як вищий органу системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належать і Пенсійний фонд України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України.

До повноважень Пенсійного фонду України відноситься: здійснення контролю за держанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, інших джерел, визначених законодавством; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності. Пенсійний фонд України розпоряджається у межах повноважень коштами Пенсійного Фонду України. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через створені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Пенсійний фонд України є органом, який реалізує політику пенсійного забезпечення, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому саме від цього органу залежить право позивача на отримання належної йому виплати за рахунок коштів пенсійного фонду. В даному випадку предметом спору є захист права громадянина України на одержання суми недоотриманої пенсії, яка належала спадкодавцю і яку спадкоємець, маючи законне сподівання може отримати від держави.

Відповідно до ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Таким чином, до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсії, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.

Згідно з абзацом 4 п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З аналізу норми ч. 1, 3 ст. 52 Закону і п. 1.5., 1.7., 2.26 Порядку № 22-1 видно, що процедура отримання пенсії, що належала пенсіонерові й залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю передбачає звернення до органів пенсійного фонду у тому разі, якщо члени сім`ї померлого проживав разом із ним на момент смерті (що може підтверджуватися, наприклад, загальною реєстрацією місця проживання в паспорті). Тоді суми пенсії, які належали пенсіонерові й залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, можна отримати через територіальне управління пенсійного фонду (за місцем перебування пенсійної справи). Для цього необхідно звернутися з відповідною заявою в управління ПФУ, де померлий перебував на обліку.

Такий порядок стосується тих, хто проживав на момент смерті з померлим.

Разом із тим, якщо члени сім`ї померлого з ним не проживали, то необхідно звертатися до нотаріуса і отримувати пенсію в порядку спадкування, адже на підставі ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, які належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними в зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Таким чином, правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування норм ст. 46. З огляду на викладене, та враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законі сподівання» ефективно скористатися правом власності. Натомість сподівання на визнання права власності на майно, яким тривалий час неможливо було користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні ст. Першого протоколу до Конвенції; це також стосується умовної вимоги, як втрачає силу внаслідок недотримання цієї вимоги. Відповідно до прецедентного права суду будь-яке втручання має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо дотримання основоположних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображене в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутим цілями. Більше того, так само, як і в інших сферах соціальної, фінансової і економічної політики, національні органи мають певну свободу розсуду під час прийняття і виконання законів, що регулюють питання власності та договірні відносини. Цю свободу розсуду все ж таки мають контролювати європейські структури. Тому Суд повинен був упевнитися, чи не були перевищені надані Урядові межі свободи розсуду, тобто чи застосовано в цій справі доктрина «ultra vires» (хоча й законну саму по собі) з урахуванням принци пропорційності. У справі «Вольф-Ульрих фон Мальтцан та інші проти …» ЄСПЛ зробив висновок про те, що певні законні очікувані заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретацій вимоги як такої що може вважатись активом: вона повинна мати обґрунтовану закону підставу, якою зокрема є чинна норма закону, тобто встановлю законом норма щодо виплат (зокрема пенсійних, допомоги) на момент дії щ норми є активом, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.

Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, останній і вважав необхідним звернутися до суду з вказаними позовними вимогами про визнання права власності на майно в порядку спадкування після смерті матері, які він вважає законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, в даному випадку немає перешкод для набуття позивачем права приватної власності на вказане майно -кошти.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням

Тобто, відповідач або інші особи повинні довести, що їх діями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказів зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Стосовно визначення юрисдикції спору суд виходить із такого.

Відповідач у своїх запереченнях фактично посилався на те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має ознаки адміністративної юрисдикції, оскільки пов`язаний із діяльністю органу Пенсійного фонду України щодо здійснення пенсійного забезпечення.

Оцінюючи такі доводи, суд зазначає, що відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Судоустрій ґрунтується на засадах територіальності та спеціалізації, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, що передбачає необхідність чіткого розмежування судової юрисдикції.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом, що охоплює дотримання правил юрисдикції.

Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що вимога «суд, встановлений законом» охоплює дотримання норм, які регулюють юрисдикцію судів. У справі «Занд проти Австрії» наголошено, що це поняття включає організаційну структуру судів і визначення їх компетенції. Отже, порушення правил юрисдикції може ставити під сумнів легітимність судового розгляду.

Разом із тим, визначальним для розмежування юрисдикції є не формальний суб`єктний склад, а характер спірних правовідносин, їх правова природа та зміст заявлених вимог.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суб`єкт владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України є орган, який здійснює публічно-владні управлінські функції щодо іншої сторони правовідносин. Визначальною ознакою адміністративного спору є саме владний характер управлінських дій та підпорядкованість іншого учасника.

Натомість у даній справі спірні правовідносини виникли не з приводу оскарження владних управлінських рішень щодо призначення або перерахунку пенсії як елемента адміністративної процедури, а з приводу права позивача як спадкоємця на отримання грошових коштів, які входять до складу спадщини, тобто об`єкта цивільних прав.

Такі правовідносини регулюються нормами цивільного законодавства, зокрема статтями 1216, 1218, 1227, 1268 ЦК України, та мають приватноправовий характер, оскільки пов`язані із реалізацією майнового права конкретної фізичної особи як спадкоємця.

Отже, застосування адміністративної юрисдикції у цьому випадку є безпідставним, оскільки відсутній публічно-правовий спір між суб`єктом владних повноважень і особою щодо реалізації владних управлінських функцій.

Доводи відповідача про необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства є необґрунтованими та не ґрунтуються на характері спірних правовідносин, у зв`язку з чим підлягають відхилення.

Таким чином, суд оцінивши наявні у справі докази на підставі свого внутрішнього переконання та за критеріями їх належності, допустимості і достовірності, приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.

Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, З, 5, 15, 16, 321, 328, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282 ЦК України, ст. 46, 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 46 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме на нараховану, але не виплачену пенсію, яка була визначена на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 120/9282/21-а та від 15 березня 2023 року у справі № 120/791/23 на користь ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але за життя не отримав зазначені суми.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування суму нарахованої, але не виплаченої пенсії, належної померлому ОСОБА_2 , а саме:

— 97 697 (дев`яносто сім тисяч шістсот дев`яносто сім) грн 42 коп., нарахованих на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 120/9282/21-а за період з 01.12.2019 по 31.10.2021;

— 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп., нарахованих на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі № 120/791/23 за період з 01.07.2021 по 30.04.2023.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники судового розгляду:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21100.

Повний текст рішення складено 13.04.2026 року.

Суддя: