Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №643/18857/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/18857/25

Провадження № 2/643/1786/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2026 року Салтівський районний суд міста Харкова в складі: головуючого судді – Майстренка О.М., за участю секретаря судового засідання - Полчанінової А.С. , розглянув за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу , суд-

в с т а н о в и в:

У позові позивач просить в рахунок задоволення його вимог до відповідача за договором позики грошей від 01.05.2019 року визнати за ним право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві приватної власності у рахунок погашення заборгованості згідно боргової розписки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 01.05.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики .Між сторонами було погоджено, що позивач передає відповідачу ОСОБА_2 кошти у розмірі 1 100 000,00 грн. Як факт отримання грошових коштів відповідачем було написано розписку у день передачі грошових коштів. ОСОБА_2 у розписці вказав, що у випадку, якщо він не зможе виплатити грошові кошти , які було взято у позику, то він гарантує позивачу , що зобов`язання буде виконане шляхом передачі позивачу у власність квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак, яку він не переоформив на своє ім`я, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Між сторонами було погоджено, що відповідач поверне позивачу грошові кошти у листопаді 2022 року. На теперішній час відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, на неодноразові звернення позивача про повернення грошей він ігнорує посилаючись на те, що повернути кошти він не має можливості. Оскільки неможливо стягнути грошові кошти, позивач вимушений звернутися до суду з вимогою про визнання за ним права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості згідно боргової розписки. Станом на день подачі позову позичальником не повернуто суму позики, з огляду на викладене вище позивач змушений звернутися з даним позовом в суд за захистом порушених прав та інтересів.

Позивач подав клопотання про проведення судового засідання без участі позивача , позовні вимоги підтримали.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач в установлений ч. 7 ст.178ЦПКУкраїни строк не подав до суду відзив на позовну заяву, у зв`язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами справи , що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Матеріалами справи встановлено, що 01.05.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики .Між сторонами було погоджено, що позивач передає відповідачу ОСОБА_2 кошти у розмірі 1 100 000,00 грн. Як факт отримання грошових коштів відповідачем було написано розписку у день передачі грошових коштів. ОСОБА_2 у розписці вказав, що у випадку, якщо він не зможе виплатити грошові кошти , які було взято у позику, то він гарантує позивачу , що зобов`язання буде виконане шляхом передачі позивачу у власність квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності. Між сторонами було погоджено, що відповідач поверне позивачу грошові кошти у листопаді 2022 року.

На теперішній час відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, на неодноразові звернення позивача про повернення грошей він ігнорує посилаючись на те, що повернути кошти він не має можливості.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 02.06.2021 року за №643/8742/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задоволено . Стягнуто з ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,що проживають за адресою : АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 грошові кошти за договором позики, посвідченого 28.03.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Опанасенко К.І., реєстровий № 49 в розмірі 840 000,00 (вісімсот сорок тисяч) гривень 00 копійок та судові витрати в розмірі 8400 гривен.

Рішення було направлене на виконання , однак на теперішній час не виконано .

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України розписка є належним доказом укладення договору позики. Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 (справа № 464/3790/16-ц) підтвердив, що розписка підтверджує факт передачі коштів.

Згідно зі ст. 526, 610 ЦК України невиконання зобов`язання є його порушенням.

Стаття 627 ЦК України гарантує свободу договору. Передача квартири у разі невиконання зобов`язання відповідає ст. 600 ЦК України (відступне). Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 (справа № 522/5112/15-ц) визнав можливість визнання права власності за такої умови.

Стаття 16 ЦК України передбачає можливість захисту шляхом визнання права. Велика Палата ВС у постанові від 04.07.2018 (справа № 310/11024/15-ц) зазначила, що спосіб захисту має бути ефективним.

Сума боргу становить 1 100 000 грн. Доказів істотної неспівмірності вартості квартири суду не надано. Відповідач заперечень не заявив. Принцип змагальності (ст. 12 ЦПК України) покладає обов`язок доведення на сторону, яка посилається на відповідні обставини.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або судом. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 (справа № 761/26293/16-ц) підтвердив презумпцію правомірності правочину.

Ознак удаваного правочину (ст. 235 ЦК України) судом не встановлено.

Спірні правовідносини не є іпотекою або заставою, оскільки сторони погодили припинення зобов`язання шляхом передачі майна, а не звернення стягнення.

Виходячи із положень п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як вбачається зі статті 1 протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

У відповідності до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Системний аналіз наведених вимог законодавства та зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позов підставний та підлягає задоволенню, оскільки позикодавець вправі вимагати повернення позики, так як позичальник - відповідач, отримавши у власність передані йому позикодавцями позивачами гроші, став зобов`язаним повернути позикодавцю предмет позики в обумовлений договором позики строк.

Відповідно до ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

За частинами 1 та 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Отже, єдиним ефективним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовної заявою про зняття арешту з майна, оскільки з заявою про скасування заходів забезпечення позову у конкретній справі позивач звернутися не може, так як вона, не була стороною у справі, в межах якої постановлено ухвалу про забезпечення позову.

Обтяження щодо квартири АДРЕСА_3 позбавляє позивача здійснення своїх повноважень на розпорядження зазначеним майном.

За вказаних обставин, суд приходить до переконання, що вимоги позивача про скасування арешту на квартиру АДРЕСА_3 , підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 258, 263-265, 268321, 391 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов- задоволити.

В рахунок погашення боргу за Договором позики від 01.05.2019 року, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати арешт з квартири АДРЕСА_3 , накладений Салтівським ВДВС у місті Харкові ХМУМЮ України ВП № 66098551, ВП № 66098328 .

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.М. Майстренко