Постанова від 09 квітня 2026 р. у справі №580/12426/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12426/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просив:

- визнати незаконною та протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 , що виразилася у нерозгляді рапорту позивача від 18 червня 2025 року про звільнення з військової служби за станом здоров`я у встановлений наказом Міністерства оборони України від 06 червня 2024 року №531 строк чотирнадцять календарних днів, у не розгляді рапорту позивача від 10 липня 2025 року про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням третьої групи інвалідності та виплаті додаткової грошової допомоги;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі рапорту від 18 червня 2025 року згідно з пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII за станом здоров`я на підставі Довідки військово - лікарської комісії від 02 червня 2025 року №2025-0602-1152-5271-3;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу додаткову грошову винагороду згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень на місяць за період з 01 травня 2024 року (дата отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини) до 02 червня 2025 року (дата завершення стаціонарного лікування) включно, що становить тринадцять повних місяців, у загальному розмірі 1300000 (один мільйон триста тисяч) грн;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням третьої групи інвалідності згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів" у розмірі двохсот п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01 січня 2025 року у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень, що становить 757000 (сімсот п`ятдесят сім тисяч) грн;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу при звільненні з військової служби грошову допомогу згідно з п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в розмірі п`ятдесяти відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік проходження військової служби, а також грошову допомогу згідно з п. 3 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі чотирьох відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць проходження військової служби, але не менше двадцяти п`яти відсотків місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати розрахунок грошового забезпечення позивача із зазначенням: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення та копії виписок з особового рахунку позивача за період з 01 травня 2024 року (дата поранення) оо теперішній час.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, не враховано доводи викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду та надані позивачем докази.

Апелянт наголосив, що постійно перебуває на лікуванні, не пересувається самостійно, отримав інвалідність та потребує сторонньої допомоги, водночас бездіяльність відповідача щодо розгляду його рапортів, звільнення з військової служби та виплати додаткової грошової винагороди і одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності порушує його права.

Додатково зазначив про те, що наразі його рапорт про звільнення з військової служби відповідачем не розглянуто, що свідчить про триваюче правопорушення, а тому висновки суду першої інстанції про порушення позивачем строку звернення до суду є помилковими.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишено без руху, оскільки позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП України в частині вимого щодо виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що решта позовним вимог стосуються триваючого порушення та подані з дотриманням строку.

На виконання вимог ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року представником позивача 30 листопада 2025 року через систему "Електронний суд" подано заяву про усунення недоліків адміністративного позову, в якій зазначено про те, що адвокатом вживались заходи досудового врегулювання спору, а тому строк звернення до суду не пропущено.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року повернуто позовну заяву позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача не додав до заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з доводами про наявність поважних причин такого пропуску, доказів, які би підтверджували поважність причин пропуску строку звернення, не зважаючи на роз`яснення судом вказаного обов`язку в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянтів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Приписи ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є не усунення недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Матеріали справи свідчать, що ухвалою суду першої інстанції від 12 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску ОСОБА_1 тримісячного строку звернення до суду в частині вимог та зобов`язано позивача надати обґрунтовану заяву щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовними вимогами щодо грошового забезпечення та надати докази щодо фактів і обставин, які об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися в суд із позовом, або подати заяву про зменшення позовних вимог, вказавши виключно ті, що подані з дотриманням строку звернення до суду.

Значенню ухвалою позивачу десятиденний строк для усунення визначених в ухвалі недоліків.

На виконання вимог ухвали від 12 листопада 2025 року позивачем до суду першої інстанції 30 листопада 2025 року через систему "Електронний суд" заяву про усунення недоліків з додатками, а саме копіями: рапортів позивача від 18 червня 2025 року та від 10 липня 2025 року; адвокатського запиту від 21 червня 2025 року №21/06-5 з доказами направлення; від 29 липня 2025 року №29/07/25-1 з доказами направлення; скарги від 20 серпня 2025 року №20/08/25-1 з доказами направлення.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року повернуто позовну заяву позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, оскільки дійшов висновку про те, що представник позивача не додав до заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з доводами про наявність поважних причин такого пропуску, доказів, які би підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позивачем рапорту) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).

Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без руху дійшов висновку про те, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП України в частині вимого щодо виплати грошового забезпечення.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року ч. 1 статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У випадку ж який склався у даній справі, позивач станом на час звернення до суду з позовом не звільнений з військової служби, тобто останній звернувся до суду з позовом під час дії трудових відносин.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У справі, що розглядається, ухвала суду першої інстанції постановлена із застосуванням ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Наведене свідчить, що позивач, враховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі №120/2933/25 та від 31 березня 2026 року.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем при зверненні до суду було надано докази, а заме довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23 травня 2024 року №1979, а також первинну медичну картку від 01 травня 2024 року, виписки з медичної карти стаціонарного хворого та амбулаторного хворого про те, що останнім 01 травня 2024 року отримано поранення у зв`язку з яким останній з 01 травня 2024 року по 02 червня 2025 року перебував на лікуванні отримавши тяжке поранення та є особою з інвалідністю. Крім того, в позовній заяві позивач з посиланням на медичні висновки зазначав про те, що постійно перебуває на лікуванні, не пересувається самостійно, отримав інвалідність та потребує сторонньої допомоги, що свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів щодо фактів і обставин, які об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися в суд із позовом.

Враховуючи встановлені обставини, рішення Конституційного Суду України та висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 КЗпП України, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, а тому у суду були відсутні нормативні передумови для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, що відповідно має своїм наслідком скасування оскаржуваної у цій справі ухвали.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання..

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви неправильно застосовано норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 123, 169, 242-244, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - скасувати.

Справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку