Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №420/1235/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1235/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, при секретарі Наталії ПЕРЕБИЙНІС,

за участю представника позивача Дмитра СОКОЛОВА,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

Державної міграційної служби України,

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач-1), Державної міграційної служби України (відповідач-2), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025 року;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державну міграційну службу України прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачка є громадянкою Киргизстану та російської федерації (подвійне громадянство), маючи цілком обґрунтовані побоювання за своє життя, здоров`я та свободу прибула в Україну до свого чоловіка ОСОБА_5 (мусульманський шлюб підтверджується свідоцтвом про релігійне укладання шлюбу, видане релігійною громадою Львова 26.10.2022), який визнаний особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, документований посвідченням особи, що потребує додаткового захисту СР 001004.

21.07.2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками (вх. № Б-503/6/5101-25 від 21.07.2025 року) у зв`язку з тим, що не може повернутись на територію цих держав Киргизстану та рф, та змушена шукати захист в Україні через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні та релігійні переконання та побоювання ув`язнення в ситуаціях порушення прав людини. Зокрема, вказала про свою належність до партії "Хізб ут Тахрір аль Ісламі" та сповідування релігії Іслам з суворим дотриманням усіх постулатів даної релігії. Підставою для повторного звернення позивачки є її право на возз`єднання сім`ї із громадянином Узбекистану ОСОБА_6 , з яким має спільну дитину. Однак заяву не було прийнято, тому позивачка подала заяву з документами через канцелярію ГУ ДМС України в Одеській області.

У вересні 2025 року позивачка отримала лист ГУ ДМС в Одеській області № В-503/6/5101 -25/5100.5.1 /7224-25 від 22.07.2025 року, в якому було зазначено, що оригінали матеріалів позивача були направлені до ДСЮБГ Державної міграційної служби України задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства.

11.12.2025 представнику позивача надійшла відповідь на адвокатський запит № 8.5-13509/2-25 від 11.12.2025, де було зазначено, що матеріали стосовно позивача, надіслані Головним управлінням ДМС в Одеській області, наразі опрацьовуються у ДМС. Про результати їх розгляду позивача буде повідомлено додатково.

Позивачка вважає, що відповідачі порушили її права та права її дітей, передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , а саме право особи звертатися за захистом та бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, у відповідності з положеннями чинного законодавства України, тому звернулась до суду з даним позовом. Вважає, що дії відповідачів грубо порушують вимоги законодавства щодо належного розгляду її заяви. Позивачка посилається на ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Держава має позитивне зобов`язання сприяти єдності сім`ї, особливо у випадках, коли один із подружжя вже перебуває під міжнародним захистом цієї держави. Бездіяльність ДМС України унеможливлює законне перебування позивачки та їх дітей поряд із чоловіком, створює постійну загрозу її примусового повернення до країни походження та розриву сімейних зв`язків. Релігійний шлюб, укладений 26.10.2022 , та тривале спільне проживання підтверджують наявність стабільних сімейних відносин, які підпадають під захист Конвенції (справа "Аль-Нашіф проти Болгарії").

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Бездіяльність ДМС України та тримання позивачки у стані правової невизначеності протягом понад 5 місяців створює ситуацію нестабільності для всієї сім`ї. Це позбавляє дітей гарантованого права на спокійне середовище та створює постійну загрозу розлучення з матір`ю, що прямо суперечить міжнародним зобов`язанням України. Згідно зі ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню. Оскільки батько дітей легально перебуває в Україні під міжнародним захистом держави, будь-яка бездіяльність відповідачів, що перешкоджає легалізації перебування матері, створює штучні передумови для руйнування цілісності сім`ї.

Європейський суд з прав людини у справі "Джейнабі проти Болгарії" та "Ноймайстер проти Австрії" наголошує, що при розгляді питань про право на перебування особи в країні, державні органи зобов`язані враховувати наявність дітей та ступінь їхньої залежності від батьків. У справі "Аль-Нашіф проти Болгарії" Суд підкреслив, що право на сімейне життя включає право дітей на виховання обома батьками.

Таким чином, протиправна бездіяльність Відповідачів є не лише порушенням міграційної процедури, а й актом, що ігнорує права дітей позивачки на сімейну єдність та стабільний правовий статус обох батьків. Відповідачі, володіючи інформацією про склад сім`ї позивача, свідомо затягують прийняття рішення, чим порушують фундаментальні норми міжнародного та національного права в частині захисту дитинства. Позивачка поставлена у стан повної правової невизначеності: вона не може реалізувати свої права як шукач захисту, не має ні статусу шукача захисту (оскільки заяву не "прийняли до розгляду" формально), ні можливості оскаржити відмову (оскільки відмови не існує), не може отримати доступ до соціальних послуг та медичної допомоги, оскільки Відповідачі фактично "заблокували" розгляд її заяви без надання вмотивованої відповіді.

Таким чином, єдина можливість для позивачки поновити свої права - це зобов`язати відповідачів в судовому порядку припинити бездіяльність та винести рішення, яке дозволить Позивачу отримати законні підстави для перебування в Україні разом із сім`єю.

Ухвалою суду від 26.01.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 24.02.2026.

10.02.2026 до суду надійшов відзив від ГУДМС в Одеській області, в якому відповідач-1 звертає увагу суду, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою Киргизької Республіки та російської федерації, вперше звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 01.11.2022, у якій зазначила про побоювання зазнати переслідувань в Киргизстані та російській федерації (рф) через її належність до ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі". За наслідками розгляду зазначеної заяви, наказом ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись із зазначеним рішенням позивач оскаржила його в адміністративному порядку до ДМС, але ДМС прийнято рішення № 04-23 про відхилення скарги позивача на рішення ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 .

Позивачка оскаржила рішення ДМС в судовому порядку , рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі №380/4794/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024, відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування рішень. Суди дійшли висновку, що в позивачки відсутні умови, визначені п.п. 1, 13 частини першої статті 1 Закону, оскільки до неї не застосовувались тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Покарання за членство в забороненій організації за законодавством Киргизької Республіки та рф не передбачає смертної кари, на території Киргизстану відсутні збройні конфлікти. Таким чином, у випадку повернення до Киргизької Республіки чи рф позивач не зазнає серйозної шкоди, визначеної ст. 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU та пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону внаслідок чого відсутні підстави для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

09.04.2025 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ГУ ДМС в Одеській області матеріали звернення позивача надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства, про що було повідомлено позивача. У листі від 12.06.2025 № 8.5-6271/2-25 ДМС надано позивачу відповідь за результатами розгляду її звернення від 09.04.2025 в якій, при нагоді, вказано про її звернення до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 01.11.2022, прийняті за його наслідками рішення органів ДМС та, що судовими органами України було зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Проте, з моменту прибуття в Україну в 2016 році, ОСОБА_1 не зверталась до органів ДМС з метою одержання відповідного статусу, віддавши перевагу тривалому нелегальному перебуванню на території України. Перебуваючи в Україні з 2016 року, позивач безперешкодно отримала паспорт громадянина рф, виданий 08.11.2017. Щодо тверджень про те, що вона належить до забороненої в Киргизській Республіці та рф ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", вона володіє лише загальнодоступною інформацією про політичну партію "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі"; не є її активним членом; не повідомила причини вступу до такої партії не зважаючи на наявність інформації про переслідування її членів у Киргизстані та рф; не знає, де знаходиться головний офіс "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" в Україні; не може детально повідомити чим займається партія і які цілі переслідує, в тому числі в Киргизстані та рф.

Також, з урахуванням обставин заяви від 09.04.2025, у якій позивач просила надати їй та її дітям право на возз`єднання сім`ї з громадянином Узбекистану ОСОБА_5 , який визнаний в Україні особою, яка потребує додаткового захисту та є її чоловіком, на підтвердження чого надала свідоцтво про мусульманське укладання шлюбу, видане релігійною громадою мусульман м. Львова 26.10.2022, ДМС зазначено, що надані позивачем свідоцтво про мусульманське укладання шлюбу від 26.10.2022 та свідоцтва про народження дітей не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя. Відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу Крім цього, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Враховуючи вказані вище положення Сімейного кодексу України встановлено, що в результаті релігійного обряду шлюбу між позивачем та ОСОБА_5 не виникло взаємних прав та обов`язків подружжя, а у згаданих свідоцтвах про народження дітей ОСОБА_5 не вказаний їх батьком, тому правові підстави вважати позивача та її дітей членами сім`ї особи, яка визнана в Україні особою, яка потребує додаткового захисту у розумінні пункту 24 частини першої статті 1 Закону, відсутні.

Відповідач звертає увагу суду на те, що вбачається зловживання ОСОБА_1 процедурою звернення за міжнародним захистом, що, в свою чергу, і зумовило застосування до неї положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді тимчасового обмеження у прийнятті документів під час дії на території України правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації.

Відповідно до ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Висока Договірна Сторона під час війни може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, і у випадку використання цього права має інформувати Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи.

Таке повідомлення здійснюється шляхом написання листа і прикріплення копій правових документів, згідно з якими будуть запроваджуватися надзвичайні заходи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. Відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 "Про правовий режим воєнного стану".

12.06.2025 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області, вчергове, надійшла заява від ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ГУ ДМС в Одеській області матеріали звернення позивача надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства, про що було повідомлено позивача. У листі від 03.02.2026 № 8.5-1247/2-26 ДМС надано позивачу відповідь за результатами розгляду її звернення від 21.07.2025, в якому нагадано про роз`яснення ДМС на порушенні нею питання порушені в заяві від 09.04.2025 надані листом від 12.06.2025 № 8.5-6271/2-25. Також в цьому листі надано роз`яснення стосовно питання щодо права на возз`єднання сім`ї з громадянином Узбекистану ОСОБА_5 , який в Україні визнаний особою, яка потребує додаткового захисту та, як зазначено, є чоловіком позивача, на підтвердження чого (окрім раніше наданої копії свідоцтва про мусульманське укладання шлюбу від 26.10.2022) позивачем долучено копію довідки Виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області від 14.11.2023 № 313, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2024 у справі № 522/316/24 щодо визнання ОСОБА_5 батьком дитини позивача ОСОБА_7 та копію свідоцтва про її народження, виданого 06.03.2025 (повторно) з урахуванням додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 у справі № 522/316/24. Ураховуючи вказані вище положення Сімейного кодексу України встановлено, що в результаті релігійного обряду шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 не виникло взаємних прав та обов`язків подружжя, а у згаданих свідоцтвах про народження дітей ОСОБА_5 не вказаний їх батьком, тому правові підстави вважати позивача та її дітей членами сім`ї особи, яка визнана в Україні особою, яка потребує додаткового захисту у розумінні пункту 24 частини першої статті 1 Закону, відсутні. Тобто, надані позивачем свідоцтво про мусульманське укладання шлюбу із ОСОБА_5 від 26.10.2022 та свідоцтва про народження дітей від не є належними офіційними документальними доказами сімейного зв`язку її та її дітей з ОСОБА_5 .

Крім цього, як встановлено із заочного рішення Приморського районного суду від 28.08.2024 у справі № 522/316/24, на момент народження дитини ОСОБА_7 , 05.09.2017 позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою - ОСОБА_8 . Будь-яких документальних доказів про розірвання шлюбу з ОСОБА_9 позивачем не надано. Відповідно до статті 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього. Також, факт визнання ОСОБА_5 батьком дитини позивача ОСОБА_7 сам по собі не створює обов`язків подружжя з ОСОБА_5 та не є підтвердженням проживання з ним однією сім`єю.

Відповідно до частини п`ятої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, факт спільного проживання осіб однією сім`єю встановлюється виключно в судовому порядку, а отже, долучена копія довідки Виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області від 14.11.2023 № 313 не є належним документальним підтвердженням вказаного факту. Долучені позивачем до заяви від 21.07.2025 документи, які були оцінені з урахуванням вимог законодавства України, не створюють правових підстав вважати її членом сім`ї особи, якій надано додатковий захист в Україні, та, відповідно, не підтверджують її права на отримання захисту в Україні з метою возз`єднання сім`ї у розумінні пункту 24 статті 1 і статті 4 Закону.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів особистого звернення позивача до уповноваженої посадової особи ГУ ДМС в Одеській області 21.07.2025 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а свідчать про звернення в цей день до відділу документального забезпечення зазначеного територіального органу ДМС. З огляду на приписи п. 2.1. Наказу № 649, зазначена норма унеможливлює звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу документального забезпечення територіального органу ДМС, оскільки, наведені приписи передбачають вчинення певних дій, які не належать до функціональних обов`язків посадових осіб відділу документального забезпечення.

Просить відмовити в задоволенні позову.

10.02.2026 надійшов відзив від Державної міграційної служби (відповідач-2), в якому проти позову заперечує з аналогічних підстав. Крім того, відповідач-2 звертає увагу суду на те, що листом від 03.02.2026 № 8.5-1247/2-26 ДМС надано позивачу відповідь за результатами розгляду її звернення від 21.07.2025, в якому нагадано про роз`яснення ДМС на порушенні нею питання порушені в заяві від 09.04.2025 надані листом від 12.06.2025 № 8.5-6271/2-25. Також в цьому листі надано роз`яснення стосовно питання щодо права на возз`єднання сім`ї з громадянином Узбекистану ОСОБА_5 , який в Україні визнаний особою, яка потребує додаткового захисту та, як зазначено, є чоловіком позивача, на підтвердження чого (окрім раніше наданої копії свідоцтва про мусульманське укладання шлюбу від 26.10.2022) позивачем долучено копію довідки Виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області від 14.11.2023 № 313, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2024 у справі № 522/316/24 щодо визнання ОСОБА_5 батьком дитини позивача ОСОБА_7 та копію свідоцтва про її народження, виданого 06.03.2025 (повторно) з урахуванням додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 у справі № 522/316/24.

У листі від 03.02.2026 № 8.5-1247/2-26 ДМС надано позивачу відповідь за результатами розгляду її звернення від 21.07.2025, в якому нагадано про роз`яснення ДМС на порушенні нею питання порушені в заяві від 09.04.2025 надані листом від 12.06.2025 № 8.5-6271/2-25.

Також в цьому листі надано роз`яснення стосовно питання щодо права на возз`єднання сім`ї з громадянином Узбекистану ОСОБА_5 , який в Україні визнаний особою, яка потребує додаткового захисту та, як зазначено, є чоловіком позивача, на підтвердження чого (окрім раніше наданої копії свідоцтва про мусульманське укладання шлюбу від 26.10.2022) позивачем долучено копію довідки Виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області від 14.11.2023 № 313, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2024 у справі № 522/316/24 щодо визнання ОСОБА_5 батьком дитини позивача ОСОБА_7 та копію свідоцтва про її народження, виданого 06.03.2025 (повторно) з урахуванням додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 у справі № 522/316/24.

П. 2.2 наказу МВС "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" від 07.09.2011 № 649 (далі Правила № 649) передбачено, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. Таким чином, чинним законодавством не передбачено обов`язку ДМС приймати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже ДМС не є належним суб`єктом владних повноважень стосовно прийняття такої заяви.

18.02.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що відповідно до пункту 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Відповідно до п. 2.2. Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. Згідно п. 2.4. Правил, у разі наявності передбачених Законом підстав, територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, поведінка ГУ ДМС в Одеській області має очевидні ознаки бездіяльності, оскільки ним не було вчинено будь-яких дій, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами № 649, при поданні особою заяви-анкети про звернення за захистом у вигляді відсутності ухваленого рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. Про лист ДМС України від 03.02.2026 позивач та її представник дізналися із відзиву на позовну заяву. Тим не менше, листи ДМС України не є рішеннями, які має прийняти міграційний орган, які передбачені законодавством.

Щодо відсутності укладеного шлюбу позивачки позивачкою надається довідка №6291 від 17.12.2024, про яку відповідачам було достеменно відомо, оскільки вона була додатком при зверненні за захистом від 09.04.2025. Несвоєчасне звернення з пропуском строку звернення за захистом, не є перешкодою у зверненні за міжнародним захистом особи.

Додатково представник позивача наголошує, що процедура звернення за притулком повинна бути доступною для шукачів притулку на практиці. Національні органи не повинні заважати зверненню. Заявники повинні мати можливість ефективно скористатися процедурою звернення за притулком та оскарження рішення відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту). Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ Шаріфі та Інші проти Італії та Греції (Sharifi etautres c. Italie et Grece, no. 16643/09, §§ 166-181). Роз`яснення особам про їх право за зверненням за захистом в Україні, та особливості українського законодавства є обов`язком державних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року не стосуються питання прийняття заяв осіб про звернення за захистом. Україна лише частково відступила від своїх зобов`язань за Конвенцією, про що розміщена відповідна інформація на офіційному веб сайті Ради Європи: "У 2022 році Україна повідомила Раду Європи про відступи від кількох статей Європейської конвенції з прав людини внаслідок російської агресії та триваючого воєнного стану в країні. Україна регулярно інформує Раду Європи про ці відступи. Станом на 4 квітня 2024 року - всупереч повідомленням деяких медіа, що ґрунтуються на неправдивій інформації - обсяг відступів було значно скорочено. Раніше цього місяця Україна оголосила, що відступи більше не поширюватимуться на статті 4.3 (пов`язана з примусовою чи обов`язковою працею), 9 (свобода думки, совісті і релігії), 13 (право на ефективний засіб правового захисту), 14 (заборона дискримінації), 16 (обмеження політичної діяльності іноземців) Конвенції."

24.02.2026 в судовому засіданні за участю представників сторін закрито підготовче протокольною ухвалою, в подальшому розгляд справи по суті призначено на 24.03.2026. Розгляд справи по суті відбувався 24.03.2026 з перервою до 02.04.2026. Викликаний в судове засіданні на 24.03.2026 перекладач не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив. Розгляд справи без участі перекладача продовжено за згодою представника позивача.

У судових засіданнях 24.03.2026 з перервою до 02.04.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав, просить задовольнити позовні вимоги. Представник відповідачів в судовому засіданні 24.03.2026 просить відмовити в задоволенні позову, в судове засідання 02.04.2026 представник відповідача не прибув..

02.04.2026 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянкою Киргизської Республіки, народилась у с. Токтоуль, Узгенського району, Ошської області Киргизької Республіки. Крім цього, позивачка у 2010 році набула громадянства російської федерації. За національністю киргизка, за віросповіданням мусульманка, освіта середня. Державний кордон України позивач перетнула легально, літаком в 2016 році.

Позивачка вперше звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС у Львівській області) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 01.11.2022, у якій зазначила про побоювання зазнати переслідувань в Киргизстані та російській федерації (рф) через її належність до ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі".

За наслідками розгляду зазначеної заяви, наказом ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись із зазначеним рішенням позивач оскаржила його в адміністративному порядку до ДМС.

26.01.2023 ДМС України прийнято рішення № 04-23 про відхилення скарги позивача на рішення ГУ ДМС у Львівській області від 21.11.2022 № 163 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із зазначеними рішеннями, позивач оскаржила їх в судовому порядку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі № 380/4794/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024, відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування рішень. Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 380/4794/23 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення, що свідчить про правомірність прийнятих органами ДМС рішень.

21.07.2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками (вх. № Б-503/6/5101-25 від 21.07.2025 року). Підставами для повторного звернення позивачки є її право на возз`єднання сім`ї із громадянином Узбекистану ОСОБА_6 , який визнаний особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, документований посвідченням особи, що потребує додаткового захисту СР 001004 та є чоловіком позивачки, згідно свідоцтва про релігійне укладання шлюбу, видане релігійною громадою Львова 26.10.2022 . Однак заяву не було прийнято, тому позивачка подала заяву з документами через канцелярію ГУ ДМС України в Одеській області.

У вересні 2025 року позивачка отримала лист ГУ ДМС в Одеській області № В-503/6/5101 -25/5100.5.1 /7224-25 від 22.07.2025 року, в якому було зазначено, що оригінали матеріалів позивача були направлені до ДСЮБГ Державної міграційної служби України задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства.

08.12.2025 представник позивача подав адвокатський запит на адресу Державної Міграційної служби України щодо надання інформації про стан розгляду заяви позивача про надання захисту в України від 21.07.2025 .

11.12.2025 представнику позивача надійшла відповідь на адвокатський запит № 8.5-13509/2-25 від 11.12.2025, де було зазначено, що матеріали стосовно позивача, надіслані Головним управлінням ДМС в Одеській області, наразі опрацьовуються у ДМС. Про результати їх розгляду позивача буде повідомлено додатково.

Позивачка вважає, що відповідачі порушили її права та права її дітей, передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , внаслідок тривалого не прийняття рішення за її заявою у відповідності з положеннями чинного законодавства України, тому звернулась до суду з даним позовом.

Після відкриття судом провадження у справі, ДМС України надана позивачці відповідь від 03.02.2026 № 8.5-1247/2-26, в якій роз`яснено, що долучені позивачем до заяви від 21.07.2025 документи, які були оцінені з урахуванням вимог законодавства України, не створюють правових підстав вважати її членом сім`ї особи, якій надано додатковий захист в Україні, та, відповідно, не підтверджують її права на отримання захисту в Україні з метою возз`єднання сім`ї у розумінні пункту 24 статті 1 і статті 4 Закону.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом від 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз.5 ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

Відповідно до пункту 12 ст. 7 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України,

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного,віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу";

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649).

Пунктом 2.1 Правил № 649 встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до п. 2.2. Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно п. 2.4. Правил, у разі наявності передбачених Законом підстав, територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. (п. 2.5)

Пункт 3.1 Правил № 649 передбачає. що у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.

Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

У разі неписьменності або через фізичні вади, які унеможливлюють складання заяви особисто заявником, на його прохання заява може бути складена іншою особою, про що робиться відповідний запис на заяві;

б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5);

в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таке ознайомлення здійснюється мовою, яку розуміє заявник або його законний представник.

Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 6), в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності);

г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.

Таке обстеження проводиться у разі наявності в уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС обґрунтованого сумніву щодо заявленого віку особи та оформлюється відповідним направленням на обстеження для встановлення віку (додаток 7).

Особі, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, та її законному представнику роз`яснюються причини для такого обстеження та наслідки відмови у його проходженні. У випадку відмови особи пройти обстеження з метою встановлення віку на заяві та в особовій справі заявника робиться відповідна відмітка.

Відмова особи або її законного представника від проходження обстеження з метою встановлення віку є підставою для розгляду матеріалів особової справи цієї особи як повнолітньої;

ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім`я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9);

е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10);

є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи;

ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі;

з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

У день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.(п. 3.2 Правил № 649).

Згідно п. 4.3 Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).(п. 4.4. Правил № 649).

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Строк дії довідки продовжується на шість місяців.(п. 4.5 Правил № 649).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).(п. 4.6 Правил № 649).

У разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(п. 6.1).

Відповідачі не заперечують тієї обставини, що за заявою позивачки від 21.07.2025 не було прийнято ні рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ніяких письмових повідомлень про це позивачці не надсилалось. Також не було повідомлено позивачку щодо причин неможливості прийняття її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду. З листа ГУ ДМС в Одеській області від 22.07.2025 позивачка була повідомлена про направлення заяви і матеріалів позивачки про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Державної міграційної служби України задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства. Такі дії відповідача-1 не передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами № 649.

Навпаки, відповідно до пунктів 2,2, 2.4 Правил № 649 саме територіальний орган ДМС ухвалює рішення як про прийняття заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, так і про відмову. У випадку ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, при розгляді справи підтверджено факт не прийняття відповідачами рішень про прийняття або відмову у прийнятті заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами №649. Таким чином, поведінка відповідача-1 має очевидні ознаки бездіяльності, оскільки ним не було вчинено будь-яких дій, передбачених вказаними нормативними актами. Зважаючи на дані обставини та згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону, відповідачу-1 належало прийняти рішення про прийняття заяви позивача до розгляду та розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту .

Що стосується відповідача-2, то суд відмовляє в задоволенні позову по відношенню до нього, оскільки Відповідно до п. 2.2. Наказу № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. Таким чином, чинним законодавством не передбачено обов`язку ДМС приймати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже ДМС не є належним суб`єктом владних повноважень стосовно прийняття такої заяви. Крім того, матеріали справи не містять доказів особистого звернення позивачки до ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а свідчать про звернення в цей день до територіального органу ДМС.

Та обставина, що позивачка вже зверталась за захистом в Україні, не є перешкодою для повторного звернення у випадку виникнення нових обставин, якими в даному випадку є визнання ОСОБА_6 , з яким позивачкою укладений релігійний шлюб, особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, згідно рішення ДМС України № 11-23 від 15 лютого 2023 року, та встановлення батьківства останнього щодо доньки позивачки.

Посилання відповідачів на несвоєчасність звернення судом не приймається до уваги , але може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про звернення за захистом .

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа "Рисовський проти України", заява № 29858/03), принцип "належного врядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як статус особи та право на перебування в країні, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Надмірна тривалість "опрацювання" матеріалів без прийняття конкретного акта свідчить про системну бездіяльність відповідачів.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області , яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 21.07.2025 ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.

В решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 10.04.2026.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА