Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №640/24358/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/24358/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, в якому просить суд:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 32875,01 грн;

- стягнути з Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у порушення статті 44 Кодексу законів про працю України, у день звільнення йому не проведено повного розрахунку та не виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. Позивач вважає, що відповідно до законодавчих норм така виплата є обов`язковою, і її ненарахування є бездіяльністю з боку відповідача, що порушує його права.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд не застосував вимоги статті 44 КЗпП України, хоча вони підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2025 та від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України на різних посадах.

Відповідно наказу Прокуратури міста Києва від 09.09.2020 №1905к позивача звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 10.09.2020.

Однак, як вважає позивач, у порушення вимог чинного законодавства, Київською міською прокуратурою не проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні позивачу виплати при звільненні, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Згідно зі статтею 4 Закону №1697-VII, яка визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII унормовано загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до пункту 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом №113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019, статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".

Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Водночас Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.

Відповідно до статті 1 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .

Зміни, внесені до КЗпП України Законом №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №360/2189/20.

Отже, при звільненні прокурор має права на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, а тому доводи апелянта про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні є помилковими й такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду стосовно застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Спірні правовідносини у цій справі склалися у зв`язку з невиплатою Київською міською прокуратурою ОСОБА_1 вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, при його звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII - у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою, зазвичай, розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин.

Приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Після набрання чинності Законом №113-ІХ Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України у спорах, які виникали у зв`язку зі звільненням осіб з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20, від 11.02.2021 у справах №420/4115/20 та №240/4840/20, від 18.02.2021 у справі №640/23379/19, від 25.02.2021 у справі №640/8451/20, від 26.02.2021 у справі №1.380.2019.006923, від 17.03.2021 у справі №420/4581/20, від 30.03.2021 у справі №640/25354/19, від 31.03.2021 у справі №320/2449/20, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 27.05.2021 у справі №380/4855/20, від 24.06.2021 у справі №200/5390/20-а, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20, від 12.08.2021 у справі №420/4554/20, від 29.09.2021 у справі №640/4081/20, від 01.10.2021 у справі №260/1890/19, від 21.10.2021 у справі №380/5278/20, від 30.11.2021 у справі №640/1552/20, від 15.06.2022 у справі №280/880/21, від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 18.05.2023 у справі №580/3739/22, від 15.06.2023 у справі №560/2807/20, від 28.12.2023 у справі №640/3046/21 тощо, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Проте у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже, не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема:

1) визнано протиправним та скасовано рішення Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 №16 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації;

2) визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва №1905к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з 10.09.2020 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури;

3) поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді з 11.09.2020;

4) стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.09.2020 по 19.04.2021 в сумі 171 831,44 грн.

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури задоволено та скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021. Прийнято постанову, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, керівника Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу та поновлення на роботі відмовлено у повному обсязі.

Разом з тим, постановою Верховного Суду 05.07.2022 у справі №640/22661/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі 640/22661/20 змінено шляхом виключення із пункту 4 резолютивної частини цього рішення слів "або на рівнозначній посаді", в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20 залишено в силі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішень судів, наказом керівника Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к позивача поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва з 11.09.2020.

Крім того, на виконання виконавчих листів у справі №640/22661/20 Головним управлінням Державної казначейської служби України проведено безспірне списання середнього заробітку позивача у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22 044,07 грн 25.05.2021, а 20.10.2022 - у розмірі 138 324,31 грн.

Отже, спірним питанням, що постало перед судом у межах цього апеляційного провадження, є наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги, що мала бути нарахована та виплачена при звільненні, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування наказу про звільнення. Як наслідок, наявність/відсутність права особи на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд вже оцінював вказану особливість при застосуванні статті 44 КЗпП України в подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 640/8468/20 зазначив, що вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір пов`язаний не з кількістю і якістю праці, а з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Отже, судова палата у вказаній постанові констатувала, що ключовою метою вихідної допомоги (як окремої грошової виплати, що не відноситься до заробітної плати) є компенсування звільненому працівнику відсутності доходу. При цьому підставою для такої виплати є те, що працівник утратив роботу не з власної волі.

Додатково судова палата у постанові від 19.12.2025 у справі №640/8468/20 зауважила, що завданням адміністративного судочинства, у силу приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас суть ефективного захисту - це відновлення порушеного права законним способом, який має бути адекватним, справедливим та не порушувати прав третіх осіб чи загальних засад права.

Врахувавши, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції позивач був поновлений на посаді з дати його звільнення на підставі судового рішення, а також те, що йому компенсовано середній заробіток за весь час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, відповідно до статті 235 КЗпП України, що свідчить про повне відновлення його права на отримання заробітної плати, яка підлягала виплаті, судова палата у постанові від 19.12.2025 у справі № 640/8468/20 дійшла висновку про відсутність у цьому випадку втрати доходу та правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.

Беручи до уваги наведену правову позицію судової палати, колегія суддів зазначає, що підстави для стягнення на користь позивача вихідної допомоги за умови скасування наказу про звільнення, відсутні.

Так, на момент прийняття судом першої інстанції рішення у справі, відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 скасовано, його поновлено на посаді з дати звільнення та присуджено середній заробіток за час вимушеного прогулу, що відновило право на заробітну плату і втрати доходу не відбулося.

Що стосується позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплати вихідної допомоги), то суд уважає, що така вимога є похідною від вимоги про стягнення цієї допомоги, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України (затримка розрахунку при звільненні) не виникають.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №640/24358/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

В.Ю.Ключкович