Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №145/1367/25 — Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/1367/25

Провадження № 2/145/115/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2026 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І.І.

за участю секретаря судових засідань Коржан Н.М.

представника позивача Близнюка В.В. (в режимі відеоконференції)

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

в інтересах якої діє адвокат - Близнюк Віктор Васильович,

до

Приватного сільськогосподарського підприємства "Пирогівське", місцезнаходження: вул. Садова, буд. 55, село Пирогів Вінницького району Вінницької області, ЄДРПОУ 20081503

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2025 до Тиврівського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПСП "Пирогівське" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яку позивачка обґрунтувала тим, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2024 року в цивільній справі № 145/990/24 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , витребувано у добросовісного набувача - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196. 22 квітня 2025 року позивачем було зареєстровано речове право – право власності на земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196, про що видано витяг з Державного реєстру речових прав № 423579028. Відповідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0501070702025 вказана земельна ділянка перебуває в оренді ПСП «Пирогівське», право оренди зареєстровано 22 вересня 2023 року – на час, коли земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_2 .

Таким чином, на даний час відповідач використовує земельну ділянку, яка належить позивачу, незаконно, на підставі договору з особою, яка не є власником вищевказаної земельної ділянки та не є правонаступником власника вищевказаної земельної ділянки.

Оскільки договору оренди земельної ділянки площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196,між ОСОБА_1 та ПСП «Пирогівське» не укладалось, перешкоди власнику в користуванні та розпорядженні належним йому майном підлягають усуненню.

Враховуючи викладене, позивачка просить усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196 шляхом витребування її у ПСП «Пирогівське» з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди ПСП «Пирогівське» на земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.09.2025 даний позов прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами позовного загального провадження. Витребувано з Тиврівського районного суду Вінницької області цивільну справу №145/990/24. Запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний термін подати до суду відповідь на відзив.

Вказану ухвалу 01.10.2025 доставлено до його електронного кабінету.

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 29.10.2025 підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Пирогівське" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, про час, дату та місце судового засідання повідомлена своєчасно, в судовому засіданні представлена адвокатом Близнюком В.В.

В судовому засіданні представник позивача Близнюк В.В. позовні вимоги уточнив, просив усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 в користуванні належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196 шляхом витребування її у ПСП «Пирогівське».

В судові засідання, які призначались на 21.10.2025, 29.10.2025, 27.11.2025, 17.12.2025, 22.01.2026, 24.02.2026, 17.03.2026 та 03.04.2026 представник відповідача не з`явився, причин неприбуття суду не повідомив, про розгляд справи був належно повідомлений, що стверджується довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету відповідача 02.10.2025, 24.10.2025, 29.10.2025, 27.11.2025, 17.12.2025, 03.02.2026, 26.02.2026, 21.03.2026.

Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з п. 2, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 10 ст. 128 ЦПК України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 2, 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Згідно з ч. 11 ст. 272 ЦПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частиною 10 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України,неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі, ухвалюючи у даній справі заочне рішення, оскільки належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засіданьвідповідач в судові засідання не з`явився без повідомлення причин, відзиву до суду не подав, а представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд ухвалює по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2024 року в цивільній справі № 145/990/24 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196. Дане рішення суду набуло законної сили 28.01.2025.

Як встановлено даним рішенням суду 11 лютого 2020 року між позивачкою ОСОБА_1 з однієї сторони, та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з іншої сторони, було укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до яких вони обміняли належну їм на праві власності земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196 на належну позивачці земельну ділянку площею 3,2331 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області кадастровий номер 0524580800:01:005:0029. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Смоляк Л.С. та зареєстровано в реєстрі за № 280. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року, яке залишено без змін Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було задоволено, визнано недійсним вищевказаний договір міни земельних ділянок. Однак Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено. Згідно Інформації з Державного земельного кадастру, 23 лютого 2024 року право власності на земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196, зареєстроване за ОСОБА_2 , номер запису 53831972.

Як вбачається із Постанови Верховного Суду від 14 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду від 23.05.2023 зупинено дію рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року до його перегляду в касаційному порядку.

16 квітня 2025 року ОСОБА_1 на підставі договору міни № 280 від 11.02.2020 та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19.12.2024 у справі № 145/990/24 було зареєстровано речове право – право власності на земельну ділянку площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196, яка розташована на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 423579028 від 22.04.2025 (а.с. 9).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0501070702025 від 27.08.2025 вказана земельна ділянка перебуває в оренді Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське», право оренди зареєстровано 22 вересня 2023 року, тобто в період, коли дія рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року була зупинена (а.с.12-17).

Надаючи оцінку дослідженим у справі доказам та встановленим на їх підставі правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які, зокрема, означають можливість належним чином використовувати річ для своїх потреб за її призначенням; при здійсненні права власності власник зобов`язаний дотримуватися вимог закону і моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 13, 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 16, 17 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з абз. 15 ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 ЗК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст.10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Згідно з постановою Верховного Суду у справі 264/7200/18 від 18.01.2021 з аналізу положень статей 116, 123, 124, частини другої статті 134, статті 212 ЗК України, статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» можна зробити висновок, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

В постанові Верховного Суду від 12.08.2020 (справа № 599/340/16-ц) зазначено, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.ст. 79, 80 ЦПК України).

Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на підставі договору міни № 280 від 11.02.2020 та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19.12.2024 у справі № 145/990/24 є власником земельної ділянки площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196 на території Василівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області

Договору оренди земельної ділянки площею 3,7459га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196 між ОСОБА_1 та ПСП «Пирогівське» не укладалось. При цьому, право оренди на вказану земельну ділянку зареєстровано 22 вересня 2023 року, тобто в період, коли дію рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2022 року, яким вищевказаний договір міни визнано недійсним, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 23.05.2023, а вказане рішення в подальшому скасовано Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року.

Таким чином, на даний час відповідач ПСП «Пирогівське» використовує належну позивачці земельну ділянку без належних на те правових підстав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки позивачкою у відповідності до ст. 81 ЦПК України доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами порушення її право користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Щодо судових витрат.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати. Матеріали справи містять докази на підтвердження сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн, що підтверджено платіжною інструкцією від 25.09.2025 №2.325518669.1 (а.с.11). Доказів понесення інших витрат матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, судові витрати, які поніс позивач, підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 1, 3, 4, 10, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське» з урахуванням уточнених позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою площею 3,7459 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0524580800:01:004:0196, шляхом витребування її у Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське».

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Пирогівське» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга буде подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 13 квітня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство «Пирогівське», місцезнаходження: вул. Садова, буд. 55, село Пирогів Вінницького району Вінницької області, ЄДРПОУ 20081503.

Суддя Патраманський І. І.