Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №619/7210/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/7210/25

провадження № 2/619/247/26

РІШЕННЯ

іменем України

13 квітня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.

за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.

Справа № 619/7210/25

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

представник позивача: адвокат Селезень С.В.;

відповідач: держава-агресор Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позов про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Стислий виклад позиції сторін.

27 листопада 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Селезень С.В. звернулася до суду з позовом до держави-агресора Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якому просила стягнути з держави Російська Федерація на її користь на відшкодування майнової шкоди в розмірі 20 554 485,00 грн та моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.

В обґрунтування позову посилалася на те, щоОСОБА_1 є власником нерухомого майна - нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові приміщення належать позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 13.09.2023, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Шаульською Н.І., р. 301, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2023, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Шаульською Н.І., р. 479. Вказані нежитлові приміщення, загальною площею 6413,2 м2 перебувають в оренді TOB «ТК СОЮЗ» на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 0101/1-2025 від 01.01.2025. На даній території знаходяться складські приміщення, прохідна, офісні приміщення (надалі іменується «орендоване майно»). 24.02.2022 Президент РФ оголосив про проведення спеціальної військової операції на території України, того ж дня збройними силами РФ здійснено вторгнення та напад на територію України, посягання на її територіальну цілісність і недоторканість, окупація її частини.

26 квітня 2025 року близько 07 год 00 хв військовими рф був здійснений обстріл приміщень, що належать позивачу на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок ворожого обстрілу тип зброї БПЛА «Герань-2» військовими рф сталася пожежа, полум`ям якої були охоплені складські приміщення. Конструктив приміщень, зовнішні стіни, дах, комунікації зазнали значних ушкоджень. Більша частина складських приміщень вигоріла. Зафіксовано суттєве пошкодження та знищення складських приміщень. Вогонь завдав великих руйнувань. Пожежею знищені нежитлові приміщення позивача, а також обладнання та товар, який належав TOB «ТК СОЮЗ». Подальше використання нежитлових приміщень є неможливе.

Підтвердженням є фотографії нежитлових приміщень позивача після обстрілу, Акт про пожежу від 26.04.2025 року, Висновок ГУ ДСНС України Харківській області про причини виникнення пожежі від 28.04.2025 року; Акти комісійного обстеження об`єктів пошкоджених внаслідок збройної агресії РФ від 01.05.2025 року; висновки експертів Національного наукового інституту «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса».

За фактом обстрілу військовослужбовцями збройних сил РФ цивільного об`єкту, а саме по підприємству за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пров. Залізничний, 18, ВП № 3 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області було відкрите кримінальне провадження за № 22025220000000462 , в якому на даний час слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Харківській області проводиться досудове розслідування за ч. 1 ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни».

26.04.2025 спеціалістом ДСНА ГУ ДСНС України у Харківській області проведено обстеження залишків нежитлових приміщень позивача та складено Акт про пожежу, яким зафіксовано факт знищення та пошкодження нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Причина пожежі пов`язана з проведенням бойових дій.

26.04.2025 слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 3 ГУ НП в Харківській області проведено огляд місця події, а саме нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Під час огляду зафіксовано, що в ході ворожого обстрілу пошкоджено частково склад № 1. Пошкоджено вікна, фасад, обладнання та продукція, що зберігалася в середині складу. Склад № 2 внаслідок обстрілу має термічні пошкодження від пожежі фасаду, покрівлі та продукції. Склад № 3 має пошкодження покрівлі, фасаду, продукції, техніки. Має сліди горіння та термічні пошкодження.

28.04.2025 Харківським РУ ГУ ДСНС України у Харківській області складено Висновок про причини виникнення пожежі, відповідно до якого причина виникнення пожежі, яка сталася 26.04.2025 року в складському приміщенні «І» та складському приміщенні «Р» ТОВ «ТК СОЮЗ», за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пров. Залізничний 18, пов`язана з проведенням бойових (воєнних) дій.

Також, 01.05.2025 органами місцевого самоврядування було проведено комісійне обстеження нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать позивачу на праві власності.

За результатами обстеження складено АКТ комісійного обстеження об`єкта, а саме, комплекс-будівлі, адміністративно-складської будівлі літ. «І» розташованого за адресою АДРЕСА_1 , пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 01.05.2025 року. В Акті викладений висновок комісії, відповідно до якого: категорія пошкоджень III. Об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти). Орієнтовний ступень пошкоджень об`єкта в цілому - 81-100%.

Поряд з цим за результатами обстеження складено АКТ комісійного обстеження об`єкта, а саме, комплекс-склад літ. «Н» розташованого за адресою АДРЕСА_1 , пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 01.05.2025 року, копія якого додається до позову. В Акті викладений висновок комісії, відповідно до якого: категорія пошкоджень II. Наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об`єкта або його окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій. Рекомендовано виконання робіт з відновлення, капітального ремонту або реконструкції. Орієнтовний ступінь пошкоджень об`єкта в цілому - 41-81%.

Відповідно до висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» від 25.06.2025 за № 7680 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) будівель за адресою: АДРЕСА_1 складає 20 554 485,00 грн.

За результатами вибухотехнічного дослідження експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» зроблено висновок про те, що пошкодження та руйнування нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , були завдані у результаті нанесення по ним ударів БПЛА «Герань-2», які належать до категорії «баражуючих боєприпасів». Означені БПЛА «Герань- 2», ймовірно, були оснащені осколково-фугасно-запалювальними бойовими частинами типу «ОФЗБЧ-50» (висновок експерта № 7681 від 18.06.2025).

У результаті агресивних військових дій РФ в м. Дергачі, Харківського району, Харківської області, а саме внаслідок ворожого обстрілу тип зброї БПЛА «Герань-2» військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , знищені та істотно пошкоджені нежитлові будівлі (склади) позивача.

Таким чином, обґрунтованість розміру заявлених до стягнення позовних вимог відшкодування майнової шкоди загалом в сумі 20 554 485 грн підтверджено висновком судової експертизи Національного наукового інституту «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» від 25.06.2025 за № 7680 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження.

Позивач проживала разом з родиною: чоловіком - ОСОБА_2 , сином - ОСОБА_3 , сином - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

24 лютого 2022 року приблизно о 05 год 00 хв позивач разом з родиною прокинулась від потужних вибухів поряд з будинком. Родина дуже злякалася. Одразу зрозуміли, що почалась війна. Позивач швидко зібрала деякі речі першої необхідності, сіли в машину, та поїхали у напрямок м. Харків. Весь час поки позивач з родиною їхали, лунали вибухи та було чуте сильний гул від літаків.

Застосування масованого та майже безперервного обстрілу військовими РФ м. Харкова, с. Черкаської Лозової Харківського району створювало серйозну та реальну небезпеку і загрозу для життя позивача та її родини. За першої можливості під вибухами та обстрілами військовими РФ, Позивач разом з родиною ледве виїхали з м. Харків у напрямок м. Львів, їхали більше тижня. До Львова прибули лише 01.03.2022.

Наслідки подій, в які потрапили позивач та її родина відчуваються й до цього часу. Психологічне та фізичне здоров`я до цього часу не відновлено, не зважаючи на всі можливі вжиті позивачем заходи.

Через військові дії з боку ВС РФ у м. Харків існувала загроза життю позивача та її родині тому рятуючись, були вимушені виїхати до м. Львів, залишити свою домівку та змінити звичний спосіб життя. Стабільність життя та соціальні зв`язки повністю зруйновані. Вимушені фактично прилаштовуватись до нових життєвих умов.

Крім того, 26.04.2025 року близько 07 год 00 хв військовими рф був здійснений обстріл нежитлових приміщень, що належать позивачу на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок ворожого обстрілу тип зброї БПЛА «Герань-2» військовими рф сталася пожежа, полум`ям якої були охоплені складські приміщення. Конструктив приміщень, зовнішні стіни, дах, комунікації зазнали значних ушкоджень. У позивача відсутні матеріальні можливості відновити втрачене майно, що дуже її пригнічує. На утриманні позивача перебуває неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та непрацездатна мати - ОСОБА_5 .

Внаслідок хвилювань у позивача погіршився і стан здоров`я. На теперішній час позивач втратила сенс життя та віру в майбутнє, втрата не дає можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя.

