Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №686/29389/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/29389/25

Провадження № 22-ц/820/905/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

секретар судового засідання Кошельник В. М.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року (суддя Порозова І. Ю., повне судове рішення складено 04 лютого 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

13 жовтня 2025 року ОСОБА_2 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що внаслідок невиконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 686/5130/22 про стягнення з російської федерації на його користь моральної шкоди і бездіяльності Міністерства юстиції України йому завдана моральна шкода. Вважає, що невиконання рішення суду порушує його права. Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист.

Тому позивач просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 90000000 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року в позові відмовлено.

ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на незаконність рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалення рішення без додержання норм матеріального та процесуального права. Висновок суду базується на припущеннях. Судове рішення ухвалено незаконно сформованим складом суду. Суд не витребував докази, які він просив витребувати, не встановив факт порушення його прав та не захистив порушені права, не врахував судову практику в аналогічних справах і безпідставно відмовив у стягненні морального відшкодування. Вважає, що невиконання рішення суду є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

У відзиві представник Міністерства юстиції України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Законодавством не передбачено можливість покладення цивільно-правової відповідальності на Державу Україна за невиконання рішення національного суду боржником - російською федерацією.

У засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу не визнав.

Позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлений відповідно до вимог ЦПК України.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року у цивільній справі № 686/5130/22 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року в частині відмови в позові до держави російська федерація скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 500000 гривень. У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року закрито касаційне провадження у справі № 686/5130/22 за касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі.

На теперішній час рішення суду в справі № 686/5130/22 не виконано.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмову в позові суд мотивував недоведеністю позовних вимог.

Такий висновок відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями частини 1, 3, 5 та пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною 1 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом частин 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

Саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сам лише факт невиконання рішення суду не є безумовним підтвердженням допущення державним органом чи його посадовими або службовими особами протиправної бездіяльності та підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди, про наявність причинного зв`язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.

ОСОБА_2 не надав жодного доказу на підтвердження розміру шкоди (дев`яносто мільйонів гривень).

Отже, позивач не довів підстави, передбачені стаття 1173, 1174 ЦК України, для покладення відповідальності на Державу Україна за невиконання судового рішення у справі № 686/5130/22.

У постанові від 14 січня 2026 року у справі № 553/88/25 Верховний Суд сформулював такий висновок: «Питання правових підстав відповідальності Держави Україна перед своїми громадянами, які вважають, що мають «легітимне очікування», а Держава не розробила на рівні закону відповідного механізму, вже поставало у практиці Верховного Суду.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 сформульовано такі висновки: «З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (Закон № 638-IV) реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).

Отже, передбачене у статті 19 Закону № 638-IV право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок загибелі матері під час терористичного акту у період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону № 638-IV до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю матері позивача у період проведення АТО (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункти 36, 69), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (пункти 7.5, 7.11))».

Таким чином, застосовуючи висновки, що сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в означеній справі, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у цій справі зазначає, що відсутність спеціального закону, в якому б встановлювалася процедура виконання рішення у справах за участю держави-агресора, не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за шкоду, завдану позивачеві внаслідок невиконання судового рішення.

Суд повторює, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції захищає «майно», яке може бути як «існуючим майном», так і активами, включаючи права вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні «законне очікування» на ефективне здійснення права власності. Воно, однак, не гарантує право на придбання майна або право на компенсацію.

У будь-якому випадку особа має право на надання судового захисту у разі порушення не абстрактного, а конкретного суб`єктивного цивільного права, оскільки саме з цим пов`язується виникнення в особи права на позов не у процесуальному, а у матеріальному сенсі.

У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність відповідного закону щодо отримання відшкодування шкоди, присудженої за рішенням суду за рахунок майна держави-агресора, не створює законних очікувань на отримання від Держави Україна відшкодування шкоди за неможливості виконання такого судового рішення на території України в ординарній процедурі, визначеній Законом України «Про виконавче провадження».

Позивач не може стверджувати, що з огляду на стан українського законодавства він мав законні очікування на отримання такої компенсації з Держави Україна (див. висновки у справі Zolotyuk v. Ukraine (ухв.), no. 3958/13, 16 грудня 2014 року.

Верховний Суд підкреслює, що обов`язок держави захищати право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не є абсолютним і не може виходити за межі того, що є розумним за цмх обставин (див. mutatis mutandis, рішення у справі Hadzhiyska v. Bulgaria, № 20701/09, від 15 травня 2012 року).

Процедура виконання рішення про відшкодування шкоди, присудженої за рішенням суду за рахунок майна держави-агресора, що знаходиться на території України, досі не встановлена ні Цивільним кодексом України, ні будь-яким іншим національним законодавством. Втім, як вже зазначалося Верховним Судом, за відсутності спеціального закону, який встановлює механізм виконання такого рішення, інші аналогічні положення Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди не створюють для заявника законних очікувань у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Апелюючи до позитивних зобов`язань Держави та вимагаючи «відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення», позивач фактично намагається у такий спосіб перекласти відповідальність за шкоду, заподіяну агресією, з країни-агресора на Україну, яка зазнала агресії, хоча для цього немає ані фактичних, ані правових підстав.»

На підставі часини 4 статті 263 ЦПК України апеляційний суд враховує зазначений висновок при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про ухвалення судового рішення незаконно сформованим складом суду не заслуговують на увагу, оскільки визначення складу суду для розгляду цієї справи здійснено на підставі статті 33 ЦПК України Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою відповідно до Засад використання автоматизованої системи документообігу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, затверджених зборами суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28.03.2025 та Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (із змінами, внесеними згідно з рішенням Ради суддів України від 26.03.2025 № 15), які є чинними.

Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають і його висновок не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).

Порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування рішення, суд не допустив.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді Р. С. Гринчук

А. М. Костенко