Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №580/1402/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1402/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні за період з 06.01.2022 до 10.01.2025 в розмірі 102156,24 грн.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2025 року відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачка, не погоджуючись з вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 20.09.2011 по 06.01.2022 позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.01.2022 № 3 позивачку виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із вибуттям до нового місця служби.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №580/8939/23 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 06.01.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за період з 01 січня 2020 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по 06.01.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.

На виконання вказаного рішення суду у справі №580/8939/23 відповідачем виплачено позивачці 10.01.2025 кошти у розмірі 33 495,89 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що позивачка не має права на передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію, оскільки спір про виплату належних позивачеві сум індексації виник більш ніж через 1 рік та 8 місяців після звільнення. У своїх висновках суд першої інстанції керувався позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20.

Надаючи оцінку мотивам суду першої інстанції щодо потреби урахування до спірних правовідносин висновків, викладених у згаданих постановах Верховного Суду в справах №825/742/16, № 380/693/20, колегія зазначає таке.

У вказаних справах Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанову від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що постраждала сторона не повинна доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд також має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція міститься зокрема (але не виключно) у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2023 року в справі №460/10582/21, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 25 квітня 2024 року у справі №460/49364/22, від 23 травня 2024 року у справі №260/1754/23, у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16.

Колегія суддів зазначає, що після подання апеляційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги Шостим апеляційним адміністративним судом було направлено на адресу відповідача запит про надання інформації щодо загального розміру виплачених ОСОБА_1 при звільненні виплат; інформації про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці (листопад 2021 року та грудень 2021 року), що передували виключенню її зі списків особового складу Військової частини.

На виконання вимоги суду відповідач надав довідку від 04.12.2025 № 918, в якій вказано, що за листопад 2021 року та грудень 2021 року позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 22805,84 грн: 11564,54 грн за листопад 2021 року та 11241,30 грн за грудень 2021 року, середньоденна заробітна плата становить 373,87 грн (22805,84 грн/61, де 61 кількість календарних днів у листопаді-грудні 2021 року).

Зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (07.01.2022) по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), то у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток за вказаний період має становити 72156,91грн (373,87 грн*193 днів).

Сума виплаченої позивачу на виконання рішень суду грошового забезпечення становить 33495,89 грн.

Враховуючи дані довідки від 04.12.2025 №918, загальна сума належних позивачу при звільненні коштів яка фактично була перерахована на картковий рахунок позивача становить 46911,19 гривень, з яких:

- 13416,30 грн (11241,30 грн + 2175,75 грн) - виплачено у добровільному порядку при виключенні зі списків особового складу відповідно до довідки про виплачене грошове забезпечення;

- 33495,89 грн - виплачено на виконання рішень суду.

Отже частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 71,40 % (33495,89 грн / 46911,19 * 100 %).

Враховуючи наведені розрахунки, колегія суддів вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні період з 06.01.2022 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 53520,03 грн. (71,40% від 72156,91 грн).

Щодо періоду з 19.07.2022 по 10.01.2025 (обмеження строком виплати у 6 місяців) колегія суддів виходить з наступного.

Період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 69165,95 (373,87 грн*185), що становить 100%.

Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 122685,98 грн (53520,03+ 69165,95 грн).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2022 до 10.01.2025 в розмірі 122685,98 грн. (сто двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят п`ять) гривень 98 копійок з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю. Коротких