Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №130/462/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року

м. Київ

справа № 130/462/24

провадження № 61-15377св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатенко Олександр Олександрович, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року у складі судді Шепеля К. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Оніщука В. В. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , у якій просив встановити факт його перебування на утриманні рідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що він разом із рідним братом ОСОБА_3 з 2001 року постійно проживав за однією адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут та взаємно підтримували один одного, що є характерним для умов проживання у сільській місцевості.

Заявник зазначав, що з 2005 року не мав постійного доходу та фактично перебував на утриманні свого рідного брата ОСОБА_3 , який працював на будівництві у місті Києві. Крім того, у заявника відсутнє нерухоме майно.

Після початку безпідставної та невиправданої збройної агресії російської федерації 21 грудня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 . 14 лютого 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) повідомив, що від військової частини НОМЕР_2 надійшла інформація про загибель солдата ОСОБА_3 .

Заявник вказував, що саме він здійснював поховання свого брата, за його заявою було видано свідоцтво про смерть та витяг про смерть, необхідні для отримання допомоги на поховання. Факт перебування заявника на утриманні свого брата підтверджується також актами опитування мешканців села.

Наведені обставини свідчать про наявність між рідними братами сталих сімейних відносин, спільного ведення господарства, спільного побуту та єдиного бюджету.

Залишившись без матеріальної підтримки та піклування рідного брата, у заявника виникло законне та обґрунтоване право на отримання гарантованих державою соціальних виплат та пільг у зв`язку із загибеллю у воєнний час члена сім`ї.

Отже, з метою реалізації заявником права на отримання відповідних соціальних виплат і допомоги виникла необхідність у встановленні юридичного факту його перебування на утриманні рідного брата, що і стало підставою для звернення до суду з цією заявою.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення заяви та пояснила, що вона є опікуном неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які є дітьми загиблого ОСОБА_3 та перебувають у її сім`ї протягом дванадцяти років.

Зі слів заінтересованої особи, упродовж 2001-2012 років ОСОБА_3 проживав разом із ОСОБА_6 , матір`ю зазначених дітей, яка померла у 2012 році. Починаючи з 2013 року, ОСОБА_2 фактично здійснює опіку над неповнолітніми дітьми, батько яких був позбавлений батьківських прав.

Після смерті дружини ОСОБА_3 проживав спочатку з однією жінкою, а згодом -з іншою до моменту його мобілізації у грудні 2022 року. При цьому, за твердженням заінтересованої особи, ОСОБА_3 ніколи спільно не проживав зі своїм братом ОСОБА_1 , а останній не перебував на його утриманні.

Заінтересована особа також зазначила, що звернення заявника до суду обумовлене виключно питанням розподілу грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю військовослужбовця. Станом на час розгляду справи неповнолітні діти загиблого ОСОБА_3 отримали дві третини передбаченої державою грошової допомоги, тоді як виплата однієї третини такої допомоги зупинена до ухвалення судового рішення у цій справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 23 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовив.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, керувався тим, що заявник ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту перебування на утриманні рідного брата ОСОБА_3 до дня його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також того, що матеріальна допомога з боку загиблого була для заявника постійним та основним джерелом засобів до існування.

Вінницький апеляційний суд постановою від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеної заяви є правильними, підтверджуються зібраними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених обставин та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Надані ОСОБА_1 докази не є беззаперечним підтвердженням факту надання йому братом матеріальної допомоги, яка б була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Сама собою відсутність у ОСОБА_1 доходу не може свідчити про його перебування на повному утриманні рідного брата чи отримання від нього допомоги, яка б мала характер постійного та основного джерела засобів до існування.

Крім того, вказані обставини не можуть вважатися доведеними лише на підставі письмових пояснень мешканців села Мала Жмеринка - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , без їх допиту як свідків у судовому засіданні з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або відмову від давання показань. Водночас клопотань про виклик зазначених осіб у судове засідання для допиту як свідків від ОСОБА_1 не надходило.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_9 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15, від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 335/4669/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 201/14776/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини восьмої статті 14, частини восьмої статті 43 ЦПК України, а також пункту 7 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у частині можливості проведення адвокатом за згодою осіб опитування та використання зафіксованих результатів такого опитування в суді як належних і допустимих доказів (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що встановлення в судовому порядку юридичного факту перебування рідного брата на його утриманні відповідає законодавчо визначеній меті судового захисту, для реалізації якої він був змушений звернутися до суду із відповідною заявою.

Заявник зазначав, що до членів сім`ї військовослужбовця, зокрема, належать особи, які постійно проживають разом із ним та ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), а й інші родичі або особи, які не перебувають із військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках, зокрема брати чи сестри дружини (чоловіка), неповнорідні брати і сестри, вітчим, мачуха, опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки тощо.

За загальним правилом суд може встановити факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, якщо такий факт має юридичне значення, зокрема для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії, відшкодування шкоди або отримання грошової допомоги. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходу, крім допомоги померлого, а постійний характер допомоги свідчить про те, що вона надавалася не одноразово, а систематично протягом певного часу, і померлий фактично взяв на себе обов`язок щодо утримання цієї особи.

Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно досліджувати зазначені обставини в їх сукупності та враховувати, що отримання заявником заробітку, пенсії, стипендії чи інших доходів або окреме проживання від померлого саме собою не є підставою для відмови у встановленні такого факту, якщо суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування для заявника була допомога з боку особи, яка надавала утримання.

Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, а також у наданні продуктів харчування чи речей. Основне значення такої допомоги має визначатися шляхом порівняння її розміру з іншими доходами заявника, а вирішення питання залежить від співвідношення розміру допомоги та інших одержуваних доходів.

На переконання заявника, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних та безпідставних висновків про те, що факт перебування особи на повному утриманні не може вважатися доведеним на підставі письмових пояснень мешканців села Мала Жмеринка - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , без їх допиту як свідків у судовому засіданні з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або відмову від давання показань.

Заявник звертав увагу на те, що Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено право адвоката збирати фактичні дані, які можуть бути використані як докази, у тому числі шляхом опитування осіб за їх згодою, а зафіксовані результати такого опитування можуть використовуватися у суді як докази.

Аргументи інших учасників справи

У січні 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , а у лютому 2026 року ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.

20 січня 2026 року матеріали справи № 130/462/24 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2026 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).

Верховний Суд ухвалами від 02 березня 2026 року поновив касаційне провадження та призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в селі Мала Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (том 1, а. с. 15).

З витягу з реєстру територіальної громади від 22 лютого 2023 року № 2023/001622061 вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 з 18 квітня 2001 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 16).

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в селі Мала Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (том 1, а. с. 16, зворот).

На запит адвоката Ігнатенка О. О. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькій області Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив про наявність в архіві актових записів:

- № 14 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 05 серпня 1983 року виконавчим комітетом Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, відповідно до якого його батьками є ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

- № 11 про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , складеного 15 березня 1985 року тим самим органом, із зазначенням тих самих батьків.

Актовим записом від 13 лютого 2023 року № 71 засвідчено смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 17).

Таким чином, установлені обставини підтверджують, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є рідними братами.

Згідно з довідкою від 21 грудня 2022 року № 4320 ОСОБА_3 був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 (том 1, а. с. 19).

Відповідно до повідомлення про смерть від 14 лютого 2023 року № НОМЕР_5 командир військової частини НОМЕР_2 через начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 повідомив ОСОБА_1 про смерть його брата, солдата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від поранень у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні імені академіка О. І. Ющенка (том 1, а. с. 19, зворот).

Із довідки про причину смерті від 13 лютого 2023 року вбачається, що причиною смерті ОСОБА_3 стала відкрита черепно-мозкова травма. Факт його смерті також підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 (том 1, а. с. 20, 22).

Згідно з індивідуальними відомостями з реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України (виписка від 01 серпня 2023 року) наявні дані про отримання ОСОБА_1 заробітку для нарахування пенсії у 2001, 2003 та 2004 роках (том 1, а. с. 18, зворот).

19 жовтня 2023 року адвокат Святюк С. В. опитав мешканців села Мала Жмеринка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , які пояснили, що брати ОСОБА_13 і ОСОБА_14 проживали разом, вели спільне господарство, допомагали один одному; ОСОБА_14 матеріально підтримував ОСОБА_13 , оскільки останній офіційно не працював; брати спільно обробляли землю, доглядали за будинком; після смерті ОСОБА_14 всі організаційні заходи щодо поховання здійснив ОСОБА_13 (том 1, а. с. 23-25).

Також ОСОБА_1 надав розписки про отримання від брата ОСОБА_3 грошових коштів для придбання продуктів харчування (20 січня 2022 року, 08 травня 2022 року, 10 жовтня 2022 року, 30 грудня 2022 року) (том 1, а. с. 26, 27).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16 січня 2025 року № 113 ОСОБА_2 призначено опікуном малолітніх дітей ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1, а. с. 133).

