Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №757/339/23-ц — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 757/339/23-ц

№ 2/183/2983/26

10 квітня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадженняу у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до російської федерації в особі уряду рф про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок знищення житла та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави Україна в особі Державної казначейської служби України, рф в особі уряду про стягнення з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України моральної шкоди внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності, стягнення з рф майнової шкоди внаслідок руйнування нерухомого майна, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що до 2022 року мали у власності нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У мирний час (до 2014 року) в будівлях об`єкта нерухомості знаходилися: редакція місцевого засобу масової інформації «ТЕЛЕгазета»; Приватне підприємство «Лікувально-діагностичний центр ОСОБА_2 »; житлові приміщення.

«ТЕЛЕгазета» належить Товариству з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «РІА К&К», власниками якого є ОСОБА_1 (частка якого складає 75 %) та ОСОБА_3 . Власницею ПП «ЛДЦ ОСОБА_2 » є ОСОБА_2 . У зазначеному об`єкті також знаходилася житлова квартира АДРЕСА_2 , в якій раніше мешкала сім`я позивачів із дітьми.

Навесні 2014 року місто Кадіївка опинилася під окупацією рф у вигляді окупаційного режиму так званої «лнр». У зв`язку з початком воєнних дій на території розташування об`єкта нерухомості в липні 2014 року позивачі з сім`єю виїхали до міста Києва, де проживають до тепер. Із 07 листопада 2014 року територія міста Кадіївки перебуває під ефективним адміністративним контролем рф. 03 травня 2015 року позивачам стало відомо, що об`єкт нерухомості та все майно, що знаходилося в ньому, захоплені невстановленими озброєними особами. За цим фактом Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12015100100001050 від 30 січня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 186 Кримінального кодексу. Позивачам не повідомлено про жодні слідчі процесуальні дії, проведені в межах зазначеного кримінального провадження. 07 лютого 2019 року місто Кадіївка, де розташований нерухомий об`єкт, увійшло до Переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, затвердженого Указом Президента України № 32/2019.

24 лютого 2022 року Президент України підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». До сьогодні рф продовжує повномасштабне вторгнення на територію України. Внаслідок окупації міста Кадіївки, після повідомлення про захоплення об`єкта терористами так званої «лнр» у січні 2015 року, позивачі не мали до нього доступу та не отримували достовірної інформації про його стан. Натомість, зі ЗМІ, зокрема так званих «лнр», стало відомо, що в об`єкті нерухомості розгорнуто військовий штаб.

13 вересня 2022 року об`єкт нерухомості був знищений внаслідок воєнних дій, що стало відомо з інформації на сайтах «sprotyv.info», «РІА Новості».

Позивачі зазначають, що на момент захоплення об`єкта нерухомості в ньому знаходилися і, ймовірно, були знищені: правовстановлюючі документи ТОВ «РІА К&К», а також документи з ведення господарської діяльності, первинна документація, податкова і бухгалтерська звітність за весь період, з моменту створення підприємства до 03 січня 2015 року; правовстановлюючі документи ПП «ЛДЦ ОСОБА_2 », документи з ведення господарської діяльності, первинна документація, податкова і бухгалтерська звітність за період з моменту створення підприємства до 03 січня 2015 року, а також база персональних даних пацієнтів лікувально-діагностичного центру; основні фонди, інструменти, інвентар, меблі, техніка та інше майно. Вартість основних фондів, інструментів, інвентарю, меблів, техніки, нематеріальних активів, будівель і споруд ТОВ «РІА К&К» на момент захоплення об`єкта становила 4 251 375,00 грн. Вартість медичного обладнання та засобів виробництва ПП «ЛДЦ ОСОБА_2 » на момент захоплення об`єкта становила 691 053,00 грн. Вартість житлового будинку і майна всередині на момент захоплення об`єкта нерухомості становила 3 250 380,00 грн. Загальна сума матеріальної шкоди на момент захоплення об`єкта нерухомості становила 8 192 808,00 грн.

У результаті зазначених вище подій об`єкт нерухомості має нежилий стан і не може використовуватися позивачами ні для подальшого проживання, ні для здійснення підприємницької діяльності. Позивачі повідомляють, що їм не відомо про свідків подій 13 вересня 2022 року, адже з 2014 року вони не повертались до окупованого міста Кадіївки, а безпосередня територія розташування об`єкта суворо охороняється озброєними окупантами.

