Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №523/13827/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/13827/25

Провадження №2/523/1941/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мурманової І.М.

за участі секретаря судового засідання – Сивак К.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду №6 в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Пересипського районного суду міста Одеси з позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів, звернувся представник позивача адвокат Федяєв Сергій Володимирович.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 21 квітня 2025 року Суворовським районним судом м. Одеси було винесено рішення по справі № 523/3792/25 згідно якого було визнано виконавчий напис, вчинений 15.09.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною у реєстрі за № 9084 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Комерційний банк Приватбанк заборгованість за кредитним договором ODHOAE0003140 від 18.08.2005р., у загальній сумі 1 252 105,08 грн. - таким, що не підлягає виконанню. Однак, в ході виконавчого провадження, на день подання позову відповідачем було безпідставно отримано грошових коштів на загальну суму 35 468,33 грн.

На підставі викладеного представник позивача просить: стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь позивача стягнені кошти за виконавчим написом, вчинений 15.09.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною у реєстрі за № 9084, у розмірі 35 468,33 грн. та витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 21 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено слухання справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Не погоджуючись з позовними вимогами на адресу суду 06.08.2025 року (вх. №31849) представник відповідача подав відзив на позовну заяву, згідно якого представник зазначила, що набуття однією із сторін майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу.

Разом з тим, договір є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Виконавчий напис нотаріуса за своєю суттю є розпорядженням нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно до статті 87 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Таким чином, виконавчий напис за своєю правовою природою є способом примусового стягнення за борговим документом, а не підставою набуття майна, яка згодом відпала. Примусове стягнення за допомогою виконавчого напису є механізмом примусового стягнення боргу за кредитним договором, який і є власне правовою підставою набуття Банком коштів.

Обумовлена виконавчим написом заборгованість виникла внаслідок невиконання позивачем зобов`язань за кредитним договором ODH0АЕ00003140 від 18.08.2005р., а отже будь-яка сума отримана Банком за наслідком виконання виконавчого напису фактично отримана на підставі договірних зобов`язань, а отже застосування положень ст.1212 ЦК України в даному випадку є неможливою.

Так, належними доказами на підтвердження перерахування коштів в заявленому розмірі на рахунок стягувача АТ КБ "ПриватБанк" є платіжні доручення органу ДВС про перерахування коштів на рахунок Банку, а не відповідь ДВС, яка додана до позовної заяви.

Наведеними нормами Закону виключається перерахування всіх стягнутих з боржника сум на користь стягувача, а передбачено їх розподіл, в тому числі стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Позивачем не доведено належними доказами обставини набуття Банком заявленої до стягнення суми, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням викладеного представник відповідача просить: прийняти відзив на позовну заяву; у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с.30-33)

Не погоджуючись з відзивом на позовну заяву, представник позивача подав відповідь на відзив, згідно якої представник зазначив, що у своєму відзиві відповідач спирається на те що:

1. Договір є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

2. Обумовлена виконавчим написом заборгованість виникла внаслідок невиконання позивачем зобов`язань за кредитним договором ODH0АЕ00003140 від 18.08.2005 р, а отже будь-яка сума отримана Банком за наслідком виконання виконавчого напису фактично отримана на підставі договірних зобов`язань, а отже застосування положень ст.1212 ЦК України в даному випадку є неможливою.

Прездставник зазначив, що відповідач навів лише статті закону однак, не на дав суду актуальної практики Верховного суду, згідно якої позивачу слід відмовити у поверненні безпідставно набутих коштів.

Суди України неодноразово розглядали питання про повернення коштів стягнутих на підставі виконавчого напису нотаріуса. «Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно» Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.

Представник зазначає, що згідно відповіді виконавця вбачається що в ході виконавчого провадження (відкритого на підставі виконавчого напису) з ОСОБА_1 на користь Приватбанку було стягнуто суму у розмірі 35 468,33. Тобто спираючись на више вказане в АТ КБ "ПриватБанк" виникло зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави у суму 35 468,33 грн.

«Та обставина, що між сторонами вказаної категорії спору існують (за твердженням однієї зі сторін) договірні відносини, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів, які безпідставно перераховані кредитору на підставі виконавчого напису нотаріуса, який не підлягає виконанню, так як питання про наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду». Такі висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року в справі № 910/16664/18 (а.с.38-40).

Також, на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів: - щодо витрат на правничу допомогу, договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, попередній орієнтований розрахунок судових витрат, договір 22/07/2025 року про надання правової допомоги (а.с.68-80).

На адресу суду 07.04.2026 року (вх. №16214) надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, згідно якої представник відповідача просить стягнути витрати в розмірі: 500 гривень (а.с.82-86).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Галайчук Ганна Сергіївна не з`явились, на адресу суду 25.08.2025 року (вх. №34342) надійшла заява за підписом представника позивача про розгляд справи за відсутності сторони позивача, згідно якої представник зазначила, що позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити (а.с.44, 89).