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повідомили, що ОСОБА_3 у період з 2001 року до 2012 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_6 , від якої має двох дітей - дочку ОСОБА_17 та сина ОСОБА_18 . Після смерті ОСОБА_19 було позбавлено батьківських прав, а опіку над дітьми здійснює ОСОБА_2 .

Згідно з фотокопією повідомлення від 05 березня 2024 року № 952/9/2922 начальника ІНФОРМАЦІЯ_15 станом на 01 березня 2024 року ОСОБА_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги не звертався; йому рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні (том 1, а. с. 54).

Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_15 від 15 квітня 2024 року № 952/9/523 підтверджується, що у послужному списку ОСОБА_3 зазначено: мати - ОСОБА_11 , померла ІНФОРМАЦІЯ_16 ; батько - ОСОБА_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_17 ; діти - ОСОБА_4 , 2007 року народження, та ОСОБА_5 , 2011 року народження (том 1, а. с. 67).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Щодо загальних положень про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

У частині першій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими самими критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Під час вирішення питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).

Отже, під час розгляду цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Щодо судового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця

Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування заявника на утриманні рідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявник вказував, що встановлення зазначеного факту є необхідним для реалізації його права на отримання одноразової грошової допомоги.

За змістом частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

У цій же нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975 у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ).

Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII.

У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.

Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).

Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.

Отже, як Порядком № 975, так і Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту.

Колегія суддів зазначає, що за потреби в особових справах військовослужбовців зберігаються документи, які підтверджують відомості про утриманців, внесених до послужного списку (пункт 13 розділу ІІІ, додаток 7 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Однак положення статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги утриманці визначаються відповідно до Закону № 2262-XII.

Системний аналіз наведеного вище законодавства дає змогу зробити висновок, що відсутність (наявність) даних про утриманців у документах персонального обліку військовослужбовців не є відомостями, які самі собою мають суттєвий вплив на визначення статусу утриманця, який має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

З огляду на викладене слід враховувати, що:

- встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;

- для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № 975 та № 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

Щодо юрисдикції

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить у собі, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Справи цивільної юрисдикції характеризує, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

У багатьох випадках норми цивільного права настання певних правових наслідків пов`язують із перебуванням фізичної особи на утриманні іншої.

Так, підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні померлого (безвісно відсутнього) може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України).

За сімейним законодавством України зв`язок утримання з відповідними правовими наслідками має системний характер. Так, статті 75-91 СК України визначають підстави реалізації права чоловіка, дружини на утримання (аліменти).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (положення статті 31 Закону № 2262-ХІІ).

Отримання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не може бути безумовною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.

Отже, на підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні померлого закон вимагає надання відповідних доказів [наприклад, довідки про склад сім`ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото / відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру)], які зумовлюють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання.

Таким чином, відносини, пов`язані з наданням утримання і перебуванням фізичної особи на утриманні, є за своєю сутністю цивільно-правовими.

Перебування на утриманні як триваючий юридичний факт може бути також підставою для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (виплата допомоги (стаття 16-1 Закону № 2011-ХІІ), призначення пенсії (стаття 30 Закону № 2262-ХІІ) тощо).

Норми цивільного процесуального законодавства (глава 6 ЦПК України) визначають, що суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні, причому безвідносно до того, задля виникнення яких правовідносин необхідним є встановлення цього факту.

Такожнорми цивільного процесуального права допускають встановлення інших фактів, що мають юридичне значення, для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (наприклад, згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 ЦПК України суд встановлює факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню).

Отже, визнання судом фізичної особи такою, що перебувала на утриманні померлого, може мати правове значення як у приватних, так і в публічних правовідносинах, однак зазначене не змінює цивільного характеру правовідносин на публічний.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

У частині першій статті 319 ЦПК України передбачено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з`ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд, встановивши наявність чи відсутність певного юридичного факту, своїм рішенням підтверджує це, не зобов`язуючи особу діяти певним чином.

Під час з`ясування юридичного значення факту перебування фізичної особи на утриманні померлого суд обмежений у вирішенні питання про те, наділений чи ні заявник тим суб`єктивним правом, що підтверджується юридичним фактом, який просить встановити заявник.

Іншими словами, встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого пов`язане з доведенням підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу.

Однак судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність цього юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб`єктивне право.

Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).

Отже, правова мета, задля якої заявник ініціює встановлення судом факту його перебування на утриманні померлого, не може впливати на судову юрисдикцію та імперативно визначати вид судочинства, в якому такий факт підлягає розгляду.

