Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №320/16943/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2026 року справа №320/16943/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у відмові в призначенні мені пенсії за віком на пільгових умовах, та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у прийнятті рішення №103230001540 від 24.03.2023 року, яким мені відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі моєї заяви від 16.03.2023р. за №657 поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області скасувати в повному обсязі прийняте ним рішення №103230001540 від 24.03.2023 року, та призначити з 16.03.2023р. мені пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі моєї заяви №657 від 16.03.2023р. поданої відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зобов`язати з 16.03.2023р. виплачувати призначену мені пенсію за віком на пільгових умовах.

Позивач обґрунтовує свої вимоги посилаючись на рішення Конституційного Суду України за № 1-р/2020, від 23.01.2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ.

Від відповідачів надійшли відзиви в яких заперечували проти позовних вимог зазначаючи, що виключно Законом України «про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено пенсійний вік для чоловіків та жінок та право на пенсію.

У відповіді на візив позивачка заперечувала проти відзивів позивачів вказуючи, що Закон України № 1788-ХІІ є спеціальним відносно Закону України № 1058-ІV. Також посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року в справі № 360/3611/20.

Дослідивши обставини справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає наступне.

Позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - Відповідач 1), як застрахована особа, яка відповідно до Закону України № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058-ІУ) підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за весь час своєї трудової діяльності.

На час подоння позовної заяви позивачка продовжувала постійно працювати у Державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильська АЕС». Станом на час виникнення спірних правовідносин, загальний страховий стаж позивачки становить не менш ніж 25 років 02 місяці 07 днів (з урахуванням кратності 1,5 до 01.01.2004р.), що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 02.02.2000р., відомостями з персоніфікованого обліку громадян у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (копії яких, завірені належним чином, додаються до позову).

В тому числі, до наявного страхового стажу входять спеціальні періоди роботи у зоні відчуження ЧАЕС за Списком №1.

Так, відповідно до довідок:

- №31411 (№47-31411) від 17.02.2023р., за період роботи з 04.07.2003р. по 19.01.2005р. та з 07.12.2007р. по 31.12.2009р., виданою Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС», за встановленою формою №122 (Затвердженою Постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях №122 від 09.03.1988р.), становить 3 роки 07 місяців 11 днів;

- №9265 (№47-9264) від 21.02.2023р., за період роботи з 01.01.2010р. по 02.08.2016р., з 03.08.2016р. по 23.03.22р., з 14.04.2022р. по 31.05.2022р. виданою Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» за встановленою формою Додаток №5 (відповідно до Постанови КМ України №920 від 05.07.2006р.), що складає 11 років 11 місяців 21 день (за винятком днів простою), -

про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або записів у ній, за загальний період роботи з 04.07.2003р. по 31.05.2022р., в зоні відчуження ЧАЕС за Списком №1, що разом становить (без урахування кратності 1,5), не менш ніж 15 років 7 місяців 02 дні.

Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Розділу XV Закону України №1058-ІУ пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До таких окремих законодавчих актів, в тому числі, відноситься: Закон України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі за текстом - Закон України №796-ХІІ), відповідні Постанови Кабінету Міністрів України на виконання приписів Закону України №796-ХІІ та положення статті 13 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі за текстом Закон України №1788-ХІІ), приписи якого є чинними і у встановленому законом порядку не зупинені та не скасовані, які відповідно до статті 4 Закону України № 1058-ІУ включені до складу законодавства про пенсійне забезпечення що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення в України.

Саме нормами Закону України №1788-ХІІ (стаття 13) визначені умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць починаючи з 1992 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-УІІІ від 03.10.2017р. внесені зміни до Закону України №1058-ІУ і доповнено його Розділом XIV статтею 114, яка повністю дублює приписи статті 13 Закону України №1788-ХІІ які діяли в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-УІП від 02.03.2015 року.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020, від 23.01.2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213- VІІІ, було вирішено:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

2. Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-УІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Враховуючи наведене, 16 березня 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (Відповідач 1), із заявою №657, у порядку встановленому приписами п.п. 1.1, 1.7, 1.8, 2.1 Постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з усіма належними документами, про призначення пенсії, як застрахованій особі, яка досягла 45 річного віку, при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців зайнята повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, що встановлено статтею 13 Закону України № 1788-ХІІ.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (Відповідач 2) №103230001540 від 24.03.2023 року, відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, про що було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, №1000-0212-8/45667 від 27.03.2023р., яким було направлено копію цього рішення.

В рішенні про відмову у призначенні пенсії було зазначено, що пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 призначаються відповідно до ст. 114 Закону України № 1058- IV, згідно з якої, позивачка набуде право на призначення пенсії лише після досягнення 50 річного віку. Будь - яке інше обгрунтування підстав відмови у призначені позивачці пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку у рішенні відповідача відсутнє.

Проте, в цьому рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком підтверджено наявність у позивачки необхідного для звернення за пенсією в повному обсязі загального страхового стажу та спеціального пільгового стажу за списком №1.

Таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах як застрахованій особі, яка досягла 45 років, при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців зайнята повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1, - безпідставним, протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства про пенсійне забезпечення що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення в України, виходячи з наступного:

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно п. "а" ст. 13 Закону України №1788-ХІІ (у редакції від 02.03.2015р. № 213-УІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України №213-УІІІ від 02.03.2015р., раніше передбачений п. "а" Закону України №1058-ІУ віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з початку 1975 року право на пенсію на пільгових умовах набувають після 50 років - (дата мого народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ). У даному випадку положеннями Закону № 213-УІІІ змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

В свою чергу, 11.10.2017р. набрав чинності Закон України №2148-УІІІ від 03.10.2017р., яким текст Закону України № 1058-ІУ був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч. 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з п.1 ч.2ст.114 Закону України № 1058-ІУ у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-УІІІ на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки у Законі України №2148-УІІІ від 03.10.2017р. наведені вище норми ст.114 Закону України № 1058-ІУ почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Отже, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України №213-VIII від 02.03.2015р. та п.1ч.2 ст.114 Закону України № 1058-ІУ у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148- VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УІІІ".

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1/-р/2020 стаття 13 Закону України №1788-ХІІзі змінами, внесеними Законом України №213-УІІІ, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Аналогічна правова позиція викладена за результатами розгляду зразкової справи у Поставові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду рішенням від 21 квітня 2021 року, яка набула законної чинності 3 листопада 2021 року після перегляду Великою Палатою Верховного Суду цієї зразкової справи №360/3611/20 (провадження № 11- 209заі21).

У цьому рішенні судом зазначено про те, що воно є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу ПФУ щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, та наведено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:

а) позивачем є особа, яка:

звернулась до ПФУ за призначенням пенсії після 23 січня 2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону України № 1788-ХІІ;

на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років (в моєму випадку 45 років, оскільки шкідливі умови праці визначені у мене за списком №1);

набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України № 1788-ХІІ;

б) відповідачем є орган ПФУ, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.

За висновком суду, до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону України № 1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішенням № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 1 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 1 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до ПФУ за призначенням пенсії.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні заявнику пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на приписи статті 114 Закону України № 1058-ІУ, є протиправною.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що «...зміни до Закону України № 1058-ІУ (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону України № 1058-ІУ щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону України № 1058-ІУ».

Одночасно в Постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «...висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для задоволення позову в цій справі є правильними по суті...».

Також, враховуючи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. №3477-ІУ передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) як джерела права.

А отже, враховуючи існуючу практику ЄСПЛ що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14.10.2010р.) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011р.) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. Відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.

В свою чергу, ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що час роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу роботи: «... а з 1 січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 4 Постанови ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 29.12.1987 року №1497-378 встановлено, що у період 1988-1990 років: час роботи робітників, задіяних на експлуатації Чорнобильської АЕС та ліквідації наслідків аварії в зоні відселення, зараховується у полуторному розмірі в трудовий стаж та в стаж роботи, що дає право на пільгову пенсію за Списком № 1, затвердженому Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173.

Дію вказаної Постанови було пролонговано пунктом 1 Постанови Ради Міністрів СРСР № 1136 від 12.11.1990 року «Про продовження на 1991-1995 роки строку дії постанови ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 29.12.1987 року №1497».

У подальшому зазначена норма про те, що робота у зоні відчуження ЧАЕС зараховується до трудового стажу у полуторному розмірі (в тому числі за Списком № 1), зокрема п.2 Постанови КМ України «Про компенсації та пільги особам, які працюють на Чорнобильській АЕС і у зоні відчуження» № 250 від 29.02.1996 року, п. З Постанови КМ України «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів» № 982 від 30.06.1998 року, пунктом 3 Постанови КМ України «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів» № 223 від 07.02.2000 року, п. З Постанови КМ України «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів» №137 від 29.01.2003 року, абз. 6 Постанови КМ України «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження» №571 від 27.04.2006 року, із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1400 від 05.12.2007 р. «Про доповнення Постанови Кабінету Міністрів України № 571 від 27 квітня 2006 р.», абзацом 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 831 від 10.09.2008 р. із змінами, внесеними Постановою КМ України №984 від 21.09.2011р., Постанови КМ України № 717 від 29.12.2014 р„ № 297 від 20.04.2016 р..

Постанови Кабінету Міністрів України прийняті у відповідності з положеннями ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка передбачає пільги щодо обчислення стажу роботи, тому відповідно до вищенаведених правих підстав робота у зоні відчуження ЧАЕС зараховується до трудового стажу у полуторному розмірі.

Щодо відповідальності кожного з відповідачів дії яких оскаржувались в межах даної позовної заяви.

При визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про призначення пенсії позивачу, суд враховує, що 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку зі змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналізуючи вищезазначені норми Порядку № 22-1, суд зазначає, що:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові та фактичні обставини для задоволення щодо нього позовних вимог.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позов задоволено частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України, до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області підлягає судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 536,80 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у прийнятті рішення №103230001540 від 24.03.2023 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 16.03.2023р. за №657 поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області скасувати ним рішення №103230001540 від 24.03.2023 року, та призначити з 16.03.2023р. ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі заяви №657 від 16.03.2023р. поданої відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

4. В інішій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 536 (п`ятьсот тридцять шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.