Представник відповідача Ткаченко Інна Юріївна в судовому засіданні підтримала раніше поданий відзив на позовну заяву, просила відмовити в задоволенні позову та зменшити розмір позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, яка просила відмовити в задоволенні позову, дослідивши письмові докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 21.04.2025 року, яке залишено в силі постановою Одеського апеляційного суду від 02.10.2025 року - визнано виконавчий напис, вчинений 15.09.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною у реєстрі за № 9084, відповідно до якого було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором ODHOAE0003140 від 18.08.2005р., у загальній сумі 1 252 105,08 грн..- таким, що не підлягає виконанню, відповідно сума стягнута за виконавчим написам підлягає поверненню позивачу.

Судом встановлено, що Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М, 15.09.2017 року було вчинено виконавчий напис № 9084, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватбанку суму 1 252 105,08 грн.

На підставі виконавчого напису Пересипським відділом Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 56192869.

Згідно відповіді виконавця вбачається що в ході виконавчого провадження з ОСОБА_1 на користь ПАТ Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» було стягнуто суму у розмірі 35 468,33грн.

Так, рішенням Пересипського районного суду м. Одеси 21.04.2025 року, яке залишено в силі постановою Одеського апеляційного суду від 02.10.2025 року - визнано виконавчий напис, вчинений 15.09.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною у реєстрі за № 9084, відповідно до якого було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором ODHOAE0003140 від 18.08.2005р., у загальній сумі 1 252 105,08 грн.- таким, що не підлягає виконанню.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Таким чином, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною 2 статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 760/18229/15-ц

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Отже, факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України) не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі: 10 000 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1, ч.2ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 1ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 4ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача подано договір про надання правової допомоги №27/02/2025 від 27.05.2025 року, Додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги, згідно якої за надання правової допомоги щодо повернення безпідставно набутих коштів Клієнт сплачує Бюро гонорар в розмірі: 10 000 гривень, акт виконаних робіт, попередній орієнтований розрахунок судових витрат, договір 22/07/2025 року про надання правової допомоги (а.с.72-80).

Заперечуючи розмір витрат на правничу допомогу представником відповідача надано заперечення, відповідно до яких зазначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18)

Представник зазначає, що додатковою угодою встановлено фіксований розмір гонорару, Банк вважає, що співмірність витрат у сумі 10 000 грн в даному випадку підлягає оцінці через співвідношення суми фіксованого гонорару в тому числі, але не виключно, зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, доказів, що підлягають дослідженню, тощо.

Так заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу розмірі 10 000 грн є значно завищеною та неспівмірною з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі.

Даний спір не є складним, та нормативно обтяженим, з урахуванням чого справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без визнання явки учасників справи обов`язковою.

Незначним є також обсяг доказів по даній справі. Судова практика з питання стягнення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦПК України за наслідком визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є сталою, послідовною та добре відомою кожному адвокату.

Відмості сайту "Судова влада України" свідчать, що адвокат Федяєв С.В. брав участь та представляв інтереси позивачів по такій категорії справ, в тому числі за участю АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Означене також додатково підтверджує обізнаність адвоката із такою категорією справ, судовою практикою та результатами розгляду судами відповідних позовів.

Виключних обставин, що потребували значного часу на підготовку позовної заяви та відповідних додатків до неї адвокатом не наведено.

Не є співмірним розмір заявлених витрат у сумі 10 000 грн із ціною позову, яка становить 35 468.33 грн, тобто фактично майже 30% суми позову.

Позивач не був позбавлений права об`єднати в одному позові дві пов`язані між собою вимоги: визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України, що безумовно зменшило би витрати ОСОБА_1 на правову допомогу.

Натомість позивачем було обрано іншу стратегію: звернення до суду з двома окремими позовами, що беззаперечно є правом позивача, однак, за думкою Банку, свідчить про наявність наміру збагачення за рахунок Банку шляхом стягнення витрат на правничу допомогу, рівень яких є значно завищеним та неспівмірним з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі.

З урахуванням викладеного, Банк просить врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, згідно яких стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Не є обгрунтованим також час складання відповіді на відзив, виходячи з обсягу такої заяви по суті справи.

Враховуючи наведене, Банк вважає, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн не відповідає критерію співмірності, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, є явно завищеним та просить суд зменшити їх розмір, та стягнути витрати в розмірі: 500 гривень.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до запровадженого принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019р. по справі № 922/445/19, дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи, співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвоката на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт у суді, ціною позову та значенням справи для сторін, враховуючи те, що справа не є складною, суд вважає, що визначений адвокатом розмір витрат у розмірі 10 000 гривень на оплату послуг є завищеним, а тому підлягають до стягнення витрати в розмірі: 5000 гривень, що на думку суду буде відповідати принципу розумності.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми доказами у відповідності до ст. 80 ЦПК України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

За вимогами ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Отже, судом встановлено, що позивач довів підстави позову, а саме що грошові кошти в сумі 35 468, 33 гривень є безпідставно набутими та підлягають поверненню відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211, 20 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі: 5 000 гривень, що загалом становить 6 211,20 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 13, 76-81, 89, 133,137, 141, 258-259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів – задовольнити.

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, адреса: м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) - безпідставно набуті кошти за виконавчим написом від 15.09.2017р. вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною зареєстрованого у реєстрі за № 9084, у розмірі: 35 468,33 гривень.

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, адреса: м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) – судові витрати в розмірі: 6 211,20 гривень

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено: 13.04.2026р.

Суддя: