Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №505/3505/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/3505/25

№ 2/505/1822/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючої - судді Ващук О.В.,

за участю секретаря судового засідання Киларь Н.А.,

представника позивача Михайленко М.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини,

встановив:

В жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник позивача - адвокат Михайленко М.А., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що позивач з відповідачем ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 07 березня 2019 року на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси. Сторони від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка весь час проживає з батьком та знаходиться на його повному утриманні та вихованні.

Представник позивача також зазначила, що мати дитини страждає на тяжкий психічниий розлад, у зв`язку з чим має ІІ групу інвалідності, а тому на думку сторони позивача відповідач не може забезпечити дитині психологічно комфортий розвиток у безпечному нетравматичному середовищі та задоволення її вікових потреб у вихованні.

Позивач ОСОБА_1 активно бере участь у освітньому процесі своєї доньки, відвідує батьківські збори, підтримує тісний контакт з класним керівником та вчителями-предметниками, а також відповідально ставиться до питань навчання та дисципліни дитини. При цьому усі профілактичні огляди та консультації дитина отримує виключно у присутності батька ОСОБА_2 .

Усі викладені вище обставини беззаперечно підтверджують той факт, що ОСОБА_2 займається духовним та фізичним розвитком доньки ОСОБА_3 , дбає про неї та одноосібно займається її вихованням. Разом з тим позивачем створюються усі умови для проживання у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить Позивачу на праві власності відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно від 09.01.2018 року №110141340. Позивач ніколи не перешкоджав дитині спілкуватись з матір`ю, ніколи не вимагав сплати аліментів від неї на її утримання оскільки сам є матеріально забезпеченим, працював начальником дільниці в Перевантажувальному комплексі «Одеса-Ліски філії «ЦТК «Ліски» АТ «Укрзалізниці». Його дохід за період з 01.03.2020 року по 28.08.2025 року склав 125 311, 38 грн.

Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Представник позивача - адвокат Михайленко М.А. 27 жовтня 2025 року подав до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 03 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

13 січня 2026 року представником позивача подано до суду заяву про долучення до справи висновку органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради.

Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 13 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду

В судовому засіданні представник позивача Михайленко М.А. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, підтвердила обставини викладені у позовній заяві, просила, суд задовольнити позов.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини, про що вона також повідомила і службу у справах дітей, а щодо утримання дитини одноособово позивачем, зазначила, що вона також утримує доньку та має змогу на це. Окрім того, зазначила, що їхня донька разом з батьком фактично проживає з 2024 року, а не як зазначено в позовній заяві з 2019 року. Пояснила, що дійсно вона з позивачем розлучилася у 2019 році, разом з тим, вони тривалий час продовжували проживати у цивільному шлюбі. З урахуванням того, що їй необхідно проходити курс лікування 3-4 рази на рік, тому у 2024 році після того як виписалася з лікарні в телефонному режимі, з урахуванням думки дитини, вирішили що донька буде проживати в м.Одеса. Разом з тим, відповідачка зазначила, що з донькою щодня спілкується, донька приїжджає до неї на канікули в м.Подільськ, де у неї є житло та робота, а також вона сама їздить до доньки в м.Одеса.

Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, свого представника для участі в судовому засіданні не направив, про причину неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 2014 року, який було розірвано на підставі рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 07 березня 2019 року.

Сторони у справі мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторно виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції в Одеській області, серії НОМЕР_1 від 08 березня 2022 року, актовий запис №9795, матір`ю дитини є ОСОБА_1 , а батьком - ОСОБА_2 .

На час розгляду справи сторони проживають окремо, подружніх відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №К1-222588-ф/о, виданої 08 вересня 2025 року заступником начальника відділу-адміністратор департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 (з 25.04.2018 року) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 09.07.2025 року).

Висновком №4467/01-20 від 10 грудня 2025 року органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У даному висновку, зокрема зазначено, що згідно довідки Одеського ліцею №35 Одеської міської ради від 15.09.2025 року №341, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 5-му класі ліцею. Мати дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою АДРЕСА_3 , яка надала до Служби у справах дітей Одеської міської ради заяву, в які дає свою згоду щодо визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком. На засіданні комісії з питань захисту дітей Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради 26.11.2025 року були присутні батько та мати.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так на час звернення до суду фактично проживає і від якого матір дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, навпаки надала свою письмову згоду органу опіки та піклування.

Малолітня ОСОБА_3 проживала та проживає разом із батьком, а матір дитини не заперечує проти цього, що також підтверджується і висновком №4467/01-20 від 10 грудня 2025 року органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже відсутній спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов батька дитини про визначення місця проживання доньки разом із ним не підлягає задоволенню, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідачка не вчиняла.

При цьому, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, оскільки він не містить належного обґрунтування, викладених у ньому доводів. Та фактично підтверджує той факт, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини.

Також позивач ОСОБА_2 просить встановити факт одноосібного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисно) та безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні наслідки, визначені законом.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Із вищенаведеного слідує, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1 статті 164 СК України.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року.

Позивач просить встановити факт одноосібного виховання та перебування на його утриманні доньки, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для відповідачки як матері дитини.

При цьому позивач є тим з батьків з ким, зареєстрована та фактично проживає дитина на час звернення до суду та саме він має право на звернення до суду із позовом про стягнення аліментів з матері на утримання доньки.

При цьому, позивач в позовній заяві зазначив, що ніколи не вимагав сплати аліментів від неї на її утримання оскільки сам є матеріально забезпеченим, оскільки з 01.03.2020 року по 28.08.2025 року працював начальником дільниці в Перевантажувальному комплексі «Одеса-Ліски філії «ЦТК «Ліски» АТ «Укрзалізниці», з 02.09.2025 - начальником відділу матеріально-технічного постачання ТОВ «ДРОНХАБ».

У позовній заяві представник позивача вказувала, що після припинення шлюбних відносин, а саме з 2019 року, малолітня дитина залишилася проживати з батьком, який забезпечує повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, а тому на їхню думку, у суду достатні усі підстави для встановлення факту одноосібного виховання. Вказує, що через захворювання відповідачка повністю самоусунулася від виховання дитини та не здатна створювати належні умови фізичного та духовного розвитку дитини. На підтвердження надала довідки щодо відвідування позивачем батьківських зборів в ліцеї, де навчається донька, відвідування профілактичних оглядів з дитиною та укладення декларації №0001-504А-6Н10 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_3 .

В судовому засіданні відповідачка заперечила проти зазначених доводів та пояснила, що дитина фактично з 2024 року залишилася проживати разом з батьком за взаємною їхньою згодою та з урахуванням думки доньки, а не як зазначено в позовній заяві з 2019 року. Пояснила, що дійсно вона з позивачем розлучилася у 2019 році, разом з тим, вони тривалий час продовжували проживати у цивільному шлюбі. У 2024 році після того як виписалася з лікарні та необхідність 3-4 рази на рік лікуватися, в телефонному режимі, з урахуванням думки дитини, вирішили що донька буде проживати в м.Одесі. Разом з тим, відповідачка зазначила, що з донькою щодня спілкується, донька приїжджає до неї на канікули в м.Подільськ, де у неї є житло та робота, а також вона сама їздить до доньки в Одесу.

Позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували те, що лише він з моменту припинення шлюбних відносин забезпечує повний і гармонійний розвиток та рівень життя дитини, необхідний для такого розвитку.

Беречу до уваги усі вищевказані факти та обставини, що були встановлені судом та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає, що позивачем не доведений факт одноосібного виховання та утримання доньки, а його бездіяльність щодо невжиття дій по стягненню аліментів з відповідачки не свідчить про самостійне утримання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь-які докази, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 не може у повній мірі реалізувати свої права щодо доньки ОСОБА_3 суду надано не було.

Окрім того, суд враховує також і той факт, що відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Тобто, самостійне виховання та утримання дитини на підставі рішення суду є підставою для отримання відстрочки на військову службу під час мобілізації.

Тому, враховуючи те, що факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 доньки не доведений, так само й не доведена, що подання позову має на меті забезпечення найкращих інтересів дитини, а тому суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, ст. ст. 15, 19, 121, 152, 155, 157, 161 СК України, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, місце знаходження: вул. Євгенія Танцюри, 22, м. Одеса, 65078.

Текст рішення виготовлено 23 березня 2026 року.

Суддя О.В. Ващук