Вирок від 07 квітня 2026 р. у справі №161/7122/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7122/26

Провадження № 1-кп/161/977/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 08 квітня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:

судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025140130001440 від 02.10.2025, який надійшов до суду 01.04.2026 від Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», раніше не судимого, -

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 , з 31.05.2025 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України по мобілізації.

Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, а громадяни України проходять військову службу відповідно до законодавства.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого продовжена на даний час.

Таким чином, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок

і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Однак, солдат ОСОБА_5 в порушення зазначених норм, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), 22 серпня 2025 року, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не з`явився вчасно на службу без поважних причин до місця постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та був відсутній на службі без поважних причин, а службовий час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби, до моменту його затримання 25.02.2026.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю. Суду дав показання, що дійсно він, при обставинах місця і часу, вказаних в обвинувальному акті, не з`явився вчасно на службу без поважних причин. У вчиненому щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати.

Суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин, викладених в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у нез`явленні військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинено в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Обговорюючи питання про вид та міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також дані про особу винного.

До обставин, що пом`якшують покарання, суд відносить щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, суд по справі не вбачає.

Обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення, яке, згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, має постійне місце проживання, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває. При цьому, суд враховує також фактичні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, в період воєнного стану, під час військової агресії рф проти України, за наявності прямої загрози національній безпеці держави, не з`явився вчасно на військову службу та проводив час на власний розсуд, що свідчить про його грубе нехтування обов`язками військової служби, що призводить до підриву військової дисципліни у військах, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимим. А тому, врахувавши наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, та йому слід призначити покарання, передбачене санкцією статті кримінального закону за яким він притягується до кримінальної відповідальності, у виді позбавлення волі на мінімальний строк.

Таке покарання, на думку суду, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу слід залишити попередній – у виді тримання під вартою, з метою запобігти ризику, передбаченому ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.

Керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбуття покарання рахувати із дня набрання цим вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме з 25 лютого 2026 року по день набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити попередній – тримання під вартою.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Головуючий