Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 07 квітня 2026 р.
Справа: №523/10606/22
Суддя: Сердюк Валентин Васильович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 523/10606/22
провадження № 61-1488св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова В. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального Міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Тертична Віта Володимирівна,
заінтересована особа (стягувачка) - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2023 року у складі судді Мурманової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у складі колегії суддів Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Кострицького В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Тертичної В. В. (далі - державний виконавець), заінтересована особа (стягувачка) - ОСОБА_2 , та уточнивши її вимоги, просив суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 (далі - ВП № НОМЕР_1) щодо відмови у поверненні коштів, які сплачені в рамках виконавчого провадження, у розмірі 263 569, 00 грн;
- зобов`язати державного виконавця Тертичну В. В. або хто її буде замінювати повернути кошти у розмірі 263 569, 00 грн ОСОБА_1 на його розрахунковий рахунок;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року;
- визнати неправомірними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо надсилання запиту від 12 серпня 2021 року № 110964035 до Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо надсилання запиту до Державної фіскальної служби України;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо надсилання запиту про реєстрацію за боржником ОСОБА_1 транспортних засобів;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо винесення вимоги державного виконавця від 16 лютого 2022 року до ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо винесення вимоги державного виконавця від 14 лютого 2022 до ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо надсилання запиту від 16 серпня 2022 року в межах виконавчого провадження до Гатненської територіальної громади щодо ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо складання довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 вересня 2022 року у ВП № НОМЕР_1.
Скаргу мотивовано тим, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання, оскільки зареєстрованою адресою проживання боржника є село Гатне, яке відноситься до Фастівського району Київської області. Посилаючись на порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 вважав, що у виконавчому провадженні не могли вчинятися будь-які виконавчідії, крім повернення виконавчого документа стягувачу.
Скаржник 22 серпня 2022 року звертався до державного виконавця із заявою про повернення йому коштів, сплачених у межах виконавчого провадження, однак не отримав необхідного результату.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Суворовський районний суд м. Одеси (натепер - Пересипський районний суд міста Одеси) ухвалою від 28 лютого 2023 року скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Ухвалу суду мотивовано тим, що питання про повернення суми грошових коштів, визнання протиправними дій державного виконавця щодо зарахування цих коштів
у рахунок погашення заборгованості вже було предметом розгляду в судах першої
та апеляційної інстанцій, а тому це питання повторному розгляду не підлягає.
Щодо зобов`язання державного виконавця повернути ОСОБА_1 кошти, сплачені від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у розмірі 263 569, 00 грн, то суд першої інстанції вказав, що ці грошові кошти були повернуті на рахунки зазначених осіб. За розпорядженням від 09 лютого 2023 року № НОМЕР_1 начальника відділу Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн у порядку статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» зараховані на рахунок ОСОБА_2 на виконання виконавчого листа від 30липня 2021 року № 523/6790/19.
У частині вимог скарги про визнання протиправними дій та рішень державного виконавця щодо надсилання запитів суд першої інстанції вказав, що з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець має право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію,
в тому числі конфіденційну. Отже, державний виконавець реалізувала своє право на отримання підтвердження достовірності проведених заявником/боржником операцій зі сплати коштів та їх надходження на картковий рахунок стягувача.
Одеський апеляційний суд постановою від 26 грудня 2023 року ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця у ВП № НОМЕР_1 щодо відмови у поверненні коштів, сплачених у межах виконавчого провадження у розмірі 263 569,00 грн, та зобов`язання державного виконавця повернути кошти у розмірі 263 569,00 грн ОСОБА_1 на його рахунок змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
У частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року ухвалу суду скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 залишив без розгляду.
В іншій частині оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги в частині визнання дій державного виконавця щодо надсилання запитів, винесення вимог та складання довідок протиправними, оскільки державний виконавець вчиняла такі дії у спосіб та у межах закону в рамках виконавчого провадження, що пов`язано із забезпеченням належного та своєчасного виконання судового рішення.
Змінюючи мотивувальну частину ухвали місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду у частині повернення грошових коштів у ВП № НОМЕР_1 та зауважив, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 будь-яких майнових прав на грошові кошти у сумі 69,00 грн, 16 000,00 грн, 8 000,00 грн та 199 500,00 грн. Не містять обґрунтувань наявності у ОСОБА_1 прав на сплачені іншими особами кошти як скарга на дії та рішення державного виконавця, так і уточнення до неї та подана ним апеляційна скарга.
