Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №640/29161/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/29161/20 Головуючий у 1-й інстанції: Захарова О.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український кондитер» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Український кондитер» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Український кондитер» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 05.11.2020 № 00002680704.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

На виконання положень Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 справу прийнято до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267), на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ТОВ «Український кондитер» звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Український Кондитер» зареєстровано як юридична особа Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацію 11.12.2015 за № 12691020000005136, місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 4, є платником ПДВ з 01.01.2016, основний вид діяльності за КВЕД: 10.72 Виробництво сухарів і сухого печива: виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання, 10.82 Виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів, 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами, 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах, 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.

Відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.09.2020 №6146, посадовими особами відповідача відповідно до п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування ТОВ «Український Кондитер» сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за липень 2020 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.08.2020 № 9206611924).

За результатами перевірки складено акт від 15.10.2020 № 221/26-15-07-04-03/40173212, яким встановлено порушення ТОВ «Український Кондитер» п.п. «г» п. 198.5 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, п. 5 розділу V Порядку заповнення податкової декларації з податку на додану вартість № 21, затверджений наказом Міністерства фінансів України , зареєстрований в Міністерстві юстиції України від « 29» січня 2016 р. за №159/28289 в результаті чого позивачем завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду (ряд.21 декларації) за липень 2020 року на суму 310 452, 00 грн.

На підставі акта від 15.10.2020 № 221/26-15-07-04-03/40173212 ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2020 № 00002680704, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 310 452, 00 грн.

Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не довів реальність отримання маркетингових (мерчандайзингових) послуг та їх зв`язок із господарською діяльністю, оскільки надані акти виконаних робіт і деталізація до них не містять конкретного змісту, обсягу, місця, строків надання послуг та їх результату, що позбавляє їх статусу належних первинних документів. Отже, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність висновків контролюючого органу щодо невикористання таких послуг у господарській діяльності у розумінні п.п. «г» п. 198.5 ПК України та, відповідно, безпідставності формування податкового кредиту, що зумовлює правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки, на його думку, суд невірно встановив обставини справи та не належним чином оцінив доводи відповідача. Зокрема, апелянт зазначає, що суд не врахував правомірність включення до податкового кредиту сум за договором №?0091/8/20УК від 28 грудня 2019 року, при цьому факт надання послуг і їх оплата не ставилися під сумнів. Суд фактично розглядав питання економічної доцільності «перевиставлення» послуг мерчандайзингу на ПрАТ «ВО «Конті», що не входило до предмета позову, і не взяв до уваги, що позивач у межах договору «перевиставив» лише 50?% послуг, що є економічно обґрунтованою операцією. Первинні документи були належно оформлені, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та підтверджують реальність господарських операцій. Крім того, суд не надав позивачу можливості подати додаткові обґрунтування та докази щодо деталізації наданих послуг, що обмежило ефективний захист його прав.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 198.1. статті 198 ПК України, визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до пункту 7 цього Положення до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства. Пункт 21 Положення встановлює, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Пункт 7 Положення визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд повинен встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем (дистриб`ютор) та ПрАТ «ВО «Конті» (продавець) укладено договір від 01.01.2018 № 0293/8/18, за умовами якого позивач є дистриб`ютором кондитерської продукції, яка виробляється продавцем під власною торговою маркою.

Крім того, між ПрАТ «ВО «Конті» (замовник) та ТОВ «Український Кондитер» (виконавець) укладено договір надання послуг від 28.12.2019 № 0091/8/20 УК (та додаткову угоду б/н від 28.12.2019), умовами якого визначено:

- п. 1.13 З метою просування виконавцем товару замовника на ринку і збільшення збуту товару, що випускається під торговою маркою замовника, досягнення певних економічних показників, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги мерчандайзингу, що розуміються сторонами, як послуги з просування вторинних продажів продукції замовника і в тому переліку видів послуг, як зазначено в п.1.2 цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги виконавця на умовах цього договору.

- п. 1.2. Під послугами мерчандайзингу сторони розуміють послуги з передпродажної підготовки кондитерських виробів, що поставляються замовником виконавцю за відповідними договорами поставки, (в подальшому «Товар»), що сприяють інтенсивному просуванню товарів в роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу, з метою збільшення обсягів продажів товару.

Виконавець зобов`язується надати наступні послуги, зокрема: а) передпродажна підготовка; б) послуги з просування товару замовника докінцевого споживача в місцях продажів; в) послуги логістики, в частині організації та регулювання руху товару замовника до кінцевого споживача в місцях продажів; г) введення і активне просування новинок товару замовника, розміщення максимально повної асортиментної лінійки товару в нових торгових точках; д) виконання інших дій, спрямованих на збільшення обсягів продажів товару, передбачених загальноприйнятою практикою мерчандайзингу, стандартами замовника і цим договором.

- п. 2.1. Виконавець зобов`язується, залишаючись відповідальним перед замовником, із залученням третіх осіб організувати надання усіх послуг, що зазначені в п. 1.2 договору.

- п. 3.1. Вартість і період наданих послуг визначається за цим договором в актах надана послуг.

Пунктом 1 додаткової угоди б/н від 28.12.2019 до договору про надання послуг від 28.12.2019 № 0091/8/20 УК, сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: 3.1 Вартість послуг складає п`ятдесят відсотків послуг, які надані виконавцю з залученням третіх осіб - Торгівельною мережею. Вартість і період надання послуг визначається за цим договором в актах наданих послуг.

На виконання умов вищезазначеного договору надання послуг від 28.12.2019 №0091/8/20 УК, між сторонами складений і підписаний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) «Послуги мерчандайзингу за липень 2020 року» № 31 від 30.07.2020.

Згідно з актом здачі-приймання наданих послуг № 31 від 31.07.2020 ТОВ «Український кондитер» було надано послуги мерчандайзингу за договором від 28.12.2019 № 0091/8/20УК. Сума таких послуг склала 1 862 710, 07 грн. з ПДВ, з яких 310 451,68 грн. становить сума ПДВ, включена до податкового кредиту.

В обґрунтування вартості наданих послуг позивач надав деталізацію до акту здачі-приймання наданих послуг № 31 від 31.07.2020, яка містить перелік понад 30 найменувань послуг, придбаних у торговельних мереж, зокрема: логістичні послуги, послуги з передпродажної підготовки товару, рекламні послуги, послуги з розміщення товарів, послуги зі стимулювання збуту, послуги з моніторингу цін, введення найменувань у базу даних, погодження планограми викладки продукції, компенсації витрат, абонентське маркетингове обслуговування, тощо.

Зі змісту акту та деталізації до нього убачається, що жодна з зазначених послуг не розкривається за змістом, обсягом або характером. У самому акті зазначено лише загальну назву — «Послуги мерчандайзингу за липень 2020 року», без конкретизації змісту, виконавців, місця або способу надання послуг. Такий підхід не дозволяє встановити, які саме дії були виконані, у чому полягав господарський ефект цих дій та чи були послуги реальними й спрямованими на досягнення економічного результату.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що акт здачі-приймання послуг №?31 від 31.07.2020 з деталізацією до нього не розкриває суті господарських операцій. В акті не розкрито зміст наданих послуг маркетингу, логістики, передпродажної підготовки товару та інших, відсутні дати їх надання та конкретне визначення результату. Не зазначено, які конкретно дії щодо просування товару та передпродажної підготовки були здійснені, яким способом надавалися логістичні послуги, з яких розподільчих центрів відбувалися перевезення та яка кількість товару була переміщена.

На підставі викладеного, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) не містить усіх обов`язкових реквізитів первинних документів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону №?996-XIV.

Таким чином, надані позивачем докази не дозволяють встановити факт надання послуг, які відповідають договору та мають господарський характер для діяльності позивача. При цьому, використання позивачем загального формулювання «мерчандайзинг» без розкриття реального змісту, предмету, обсягу та способу реалізації послуг не дозволяє зробити висновок про їх фактичне надання.

При цьому, долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в силу приписів частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зі змісту апеляційної скарги відповідних поважних причин не встановлено. Більше того, колегія суддів звертає увагу, що справа розглядалася в порядку спрощеного провадження без повідомлення та виклику сторін з 10.12.2020 по 02.07.2025, що є достатнім строком для подання позивачем усіх доказів, які він вважав за необхідне подати.

За вказаних вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані послуги не можуть вважатися використаними у господарській діяльності платника податку у розумінні п.п. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, а висновок податкового органу про відсутність підстав для включення до податкового кредиту за такими операціями є правомірним.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не вірно встановив обставини справи та не оцінив належним чином доводи сторін, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки встановлені судом фактичні обставини ґрунтуються на матеріалах справи, зокрема на акті перевірки, договорі №?0091/8/20УК від 28.12.2019 та доданих первинних документах, а позиція апелянта щодо «перевиставлення» послуг мерчандайзингу не відповідає нормам Податкового кодексу України, який не містить поняття «економічна доцільність» у розумінні, наведеному апелянтом.

Не береться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що первинні документи належно оформлені та підтверджують реальність господарських операцій, оскільки суд першої інстанції встановив, що надані документи містять лише загальні реквізити та не розкривають зміст, предмет, обсяг та спосіб надання послуг, що не дозволяє однозначно підтвердити їх використання у господарській діяльності позивача, у зв`язку з чим податковий орган правомірно відмовив у включенні відповідного податкового кредиту.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що відповідач не подав відзив та не заперечував проти позову, оскільки за ч.?2 ст.?77 та ч.?4 ст.?159 КАС України наявність або відсутність відзиву не є автоматичним визнанням позову, а підставою для суду є обґрунтованість висновків щодо відповідності наданих послуг вимогам Податкового кодексу України та доказам, які досліджені судом першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 05.11.2020 №?00002680704 та відсутність підстав для його скасування, відповідно, задоволення позову.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український кондитер» залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.