Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №240/20088/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/20088/25

категорія 112030600

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, Державної податкової служби України про визнання неправомірною бездіяльності стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - Відповідач 1), Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради (далі - Відповідач 2), Державної податкової служби України (далі - Відповідач 3), в якому, з урахуванням клопотання від 24.10.2025 року, просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління ДПС у Житомирській області, яка полягає у ненаданні Управлінню соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради та позивачу інформації про доходи позивача за 2025 рік;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Житомирській області надати позивачу і Управлінню соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради інформацію про доходи позивача, сплачені ним податки ті інші обов`язкові платежі, передбачені законами України;

- визнати неправомірною бездіяльність Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, яка полягає у припиненні виплати позивачу державних соціальних допомог з причини ненадання Головним управлінням ДПС у Житомирській області інформації про доходи позивача, а також у непред`явленні відповідного позову до ГУ ДПС у Житомирській області про надання інформації;

- визнати неправомірною бездіяльність Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, яке надсилало неналежному банку соціальну допомогу малозабезпеченому позивачу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради відновити з вересня 2025 року виплати позивачу належних соціальних допомог і відкликати надіслані неналежному банку допомоги малозабезпеченому позивачеві та надіслати їх на банк "RaiffeizenBANK" за реквізитами, отриманими від позивача;

- визнати неправомірною бездіяльність Державної податкової служби України, яка полягає у відмові позивачу у конституційному праві на отримання інформації про доходи позивача та сплачені ним податки, а також у невжитті заходів до припинення цього порушення підпорядкованим їй Головним управлінням ДПС у Житомирській області;

- стягнути з Головного управління ДПС у Житомирській області, Державної податкової служби України та Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради на користь позивача завдану бездіяльністю матеріальну шкоду в розмірі 22105,00грн., витрати позивача в сумі 300,00 грн. і 30000,00 грн. моральної шкоди, а всього 52105,00 грн.

Позивач просив також встановити строк виконання рішення десять днів.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачу було призначено та виплачувалась Відповідачем 2 допомога на проживання, виплата якої була останнім припинена з причини ненадання йому Відповідачем 1 даних позивача про доходи.

Позивач стверджує, що службові особи Відповідача 1, не визнавши рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 19.04.2004 року і внесеного на його підставі запису в паспорт позивача про його відмову від отримання ідентифікаційного номера, почали вимагати від позивача пройти додаткову процедуру для внесення до паспорта нового запису про відмову від ідентифікаційного номера.

Також у позові зазначено, що позивач подав до відповідачів письмове звернення, яке значиться в Додатку 4 до позовної заяви (від 26.05.2025 року), отримавши від Відповідача 2 лист від 21.05.2025 року про невідповідність паспортних даних позивача інформації в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків; від Відповідача 1 – про відсутність реєстрації позивача в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, в окремому реєстрі Державного реєстру; від Відповідача 3 - про відсутність суми нарахованих та/або отриманих доходів ОСОБА_1 у Державному реєстрі.

На думку позивача, Відповідач 3 безпідставно вимагає від позивача виконання вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи спеціальний статус", оскільки цей закон, як і Податковий кодекс України, прийнято після втрати чинності Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів".

За твердженням позивача, в порушення конституційних норм, Відповідачі 1 та 3 обмежують його право на отримання податкової інформації, а Відповідач 2 – в отриманні соціального захисту.

Свою вимогу про повернення коштів з неналежного рахунку позивач обґрунтовує тим, що останні три місяці на його телефонний номер надходять короткочасні повідомлення про надходження на банківський рахунок позивача коштів в сумі 2361 грн., але такі повідомлення швидко зникають, а на рахунок, спеціально відкритий позивачем у "RaiffeizenBANK" для отримання цих коштів та про який було повідомлено Відповідачу 2, жодні кошти не находять.

Згідно розрахунку позивача, за період квітень-серпень 2025 року йому, як вимушеному переселенцю, має бути сплачено державну допомогу по 2000 грн. щомісяця, а загалом за 5 місяців - 10000 грн., а також, крім цього, неотриманої державної допомоги за той самий період в сумі 11805 грн. (по 2361 грн. щомісяця).

Свої вимушені витрати на приїзди до відповідачів маршрутними автобусами Коростишів-Житомир позивач оцінив у 300 грн., по 100 грн. за кожен приїзд.

Стосовно моральної шкоди в розмірі 30000 грн. позивач вказує на те, що такий розмір є співмірним, оскільки з вини відповідачів він вимушений переживати за позбавлення його основних засобів існування, встановлених ст. 46 Конституції України та іншими законами України і актами законодавства України; вишукувати можливості для задоволення основних потреб, в тому числі на харчування, оплату проживання, а також оплату комунальних послуг, ремонт взуття одягу тощо.

Також позивач зазначає про свій негативний фізичний і психологічний стан, викликаний наведеними вище обставинами, а також відсутністю можливості підготуватися до холодного періоду, створенням йому перешкод в реалізації основних занять – розширення втілення визнаних винаходів та роботи над іншими винаходами, розміщеними на сайті Всесвітньої організації інтелектуальної власності (електронний доступ однієї групи: (wo2012008937) method of non-traumatic contact, soft cover for transport, bed clothers, stetcher and life-saving envelop) – оригінали українською мовою під кнопкою "Документи "Documents", повний переклад – під кнопками перекладача на зазначеному сайті тощо.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення учасників справи.

Відповідач 1 – Головне управління ДПС у Житомирській області у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні з наведених у відзиві підстав.

Представник Відповідача 1 у відзиві зазначив, що на час внесення Єнакієвською об`єднаною ДПІ до паспорта позивача відмітки про його відмову від отримання РНОКПП не було чіткого правового механізму внесення даних в систему, діяв Закон України "Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов`язкових платежів", який з введенням в дію Податкового кодексу України (з 01.01.2011 року) втратив чинність. Відтак, відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДРФО не зареєстровані, відповідно, й надання даних про доходи ОСОБА_1 є неможливим. Разом з тим, позивачу роз`яснено, що для взяття на облік фізичної особи, яка відмовилася від прийняття РНОКПП, за приписами п.70.5 статті 70 Податкового кодексу України та розділу VІІІ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.09.2017 року № 822, такій фізичній особі необхідно подати до відповідного контролюючого органу Повідомлення за формою 1П, заповнивши його з використанням даних паспорта та інших документів, які подаються у разі зміни паспортних даних або оформлення паспорта вперше. Таке Повідомлення одночасно є заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб – платників податків.

За твердженням представника Відповідача 1, відсутність у ДРФО даних про особу, яка не подала заяву за формою № 10 ДР, об`єктивно унеможливлює надання відомостей про її доходи, з огляду на що ненадання податковим органом позивачу довідки про доходи є наслідком неналежної правової поведінки останнього, а не бездіяльності контролюючого органу.

Відповідач 3 у відзиві від 08.10.2025 року також заперечив проти задоволення позову, наголосивши на тому, що відповідно до Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Мінфіну від 29.09.2017 року № 822, фізичні особи – платники податків реєструються у контролюючих органах за заявницьким принципом. При цьому, як зазначив податковий орган, примусово чи без подання належно оформленої і підписаної Облікової картки фізичної особи – платника податків за формою № 1 ДР (Повідомлення фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків за формою № 1П) не можуть бути включені відомості про особу до Державного реєстру.

За твердженням Відповідача 3, відображення відомостей про особу у Податковому розрахунку здійснюється за реєстраційним номером або за серією (за наявності) та номером паспорта, проте ОСОБА_1 в Державному реєстрі за реєстраційнім номером не зареєстрований та не перебуває в окремому реєстрі Державного реєстру за серією (за наявності) та номером паспорта, відтак, в ДПС України відсутня можливість накопичення в Державному реєстрі (окремому реєстрі Державного реєстру) відомостей про джерела отримання доходів, суми нарахованих та/або отриманих доходів, суми нарахованих та/або сплачених податків такого громадянина.

Серед іншого представник Відповідача 3 зазначив, що позивач не довів факт завдання йому моральної чи матеріальної шкоди, не надав доказів на підтвердження наявності страждань чи матеріальних втрат.

Відповідач 2 - Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради у відзиві від 16.10.2025 року № 905/02-01 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Як вказано Відповідачем 2, позивач звернувся до нього 22.05.2025 року за призначенням усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, зокрема, просив призначити йому державну соціальну допомогу непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, зокрема, допомогу особам, які досягли віку, що дає право на призначення допомоги. На заяву позивача рішенням Управління від 29.05.2025 року йому було призначено вказаний вид допомоги, починаючи з 22.05.2025 року довічно і поставлено на виплату.

Відповідач 2 зазначає, що позивач у своїй заяві вказав, що бажає, аби кошти йому перераховувались на його рахунок, відкритий в Першому українському міжнародному банку (ПУМБ), що і було зроблено Управлінням по липень 2025 року. Акумульовані кошти позивач може отримати у зручний для нього час.

З приводу надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам Відповідач 2 зауважив, що позивач звертався до Управління з заявами від 28.04.2025 та 21.05.2025 року, однак, не пройшов верифікацію відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат", в зв`язку з чим було прийнято рішення про відмову у призначенні йому допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, що оформлено у вигляді повідомлення.

Зокрема, як стверджує Відповідач 2, після отримання результатів верифікації по ОСОБА_1 було з`ясовано, що за даними Державної податкової служби України на дату формування рекомендацій реєстраційний номер картки платника податків недійсний (помилковий) і фізична особа з вказаними серією та номером паспорту на обліку в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків не перебуває.

Крім того, на думку Відповідача 2, позивачем безпідставно заявлено період виплати йому допомоги з квітня по серпень 2025 року.

Серед іншого Відповідач 2 звернув увагу на те, що 25.06.2025 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 765 "Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України", відповідно до якої саме Пенсійний фонд України, починаючи з 01 липня 2025 року, забезпечує призначення та виплату державних соціальних допомог.

В зв`язку з цим Відповідач 2 просив залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним відповідачем у справі замість Управління соціального захисту Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради.

Однак, вказане клопотання задоволенню судом не підлягає, зважаючи на таке.

Згідно із частиною 1 статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

За правилами статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Із аналізу наведеного положення права слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

А пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача. При цьому, вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Матеріалами справи стверджується, що позивач, будучи ознайомленим з позицією Відповідача 2 що його заміни належним відповідачем, не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного.

В той же час, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Окрім того, суду належить здійснити правову оцінку вимог, пред`явлених безпосередньо до Управління соціального захисту Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради.

Позивач подав до суду письмові заперечення проти доводів відповідачів 1, 3, які надійшли до суду 20.10.2025 року, а також уточнення цих заперечень від 24.10.2025 року.

Зокрема, позивач зазначив, що кошти як малозабезпеченій особі на його рахунок в ПУМБ не надходили, в зв`язку з чим він був змушений закрити цей рахунок і подати відповідачеві документи про перерахування коштів до іншого банку, однак кошти не надходять і на цей рахунок.

Також позивач заперечив отримання від Відповідача 2 довідки про непризначення позивачу соціальної допомоги на проживання ВПО.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року було відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Житомирській області про розгляд справи № 240/20088/25 у загальному позовному провадженні, з проведенням судового засідання та з повідомленням учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 до позовної заяви надано 8 та 9 сторінки паспорта серії НОМЕР_1 , де в графі "особливі відмітки" Єнакієвською об`єднаною державною податковою інспекцією у Донецькій області проставлено відмітку: "Відмовився в отриманні ідентифікаційного номера. Відмітку проставлено згідно рішення Єнакіївського міського суду Донецької області № 2-894/04 від 19.04.2004 року".

При цьому, незважаючи на неподання позивачем 1 або 3 сторінок паспорта, належність паспорта з вказаними вище реквізитами позивачу іншими учасниками справи не ставиться під сумнів.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 15.06.2023 року за № 1827-5002816725, уродженця м. Горлівка Донецької області ОСОБА_1 , фактичним місцем проживання якого є м. Житомир, взято на облік внутрішньо переміщеної особи (далі – ВПО).

Суд зазначає, що до позовної заяви не додано жодних документів, які б підтверджували звернення позивача до органу соціального захисту населення, зокрема відповідних заяв про призначення, поновлення чи виплату конкретних видів державної соціальної допомоги.

Водночас, з листа Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради № 1234/05-02 від 21.05.2025 року, складеного у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 28.04.2025 року, слідує, що останній просив надати допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – ВПО), однак вказаним листом його було повідомлено про те, що за результатами проведеної верифікації наданих даних встановлено невідповідність, а саме: на дату формування рекомендації за даними Державної податкової служби України (далі – ДПС України) реквізит (реєстраційного номеру облікової картки платника податків/серія (за наявності) та номер паспорта реципієнта) та реквізит (ПІБ реципієнта) не відповідають інформації, яка наявна в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків; фізична особа за вказаними серією та номером паспорта на обліку в Державному реєстрі осіб - платників податків не перебуває.

В зв`язку з цим, для призначення допомоги на проживання ВПО запропоновано позивачу звернутися до ДПС України для усунення невідповідності реєстраційних даних у Державному реєстрі осіб – платників податків.

28.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі – ГУ ДПС у Житомирській області) з заявою про видачу йому довідки про доходи за 2024 рік.

У відповідь на вказану заяву ГУ ДПС у Житомирській області листом № 13235/6/06-30-12-02-03 від 30.04.2025 року повідомило позивача про те, що в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (Окремому реєстрі Державного реєстру) відсутні відомості про ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та його доходи, оскільки відповідно до абзацу 2 статті 5 Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов`язкових платежів" (редакція від 16.07.1999 року), діючого на час внесення відповідної відмітки до паспорта громадянина, до Державного реєстру не вносилася інформація про осіб, які через релігійні або інші переконання відмовлялися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляли про це відповідні державні органи.

При цьому, як слідує з змісту листа, після втрати чинності зазначеного Закону набрали чинності норми Податкового кодексу України, відповідно до яких облік фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера, за умови, що вони офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган.