Щодо грошових коштів у розмірі 40 000,00 грн, сплачених п`ятьма платежами
по 8 000,00 грн, апеляційний суд звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, які б дозволили ідентифікувати особу, від якої надійшли ці кошти на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.
Залишаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказав, що він неодноразово звертався до суду зі скаргами на дії державного виконавця у ВП № НОМЕР_1, а також брав участь у розгляді судом інших скарг на дії виконавця у цьому виконавчому провадженні, зокрема у справах № 523/6790/19, № 523/19327/21. З Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційний суд встановив, що в межах справи № 523/6790/19 ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про зупинення виконання за виконавчими документами від 11 лютого 2021 року та від 30 липня 2021 року, виданих у справі № 523/6790/19 щодо стягнення аліментів (виконавчі провадження ВП № НОМЕР_2 від 07 квітня 2021 року та ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року), яку задоволено ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року.
Скарга ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та рішень державного виконавця Тертичної В. В., які вчинені та прийняті в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, прийнята до розгляду ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2021 року у справі № 523/19327/21. Апеляційний суд вважав, що Крепосняк В. І. був обізнаний про наявність постанови державного виконавця про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року, яку оскаржує у цій справі, ще принаймні з вересня 2021 року, оскільки ця постанова була предметом дослідження судами під час розгляду інших скарг заявника, що свідчить про те, що скаржник мав реальну можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та звернутися до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця у встановлений законом строк, проте, вчинивши відповідні процесуальні дії лише 31 серпня 2022 року, у поданій до суду скарзі не навів поважних причин пропуску цього строку. На цій підставі апеляційний суд виснував, що скарга ОСОБА_1 у частині вимог про визнання протиправними дій державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року підлягає залишенню без розгляду як така, що подана із пропуском строку на її подання за умови відсутності клопотання заявника про його поновлення.
Щодо клопотання заявника про відмову від частини вимог скарги апеляційний суд вказав, що відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. ЦПК України не містить норм, що регулюють дії суду у випадку надходження від заявника заяви про відмову від частини вимог, викладених у скарзі на дії державного виконавця. Апеляційний суд вважав неприпустимим застосування у цьому випадку аналогії закону, оскільки розділ VІІ ЦПК України, яким визначено перелік прав, обов`язків сторін виконавчого провадження та повноважень суду в межах судового контролю за виконанням судових рішень, не передбачає права скаржника відмовитися від скарги на дії виконавця (або від частини її вимог). Зазначене не є прогалиною у законодавчому регулюванні, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях суду в рамках розгляду справи за правилами позовного провадження та в рамках судового контролю за виконанням судових рішень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 січня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний Суд» звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 26 грудня 2023 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) про те, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний із тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Зазначає, що бездіяльність державного виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження відкладається. Вважає, що ним не пропущений строк звернення до суду зі скаргою у частині оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо того чи законні дії виконавчої служби під час порушення підвідомчості у виконавчому провадженні щодо збирання інформації про боржника та питання залишення частини скарги без розгляду на стадії апеляційного перегляду скарги через значний термін її розгляду (пункт 3 частини другої статті
389 ЦПК України).
Звертає увагу на доктрину «плодів отруйного дерева», яка полягає у тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
Також заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, зокрема посилається на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, та зазначає, що судом не прийнято відмову від частини вимог скарги (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що в апеляційній скарзі ним подано заяву про відмову від частини вимог скарги щодо зобов`язання повернення грошових коштів у сумі 263 569,00 грн та викладено прохання про розгляд суми, яка підлягає поверненню, в розмірі авансового платежу 69,00 грн. Але апеляційний суд у порушення приписів пункту
1 частини другої статті 49 ЦПК України, відповідно до якої позивач вправі відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу, відмовив у задоволенні клопотання заявника про відмову від частини вимог скарги, викладеному
в апеляційній скарзі.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 квітня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
01 травня 2024 року до Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2026 року призначив справу до судового розгляду у складі п`яти суддів.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Синельников Є. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Шипович В. В.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що державний виконавець Тертична В. В. постановою від 12 серпня 2021 року відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 523/6790/19, виданого 30 липня 2021 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дочку ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 8 000,00 грн щомісячно, починаючи з 02 травня 2019 року і до повноліття дочки, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із квитанцією від 08 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_3 надійшли грошові кошти у сумі 69,00 грн, отримувач: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), призначення платежу: «плата за користування системою виконавчого провадження
у ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором позики від 08 вересня
2021 року)».
Відповідно до квитанції від 08 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_3 надійшли грошові кошти у сумі 16 000,00 грн, отримувач: Києво-Святошинського РВ ДВС ЦМУМЮ, призначення платежу: «згідно із судовою справою № 523/6790/19, аліменти в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором безпроцентної позики від 08 вересня 2021 року)».
Згідно із квитанцією 08 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_3 надійшли грошові кошти у сумі та 8 000,00 грн, отримувач: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), призначення платежу: «згідно із судовою справою № 523/6790/19, аліменти в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором безпроцентної позики від 08 вересня 2021 року)».
Відповідно до квитанції від 09 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_5 надійшли грошові кошти у сумі 199 500,00 грн, отримувач: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); призначення платежу: «згідно із судовою справою № 523/6790/19, аліменти в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно із договором безпроцентної позики від 09 вересня 2021 року)».
Суворовський районний суд м. Одеси ухвалою від 21 січня 2022 року у справі № 523/22521/21, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність, дії та зобов`язання вчинити певні дії державним виконавцем Тертичною В. В. задовольнив частково.
Визнав протиправними дії державного виконавця Тертичної В. В. щодо зарахування суми сплачених невстановленими особами ( ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ) коштів у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів на дитину в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Визнав протиправною бездіяльність державного виконавця Тертичної В. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо невжиття заходів примусового виконання судового рішення, передбачених статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов`язав державного виконавця Тертичну В. В. вжити в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 заходів примусового виконання судового рішення, передбачених статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Кошти, сплачені від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , повернуті на рахунки зазначених осіб.
За розпорядженням від 09 лютого 2023 року № НОМЕР_1 начальника відділу ДВС
від 09 лютого 2023 року грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн в порядку статті
47 Закону України «Про виконавче провадження» зараховані на рахунок ОСОБА_2 , на виконання виконавчого листа у справі № 523/6790/19 від 30 липня 2021 року.
За інформацією про виконавче провадження від 27 лютого 2023 року з виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 523/6790/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 8 000,00 грн, починаючи з 02 травня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.
Щодо вимог скарги про визнання протиправними дій і рішень державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року.
Пункт 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частин першої, другої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений із поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2024 року у справі № 163/671/14 (провадження № 61-4089св24) зроблено висновок щодо застосування статті
449 ЦПК України та вказано, що строки звернення до суду із скаргою у порядку статті 447 ЦПК України є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця
чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того,
що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин,
їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 127/2-8048/2010 (провадження № 61-6138св25) зазначено, що якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 718/4066/23 (провадження № 61-6813св25) вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин. У протилежному випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема, виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).
Суд апеляційної інстанції встановив, що у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала заява ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 11 лютого 2021 року, таким, що не підлягає виконанню (справа № 523/6790/19).
В ухвалі Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про зупинення виконання за виконавчими документами від 11 лютого 2021 року та від 30 липня 2021 року, виданих у справі № 523/6790/19 щодо стягнення аліментів (виконавчі провадження ВП № НОМЕР_2 від 07 квітня 2021 року та ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 року). Заяву обґрунтовував тим, що в одній справі відкриті два виконавчі провадження і проводяться виконавчі дії, лише зі сплати різних сум - на 12 000,00 грн та на 8 000,00 грн відповідно.
Зі скаргою, судові рішення за результатами вирішення якої є предметом касаційного розгляду, ОСОБА_1 звернувся 31 серпня 2022 року, тобто з пропуском встановленого законодавством десятиденного строку на звернення до суду. Питання про поновлення цього строку для подання скарги заявник не ставив. Встановивши, що ОСОБА_1 щонайменше з вересня 2021 року було відомо про наявність ВП № НОМЕР_1 про стягнення з нього аліментів, врахувавши відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що звернення ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дії державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 12 серпня 2021 рокуздійснено поза межами визначеного законодавством десятиденного строку, у зв`язку з чим правильно залишив скаргу ОСОБА_1 у цій частині вимог без розгляду.
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі
№ 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18), колегія суддів не бере до уваги.