Просили стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України в рівних частках на користь позивачів на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності, 300 000,00 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку; стягнути з рф майнову шкоду, завдану внаслідок руйнування нерухомого майна, належного їм на праві власності, за адресою: АДРЕСА_3 , у розмірі 8 192 808,00 грн; стягнути з рф на відшкодування моральної шкоди – 300 000,00 грн.

23 січня 2024 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області позов задоволено частково. Стягнуто з рф на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на відшкодування моральної шкоди – 300 000,00 грн. У іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з рф на користь держави Україна судовий збір у розмірі 3 000,00 грн.

19 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року залишено без змін.

13 серпня 2025 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду рішення від 23 січня 2024 року та постанову апеляційного суду від 19 червня 2024 року скасовано в частині позовної вимоги до рф про відшкодування шкоди, завданої суб`єктам підприємницької діяльності щодо будівлі та майна редакції засобу масової інформації «ТЕЛЕгазета», Приватного підприємства «ЛДЦ Кліманової М. О», засновниками та учасниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; провадження в справі в цій частині закрито та повідомлено, що розгляд цих вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

У частині позовних вимог про стягнення з рф на користь позивачів майнової шкоди, завданої внаслідок знищення належного їм житлового приміщення, відшкодування моральної шкоди, рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.09.2025 справу прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.04.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті, призначено судове засідання.

Позивачі у судове засідання не з`явилися, представник позивачів - адвокат Чилутьян А.Р. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча відповідно до ст. 130 ЦПК України про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом оприлюднення повідомлення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, однак заперечень проти позову суду не представив, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення чи розгляд справи за їх відсутності не надав, а тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів із винесенням заочного рішення.

Як вбачається із правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 24 жовтня 2024 року № 752/8103/13-ц, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного, обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Верховний Суд у вказаній справі зробив виключення із вищенаведеного загального правила, передбаченого ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема, дійшов висновку щодо можливості розгляду позовів про відшкодування шкоди, спричиненої військовою агресією рф, в українських судах, без необхідності отримання згоди компетентних органів рф та в принципі без необхідності надсилання таким органам будь-яких процесуальних повідомлень.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Додатково Верховний Суд вказав, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина 3 статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним і повноважним судом.

За таких обставин, суд розглянув справу у відсутності учасників справи за правилами загального позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подав. При цьому, позивач та її представник не заперечують проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2003 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «РІА К&К» (т. 1, а. с. 39, 40, 45). Зазначена квартира має житлову площу 86,6 кв.м., загальну площу - 146,5 кв.м., що зазначено у договорі купівлі-продажу від 21 травня 2003 року.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.02.2009 ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 399,1 кв.м., житлова площа 213,5 кв.м. (а.с.28,29).

Відомостей про те, що ОСОБА_2 є співвласником зазначеного майна, матеріали справи не містять.

Відповідно до витягу з веб-сайту: https//usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch щодо детальної інформації про юридичну особу ПП «ЛДЦ Кліманової М.О.» місцезнаходженням підприємства вказано: місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 4, до переліку засновників входить ОСОБА_2 (адреса якої: АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 70–74).

За даними Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від 03.04.2026, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами з 03 червня 2014 року.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.

Зазначені обставини є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

При вирішенні питання про можливість розгляду судом зазначеного позову до держави – російська федерація, суд керується такими положеннями національного законодавства, міжнародного права та практикою Верховного Суду.

Частиною першою статті 79 «Судовий імунітет» Закону України «Про міжнародне приватне право», визначено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Вказаним законом не урегульовано питання щодо дії судового імунітету у разі порушення суверенітету України та розірвання дипломатичних відносин з країною-агресором.

Разом з тим, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому числі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту); судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, дійшли висновків про те, що з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, а також розірвано дипломатичні відносини з країною-агресором, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є можливим. Проте, зазначена обставина не може бути підставою обмеження прав позивача на звернення до суду з метою відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації.

Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди, тому суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності згоди бути відповідачем від держави-агресора російської федерації.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Способи захисту цивільних прав визначено ст.16 ЦК України.

Зокрема, п.п.8,9 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 вся територія Сєвєродонецької міської територіальної громади Луганської області з 25 червня 2022 року є тимчасово окупованою територією.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За нормою ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.

Як на підставу позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, позивачі посилаються на факт знищення належного їм житла (з урахуванням закриття провадження щодо позовних вимог, які стосуються майна редакції засобу масової інформації «ТЕЛЕгазета», Приватного підприємства «ЛДЦ ОСОБА_2 »).

Разом з тим, дослідженими судом доказами не установлено, що житло позивачів було знищене або пошкоджене.

27 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я начальника ГУ МВС України в Луганській області про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які заволоділи його майном (т. 1, а. с. 89, 90).

Згідно з довідкою слідчого Шевченківського УП ГУНП в м. Києві від 28 грудня 2015 року та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наявне кримінального провадження № 12015100100001050 від 30 січня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 186 КК України. Розслідуванням встановлено, що 03 січня 2015 року невстановлені слідством особи відкрито заволоділи майном ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 91,92).

Судом досліджено інформацію з веб сайту https://sprotyv.info/news/v-okupovanij-kadi%d1%97vczi-znishheno-shtab-rosijskih-okupantiv/, текст повідомлення: «Цієї ночі, 13 вересня, в окупованій Кадіївці (колишній Стаханов) Луганської області прогриміли вибухи на вулиці Островського в будівлі, яку місцеві називають «Телегазета». Відомо, що з 2014 року тут дислокувалися російські військові. Про це повідомляють в соцмережах. За свідченням очевидців, будівля отримала значні руйнування. На жаль, про масштаби втрат окупантів поки що нічого не повідомляється. Як повідомляла група «1C», наприкінці липня у тимчасово окупованій Кадіївці (колишній Стаханов) на Луганщині Збройні Сили України знищили ворожу військову базу. Тоді українські військові ліквідували 200 російських десантників, які з 2014 року базувалися в готелі «Донбас» (т. 1, а. с. 82).

Під текстом цього повідомлення наявне посилання на допис від 13 вересня 2022 року у мережі "Х" - https://x.com/samotniyskhid/status/1569624683099656192, у якому розміщено скріншот трьох коментарів, у двох з яких зазначають про пошкодження даху будівлі "Телегазети" у місті Стаханів.

Тобто, інформація з вказаної публікації щодо пошкодження майна ґрунтується на коментарях двох користувачів соціальної мережі "Х". При цьому, у дописі мова йде про приміщення "Телегазети", яка за даними правовстановлюючих документів розташована у буд. АДРЕСА_3 , натомість житловий будинок, належний ОСОБА_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Судом досліджено роздруківку з веб сайту https:/ria.ru/20220914/obstrel-1816666410.html, яка містить посилання на веб сайт, доступ до якого заборонено, внаслідок чого суд вважає даний доказ недопустимим (т.1 а.с.84).

Крім того, на підставі заяви представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Чилутьян О.Р. розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12022130000001053 за фактом умисного знищення нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.98,99). У витязі з ЄРДР зазначено, що 13 вересня 2022 року шляхом вибуху невстановленого предмету було знищено об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , у будівлях якого знаходилася редакція місцевого ЗМІ, лікувально-діагностичний центр та житлові приміщення.

Так, на підтвердження позовних вимог, позивачами надано список майна, що знаходилося в житловому будинку на АДРЕСА_3 на момент його захоплення 03 січня 2015 року на суму 3 250 380,00 грн (т. 1, а. с. 75), з яких 2848860 грн. - оціночна вартість житлового будинку загальною площею 399,1 кв.м. та 401520 грн. - вартість техніки, меблів, устаткування (кухонний гарнітур, холодильник, м`який куточок, ліжка, шафи, письмові стали, набір дерев`яних меблів, фільтрувальна станція очищення води, душова кабіна, ванна, тенісний стіл, прасувальна дошка, бойлер, насосна станція, насос, електрокотел, тепла підлога, освітлення, твердопаливний котел, телевізор, супутниковий тюнер, ролети, праска, звукова апаратура).

26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі – Портал Дія) повідомлення про пошкоджене майно: 1) приватний будинок за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 399 кв. м; стан нерухомості – повністю знищено; текстовий опис пошкоджень – зруйновано після влучання ракет; дата та час пошкоджень – 13 вересня 2022 року о 07 год. 00 хв.; 2) приватний будинок за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 730 кв. м; стан нерухомості – повністю знищено; текстовий опис пошкоджень – зруйновано після влучання ракет; дата та час пошкоджень – 13 вересня 2022 року о 07 год. 00 хв. (т. 1, а. с. 85–88).

