Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №515/951/25 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/951/25

Провадження № 2/515/124/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Луцюка В.О.,

секретар судового засідання Чумаченко Д.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення фактів непроживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, який обґрунтувала таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Вишнівської сільської ради, масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 . Державним нотаріусом Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області до майна померлого заведено спадкову справу № 470/2024. Разом з померлим за адресою: АДРЕСА_1 , на день відкриття спадщини була зареєстрована його донька та відповідач у справі ОСОБА_2 , але фактично з 2005 року остання не проживала з батьком та спільне господарство з ним не вела. Враховуючи реєстрацію відповідачки разом із спадкодавцем на день його смерті, вона відповідно до приписів ч.3 ст.1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину після смерті батька. ОСОБА_4 більше 20 років тому поїхала до США і там залишилася проживати на постійній основі. З 2005 року вона не проверталася в Україну та не перетинала кордону. До моменту звернення до суду із позовом ОСОБА_1 чекала більше 8 місяців з моменту відкриття спадщини спадкової справи на повернення сестри з метою оформлення спадкових прав, але вона так і не приїжджала, не вчиняла та не вчиняє будь-яких дій для оформлення спадщини. Враховуючи, що позивачка не має можливості оформити частину спадщини, яку фактично не прийняла її сестра, просить встановити факти непроживання сестри разом із батьком на час відкриття спадщини та визнання її такою, що не прийняла спадщину.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2025 року справу передано у провадження судді Луцюка В.О.

Відповідно до ухвали судді від 30 червня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження; відповідачці роз`яснено право на подання відзиву на позовну заяву; витребувано у державного нотаріуса Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області Саданова О.В. копію спадкової справи № 470/2024 до майна померлого ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16 вересня 2025 року на виконання вказаної ухвали суду в частині витребування доказів надійшла копія спадкової справи № 470/2024 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (вх. № 4760/25-Вх 16.09.2025).

Згідно з ухвалою суду від 26 січня 2026 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Дивізійську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області.

11 березня 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову та просила визнати за нею право власності, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, загальною площею 4,3624 га, масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер: 5125081200:01:001:0190, яка розташована в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, оскільки встановлення фактів непроживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, підлягає встановленню при вирішення спадкового спору, а не як окремих позовних вимог, а є лише підставою для вимоги про визнання права власності на спадкове майно (вх. № 1914/26-Вх 11.03.2026).

Згідно з ухвалою суду від 23 березня 2026 року прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову у справі, постановлено про розгляд справи з урахуванням позовної заяви зі зміною предмету позову; підготовче засідання відкладено та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням зміни предмета позову.

У підготовче засідання учасники справи не з`явилися.

Від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про слухання справи у її відсутність, заявлені позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення (вх № ЕП-579/26-Вх 10.04.2026).

Відповідачка ОСОБА_2 у поданій заяві просила справу слухати у її відсутність, заявлені позовні вимоги визнала (вх. № ЕП-585/26-Вх 13.04.2026).

Представник третьої особи В. Скалозуб також просив про розгляд справи у його відсутність, не заперечував проти задоволення заявлених вимог (вх. №П-175/26-Вх 09.02.2026).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Судом ухвалено про проведення підготовчого засідання у відсутність її учасників.

Згідно з ч. 4 ст. 200 ЦПК України суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Щодо надання суду будь-яких інших доказів сторони до суду заяв та клопотань не надавали.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п.п.2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Так, судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 07 жовтня 2024 року Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Кролівка Болградського району Одеської області у віці 62 років помер ОСОБА_3 , актовий запис про смерть № 1013 (а.с. 10).

Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,36 га, в межах території Вишнівської сільської ради, масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 058717, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 21 жовтня 2022 року № 393/А-2002 (а.с. 11).

Сторони є рідними сестрами та доньками спадкодавця та спадкоємцями першої черги за законом. На підтвердження родинних відносин, які між батьком та доньками, позивачкою надано: копію свідоцтва про своє народження серії НОМЕР_4 , виданого 01 жовтня 1987 року Вишнівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області на підставі актового запису № 28, відомості про батьків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , мовою оригіналу документа (а.с. 14); копію свідоцтва про шлюб позивачки з гр. ОСОБА_7 05 грудня 2011 року серії НОМЕР_5 , виданого Вознесенською ІІ сільською радою Тарутинського району Одеської області на підставі актового запису № 11, на підтвердження зміни прізвища з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 (а.с. 15); копію свідоцтва про народження відповідачки у справі серії НОМЕР_6 , виданого на підставі актового запису № 36 від 26 грудня 1983 року Вишнівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, відомості про батьків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , мовою оригіналу документа (а.с. 16); копію свідоцтва про шлюб відповідачки з гр. ОСОБА_10 22 вересня 2010 року, виданого Виконавчим комітетом Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис № 04, на підтвердження зміни прізвища позивачки з ОСОБА_8 на ОСОБА_11 (а.с. 17).

Позивачка як спадкоємець першої черги за законом звернулася до державного нотаріуса Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області Саданова О.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька та 10 жовтня 2024 року заведена спадкова справа до майна померлого № 470/2024 (а.с. 53-61).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 470/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкоємцем за законом першої черги окрім позивачки у справі є її рідна сестра та донька спадкодавця ОСОБА_2 , яка була зареєстрована разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 56-зворот) та у встановлений ч.1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про відмову від прийняття спадщини відповідачка не зверталась. Інші спадкоємці відсутні.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст. 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

На підставі ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов`язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-844/2008 (провадження № 61-1424св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 145/1480/14-ц (провадження № 61-4170св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 127/1149/17-ц (провадження № 61-21375св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-10720вс18).

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Частина 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Таким чином, реєстрація місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі наявність такої реєстрації, згідно з ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Статтею 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Аналіз наведених норм права дозволяє сформулювати суду висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України своєчасності й повноти прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.

Так, як вбачається з довідки, виданої Дивізійською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області 27 травня 2025 року вих. № 569/02-32, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 18 жовтня 2005 року, але фактично на території села не проживає більше 20 років (а.с. 28).

Крім того, згідно з копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , виданого 09 травня 2022 року Органом 5118, Запис № 19831104-11085, громадянка України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово перетинала кордон України за Візою до США, останній раз 15 лютого 2025 року (а.с. 23-27).

Наведені обставини сторонами не заперечуються та матеріалами справи не спростовано та підтверджує той факт, що відповідачка фактично не проживала разом із своїм батьком на день його смерті за місцем його проживання. Обставини непроживання відповідачки разом із спадкодавцем підтверджуються вищенаведеними належними та допустимими доказам.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачка фактично не проживала із спадкодавцем на день його смерті та не вела з ним спільного господарства, будь-яких дій з метою оформлення спадкових прав не вчиняла, а тому не є такою, що прийняла спадщину після смерті батька.

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права з позовом про визнання права власності у порядку спадкування у позивачки немає, оскільки встановлення факту непроживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину підлягає встановленню при вирішення спадкового спору, а не як окремих позовних вимог, та остання правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрала спосіб захисту порушеного права. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20.

Оскільки позивачка довела наявність спадкового майна, підстави до його успадкування, неможливість реалізації спадкових прав у інший спосіб, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та ухвалює про їх задоволення.

На прохання позивача суд не стягує з відповідача судовий збір.

Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 200, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою с. Вишневе Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_8 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,36 га, межах Дивійзійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (раніше Вишнівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області), масив 7, ділянка № НОМЕР_2 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 058717, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 21 жовтня 2022 року № 393/А-2002.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення 13.04.2026 р.

Суддя В.О. Луцюк