У справі № 175/3995/17-ц розглядалася скарга ОСОБА_1 на неправомірні рішення та бездіяльність начальника органу ДВС, в якій заявник просив визнати неправомірною бездіяльність вказаної посадової особи щодо: неприйняття постанови за результатами розгляду його скарги від 25 вересня 2017 року, поданої у виконавчому провадженні; не направлення йому такої постанови; визнання неправомірною відмови посадової особи в задоволенні його скарги; зобов`язання його або іншої посадової особи, яка буде виконувати обов`язки начальника управління ДВС, повторно розглянути його скаргу від 25 вересня 2017 року, подану у виконавчому провадженні. Отже, висновки у справі, яка надана заявником для порівняння,
та у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини,
що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Щодо вимог скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо надсилання інформаційних запитів
Звертаючись зі скаргою до суду ОСОБА_1 просив суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо надсилання запиту від 12 серпня 2021 року № 110964035 до Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо надсилання запиту до Державної фіскальної служби України;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо надсилання запиту про реєстрацію за боржником ОСОБА_1 транспортних засобів;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення вимоги державного виконавця від 14 лютого 2022 року до ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення вимоги державного виконавця від 16 лютого 2022 до ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо надсилання запиту від 16 серпня 2022 року в межах виконавчого провадження до Гатненської територіальної громади щодо ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо складання довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 вересня 2022 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1.
Скаргу в цій частині заявник мотивував тим, що державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому провадженні не могли вчинятися будь-які виконавчідії, крім повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з помилковим відкриттям виконавчого провадження.
У касаційній скарзі заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо того чи законними є дії державного виконавця під час порушення підвідомчості у виконавчому провадженні щодо збирання інформації про боржника та питання залишення частини вимог скарги без розгляду на стадії апеляційного перегляду судового рішення через значний термін її розгляду (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, звертав увагу на доктрину «плодів отруйного дерева», яка полягає у тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не було б отримано, якби не отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимі.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд про відмову
у задоволенні скарги в цій частині, мотивував своє рішення тим, що з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець має право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Таким чином, державний виконавець має змогу реалізувати своє право на отримання підтвердження достовірності проведених заявником/боржником операцій зі сплати коштів та їх надходження на картковий рахунок стягувача.
З висновком судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
За наведених обставин суди правильно виснували, що державний виконавець у межах виконавчого провадження мав право щодо: надсилання запиту від 12 серпня 2021 року № 110964035 до Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи ОСОБА_1 ; надсилання запиту до Державної фіскальної служби України; надсилання запиту про реєстрацію за боржником ОСОБА_1 транспортних засобів; винесення вимоги державного виконавця від 14 лютого 2022 року до ОСОБА_1 ; винесення вимоги державного виконавця від 16 лютого 2022 року до ОСОБА_1 ; надсилання запиту від 16 серпня 2022 року в межах виконавчого провадження до Гатненської територіальної громади щодо ОСОБА_1 .
Крім того, заявник помилково ототожнює доктрину «плодів отруйного дерева», яка полягає у визнанні недопустимими не лише доказів, безпосередньо отриманих
із порушеннями, а також доказів, яких не було б отримано, якби не отримано перших, із вчиненням державним виконавцем дій, спрямованих на належне виконання рішення суду. Під час надсилання запитів державним виконавцем, ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів
на неповнолітню дочку ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 8 000,00 грн щомісячно, починаючи з 02 травня 2019 року і до повноліття дочки, а саме до
ІНФОРМАЦІЯ_1 , було чинним, а державний виконавець вчиняв дії виключно в межах своєї компетенції, спрямовані на забезпечення належного виконання рішення суду, а тому такі дії не можна вважати протиправними.
Щодо вимог скарги про визнання протиправними дій державного виконавця у ВП № НОМЕР_1 щодо відмови у поверненні коштів, сплачених у рамках виконавчого провадження у розмірі 263 569, 00 грн, та зобов`язання державного виконавця щодо їх повернення
Суди встановили, що згідно із квитанцією від 08 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_3 надійшли грошові кошти у сумі 69,00 грн, отримувач: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), призначення платежу: «плата за користування системою виконавчого провадження у ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором позики від 08 вересня 2021 року)».
Відповідно до квитанції від 08 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_3 надійшли грошові кошти у сумі 16 000,00 грн, отримувач: Києво-Святошинського РВ ДВС ЦМУМЮ, призначення платежу: «згідно із судовою справою № 523/6790/19, аліменти в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором безпроцентної позики від 08 вересня 2021 року)».
Згідно із квитанцією від 08 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_3 надійшли грошові кошти у сумі 8 000,00 грн, отримувач: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), призначення платежу: «згідно із судовою справою № 523/6790/19, аліменти в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором безпроцентної позики від 08 вересня 2021 року)».
За квитанцією від 09 вересня 2021 року на депозитний рахунок Державної казначейської служби України UA598201720355229034900700429 від ОСОБА_5 надійшли грошові кошти у сумі 199 500,00 грн, отримувач: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); призначення платежу: «згідно із судовою справою 523/6790/19, аліменти в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (оплата здійснюється згідно з договором безпроцентної позики від 09 вересня 2021 року)».
Відповідно до платіжних доручень від 25 січня 2023 року № 56168 та від 25 січня 2023 року № 56167 на рахунок ОСОБА_3 повернуто від Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) грошові кошти
у розмірі 16 000,00 грн та 8 000,00 грн відповідно (а. с. 160-161).
Згідно із платіжним дорученням від 25 січня 2023 року № 56169 на рахунок ОСОБА_3 повернуто від Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) грошові кошти у розмірі 199 500,00 грн.
За розпорядженням від 09 лютого 2023 року № НОМЕР_1 начальником відділу ДВС грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн у порядку положення статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» зараховані на рахунок ОСОБА_2 на виконання виконавчого листа у справі № 523/6790/19 від 30 липня 2021 року.
За таких обставин, враховуючи, що в інтересах боржника в межах ВП № НОМЕР_1 виконання рішення суду були внесені грошові кошти особами, які не є боржниками у цьому виконавчому провадженні, що підтверджується належними та достатніми доказами, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не має будь-яких прав на повернення цих грошових коштів у межах ВП № НОМЕР_1.
Щодо доводів заявника про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання заявника про відмову від вимог скарги у частині зобов`язання про повернення грошових коштів у сумі 263 569,00 грн та про розгляд скарги лише в частині повернення суми авансового платежу у розмірі 69,00 грн, колегія суддів звертає увагу на таке.
Статтею 411 ЦПК України визначені виключні підстави для повного або часткового скасування судових рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням щодо відмови від скарги в частині вимог про зобов`язання щодо повернення грошових коштів у сумі 263 569,00 грн та просив розглядати скаргу лише в частині повернення суми авансового платежу у розмірі 69,00 грн.
Апеляційний суд зазначив, що положення статей ЦПК України не містять норм, що регулюють дії суду у випадку надходження від скаржника заяви про відмову від частини вимог, викладених у скарзі на дії державного виконавця, та вважав недопустимим застосування у цьому випадку аналогії закону, зокрема частини першої статті 206 ЦПК України, оскільки норми розділу VІІ ЦПК України, яким визначено чіткий перелік прав, обов`язків сторін виконавчого провадження та повноважень суду в межах судового контролю за виконанням судових рішень, не передбачає права скаржника відмовитися від скарги на дії виконавця (або від частини її вимог). Наведене не є прогалиною у законодавчому регулюванні, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях суду в рамках розгляду справи за правилами позовного провадження та в рамках судового контролю за виконанням судових рішень.
Колегія суддів звертає увагу, що у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 належним чином не обґрунтовував мотивів для скасування постанови апеляційного суду в цій частині з підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, а висновок суду апеляційної інстанції про неможливість застосування аналогії закону, зокрема частини першої статті 206 ЦПК України не впливає на результат розгляду справи, та не дає підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що не може бути скасоване законне та обґрунтоване рішення з одних лише формальних міркувань, що відповідає положенню частини другої статті 410 ЦПК України.
З урахуванням наведеного відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду про те, чи законними є дії державного виконавця під час порушення підвідомчості у виконавчому провадженні щодо збирання інформації про боржника та щодо питання про залишення частини вимог скарги без розгляду на стадії апеляційного перегляду судового рішення (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE» від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «HIRVISAARI v. FINLAND» від 27 вересня 2001 року, заява № 49684/99, § 2).
У справі, що переглядається, суди вичерпно надали оцінку діям державного виконавця у ВП № НОМЕР_1 під час виконання судового рішення.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу першої інстанції у незміненій та нескасованій частині та постанову апеляційного суду без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та
апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 28 лютого 2023 року у незміненій та нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua