Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №755/14169/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/14169/25 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника №Б/509 від 13.01.2025, винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210- Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - Руденко Юлії Вікторівни про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі доводи, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при винесенні ухвали не врахував доводів позивача щодо поважності причин пропущення строку оскарження постанови, чим порушив норми процесуального права.

Апелянт стверджує, що позивач не міг знати, що стосовно нього розглядається справа про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, оскільки відповідачем не здійснено повідомлення позивача про розгляд справи. Оскаржувана постанова відповідачем на адресу позивача не надсилалася.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доводів позивача та не врахував обставини відсутності належного повідомлення позивача про притягнення до адміністративної відповідальності.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним ухвала суду прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026 та від 08.04.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву на неї та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною другою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Предметом оскарження у цій справі є постанова суб`єкта владних повноважень про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

У межах апеляційного перегляду спір зосереджений виключно на питанні дотримання позивачем установленого законом строку звернення до суду.

Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача до клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою не надано доказів щодо часу фактичного ознайомлення позивача зі спірною постановою, зокрема відсутні докази щодо моменту ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження. Крім цього, на думку суду, наведене у клопотанні обґрунтування щодо подачі позову до суду у десятиденний строк з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права, не ґрунтується на приписах закону, а саме ч. другої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас апеляційний вважає такі висновки передчасними та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої цієї статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Аналогічний підхід закріплений і в частині першій статті 289 КУпАП, яка передбачає десятиденний строк на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення з дня її винесення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений за заявою особи, щодо якої ухвалено постанову.

З аналізу наведених норм права вбачається, що законодавець установив спеціальний, скорочений строк звернення до суду для оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який обчислюється з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Поновлення такого строку можливе лише за наявності поважних причин.

Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.

У кожному конкретному випадку суд має перевірити, чи наводить особа, яка подає заяву про поновлення строку звернення до суду, такі підстави.

Оскільки предметом оскарження у цій справі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний десятиденний строк звернення до суду, який обчислюється з дня ухвалення відповідної постанови.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскаржувану постанову №Б/509 у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-КУпАП винесено 13 січня 2025 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 28 липня 2025 року, а отже пропустив встановлений законом десятиденний строк звернення до суду.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку на оскарження постанови, представник позивача зазначав, що позивач не був обізнаний про існування цієї постанови та не знав про притягнення його до адміністративної відповідальності до моменту отримання інформації із застосунку «Дія» 18.07.2025 щодо постанови про арешт боржника ВП №78500412. Стверджує, з Єдиного реєстру виконавчих проваджень дізнався про наявність виконавчого провадження №78500412 з примусового виконання постанови №Б/509 від 13.01.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП

Саме з цієї дати позивач вперше дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів шляхом винесення щодо нього оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, і відповідно зміг об`єктивно реалізувати своє право на її оскарження.

За змістом статті 235 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП, за винятком випадків, прямо визначених законом, розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення адміністративних стягнень здійснюють їх керівники.

Відповідно до статті 285 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Процедура складання протоколів та оформлення матеріалів у справах цієї категорії визначена Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року № 3 (далі - Інструкція, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 10 Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Пунктом 14 Інструкції передбачено, що постанова відповідно до статті 285 КУпАП оголошується негайно після закінчення розгляду адміністративної справи.

Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої цю постанову винесено. Копія постанови вручається особі, притягнутій до адміністративної відповідальності, особисто під підпис. У постанові зазначається дата її вручення і ставиться підпис правопорушника. У разі якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення.

З аналізу наведених норм вбачається, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП підлягає обов`язковому доведенню до відома особи протягом трьох днів після закінчення розгляду справи шляхом особистого вручення під підпис (про що у постанові зазначається дата її вручення і ставиться підпис правопорушника) або шляхом направлення поштою (про що робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення).

Водночас істотне значення для оцінки дотримання процесуальних гарантій має також факт належного повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Як зазначав позивач, він не був належним чином повідомлений про розгляд адміністративної справи 13 січня 2025 року, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку йому не вручалася.

У наявній в матеріалах справи копії оскаржуваної постанови № Б/509 від 13 січня 2025 року відсутні будь-які відомості, які б підтверджували її вручення позивачу.

За таких обставин, з урахуванням приписів КУпАП та Інструкції, беручи до уваги те, що позивач не був присутній під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, заперечував факт свого запрошення, оскаржувану постанову особисто під підпис не отримував, за відсутності в матеріалах справи доказів протилежного, суд першої інстанції при вирішенні питання пропуску строку звернення до суду мав з`ясувати дату отримання позивачем оскаржуваної постанови рекомендованою поштовою кореспонденцією.

Водночас обставини повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача про винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності рекомендованою поштовою кореспонденцією не були предметом оцінки судом першої інстанції.

Оцінюючи поважність причин пропуску строку на оскарження постанови, суд першої інстанції лише зазначив, що позивачем не надано доказів щодо часу фактичного ознайомлення позивача зі спірною постановою, зокрема відсутні докази щодо моменту ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження.

Отже, фактично обставини, з якими пов`язаний відлік спеціального десятиденного строку на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, залишився судом не встановленим.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції зазначає, що в адміністративному процесі діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на наведене, суд першої інстанції не вжив усіх можливих та необхідних заходів для з`ясування обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про поновлення позивачеві строку звернення до суду.

За таких умов колегія суддів приходить до висновку про формальний і поверховий підхід суду першої інстанції до вирішення питання про поновлення пропущеного ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Постановивши ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції).

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року ("Bellet v. France", заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

У розглядуваній правовій ситуації суд першої інстанції, вирішуючи питання про поновлення строку на звернення до суду, не з`ясував обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення спірного питання, що, в свою чергу, призвело до передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі.

В свою чергу, відповідно до п. 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи, що доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Дарницького районного суд м. Києва від 20 лютого 2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 312, 320, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у справі №755/14169/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

В.Ю.Ключкович