В окремому провадженні визначене специфічне коло суб`єктів цивільного процесу, якими є заявники та заінтересовані особи (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України).

Враховуючи, що метою встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні є отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, заінтересованою особою є орган, до якого має звернутися заявник для набуття цього права, - РТЦК та СП.

Також заінтересованими особами можуть бути інші особи, які також мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

Таким чином, суб`єктний склад учасників справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого військовослужбовця характеризується тим, що фізичні особи можуть бути як заявниками, так і заінтересованими особами, на права, свободи та інтереси яких може вплинути ухвалене у справі рішення.

Крім того, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Водночас перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, серед яких є встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а зміст судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, має містити відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив ці докази (частина перша статті 319 ЦПК України).

Отже, чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства.

У розумінні статті 6 Конвенції судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції відповідно до статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25), до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

Щодо спору про право

Чинне законодавство України розглядає окреме провадження встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні іншої як універсальну процесуальну форму (пункт 5 частини другої статті 293, пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України).

Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 березня 2022 року у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16).

Як вже зазначалося, суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.

Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.

Установлення факту перебування особи на утриманні передує зверненню до відповідних органів за призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління.

Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно-правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.

Водночас зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень.

Однак на етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб`єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник. Заперечення суб`єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право.

Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов`язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця суб`єкт владних повноважень відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, які не пов`язані з доведеністю факту утримання.

У цьому випадку особа може оскаржити дії суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Процесуальними законами не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята статті 188 ЦПК України та частина четверта статті 172 КАС України).

Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій (пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

Одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).

За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатися у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.

У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту його перебування на утриманні рідного брата ОСОБА_3 до дня його смерті (загибелі) - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про недоведеність заявленого факту та зазначили, що заявник не надав належних і допустимих доказів того, що матеріальна допомога з боку загиблого брата була для нього постійним та основним джерелом засобів до існування. При цьому суди врахували, що встановлення зазначеного факту не пов`язане зі спором про право.

Разом із тим заінтересована особа ОСОБА_2 , яка є опікуном неповнолітніх дітей загиблого ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - заперечувала проти встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого, посилаючись на відсутність належних доказів та на наявність спору про право.

Заінтересована особа зазначала, що звернення заявника до суду зумовлене питанням розподілу одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця. Станом на час розгляду справи неповнолітні діти загиблого отримали дві третини передбаченої державою одноразової грошової допомоги, тоді як виплата однієї третини такої допомоги зупинена до ухвалення судового рішення у цій справі.

Таким чином, установлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 матиме наслідком виникнення у заявника права на отримання частки одноразової грошової допомоги, що безпосередньо вплине на розмір виплат дітям загиблого, інтереси яких представляє їхній опікун. Це свідчить про наявність між заявником та дітьми загиблого реального спору щодо належності та розміру одноразової грошової допомоги, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.

Подібні правові висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22, від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23, від 14 листопада 2025 року у справі № 299/4993/22.

З огляду на приписи статті 16-1 Закону України № 2011-ХІІ та положення Порядку № 975 одноразова грошова допомога розподіляється рівними частками між особами, які мають право на її отримання. Отже, встановлення судом юридичного факту, на який посилається заявник, безпосередньо впливає на коло отримувачів допомоги та на розмір виплати, що припадає кожному з них.

Питання про належність тієї чи іншої особи до кола отримувачів одноразової грошової допомоги є предметом спірних матеріально-правових відносин і не може бути вирішене в порядку окремого провадження за відсутності змагального процесу.

Колегія суддів також враховує, що встановлення факту перебування на утриманні у цій справі безпосередньо пов`язане з реалізацією права на соціальну виплату та впливає на права й законні інтереси інших осіб - дітей загиблого військовослужбовця, які претендують на відповідні виплати.

За таких обставин спір виходить за межі безспірного окремого провадження та має вирішуватися в порядку позовного провадження.

Отже, за встановлених у справі обставин заява про встановлення юридичного факту не підлягала розгляду в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Верховний Суд також зазначає, що залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до суду із відповідним позовом для вирішення спору в порядку позовного провадження.

З урахуванням установленої наявності спору про право Верховний Суд не надає оцінки доводам касаційної скарги щодо правильності висновків судів попередніх інстанцій у частині вирішення по суті вимог про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його перебування на утриманні загиблого брата з підстав, передбачених частиною шостою статті 294 та частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись статтями 294, 315, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатенко Олександр Олександрович, задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

СуддіА. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк