Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №344/19220/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19220/25

Провадження № 2/344/1578/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання – Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 34901,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 04.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №724635621, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримала від Товариства кредитні кошти у розмірі 11300,00 гривень. Договір між Товариством та відповідачем було укладено в електронній формі та підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні договору. Зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує.

04.02.2025 Товариство відступило право вимоги за договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за договором факторингу № МВ-ТП/20.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором становить - 34 901,86 гривень, з них: заборгованість по кредиту - 11 300,00 гривень; заборгованість по процентам за користування кредитом - 23036,86 гривень, заборгованість по комісії за надання кредиту (в разі наявності) – 565,00 гривень, які позивач просить стягнути із відповідача, а також понесені позивачем судові витрати (а.с. 1-12).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2025 року дану справу розподілено для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с.80-81).

Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 85-86).

Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про витребування доказів задоволено у повному обсязі (а.с.94-95).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте до суду надана заява про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 88, 104).

Відповідач у судове засідання не з`явилася, але подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала частково у частині заборгованості за кредитом (а.с.123).

Учасники справи у судове засідання, призначене на 07 квітня 2026 року, не з`явилися, тому суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

04 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», Клієнтом, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», Фактором, укладений договір факторингу № МВ-ТП/20 (а.с. 18 зворот - 21).

Відповідно до Реєстру прав вимоги від 04 лютого 2025 року до договору факторингу № МВ-ТП/20 від 04 лютого 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги за договором № 724635621 від 04 грудня 2024 року до ОСОБА_1 (а.с. 21 зворот - 22).

Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» плату за відступлення права вимоги, згідно договору факторингу № МВ-ТП/20 від 04 лютого 2025 року (а.с.23).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 724635621 від 04 грудня 2024 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», за період з 04.12.2024 по 04.02.2025 заборгованість по кредиту - 11300,00 гривень; заборгованість по процентам за користування кредитом – 6758,00 гривень, заборгованість по комісії – 565,00 гривень (а.с. 23 зворот - 24).

З розрахунку заборгованості за договором № 724635621 від 04 грудня 2024 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», за період з 04.02.2025 по 09.04.2025 заборгованість становить 34 901,86 гривень, з них: заборгованість по кредиту - 11 300,00 гривень; заборгованість по процентам за користування кредитом - 23036,86 гривень, заборгованість по комісії – 565,00 гривень (а.с. 25 зворот - 26).

04 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавцем, та ОСОБА_1 , Позичальником, було укладено договір кредитної лінії № 724635621, за умовами якого загальний розмір кредиту – 2900,00 гривень На виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні договору (а.с.26 зворот – 40, 45 зворот -49).

06 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавцем. та ОСОБА_1 , Позичальником, укладено додаткову угоду до договору № 724635621 від 04.12.2024, згідно якої сторони дійшли згоди про надання Кредитодавцем Позичальнику траншу в сумі 2900,00 гривень, відповідно до чого загальний розмір кредиту за договором буде складати 5800,00 гривень (а.с.41- 42).

06 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавцем, та ОСОБА_1 , Позичальником, укладено додаткову угоду до договору № 724635621 від 04.12.2024, за умовами даної угоди сторони дійшли згоди про надання Кредитодавцем Позичальнику траншу в сумі 2900,00 гривень. Відповідно до чого загальний розмір кредиту за договором буде складати 8700,00 гривень (а.с. 42зворот - 43).

06 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавцем, та ОСОБА_1 , Позичальником, укладено додаткову угоду до договору № 724635621 від 04.12.2024, відповідно до якої сторони дійшли згоди про надання Кредитодавцем Позичальнику траншу в сумі 2600,00 гривень, відповідно до чого загальний розмір кредиту за договором буде складати 11300,00 гривень (а.с. 44-45).

Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» були перераховані грошові кошти відповідачу на банківську карту № НОМЕР_2 хх-хххх-686464 у загальному розмірі 11300,00 гривень (а.с. 49 зворот -53 зворот).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» звертався до відповідача з повідомленням про дострокове розірвання договору (а.с.54).

Згідно Витягу з Державного реєстру фінансових установ Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» є фінансовою установою та має право здійснювати факторинг (а.с. 62 зворот).

Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» була переоформлена ліцензія (а.с. 63).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» є юридичною особою, ідентифікаційний код 39700642 (а.с. 64-67).

Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» затверджено рішенням учасника № 03/04/24 Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» від 03 квітня 2024 року (а.с.68-76).

Як вбачається з відповіді Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) (а.с.112).

Відповідач користувалася кредитними коштами, про що свідчить виписка за договором б/н за період з 04.12.2024 по 06.12.2024 (а.с.113).

Відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 124-125).

Відповідно до частини першої статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог частини третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно статті 1087 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

З матеріалів справи вбачається, що умови договору факторингу передбачають можливість передачі права вимоги, які виникнуть після дати підписання договорів факторингу. Такі умови договору факторингу не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом договір недійсним не визнавався, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірним.

Договір факторингу, на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача, укладений відповідно до вимог чинного законодавства, містить всі істотні умови. Доказів визнання вказаного договору недійсним, неукладеним чи його розірвання до матеріалів справи не надано.

Судом встановлено, що право вимоги за договором № 724635621 від 04.12.2024, укладеним з відповідачем, перейшло до позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»

Згідно статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Частинами першою-другою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Частина перша статті 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 530 Цивільного кодексу України вказано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) зобов`язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина перша статті 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач не оспорювала договір № 724635621 від 04 грудня 2024 року у судовому порядку.

Укладений кредитний договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір №724635621 від 04 грудня 2024 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Судом встановлено факт надання коштів у розмірі 11300,00 гривень за укладеним договором № 724635621 від 04.12.2024 відповідачу та факт невиконання відповідачем належним чином зобов`язань по поверненню кредитних коштів.

У зв`язку порушеннями зобов`язань за укладеним договором виникла заборгованість.

Враховуючи те, що відповідачем на надано жодних доказів про сплату отриманої суми кредиту, тому суд приходить до переконання про стягнення заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 11300,00 гривень.

Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першої статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 Цивільного кодексу України).

Частиною четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Як встановлено судом, позивачем доведено як факт укладання договору, так і отримання позичальником грошових коштів на погоджених ним умовах фінансового кредиту шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та не виконання останнім свого обов`язку зі своєчасного повернення кредитних коштів у повному розмірі.

Так, згідно умов договору № 724635621 від 04.12.2024 сторони встановили строк кредитування 30 днів від дати отримання кредиту з можливістю продовження строку (пункт 7.1 договору).

При цьому сторони передбачили лише один випадок автоматичного продовження строку кредитного договору – у випадку надання кредиту не в день укладення договору (пункт 3.1 договору).

У пункті 3.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитора активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою (як це передбачено пунктами 3.2-3.4 договору кредитної лінії) та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Базова процентна ставка за укладеним договором складає 0,98% від суми залишку кредиту (пункт 8.2).

Відповідачем отримувалися додаткові транші.

Так, 06 грудня 2024 року Кредитодавцем Позичальнику надано транш у сумі 2900,00 гривень, загальний розмір кредиту - 5800,00 гривень.

06 грудня 2024 року транш в сумі 2900,00 гривень, загальний розмір кредиту - 8700,00 гривень.

06 грудня 2024 року надано Позичальнику транш в сумі 2600,00 гривень, загальний розмір кредиту за договором - 11300,00 гривень.

Отже, розмір відсотків за користування кредитними коштами за першим траншем за договором позики за період з 04.12.2024 по 06.12.2024 повинен розраховуватися наступним чином: 2900,00 гривень х 0,98 % х 2 дні = 56,84 гривень.

Розмір відсотків за користування кредитними коштами за договором та додатковими угодами до договору з 06.12.2024 по 05.01.2025 розраховується наступним чином: 11300,00 гривень х 0,98 % х 30 днів = 3322,22 гривень.

Відповідно загальний розмір процентів складає 3379,06 гривень.

Отже, у цих правовідносинах строк кредитного договору визначається у 30 днів, оскільки інший строк не був узгоджений сторонами, бо певна подія, обумовлена договором, не настала – позичальник не активував функцію продовження строку дисконтного періоду.

Незважаючи на те, що дисконтний період договору не співпав із строком договору, нарахування процентів за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на наявність заборгованості за звичайними відсотками, нарахованими за користування кредитами, що підтверджується також наданими як доказ розрахунками.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а саме за період з 04.12.2024 по 05.01.2025 у загальному розмірі 3379,06 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити за їх безпідставністю та нарахування поза межами строку кредитування.

Вирішуючи вимоги про стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

У договорі кредитної лінії та додатках до нього сторонами погоджено комісію за надання кредиту.

Відтак, комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу.

Вказана сума комісії у розмірі 565,00 гривень за надання послуги, а саме: пов`язана з наданням кредиту, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Докази, які б спростовували доводи позивача про факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором, у матеріалах справи відсутні.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості відповідача за укладеним договором або ж спростовували доводи позивача в обґрунтування ним позовних вимог, відповідачем суду не подано.

Отже, враховуючи, що відповідач не виконала зобов`язання за укладеним договором, тому суд вважає доведеними наявність підстав для часткового задоволення позову та приходить до переконання, що слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 724635621 від 04 грудня 2024 року у розмірі 15244,06 гривень, у тому числі заборгованість по кредиту - 11300,00 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом – 3379,06 гривень, заборгованість по комісії – 565,00 гривень.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладеного, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції від 16 жовтня 2025 року, позивачем сплачено судовий збір за позовом у розмірі 2422,40 гривень (а.с. 16).

Згідно пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи, тому судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, відповідно до статей 509, 526, 527, 530, 543, 553,5 54, 610-612, 625, 1048, 1049, 1054, 1055, 1077-1082 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 2, 4, 9, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ 39700642, заборгованість за договором кредитної лінії № 724635621 від 04 грудня 2024 року у розмірі 15244,06 гривень (п`ятнадцять тисяч двісті сорок чотири гривні шість копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: 14017 Чернігівська область. м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 10 квітня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.