Водночас, позивачу повідомлено, що видача відомостей з Державного реєстру про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору є адміністративною послугою, для отримання якої фізична особа звертається особисто або через представника до контролюючого органу за податковою адресою (місцем проживання) або до будь-якого контролюючого органу, подає документ, що посвідчує особу, та заяву за встановленою формою.

Не погоджуючись з такою відповіддю, ОСОБА_1 , діючи як голова Громадської організації "Єнакіївська правозахисна група "ЄПГ", яка, між іншим, за даними ЄДР має недійсне свідоцтво про державну реєстрацію, звернувся до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Житомирській області та Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради з вимогою припинити, на його думку, дискримінацію за ознаками особи, яка відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і вимушено переміщеної особи, виконати Конституцію України і закони України в цьому відношенні, надіслати йому на вказану у вимозі адресу дані про його доходи за весь доступний період, відшкодувати нанесену йому шкоду внаслідок залишення без державної допомоги та нанесену моральну шкоду і привести до ладу організацію надання адміністративних послуг іншим особам, подібних заявнику.

Своєю чергою, розглянувши дане звернення, ДПС України листом № 18957/6/99-00-12-04-02-06 від 01.07.2025 року надала нормативне обґрунтування порядку обліку або реєстрації у контролюючих органах фізичних осіб – платників податків, а також порядку внесення до паспорта відмітки про відмову особи від прийняття реєстраційного номера та повідомила заявника про те, що на даний час Податковим кодексом передбачається два способи ведення такого обліку: за реєстраційним номером облікової картки платника податків у Державному реєстрі або за прізвищем, ім`ям, по батькові, серією (за наявності) та номером паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) в окремому реєстрі Державного реєстру.

Наголошено на тому, що станом на дату надання відповіді ОСОБА_1 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зареєстрований у Державному реєстрі з реєстраційним номером та не перебуває на обліку в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта, в зв`язку з чим продубльовано раніше повідомлену ГУ ДПС у Житомирській області інформацію про порядок отримання адміністративної послуги щодо надання довідки про джерела та суми нарахованого доходу.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 1, 2 статті 4 Закону № 1706-VII).

Частиною першою статті 5 Закону № 1706-VII визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Як встановлено судом, позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи 15.06.2023 року (довідка Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 15.06.2023 року за № 1827-5002816725).

Статтями 6-9 Закону № 1706-VII визначено обсяг прав, які мають внутрішньо переміщені особи.

За приписами частини першої статті 9 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання; на отримання гуманітарної та благодійної допомоги тощо.

При цьому, згідно із частинами другою та третьою статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Позивач посилається на необхідність отримання всіх належних йому видів соціальної допомоги як внутрішньо переміщеній особі, проте з матеріалів справи не вбачається, за якими саме видами таких допомог він звертався, які з них були призначені та фактично отримані, а також у яких випадках йому відмовлено або припинено їх виплату.

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що спір виник з приводу призначення позивачу допомоги на проживання для внутрішньо переміщених осіб.

Законом статті № 1706-VII не врегульоване питання призначення/припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Разом з тим, механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок № 332, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332.

Згідно п. 1 Порядку № 332 допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.

Пунктом 3 Порядку № 332 в редакції, яка діяла на час взяття позивача на облік ВПО, було визначено, що допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:

для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;

для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.

Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.

Крім того, зі змісту пункту 3 Порядку № 332 слідує, що допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, включно з оплатою житлово-комунальних послуг, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505. При цьому виплата допомоги не здійснюється за ті місяці, за які вже була нарахована попередня адресна допомога. Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані до 24 лютого 2022 року, за винятком тих, хто вже отримував щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, а також тих, хто повторно перемістився з тимчасово окупованих або зон бойових дій після 24 лютого 2022 року.

В подальшому текст постанови КМ України № 332 зазнавав неодноразових змін і доповнень.

Станом на день звернення позивача до Відповідача 2 із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (28.04.2025), постановою № 332 в редакції, що діяла на той час, було встановлено, що з 1 серпня 2023 року:

- виплата допомоги на проживання продовжується автоматично на один шестимісячний період відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 709 від 11.07.2023 внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з територій, включених до переліку, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані російською федерацією, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій або припинення тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів або диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, зруйноване або непридатне для проживання житло та яким допомога призначена відповідно до Порядку, затвердженого цією Постановою,;

- виплата допомоги не продовжується особам, зазначеним у другому-п`ятому абзацах пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 709 від 11.07.2023.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 332 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) з 1 серпня 2023 р. допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі:

для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;

для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.

Пунктом 5 Порядку № 332 передбачено, що допомога призначається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

Допомога призначається на один шестимісячний період особі, яка отримувала допомогу до 1 вересня 2023 р. та втратила право/відмовилася від неї, - у разі її переміщення з території, на якій оголошена обов`язкова евакуація після 1 серпня 2023 р., та за умови відповідності особи критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1 і 8 цього Порядку.

Особа вважається такою, що звертається вперше, якщо їй не призначалася і не виплачувалася допомога відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам до дня звернення.

Допомога призначається особі, яка звертається за нею не вперше, на один шестимісячний період, але не більш як один раз, відповідно до пунктів 2-4 цього Порядку та за умови відповідності особи критеріям, зазначеним у пунктах 7, 7-1 і 8 цього Порядку, на підставі особисто поданої заяви, яка отримувала допомогу та відмовилася від неї та/або яку було знято з обліку як внутрішньо переміщена особа, у разі повернення особи до покинутого місця проживання, з якого здійснилося переміщення:

у якої після припинення виплати допомоги житлове приміщення було знищено або пошкоджено (до ступеня непридатного для проживання) та інформацію про яке внесено до Реєстру пошкодженого та знищеного майна (за технічної можливості), або щодо якого органом місцевого самоврядування, або обласною державною (військовою) адміністрацією подано документальне підтвердження факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації;

яка повторно перемістилася з територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, перелік яких затверджено Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації) та які включені до переліку територій після 1 грудня 2023 року.

Разом із тим, пунктом 13-1 Порядку № 332 визначено коло осіб, яким виплата допомоги продовжується на другий шестимісячний період автоматично.

Згідно п. 13-2 Порядку № 332 для отримувачів допомоги, які не підпадають під дію пункту 13-1, та які перемістилися (повторно перемістилися) з 1 січня 2022 р. з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, допомога призначається на другий шестимісячний період на підставі подання заяви на осіб із складу членів сім`ї, якщо середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача в такій сім`ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на момент продовження виплати допомоги, не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги, та у разі, коли, зокрема особа віком від 55 років, на дату звернення за допомогою зареєструвалася в центрі зайнятості як безробітна або як така, що шукає роботу, зокрема для отримання ваучера на навчання, або працює, провадить підприємницьку діяльність / незалежну професійну діяльність, або отримала допомогу на здобуття економічної самостійності/ мікрогрант / грант на створення або розвиток власного бізнесу / ваучер на навчання.

За таких обставин, Порядок № 332 розрізняє осіб, яким допомога ВПО призначається вперше; осіб, яким допомога ВПО призначається не вперше, проте на перший шестимісячний термін; а також осіб, допомога ВПО яких продовжується на другий шестимісячний термін.

Позивач не підтвердив, до якої саме категорії осіб, визначених Порядком № 332, він належить, оскільки не надав доказів щодо його попередніх звернень до органів соціального захисту населення.

Водночас, Відповідач 2 зазначає, що позивач звернувся для призначення державної допомоги вперше. Протилежного позивачем не доведено.

Своєю чергою, аналіз норм Порядку № 332 дає підстави для висновку про те, що допомога не призначається у разі відповідності особи критеріям, встановленим пунктами 7, 7-1 і 8 Порядку № 332.

Пунктом 4 Порядку № 332 передбачено, що для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 (далі - заява). Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.

Заява також може подаватися за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи одного з членів сім`ї уповноваженої особи за її вибором.

За наявності технічної можливості заява може подаватися в електронній формі за наявності реєстраційного номера облікової картки платника податків засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до пункту 20 цього Порядку.

Якщо для отримання допомоги необхідно подати документи та/або відомості, що містяться в інформаційно-комунікаційних системах, або якщо такі документи та/або відомості можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними електронними реєстрами органів державної влади, такі документи та/або відомості не подаються, а в заяві зазначаються відомості, необхідні для верифікації особи та отримання даних з відповідних реєстрів і надання допомоги.

Як передбачено абзацами 1-3 пункту 22 Порядку № 332, з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат”.

Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку.

За результатами верифікації Мінфіну інформації щодо осіб Мінфіном передаються рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем Мінсоцполітики.

Згідно з пунктом 24 Порядку № 332 у разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7, 7-1 і 8 цього Порядку, які порушено. За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні/ продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв`язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.

У разі надання Мінфіном за результатами верифікації рекомендацій щодо уточнення окремих даних для визначення права внутрішньо переміщеної особи на призначення/продовження виплати допомоги відповідні рекомендації засобами Єдиної системи передаються органу соціального захисту населення, який призначив допомогу. Орган соціального захисту населення опрацьовує рекомендації, надані за результатами верифікації засобами електронних систем Мінсоцполітики, та у разі виявлення відповідності отримувачів будь-якому з критеріїв, визначених пунктами 7, 7-1 і 8 цього Порядку, припиняє виплату з місяця, що настає за місяцем виникнення обставин, що впливають на право отримання допомоги (абзац 3 пункту 24 Порядку № 332).

Як вбачається із змісту абзаців 3 та 4 пункту 31 Порядку № 332, для призначення/продовження допомоги Мінсоцполітики отримує від Пенсійного фонду України інформацію про доходи осіб та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інформацію про працевлаштування з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а від ДПС - інформацію про доходи осіб з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Мінфіном.

Якщо за результатами проведеної додаткової перевірки та рекомендацій, наданих Мінфіном, відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат" виявлено факт неправомірності та/або невідповідності продовження виплати допомоги критеріям продовження, виплата такої допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем виявлення факту невідповідності (абзац 5 пункту 31 Порядку № 332).

Своєю чергою, механізм здійснення верифікації та моніторингу державних виплат визначений постановою КМ України від 18.02.2016 року № 136 "Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат" (далів – Порядок № 136), якою установлено, що органи, які здійснюють державні виплати, а також центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, банки, фонди загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, установи, організації і підприємства, що належать до сфери управління державних органів, які є володільцями, розпорядниками та/або адміністраторами автоматизованих інформаційних систем, реєстрів, баз даних інформації про реципієнтів, подають Міністерству фінансів інформацію, необхідну для здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, у тому числі персональні дані.

Відповідно до пункту 5-1 Порядку № 136 за результатами превентивної верифікації орган, що здійснює державні виплати, в режимі реального часу отримує підтвердження відповідності наданої реципієнтом для призначення державної виплати інформації вимогам законодавства, що впливають на визначення його права на отримання та розмір державних виплат, або рекомендацію щодо проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності, за наявності в інформаційно-аналітичній платформі необхідної інформації.

З наведених вище норм слідує, що право на допомогу не є абсолютним і автоматичним для всіх ВПО, а підлягає контролю і може бути припинене, зокрема, у разі невідповідності встановленим нормативно-правовими актами, критеріям відповідності, зазначеним у пунктах 7, 7-1 і 8 Порядку № 332.

Окрім того, Пенсійний фонд України та Державна податкова служба є джерелами офіційної інформації для здійснення моніторингу та верифікації права на отримання допомоги, зокрема щодо доходів заявника або отримувача, а Мінсоцполітики на підставі цих даних приймає рішення про її призначення або припинення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що право позивача на отримання допомоги поставлене в залежність від наявності та достовірності інформації про нього, у тому числі персональних даних, а також даних про доходи, у відповідних державних реєстрах та базах даних.

Оцінюючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Як зазначалося вище, листом № 1234/05-02 від 21.05.2025 року Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 28.04.2025 року повідомило останнього про те, що за результатами проведеної верифікації встановлено, що він не перебуває в Державному реєстрі осіб - платників податків, в зв`язку з чим, з метою усунення невідповідності реєстраційних даних у Державному реєстрі осіб – платників податків, запропоновано звернутися до ДПС України.

Твердження позивача про неотримання такого повідомлення спростовуються посиланням позивача на протилежне у листі № 9/В від 26.05.2025 року, адресованому відповідачам у справі.

Отже, з наведеного слідує, що відсутність інформації про позивача в Державному реєстрі осіб - платників податків об`єктивно унеможливила проведення належної ідентифікації та верифікації, що є обов`язковою умовою призначення виплат.

В даному випадку суд зауважує, що правові засади обліку платників податків у контролюючих органах визначені Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПК України).

Пунктом 63.2. статті 63 ПК України в редакції, яка діяла на час звернення позивача до ГУ ДПС у Житомирській області з заявою про надання довідки про доходи, встановлено, що всі платники податків підлягають взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах.

Як передбачено абзацом 7 пункту 70.1 статті 70 ПК України, облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Відповідно до пункту 3 розділу IV "Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків", розробленого відповідно до статей 63 та 70 глави 6 розділу II Податкового кодексу України та затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 (далі – Положення № 822), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб – платників податків.

До Державного реєстру включаються, серед іншого:

- інформація з Облікових карток, Повідомлень, Заяв про внесення змін;

- дані про фізичних осіб, а саме джерела отримання доходів; об`єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків, тощо.

Усі фізичні особи – платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

Згідно абзацу 2 пункту 1 розділу II Положення № 822 облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові (за наявності), серією (за наявності) та номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів громадянина України з числа зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта).

Разом з тим, до прийняття Податкового кодексу України діяли норми Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов`язкових платежів" від 22.12.1994 року № 320/94-ВР, який з прийняттям ПК України втратив чинність.

Статтею 5 цього Закону було передбачено, що до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

З відмітки у паспорті позивача, зробленої Єнакієвською об`єднаною державною податковою інспекцією у Донецькій області, неможливо встановити, чи була вона внесена до запровадженого Податковим кодексом України правового регулювання чи після, оскільки така відмітка не містить дати її внесення, відповідне судове рішення позивачем не надано, відсутнє воно і в Єдиному державному реєстрі судових рішень, позаяк прийняте до створення останнього, а орган, який здійснив таку відмітку (Єнакіївська ОДПІ у Донецькій області), припинений 29.08.2013 року в результаті реорганізації, номер запису: 12681120006005747).

Водночас, факт відсутності станом на 2025 рік інформації про позивача у Державному реєстрі свідчить на користь висновку про те, що відомості про позивача не були внесені до Державного реєстру з огляду на існування у попередньому правовому регулюванні норм, які допускали невнесення до Державного реєстру інформації щодо осіб, які відмовилися від присвоєння ідентифікаційного номера.

Однак, втрата чинності Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов`язкових платежів" не припинила правового регулювання обліку таких осіб, оскільки на момент звернення позивача порядок обліку фізичних осіб, зокрема тих, які через релігійні переконання відмовляються від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків, урегульовано Податковим кодексом України та Положенням № 822.

Отже, для цілей здійснення державних виплат, у тому числі допомоги внутрішньо переміщеним особам, компетентні органи мають право здійснювати верифікацію даних особи через відповідні державні реєстри, зокрема, Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, а особи, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків – через окремий реєстр Державного реєстру.

Відсутність інформації про позивача в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків об`єктивно унеможливлює проведення належної ідентифікації та верифікації, що є обов`язковою умовою призначення або продовження виплат.

Порядок обліку фізичних осіб в окремому реєстрі Державного реєстру визначено розділом VIІI Положення № 822, зі змісту якого слідує, що особа, яка через релігійні переконання відмовляється від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків, для взяття на облік у окремому реєстрі зобов`язана особисто подати до контролюючого органу Повідомлення за формою № 1П та пред`явити паспорт або документ, на підставі якого оформляється паспорт, а також інші, визначені цим розділом документи для певних випадків. Таке Повідомлення є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру.

Пунктом 70.5. статті 70 ПК України також передбачено, що фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт. Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

Саме про такий порядок реєстрації в окремому реєстрі податковий орган інформував позивача, роз`яснивши, що наявність відмітки у паспорті не замінює обов`язку подати Повідомлення за формою № 1П та пройти передбачену законодавством процедуру взяття на облік.

Разом з тим, позивач безпідставно сприйняв це як порушення своїх прав, вважаючи, що наявність відмітки у паспорті автоматично підтверджує його облік у реєстрі та виключає необхідність подання окремої заяви.

При цьому позивач ігнорує чинне правове регулювання у сфері податкового обліку та соціального забезпечення, яке прямо пов`язує можливість реалізації відповідних прав із належною ідентифікацією особи.

Позивач реалізував своє право на відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків, однак така відмова сама по собі не може нівелювати встановлені законодавством вимоги щодо ідентифікації особи у правовідносинах з органами державної влади. Обравши альтернативну модель обліку, позивач зобов`язаний дотримуватися передбаченої для цього процедури та забезпечити можливість своєї ідентифікації у відповідних інформаційних системах. Невиконання або неналежне виконання таких умов не може покладатися в провину державним органам.

Таким чином, відмова позивача від вчинення дій щодо подання заяви для внесення в окремий реєстр Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, не може бути покладена в основу висновку про протиправність дій контролюючого органу, який відмовив у наданні інформації про доходи позивача з огляду відсутність відомостей про позивача в Державному реєстрі платників податків.

Заявляючи до ГУ ДПС у Житомирській області вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а також зобов`язання його надати позивачу і Управлінню соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради інформацію про доходи позивача, сплачені ним податки ті інші обов`язкові платежі, передбачені законами України, позивач не врахував, що ненадання інформації про доходи позивача обумовлено виключно відсутністю відомостей про особу позивача у відповідних державних реєстрах, а отже відсутні й ознаки протиправної бездіяльності органу в зв`язку з ненаданням ДПС запитуваної інформації.

За наведених вище підстав вимоги позивача, пред`явлені до ГУ ДПС у Житомирській області та ДПС України, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім цього слід зауважити, що сам по собі факт відсутності необхідних відомостей про доходи, за умови що їх отримання, є обов`язковою передумовою для призначення або продовження виплат, свідчить не про протиправну бездіяльність органу соціального захисту, яким є Відповідач 2, а про об`єктивну неможливість прийняття ним позитивного рішення.

Що стосується тверджень позивача про протиправну бездіяльність Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, яка, на думку позивача, полягає у непред`явленні позову до ГУ ДПС у Житомирській області про надання інформації, суд зазначає, що такий спосіб захисту прав фізичних осіб, як звернення до суду іншим суб`єктом владних повноважень від їх імені або в їх інтересах, не передбачений чинним законодавством.

Законодавство не покладає на органи соціального захисту обов`язку здійснювати судовий захист прав фізичних осіб шляхом ініціювання відповідних позовів до інших органів державної влади, у тому числі з метою отримання інформації з державних реєстрів.

Суд додатково зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на звернення до адміністративного суду має кожна особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси.

Управління соціального захисту населення у спірних правовідносинах не є особою, права чи інтереси якої порушені ненаданням інформації з боку ГУ ДПС у Житомирській області, а діє як суб`єкт владних повноважень у межах визначених законом функцій.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, яка, за твердженням позивача, полягає у перерахуванні соціальних виплат на неналежний банківський рахунок, а також про зобов`язання відновити йому належні соціальні виплати з вересня 2025 року, відкликати раніше перераховані кошти та спрямувати їх на інший банківський рахунок суд зазначає таке.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач здійснював перерахування соціальних виплат на неналежний банківський рахунок та припинив їх виплату.

Водночас, відповідач у своїх поясненнях до суду зазначає про відсутність порушень у його діях, стверджуючи про те, що позивачу було призначено та нараховувалась тимчасова державна соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, хоча жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених обставин до суду також не надав.

В силу положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, покладається на позивача.

Разом з тим, незалежно від позиції відповідача, позивачем не доведено факту призначення йому відповідного виду соціальної допомоги, її нарахування та виплати, припинення такої виплати чи здійснення її з порушенням вимог законодавства, зокрема шляхом перерахування коштів на неналежний банківський рахунок.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів фактичного надходження SMS-повідомлень про зарахування коштів у сумі 2361 грн., про які заявляє позивач. Крім того, SMS-повідомлення не є належними та допустимими доказами відповідно до ст. 77, 78 КАС України і не можуть підтверджувати факт перерахування коштів належним органом.

За відсутності належних доказів суд позбавлений можливості встановити сам факт існування зазначених позивачем обставин, їх правову природу та будь-який причинно-наслідковий зв`язок із діями чи бездіяльністю Відповідача 2.

З огляду на викладене, позивачем не доведено наявності права на відновлення усіх належних соціальних виплат з вересня 2025 року, а також на стягнення 11805 грн. недоотриманої державної допомоги, а відповідні доводи ґрунтуються на припущеннях, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Окремо суд зазначає, що ймовірний факт здійснення виплат у попередні періоди сам по собі не свідчить про наявність у позивача безумовного права на їх подальше отримання, оскільки призначення та виплата соціальної допомоги є процедурою, що передбачає періодичне підтвердження відповідності встановленим критеріям, зокрема щодо доходів особи. Відповідно, припинення виплат може бути зумовлене не протиправною поведінкою органу, а зміною обставин або неможливістю перевірки необхідних відомостей.

Якщо на певному етапі отримання або перевірка інформації про доходи позивача стала неможливою у зв`язку з відсутністю його даних у відповідних державних реєстрах або невідповідністю ідентифікаційних даних, орган соціального захисту об`єктивно позбавлений можливості підтвердити право позивача на отримання допомоги, що виключає протиправність у його діях.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. моральної шкоди, суд виходить з того, що така вимога є похідною від вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та може бути задоволена лише у разі встановлення їх протиправності.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Окрім того, на думку суду, наявність моральної шкоди повинна довести потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про характер, тривалість та обсяг його страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Відсутні жодні звернення у медичні установи з приводу погіршення стану здоров`я, які б були пов`язані із невиплатою соціальної допомоги.

Окрім того, обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, є причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою.

Проте, матеріали справи не містять доказів ні на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, ні факту наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача.

Також позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, не зрозуміло, з яких міркувань шкода оцінюється ним саме в такому розмірі.

До того ж, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позивачем протиправності дій чи бездіяльності відповідачів, позовні вимоги є необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню, а відтак підстави для задоволення вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відсутні.

Так само не підтверджено позивачем підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідачів понесених ним транспортних витрат.

При цьому суд зауважує, що заявлені позивачем витрати на поїздки маршрутними автобусами Коростишів–Житомир не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи в розумінні ст. 135 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, поїздки позивача маршрутними автобусами були здійснені за його власною ініціативою і не були необхідними для участі у справі, оскільки у спрощеному провадженні документи могли бути надіслані поштою.

Підсумовуючи наведене вище, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи відмову в позові, відсутні підстави для розгляду клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Також в зв`язку з відмовою у позові розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-77, 139, 242, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, Державної податкової служби України відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

10.04.26