Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №192/2860/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 192/2860/25

Провадження 2/206/749/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Дніпро

в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Гаркуші В.В.,

за участю секретаря судових засідань Дуб В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 (далі – Позивач) до ОСОБА_2 (далі – Відповідач) про поділ спільного сумісного майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

До Самарського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій остання просить суд:

визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «SSANG YONG KORANDO», 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ;

у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «SSANG YONG KORANDO», 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 ;

стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4662,35 грн.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначає, що з 07 вересня 2002 року по 20 лютого 2023 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем. За цей час сторонами за спільні кошти було набуто наступне майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 :

Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,1 кв.м. Право власності зареєстроване 03.12.2008 року. Згідно зі звітом про оцінку, вартість будинку становить 142 080,00 грн.

Автомобіль марки «SSANG YONG KORANDO», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору. Відповідно до звіту про оцінку, вартість транспортного засобу становить 324 155,00 грн.

Позивач вказує, що домовленості про добровільний поділ майна не досягнуто, а Відповідач перешкоджає їй у користуванні спільними об`єктами. Оскільки майно набуте під час шлюбу, Позивач вважає, що має право на 1/2 його частку згідно зі ст. 60, 70 СК України (а.с. 1-5).

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначив, що Земельна ділянка була отримана Відповідачем для будівництва ще у 2000 році (до шлюбу). Будівництво здійснювалося у період з 2000 по 2008 рік переважно за кошти матері відповідача, яка отримувала кредити в Ощадбанку під заставу власного майна. Представник стверджує, що Позивач не довела факт будівництва за рахунок спільних коштів подружжя.

Щодо спірного автомобіля, представник відповідача зазначив, що транспортний засіб був придбаний Відповідачем у 2011 році за рахунок кредитних коштів АТ «АСТРА БАНК» у сумі 163 120 грн. Відповідач стверджує, що погашав кредит одноособово за рахунок власних коштів до 2018 року, виплативши загалом 205 892,38 грн, що робить автомобіль його особистою приватною власністю.

Щодо оцінки майна, сторона відповідача вважає ринкову вартість автомобіля (324 155 грн) значно завищеною, оскільки оцінка проводилася без врахування його фактичного технічного стану (а.с. 123-127).

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилася, позивач подала до суду низку заяв (а.с. 100, 104, 110), у яких просила розглядати справу за її відсутності. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Його представник — адвокат Снігур А.С. — у судове засідання не з`явився, неодноразово подавав до суду заяви про відкладення розгляду справи (а.с. 97, 113), посилаючись на зайнятість в інших судових процесах та необхідність підготовки доказів. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи, призначеної на 01.04.2026 ні від Відповідача ні від його представника до суду не надходило.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

29 жовтня 2025 року Позивач звернулася з даним позовом до Солонянського районного суду Дніпропетровської області.

На підставі розпорядження голови Солонянського районного суду від 14 листопада 2025 року, матеріали цивільної справи №192/2860/25 були надіслані до Самарського районного суду міста Дніпра (а.с. 86).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025, справу передано для розгляду головуючому судді Гаркуші В.В. (а.с. 87)

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 31.12.2025 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 89).

09 січня 2026 року від представника відповідача — адвоката Снігура А.С. — через систему «Електронний суд» надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП до системи для доступу до електронної справи) (а.с. 91).

19 січня 2026 року від представника відповідача — адвоката Снігура А.С. — надійшла заява про відкладення судового розгляду, призначеного на 20 січня 2026 року о 13:00 год., у зв`язку з його участю у іншому судовому засіданні (а.с. 97).

10 лютого 2026 року від Позивача Кісельової Н.В. до суду надійшла заява, в якій вона просить провести судове засідання без її участі через сімейні обставини. Також у заяві Позивач зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 100).

18 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача — адвоката Снігура А.С. — надійшла заява про відкладення судового розгляду, призначеного на 19 лютого 2026 року (а.с. 113).

26 лютого 2026 року від Позивача Кісельової Н.В. до суду надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу без її участі у зв`язку з фактичною неможливістю бути присутньою. У заяві Позивач також зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 104).

26 лютого 2026 року від представника Позивача адвоката Усенко І.А. надійшла заява, в які вона просила суд долучити документи на підтвердження її повноважень (а.с. 105).

01 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача Кісельової Н.В. надійшла заява, у якій вона зазначає, що не отримувала копію відзиву на позовну заяву ні за адресою реєстрації, ні на електронну пошту. Позивач вказала, що згідно з інформацією поштового відділення, лист із відзивом, направлений на адресу Відповідача (смт Солоне, вул. Польова, 70), був отриманий останнім. У зв`язку з порушенням принципу змагальності Позивач просила суд оголосити перерву у справі для надання їй можливості ознайомитися з позицією Відповідача та підготувати відповідь на відзив (а.с. 116-117).

03 березня 2026 року ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра підготовче провадження у справі було закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 01 квітня 2026 року (а.с. а.с. 121).

10 березня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача — адвоката Снігура А.С. (а.с. 123-127). При цьому, згідно з поштовим конвертом, долученим до матеріалів справи, вказаний відзив був направлений на адресу суду ще 13 лютого 2026 року (а.с. 144).

30 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача ОСОБА_1 надійшла заява, у якій вона просить суд повернути Відповідачу без розгляду відзив на позовну заяву. Свою вимогу Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав обов`язок, передбачений ст. 178 ЦПК України, щодо одночасного надсилання копії відзиву іншим учасникам справи. Позивач зазначає, що докази, наявні в матеріалах справи, не підтверджують факт направлення їй відзиву, через що вона була позбавлена можливості подати відповідь на відзив та належним чином підготуватися до захисту своїх інтересів (а.с. 145).

Враховуючи, що учасники справи в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.

Як вбачається з копії Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 (а.с. 10), виданого 07 вересня 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 07 вересня 2002 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний запис за № 78.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилося двоє дітей:

ОСОБА_4 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 04 вересня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області (а.с. 11).

ОСОБА_5 , народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 22 травня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с. 12).

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу з Відповідачем, Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » у зв`язку з реєстрацією 04 листопада 2023 року шлюбу з ОСОБА_8 , що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області (а.с. 13).

Відповідно до наданого Позивачем Звіту про оцінку майна, об`єктом дослідження є транспортний засіб — автомобіль марки «SSANG YONG KORANDO», 2011 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_1 . Згідно з висновком про вартість майна, що міститься у звіті, ринкова вартість вказаного автомобіля становить 324 155,00 грн. Звіт містить фотофіксацію об`єкта та опис його комплектації на момент огляду (а.с. 19-32).

Судом встановлено, що об`єктом нерухомого майна, який є предметом спору, є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними Звіту про оцінку майна від 03.09.2025, загальна площа житлового будинку становить 148,10 кв.м. До складу домоволодіння за вказаною адресою входять: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, технічний опис яких міститься в матеріалах справи.

Відповідно до встановлених обставин, право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстроване за Відповідачем — ОСОБА_2 03 грудня 2008 року, що підтверджується відомостями з Реєстру. Дана подія відбулася під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, що тривав з 07.09.2002 року по 20.02.2023 року. Згідно з висновком про вартість майна, наданим Позивачем, ринкова вартість домоволодіння станом на вересень 2025 року визначена у розмірі 142 080,00 грн. При проведенні оцінки експертом враховувався фізичний стан конструктивних елементів будівлі, наявність інженерних комунікацій та місцерозташування об`єкта (а.с. 33-49).

Згідно з Витягом із реєстру територіальної громади, встановлено, що Позивач була зареєстрована за адресою спірного нерухомого майна ( АДРЕСА_1 ) з 19 травня 2016 року (а.с. 47).

Згідно з відповіддю ТОВ «АБРІС» від 13 серпня 2025 року №263 на адвокатський запит, судом встановлено, що остання технічна інвентаризація житлового будинку АДРЕСА_1 проводилася 20 жовтня 2008 року.

До вказаної відповіді додано копії матеріалів інвентарної справи, з яких вбачається, що станом на жовтень 2008 року домоволодіння вже включало в себе:

- житловий будинок (літера Аж);

- гараж (літера Б);

- майстерню (літера В);

- кладова, підвал (літери Г, Д).

Вказані дані підтверджують, що формування майнового комплексу в його поточному стані було завершено саме в період шлюбу сторін, що передувало державній реєстрації права власності від 03.12.2008 року.

Крім того, приналежність спірного нерухомого майна Відповідачу підтверджується відомостями з Інформаційної довідки № 441933044 (а.с. 56 зі звороту), згідно з якими у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 25593530) — житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними Реєстру, запис про право власності № 254 в книзі 19 був внесений 03.12.2008 року. Підставою виникнення права власності зазначено Свідоцтво про право власності, серія НОМЕР_6 , видане 29.11.2008 року Солонянською селищною радою. Власником майна в повному обсязі (частка 1/1) вказаний ОСОБА_2 . Також у вказаній довідці зазначено, що станом на дату її формування (03.09.2025) відомості про інші речові права, іпотеки чи обтяження щодо об`єкта за реєстраційним номером 25593530 у відповідних державних реєстрах відсутні. При цьому в розділі «Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна» за даним реєстраційним номером (25593530) площа земельної ділянки вказана як 2107 кв.м. (а.с. 56 зі звороту).

Також судом досліджено Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 114048, виданий 2000 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Солонянської селищної ради від 28.09.2000 року № 15. Згідно з актом, у власність Відповідача передано земельну ділянку загальною площею 0,2107 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення ділянки визначено наступним чином: 0,15 га — для обслуговування житлового будинку, 0,0607 га — для ведення особистого підсобного господарства.

Також у матеріалах інвентарної справи міститься План садибного (індивідуального) будинку та План земельної ділянки, на яких графічно відображено розташування основної будівлі та господарських споруд. Відповідно до Експлікації земельної ділянки, загальна площа об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , становить 2107 кв.м, з яких:

208,7 кв.м — площа під будівлями (забудована площа);

1898,3 кв.м — площа під садом, городом та іншими угіддями.

Згідно з Характеристикою будинку та господарських будівель, на ділянці розташовані:

- житловий будинок (літ. «Аж») — загальною площею 148,1 кв.м;

- гараж (літ. «Б»);

- майстерня (літ. «В»);

- кладова (літ. «Г») та вхід у підвал (літ. «Д»).

У поданій Експлікації приміщень до плану будинку (а.с. 61) зафіксовано внутрішній склад житлового будинку «Аж», який складається з 14 позицій. Загальна площа будівлі за внутрішніми замірами підтверджена на рівні 148,1 кв.м, житлова — 56,9 кв.м. (а.с. 57-61).

Стороною відповідача до матеріалів справи долучено Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 114048, виданий у 2000 році (точна дата видачі на відбитку штампу — 28 вересня 2000 року) на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно з текстом вказаного акта підставою видачі зазначено рішення Солонянської селищної ради народних депутатів № 15 від 28 вересня 2000 року. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 . Загальна площа ділянки становить 0,2107 гектарів.

Цільове призначення розподілено наступним чином: 0,15 га — для обслуговування житлового будинку; 0,0607 га — для ведення особистого підсобного господарства.

Акт містить відмітку про реєстрацію у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 858 від 12 лютого 2001 року.

Також на зворотному боці акта міститься План зовнішніх меж земельної ділянки та Опис меж, згідно з якими суміжними землекористувачами зазначені гр. ОСОБА_9 (від А до Б) та гр. ОСОБА_10 (від Б до В). На плані графічно відображено конфігурацію ділянки та проставлені лінійні розміри її меж (21.0, 58.0, 25.0, 23.5, 18.5, 34.5) (а.с. 127).

Також судом досліджено копію Кредитного договору № 549/1 від 19 квітня 2002 року, укладеного між ВАТ «Державний Ощадбанк України» та ОСОБА_11 (мати Відповідача), згідно з яким останній було надано кредит у сумі 4 000 гривень на строк 36 місяців для капітального ремонту надвірних будівель (а.с. 129-130). Як забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 22 квітня 2002 року між тими ж сторонами було укладено Договір застави нерухомого майна (посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 2450), за умовами якого ОСОБА_11 передала у заставу банку належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим того ж дня нотаріусом було накладено заборону на відчуження вказаного майна (а.с. 129-132).

Крім цього на підтвердження заперечень щодо походження коштів на будівництво та придбання майна, судом досліджено копію Кредитного договору від 09 липня 2004 року (а.с. 129-130), укладеного між ВАТ «Державний Ощадбанк України» та ОСОБА_11 (мати Відповідача), згідно з яким останній надано кредит у сумі 10 000 гривень на строк 60 місяців для споживчих потреб. На виконання зобов`язань за вказаним правочином, 09 липня 2004 року було укладено Договір поруки, за яким ОСОБА_12 (Позивачка) взяла на себе зобов`язання відповідати за виконання кредитних зобов`язань Позичальника, а також Договір іпотеки № 4787, згідно з яким ОСОБА_11 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності домоволодіння по АДРЕСА_2 (а.с. 131-132). У зв`язку з чим нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори було накладено заборону на відчуження зазначеного нерухомого майна.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки суду.

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин 1- 3 статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень частини 1 статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до положень статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна чоловіка та жінки є рівними, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи домовленістю між ними.

Відповідно до положень статті 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 355 Цивільного кодексу України , майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частиною 1 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до положень статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 364 ЦК України, у разі виділу співвласником частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Відповідно до частини 1 статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, як згідно із законом не можуть їм належати ( виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Враховуючи положення ст. 60, 63, 69 СК України та ст. 368 ЦК України, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до абзацу 3 пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з яким, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У пункті 22, абзаці 1 пункті 24, пункті 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Щодо заяви про повернення відзиву суд зазначає наступне.

Позивач просила повернути відзив Відповідача у зв`язку з ненадсиланням його копії іншим учасникам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 178 ЦПК України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи одночасно з поданням до суду.

Як убачається з матеріалів справи, разом із відзивом представником Відповідача надано квитанцію АТ «Укрпошта» про направлення копії відзиву Позивачу від 13 лютого 2026 року.

Зазначена обставина свідчить про виконання Відповідачем обов`язку, передбаченого ч. 4 ст. 178 ЦПК України, щодо направлення копії відзиву іншій стороні.

Доводи Позивача про ненадсилання відзиву не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того, сам по собі факт можливого неотримання кореспонденції не свідчить про невиконання обов`язку щодо її направлення, якщо такий обов`язок належним чином виконано.

Отже, підстав для повернення відзиву суд не вбачає.

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, була набута Відповідачем у 2000 році, тобто до укладення шлюбу, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, будівництво житлового будинку та формування домоволодіння у його завершеному вигляді відбулося у період до жовтня 2008 року (тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі), а право власності на будинок зареєстроване 03 грудня 2008 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі.

Таким чином, сам по собі факт набуття земельної ділянки до шлюбу не свідчить про те, що збудований на ній житловий будинок є особистою приватною власністю Відповідача.

Відповідачем та його представником заявлено, що будівництво здійснювалося за рахунок коштів матері Відповідача, однак належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме за рахунок особистих коштів третіх осіб було створено спірне нерухоме майно, суду не надано.

Надані кредитні договори, укладені матір`ю Відповідача, самі по собі не підтверджують факту спрямування отриманих коштів саме на будівництво спірного будинку, їх обсягу та достатності для такого будівництва, а також не спростовують презумпцію спільності майна подружжя.

Суд зазначає, що сам по собі факт отримання кредитних коштів третьою особою не є належним доказом створення спірного майна саме за рахунок таких коштів без підтвердження їх цільового використання, обсягу та фактичного спрямування на будівництво.

Крім того, участь Позивача як поручителя за одним із кредитних договорів свідчить про її залучення до фінансових зобов`язань сім`ї.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, саме на того з подружжя, хто заперечує спільний характер майна, покладається обов`язок доведення обставин, що свідчать про його набуття за рахунок особистих коштів.

Таким чином, враховуючи, що житловий будинок набутий (створений та оформлений) у період шлюбу, а належних доказів його придбання за рахунок особистих коштів Відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

У зв`язку з відсутністю доказів на спростування принципу рівності часток, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання за Позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Судом встановлено, що автомобіль марки «SSANG YONG KORANDO», 2011 року випуску, був придбаний Відповідачем у період шлюбу.

Посилання Відповідача на те, що автомобіль придбаний за кредитні кошти та погашений ним особисто, не змінює правової природи спірного майна.

За змістом ст. 60 СК України, джерело походження коштів (у тому числі кредитні кошти) саме по собі не виключає виникнення права спільної сумісної власності, якщо таке майно набуте під час шлюбу.

Відповідачем не надано доказів того, що погашення кредиту здійснювалося виключно за рахунок його особистих коштів, які не є спільними доходами подружжя.

Також суд враховує, що виконання кредитних зобов`язань у період шлюбу, як правило, здійснюється за рахунок спільних коштів сім`ї.

Щодо доводів про завищену вартість автомобіля, суд зазначає, що відповідачем не подано альтернативної оцінки або клопотання про призначення судової експертизи, а тому підстав не враховувати наданий Позивачем звіт про оцінку майна суд не вбачає.

Отже, суд приходить до висновку, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим за Позивачем підлягає визнанню право власності на 1/2 його частину.

Також суд зазначає, що позовна вимога про визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не підлягає задоволенню, оскільки у даному випадку між сторонами виник спір саме щодо поділу майна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 754/9261/19, у разі коли метою звернення до суду є поділ спільного сумісного майна, вимога про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту, оскільки правовий режим такого майна встановлюється судом при вирішенні питання про визначення часток у ньому.

Вирішення вимог про визнання за сторонами права власності на частки у спірному майні свідчить про трансформацію спільної сумісної власності у спільну часткову, що і є належним способом захисту у даному спорі.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, суд вважає за можливе визначити частки сторін у спірному майні шляхом визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, оцінених у їх сукупності доказів та наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку, що спірне майно — житловий будинок та транспортний засіб — набуті сторонами під час шлюбу, а отже є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про набуття зазначеного майна за рахунок його особистих коштів або наявність підстав для відступу від презумпції спільності майна подружжя. У зв`язку з цим позовні вимоги про визнання за Позивачем права власності на 1/2 частину спірного майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тоді як вимога про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності задоволенню не підлягає як така, що не є належним способом захисту у даному спорі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень статті 141 ЦПК України, відповідно до яких судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим суд враховує, що відмова у задоволенні позовної вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності зумовлена обранням Позивачем неналежного способу захисту та не впливає на вирішення спору по суті, оскільки основні позовні вимоги про визначення часток у спірному майні задоволені. За таких обставин суд вважає за можливе покласти витрати зі сплати судового збору на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя — задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину транспортного засобу — автомобіля марки «SSANG YONG KORANDO», 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 662 (чотири тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 35 копійок.

У задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Гаркуша