Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №501/5436/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

13 квітня 2026 року Єдиний унікальний № 501/5436/25 Провадження № 2/501/1002/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2026 року м. Чорноморськ

Чорноморський міський суд Одеської області

у складі: головуючого судді - Тордія Е.Н. секретар судових засідань – Дунаєвої Т.В.

номер справи №501/5436/25 провадження 2/501/1002/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом позивача ОСОБА_1

до відповідача Овіділпольського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) предмет та підстава позову про зняття арешту ,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад обставин правовідносин. Позиція позивача та відповідача.

01 грудня 2025 року позивач звернувся до Чорноморського міського суду Одеської області з вищевказаним позовом На підставі наданих суду доказів просить його задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в процесі оформлення спадкової справ після смерті сина ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`ясувалось ,що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі постанови державного виконавця Овідіопольського ВДВС накладено арешт на все майно, у звяку з чим нотаріус відмовлено у видачі свідоцтва на про права на спадщину, та запропоновано звернутися до суду.

Вважає ,що є підстави для скасування обмеження , яке може бути знято судом. Враховуючи ,що на теперішній час будь- яких виконавчих проваджень на виконанні у відділ ДВС не перебуває, просить скасувати запис про обтяження № 6939658 від 16 квітня 2019 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити. Посилався на той факт ,що виконавчий лист повернутий та на виконанні не перебуває, обтяження позбавляє його права на отримання спадщини. Виходячи з вищевикладеного, на час звернення із позовною заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право позивача на спадкування, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі здійснити своє право, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна.

Представник ВДВС Овідіопольського ВДВС Одеського району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) в судове засідання не з`явився , про слухання справи повідомлений належним чином. Надав суду письмову інформацію з якої вбачається ,що на виконанні відділ перебувало виконавче провадження за виконавчим листом № 2-832 виданого 27 серпня 2003 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі частини усіх видів заробітку на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до його повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 . Станом на 26 березня 2018 року заборгованість по аліментам складає 97873.47 грн. Перевіркою встановлено ,що майна на яке можу бути звернути стягнення не виявлено. Накладено арешт на рахунки боржника в межах суми стягнення. Відомості про боржника внесені до єдиного державного реєстру боржників, винесено постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. 22 травня 2019 року виконавче провадження завершено згідно п.2 ст. 37 Закону України « Про виконавче провадження» та документ повернуто стягувачу.

Заяви , клопотання та інші процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 02 грудня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначеного до судового розгляду.

Суд вислухав позивача , вивчивши надані суду докази у їх сукупності приймає наступне рішення.

Фактичні обставини встановлені судом.

Відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_1 виданого Чорноморским ВАЦС Одеського району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 .

З відповідей Овідіопольського ВДВС Одеського району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) від 24 жовтня 2025 року № 21.14-53602 , від 25 березня 2026 року № 19.14-17980 вбачається , на виконанні відділ перебувало виконавче провадження за виконавчим листом № 2-832 виданого 27 серпня 2003 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі частини усіх видів заробітку на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до його повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 .

Станом на 26 березня 2018 року заборгованість по аліментам складає 97873.47 грн. Перевіркою встановлено ,що майна на яке можу бути звернуто стягнення не виявлено. Накладено арешт на рахунки боржника в межах суми стягнення. Відомості про боржника внесені до єдиного державного реєстру боржників, винесено постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. 22 травня 2019 року виконавче провадження завершено згідно п.2 ст. 37 Закону України « Про виконавче провадження» та документ повернуто стягувачу.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 березня 2024 року вбачається ,що 08 вересня 2014 року внесений запис щодо наявності обтяжень ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.

Відповідно до ст.13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до ст.ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Згідно положень ч. 1 ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст. 1220 Цивільного кодексу України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом зазначених норм та положень ст. 16 Цивільного кодексу України власник має право вимагати відновлення свого порушеного права, в даному випадку - звільнення з-під арешту майна, яке належить йому на праві власності.

Вирішуючи спір по суті, Суд встановив, що процедура реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна регламентувалася Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року N31/5, зареєстрованим в Мінюсті України 10.06.1999 року № 364/3657 (зі змінами).

Згідно з ч.1 ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право спадщину на таке майно.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» визначені підстави відмови у вчиненні нотаріальних дій. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дій. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дій, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову .

Згідно з пунктами 4.16., 4.18. глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 Глави 7 розділу 1 цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо на спадкове майно накладено арешт судом чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Таким чином, законодавчо передбачена можливість затримки видачі свідоцтва про право на спадщина до зняття арешту лише у випадку накладення арешту судовими чи слідчими органами.

У даній справі арешт на майно спадкодавця був накладений державним виконавцем в ході виконавчого провадження.

Постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій у відповідності до приписів ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом не виносилася.

Як на підставу позову позивачі посилаються зокрема на ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої вказаної норми, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Тобто, відповідно до вказаної норми, з позовом до суду може звернутися особа відмінна від боржника і крім вимоги про зняття арешту повинна бути заявлена вимога про визнання за такою особою права власності на арештоване майно.

Однак, як зазначалося вище, згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи, що виконавчий лист повернутий , відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» за якою виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, яка не передбачає зняття арешту з майна та коштів боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення суду, а доказів відсутності заборгованості по сплаті аліментів або її списання позивачем суду не надано, то до позивача, як спадкоємця, перейшли також обов`язки задовольнити вимоги кредитора в межах вартості успадкованого майна, а отже в даному випадку позивач не є особою відмінною від боржник

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22), проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження.

На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньом.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом .

Водночас ч.5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону .

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення.

Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що поновлення порушеного права власника майна, який не є стороною виконавчого провадження, шляхом подання позову про зняття арешту відбувається за умови підтвердження належними та достатніми доказами визначених Законом України «Про виконавче провадження» обставин, за яких у державного або приватного виконавців були законні підстави для припинення накладеного ним же арешту на майно.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Частиною 3 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11.

За положенням ч.5 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Висновок суду.

Оцінивши надані докази у їх сукупності надавши їм належну правову оцінку Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та такими ,що не підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Судові витрати суд залишає за рахунок позивача.

Керуючись ст. 11,13, 81-89, 141, Цивільного процесуального кодексу України , ст. 316,317,319, 1216,1218,1210,1197 Цивільного кодексу України , ст. 37,39,50 Законом України «Про виконавче провадження» Суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Овіділпольського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про зняття арешт-залишити без задовольнити .

Повний текст рішення виготовлено 13 квітня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Відповідач: Овідіолпольський відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) вул. Портава, буд.2 смт Овідіополь Одеської області ,67800.

Головуючий