Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №183/11976/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/11976/25

№ 2/183/3956/26

01 квітня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на квартиру,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року позивачка, в інтересах якої діє представник - адвокат Цвігун Т.С., звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати за нею право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 ).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого та Товарній біржі, вона оформила право власності на квартиру, розташовану за вищевказаною адресою. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано у Сєвєродонецькому міському БТІ, відповідно до законодавства, що діяло на той час. З метою реєстрації права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачка звернулася до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації права було відмовлено у зв`язку з неможливістю отримати інформацію у БТІ з тимчасово окупованої території. Тому, позивачка змушена звернутися до суду та просить задовольнити її позов.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, остання через систему Електронний суд подала заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, через підсистему «Електронний суд» надіслав заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, у якій просив вирішити справу у відповідності до вимог чинного законодавства; процесуальна позиція щодо позовних вимог - на розсуд суду.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

18 травня 1999 між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, на Слов`янській товарній біржі укладено у письмовій формі договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 ). Зі змісту договору вбачається, що він укладений у відповідності до вимог ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований на товарній біржі, відповідно до вимог статті 227 ЦК УРСР договір підлягає реєстрації в Сєвєродонецькому БТІ.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу право власності ОСОБА_1 на вищезазначену квартиру зареєстровано у Сєвєродонецькому БТІ, записано у реєстрову книгу за №330 від 14.06.1999, що підтверджується відміткою бюро технічної інвентаризації на договорі купівлі-продажу.

Копією Технічного паспорту на квартиру, у якому наявні посилання на документ про право власності, також підтверджується, що позивачка є власницею вищевказаної квартири.

Договір купівлі-продажу зареєстрований на товарній біржі та технічний паспорт на квартиру знаходяться у позивачки, яка на виконання ухвали суду надала нотаріально засвідченні копії цих документів.

Копією паспорта громадянина України позивачки підтверджується, що її місце проживання зареєстроване у вищевказаній квартирі з 19.08.1999; на даний час позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою ВПО.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №81438984 від 21.10.2025 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що на запит державного реєстратора отримано інформацію про те, що територія Сєвєродонецької міської територіальної громади є окупованою, БТІ не може виконувати свої функції, в тому числі надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права власності до 01 січня 2013 року (а.с.9).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Сєвєродонецьк Луганської області віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Зі змісту рішення про зупинення розгляду заяви та про відмову у проведенні реєстраційних дій вбачається, що державним реєстратором не встановлено наявності зареєстрованого права власності на спірну квартиру.

Зробити запит до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, про надання інформації (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідної для такої реєстрації у державного реєстратора немає можливості, оскільки м.Сіверськодонецьк Луганської області є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачкою право власності набуте у 1999 році. Надані копії договору купівлі-продажу зареєстрованого на товарній біржі та технічного паспорту на квартиру, видані та зареєстровані органом, що здійснював реєстрацію права власності на той час, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на квартиру.

Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 501/896/23 зазначив, що «суди не звернули уваги, що у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17); в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору, правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів; у частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статтей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі; прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу») має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами, відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачкою було доведено її право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м.Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 50,6 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання згідно з довідкою ВПО: АДРЕСА_3 ;

відповідач – Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження: Луганська область, м.Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, 32.

Повне судове рішення складено і підписано 01 квітня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.