Зміст вказаних доказів свідчить про те, відомості про пошкодження належного позивачам житла, зазначена у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань та повідомленні на Порталі Дія, внесені виключно зі слів самих позивачів.

У свою чергу позивачі дізналися про факт пошкодження житла із повідомлень у мережі Інтернет, зміст яких зазначено вище.

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачами надано диск "Додатки №7.1-7.23", який містить файли у форматах Word, «mp4», «webm», «jpg» (а.с.100), зміст якого досліджено судом.

Файл "PNG" (.png) під назвою " 7.16_кухня_в_квартире_1", містить зображення невідомої жінки у приміщенні кухні, позаду якої розташований холодильник. Файл "7.17_кухня_в_квартире_2" містить зображення невідомого чоловіка у приміщенні кухні, позаду якого наявний холодильник, мікрохвильова піч, кухонні меблі.

Файл "MP4" (.mp4) під назвою " 7.18_Дремов_Томбов_в_квартире_(сопоставить с фото)", Файл "MP4" (.mp4) 7.19_М.Наумова_П.Дремов_в_квартире, Файл "MP4" (.mp4) 7.20_Дремов_1.06.2015_в_квартире, Файл "MP4" 7.21_ П.Дремов_интервью_07042015_в_квартире – становлять собою відеоролик із зображенням невідомої суду особи.

Зазначені електронні докази не підтверджують факт знищення чи пошкодження майна позивачів.

Файли, під номерами 7.1-7.15 стосуються засобу масової інформації «ТЕЛЕгазета», яке належить ТОВ «РІА К&К» приватне підприємство «Лікувально-діагностичний центр ОСОБА_2 », в цій частині провадження у справі закрито, тому відомості, які містяться у цих файлах не стосуються предмета доказування в межах розгляду даної цивільної справи.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На переконання суду, надані позивачами докази не свідчать про пошкодження або знищення їхнього житла та майна. Такі доводи ґрунтуються лише на їх припущенні та не можуть бути підставою для того, щоб вважати факт заподіяння майнової шкоди доведеним.

Отже, позивачі не надали суду належних та допустимих доказів на спричинення їм будь-якої матеріальної шкоди та завдання збитків у відповідності до норм ст.ст. 22,1166 ЦК України.

Так, враховуючи положення вказаних вище норм закону, приймаючи до уваги те, що позивачами як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту спричинення матеріальної шкоди не було надано належних та допустимих доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди за їх недоведеністю.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

При вирішенні вимог позивачів, суд також застосовує враховує рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 300000 грн., суд враховує, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації м.Кадіївки Луганської області, вимушеного переселення позивачів з вказаного місця, де вони проживали, позивачі зазнали моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що позивачі змушені були залишити не тільки свій дім, у якому мирно проживала їх сім`я до 2014 року, а й кожен з них – успішний бізнес, напрацьований роками. Проте, внаслідок незаконної окупації вказаного населеного пункту російською федерацією позивачі були позбавлені можливості користуватися цими благами. Позивачі були позбавлені свого соціального життя, професійного оточення, улюбленої справи та заробітку.

Відтак, суд погоджується з доводами позивачів про те, що вони відчували крайній розпач та зневіру, що в умовах триваючої війни поглиблювало стресову напругу.

Звертаючись із позовом, позивачі оцінили в 300000 грн. розмір компенсації за моральну шкоду, спричинену їм внаслідок пошкодження майна (житла; майна редакції засобу масової інформації «ТЕЛЕгазета», Приватного підприємства «ЛДЦ Кліманової М. О»).

Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у даній справі, Верховний Суд зазначив, що «Оскільки Верховний Суд у цій справі виснував про закриття провадження в частині позовних вимог до рф про відшкодування майнової шкоди, завданої руйнуванням майна, що є об`єктами підприємницької діяльності, а в частині стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок знищення належного позивачам житлового приміщення (квартири), – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, завданої діями рф, також підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд з урахуванням засад розумності та справедливості».

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачам моральної шкоди у розмірі 200000 грн., в рівних частках.

Відповідно до вимог п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та положень статті 141 ЦПК України, позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду з позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в рівних частках, заподіяну моральну шкоду в загальному розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

У решті позову – відмовити.

Стягнути з російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_6 ;

позивач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_6 ;

відповідач – російська федерація в особі уряду, останнє відоме місцезнаходження: м. Москва, Краснопресненська набережна, 2/2.

Повне судове рішення складено і підписано 10 квітня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.