Таким чином, позивач зазнала істотних душевних та психічних страждань. Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, а також душевного болю через військові дії з боку російської федерації почуття безпорадності, яке позивач відчуває монад три роки, та які посилились після подій 26.04.2025, вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду в сумі по 1 000 000,00 грн.

Відповідач відзив на позов до суду не подав.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

01 грудня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.Призначено підготовче засідання на 11 год 00 хв 30 грудня 2025 року. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 22 грудня 2025 року.

30 грудня 2025 року підготовче засідання відкладено на 11 год 00 хв 03.02.2025.

03 лютого 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв 03.03.2026.

03 березня 2026 року судове засідання відкладено на 10 год 00 хв 03.04.2026.

Представник позивача – адвокат Селезень С.В. у судове засідання не з`явилася, через систему «Електронний суд» надала до суду заяву, у якій просить здійснити розгляд справи за її відсутності, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином шляхом розміщення на сайті суду судової повістки та оголошення про призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до положень статті 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій зі сторони російської федерації на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві, зокрема, Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10.1970, кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у даній справі, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок збройної агресії РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана рф, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Як Україна, так і рф є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р. (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ; (Дія вказаного міжнародного договору для України припинена 29.12.2023 р);

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Законом України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року» від 12.01.2023 року Україна вийшла із вказаної угоди); рф - постановою Верховної Ради рф від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним судом за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, спір щодо відшкодування збитків внаслідок позбавлення позивача належного йому майна прямим актом агресії рф шляхом окупації території його розміщення, обмеження доступу до нього та викрадення зі складів зберігання не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах, як приватно-правового так і публічно-правового характеру із жодним із органів Росії, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади Росії перед позивачем не можливе. При цьому, заподіяння шкоди шляхом знищення майна внаслідок прямої військової агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом безпосереднього знищення майна суб`єкта господарювання під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави учасниці.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 р. Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Відповідно до статті 496 ЦПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошти» за посиланнями в мережі Інтернетhttps://www.ukrposhta.ua/ua/news/57561-ukrposhta-chastkovo-vidnovlju-robotu-viddilen-de-ce-bezpechno-dlja-klintiv-i-pracivnikiv та https://www.ukrposhta.ua/ua/news/57624-poshti-svitu-ogoloshujut-rosii-poshtovu-blokadu, відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією суд позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Відповідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, з урахуванням того, що представник відповідача, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи не з`явився у судове засідання, не подав відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 є власником комплексу, загальною площею 8888,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові приміщення належать позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 13.09.2023, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Шаульською Н.І., зареєстровано в реєстрі за № 301, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2023, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Шаульською Н.І., зареєстровано в реєстрі за № 479.

Відповідно до витягу з ЄРДР № 22025220000000462 від 26.04.2025 встановлено, що 26.04.2025 близько 07 год 00 хв мало місце порушення законів та звичаїв війни, що полягали у здійсненні пострілу з використанням не встановленого виду озброєння, снарядами невстановленого калібру (попередньо БПЛА з бойовим завантаженням типу «Shahed»), по цивільному об`єкту, а саме по підприємству за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого, частково зруйновано приміщення та господарчі споруди, що належать на праві ОСОБА_1 , та в яких знаходились товарно-матеріальні цінності та обладнання TOB «ТК СОЮЗ». Потерпілі: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою слідчої УСБУ в Харківській області від 18.06.2025 визнано потерпілою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 22025220000000462 від 26.04.2025.

26.04.2025 комісією ВЗНС Харківського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області було складено Акт про пожежу від 26.04.2025, що виникла 26 квітня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 .

28.04.2025 Харківським РУ ГУ ДСНС України у Харківській області складено Висновок про причини виникнення пожежі, відповідно до якого причина виникнення пожежі, яка сталася 26.04.2025 року в складському приміщенні «І» та складському приміщенні «Р» ТОВ «ТК СОЮЗ», за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пров. Залізничний, 18, пов`язана з проведенням бойових (воєнних) дій.

Комісією з обстеження об`єктів на території Дергачівської міської територіальної громади Харківського району Харківської області було складено Акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 01 травня № 37, в якому зафіксовано пошкодження адміністративно-складської будівлі літ. «І» за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пров. Залізничний, 18,зроблені висновки про непридатність об`єкту до використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти).

Комісією з обстеження об`єктів на території Дергачівської міської територіальної громади Харківського району Харківської області було складено Акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 01 травня № 37-2, в якому зафіксовано пошкодження адміністративно-складської будівлі літ. «Р» за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пров. Залізничний, 18,зроблені висновки про непридатність об`єкту до використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйновані об`єкти).

Комісією з обстеження об`єктів на території Дергачівської міської територіальної громади Харківського району Харківської області було складено Акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 01 травня № 37-1, в якому зафіксовано пошкодження складу літ. «Н» за адресою: АДРЕСА_1 ,зроблені висновки про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об`єкта або його окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій, рекомендовано виконання робіт з відновлення, капітального ремонту або реконструкції.

Згідно висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 7680 від 25.06.2025 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) будівель за адресою: АДРЕСА_1 складає 20 554 485,00 грн.

Згідно висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 7681 від 18.06.2025 за результатами вибухотехнічного дослідження експертом зроблено висновок про те, що пошкодження та руйнування нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , були завдані у результаті нанесення по ним ударів БПЛА «Герань-2», які належать до категорії «баражуючих боєприпасів». Означені БПЛА «Герань- 2», ймовірно, були оснащені осколково-фугасно-запалювальними бойовими частинами типу «ОФЗБЧ-50».

Мотиви суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України, який неодноразово було продовжено і діє до цього часу.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій, повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

У пункті 8 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року описано поняття «жертва»: для цілей цього документа жертвами вважаються особи, які зазнали шкоди індивідуально або колективно, включаючи фізичну або психічну шкоду, душевне страждання, матеріальні втрати або суттєве утиск їх основоположних прав, внаслідок дій або бездіяльності, що є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права.

Також, пункт 11 Резолюції визначає права жертв. Засоби правового захисту при грубих порушеннях міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права включають, відповідно до норм міжнародного права, право жертв на таке: a) рівноправний та ефективний доступ до правосуддя; b) адекватне, реальне та швидке відшкодування завданих збитків.

Жертва грубого порушення міжнародних норм у галузі прав людини або серйозного порушення міжнародного гуманітарного права має мати рівноправний доступ до ефективних судових засобів правового захисту, як це передбачено міжнародним правом. Інші засоби, які є у розпорядженні жертв, включають доступ до адміністративних та інших органів, а також до механізмів, форм та процедур, що існують відповідно до національного законодавства.

Про юридичну можливість прямого відшкодування збитків жертві йдеться у пункті 15 Резолюції. А саме: адекватне, реальне та швидке відшкодування збитків покликане сприяти досягненню справедливості шляхом відновлення потерпілого в його правах, знехтуваних унаслідок грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини або серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Відшкодування має бути відповідним ступеню тяжкості порушень та завданих збитків. Відповідно до своїх національних законів та міжнародно-правових зобов`язань держава повинна забезпечувати відшкодування збитків потерпілим від дій або бездіяльності, які можуть бути привласнені державі і які є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права. У тих випадках, коли будь-яка фізична особа, юридична особа або інший суб`єкт права несе відповідальність за відшкодування шкоди жертві, така сторона повинна відшкодувати шкоду жертві або виплатити компенсацію державі, якщо держава вже відшкодувала шкоду жертві.

Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року, гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

У ЦК України міститься незначна кількість випадків, за яких законодавець урегулював ті чи інші цивільні відносини дотичні до воєнних дій або воєнного стану. Наприклад: оголошення фізичної особи померлою (стаття 46 ЦК України); зупинення перебігу позовної давності якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (пункт 4 частини першої статті 263 ЦК України); не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан (абз. 2 частини 3 статті 312 ЦК України); в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина 2 статті 353 ЦК України). Звісно, що норми, які стосуються відшкодування майнової шкоди, неорієнтовані законодавцем на їх застосування для компенсації втрат внаслідок агресії, воєнних дій або воєнного стану (постанова Верховного Суду від 20 червня 2024 року по справі № 216/5657/22 провадження № 61-8556св23).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, здійснюється у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації».

Відсутність порушеного належного саме позивачу майнового права виключає відшкодування майнової шкоди на його користь.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24), від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 15 жовтня 2025 року у справі № 211/515/24 (провадження № 61-4176св25).

У пункті 1619 рішення «Україна та Нідерланди проти росії» від 09 липня 2025 року Європейський суд з прав людини встановив неодноразові порушення статей 2, 3, 4 § 2, 5, 8, 9, 10, 11 та 14, а також статей 1 та 2 Першого Протоколу. Суд також наголосив на руйнуванні верховенства права на територіях, що знаходяться під фактичним контролем рф, та атмосфері страху та залякування як на територіях, що знаходяться під їхнім контролем, так і на територіях, що постраждали від їхніх військових атак.

У пункті 1650 рішення «Україна та Нідерланди проти росії» від 09 липня 2025 року Європейський суд з прав людини, встановивши порушення державою-відповідачем прав людини та основоположних свобод, гарантованих Конвенцією з прав людини і основоположних свобод (нехтування фундаментальних цінностей: миру, людського життя, людської гідності та індивідуальних прав, гарантованих Конвенцією (п. 177)), зазначив, що з огляду на безпрецедентний характер цієї справи та враховуючи характер багатьох виявлених порушень, Суд вважає, що питання застосування статті 41 Конвенції ще не готове до вирішення. Більше того, Суд вважає, що будь-яке майбутнє рішення повинно належним чином враховувати створення Реєстру збитків та поточні обговорення щодо майбутнього механізму компенсації.

Реєстр збитків, завданих агресією РФ проти України, відкрив 02 квітня 2024 року процес подання претензій щодо відшкодування збитків, втрат або шкоди, завданої внаслідок російської агресії проти України.

Метою запровадження і функціонування цього Реєстру є забезпечення фіксації у документальній формі доказів та інформації про претензії щодо шкоди, збитків або тілесних ушкоджень, завданих усім зацікавленим фізичним та юридичним особам, а також державі Україна (включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні або контрольовані суб`єкти господарювання), що мали місце 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води, протиправними діями держави-агресора в Україні або проти України.

ОСОБА_1 є власником комплексу, загальною площею 8888,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на витяги з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, акти комісійного обстеження №№ 37, 37-1 та 37-2 сформовані у цьому Реєстрі.

Розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) будівель за адресою: АДРЕСА_1 , складає 20 554 485,00 грн (висновок експерта № 7680 від 25.06.2025).

У зв`язку з викладеним суд стягує майнову шкоду за знищене нерухоме майно, яке знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 , у розмірі 20 554 485,00 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України, слід враховувати те, що:

- дійсно внаслідок військової агресії російської федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;

- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії російської федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії російської федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23 (провадження № 61-8270св24), від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24(провадження № 61-10577св25).

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд бере до уваги встановлені обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, у тому числі факт того, що унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни, знищення нерухомого майна ОСОБА_1 зазнала моральних переживань, унаслідок вимушеного переселення, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її життя й безпеки.

Судом враховується, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а отже, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що розумним, виваженим і справедливим буде стягнути з відповідача грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

Подібні за змістом правові висновки щодо можливості суду касаційної інстанції збільшити розмір шкоди викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463 цс 18), постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 487/7422/24 (провадження № 61-7709 св 25).

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так як позивач відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог.

Згідно п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2025 року встановлений в розмірі 3 028 гривні.

За вимогу майнового характеру позивачу необхідно було сплати 1 відсоток ціни позову, але не менше 1211,20 грн (3028х0,4=1211,20) та не більше 15140,00 грн (3028х5=15140).

Отже, за подачу даного позову з ціною 21 554 485,00 грн необхідно було сплатити 15 140,00 грн.

Так як суд задовольняє позов частково у розмірі 20 754 485,00 грн, то з відповідача на користь держави відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 14 534,40 грн (20 754 485,00 /21 554 485,00=0,96; 15140х0,96=14534,40).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 223, 258, 259, 263-265, 268, 270, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, у розмірі 20 554 485,00 (двадцять мільйонів п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 14 534,40 грн.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місцезнаходження: РФ, 119991, м. Москва, вул. Житная, буд. 14.

Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок