Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №203/6230/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3659/26 Справа № 203/6230/25 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №203/6230/25 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» - Бігдан Аліни Вікторівни на ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену у складі судді Казак С.Ю, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Центрального районного суду міста Дніпра Центрального районного суду міста Дніпра позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

14 вересня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» також звернулось до суду із заявою про забезпечення вищевказаного позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача.

В обґрунтування заяви АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що у позові заявлена вимога про стягнення заборгованості у межах вартості спадкового майна, яке спадкоємець боржника отримала у спадок після його смерті.

Вказує, що отримане ОСОБА_1 у спадок майно було відчужено після набуття нею права власності вже після звернення АТ КБ «ПриватБанк» з позовом до неї про стягнення заборгованості.

Зауважує, що вказані дії відповідачем були вчинені всупереч існуванню непогашеної перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості.

Зазначає, що наразі в судах перебувають справи про оскарження договорів, за якими ОСОБА_1 було відчужено відповідне майно.

Звертає увагу, що у разі незастосування заходів забезпечення позову та вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна, рішення суду, що набере законної сили неможливо буде виконати.

Вважає, що накладення арешту завадить відповідачу вдатися до продажу майна та проведення інших небажаних для позивача операцій з нерухомим майном до прийняття рішення судом.

Зазначає, що ОСОБА_1 не зацікавлена у погашенні боргу і у разі задоволення позову так само буде ухилятися від його виконання. У зв`язку з тим, що станом на сьогодні, процедура відчуження нерухомого майна є досить швидкою, та відповідач, розуміючи невідворотність настання майнової відповідальності за рішенням суду, з метою уникнення відповідальності, може за дуже короткий проміжок часу здійснити відчуження належних їй об`єктів нерухомого майна, що в подальшому зробить неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Таким чином, існує реальна загроза, а не припущення, невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі.

У зв`язку з чим просив суд накласти арешт на все нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також на майно, зареєстроване за спадкодавцем ОСОБА_2 та повідомити органи реєстраційної служби про заборону вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження будь-яким способом вказане у заяві майно, заборонити будь-яким особам укладати угоди стосовно нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також щодо майна, зареєстрованого за ОСОБА_2 , проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року у задоволенні заяви представника АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Бігдан А.В. подала апеляційну скаргу, в якій вважає її незаконною та такою, що прийнята внаслідок порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що оскаржуваною хвалою суду від 30 грудня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову було відмовлено з наступних мотивувань: не було долучено доказів щодо вартості об`єктів нерухомого майна, на яке позивач просить накласти арешт; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформовано невідомою особою.

Зазначає, що позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, а саме – накладення арешту на все нерухоме майно та встановлення заборони укладення щодо нього угод оскільки відповідач вже вчиняв дії щодо уникнення виконання своїх зобов`язань.

Вказує, що предметом позову є стягнення 285 568, 94 доларів США та 42 759 619, 40 гривень заборгованості за двома договорами, у той же час як заява про забезпечення позову стосувалась нерухомого майна у м.Дніпрі: 13 житлових квартир (площею від 15 до 58 кв.м.) та частини нежитлового приміщення (площею 11,3 кв.м.).

Звертає увагу, що позивач позбавлений можливості вчиняти будь-якій дії щодо неналежного йому майна, яке перебуває у приватній власності (доступу до нього, огляду, оцінки стану тощо). На момент звернення із заявою про забезпечення позову, представнику позивача невідомо про наявність будь-яких кримінальних проваджень стосовно вказаного нерухомого майна, у яких була б проведена експертиза та оцінка його вартості.

Враховуючи те, що наразі з відкритих джерел не вбачається активного продажу квартир за адресою АДРЕСА_1 (наразі Майдан Озерний), а безпекова ситуація у м.Дніпрі є нестабільною та такою, що негативно впливає на ринок нерухомості, позивач об`єктивно позбавлений можливості надати також і орієнтовну ринкову вартість об`єктів нерухомості.

Вказує, що у інших справах за позовом Банку (про оскарження правочинів, укладених ОСОБА_1 з метою уникнення погашення заборгованості) районними судами м.Дніпра не ставилось питання щодо неможливості забезпечити позов з огляду на неспівмірність вартості арештованого майна та вимог заяви. Мова йде про справи №203/409/25 та №204/665/25, які були також зазначені в заяві про забезпечення позову для підтвердження твердження позивача про системну недобросовісну поведінку відповідача та обґрунтованість побоювань щодо неможливості виконання судового рішення у подальшому.

Проте, судом першої інстанції вказано на необхідність дотримання умов співмірності по суті щодо дій та майна відповідача, у той же час як у неспівмірному і несправедливому становищі є позивач, який: має непогашену ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 285 568,94 доларів США та 42 759619,40 гривень; внаслідок непогашення відповідачем заборгованості, змушений звертатись до суду за захистом своїх прав та нести значні витрати на судовий збір у майновому спорі; за логікою суду першої інстанції, додатково має вжити незрозуміло яких заходів щодо оцінки майна, яке йому не належить та доступу до якого не має та також понести значні витрати на вказані дії.

Тобто, для захисту своїх прав, позивач має зазнати ще більших втрат лише для того щоб потенційно забезпечити ймовірність виконання судового рішення, що є об`єктивно неспівмірним із суттю інституту забезпечення позову в цілому.

Крім того, чинний ЦПК України не визначає вимог щодо формування витягів із публічних реєстрів виключно особою, якою підписується заява про забезпечення позову. Долучений до заяви про забезпечення позову витяг із державних реєстрів містить усі реквізити, визначені державою як обов`язкові для підтвердження його дійсності. Зокрема qr-код, який автоматично формується системою, унікальний номер та номер інформаційної довідки. Банк є юридичною особою, яка має штат працівників понад 15 тис. чоловік, а тому визначення лише 1 особи для формування витягів є об`єктивно неможливим. Так само як і суб`єктивне покладання обов`язку формування відповідного витягу на адвоката, який процесуально здійснює супровід представництва інтересів Банку у судах України.

Вважає, що ОСОБА_1 достеменно відомо як до моменту прийняття спадщини, так і на момент звернення Банком до суду про непогашену перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість ОСОБА_2 .

Відсутність будь-яких дій з її боку спрямованих на погашення такої заборгованості та вчинення умисних дій, у тому числі й шляхом укладення фраудаторних правочинів, щодо невиконання ані судового рішення, ані умов договору, наявні підстави вважати, що існує ризик відчуження вказаного вище майна всупереч інтересам кредитора.

Проте, судом першої інстанції не було враховано вищевказані доводи, що зумовило прийняття незаконного за своєю суттю рішення.

У зв`язку з чим просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засіданні апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що у провадженні Центрального районного суду міста Дніпра перебуває справа №203/6230/25 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Предметом позову є стягнення 285 568, 94 доларів США та 42 759 619, 40 гривень заборгованості за двома кредитними договорами.

Після відкриття провадження у справі представником банку до суду подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також на майно, зареєстроване за спадкодавцем ОСОБА_2 , зокрема, нерухомого майна у м.Дніпрі: 13 житлових квартир (площею від 15 до 58 кв.м.) та частини нежитлового приміщення (площею 11,3 кв.м.).

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачці ОСОБА_1 на праві власності, а також на майно, зареєстроване за померлим позичальником ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є відповідачка, позивачем не долучено до заяви доказів щодо вартості відповідних об`єктів нерухомого майна, про арешт яких ставиться питання в заяві, що перешкоджає суду можливості визначитись із співмірністю запропонованих заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року №753/22860/17, провадження №14-88цс20).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

У постанові Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20).

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси сторони на той випадок, коли інша сторона буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача 285 568, 94 доларів США та 42 759 619, 40 гривень заборгованості за двома договорами, у межах вартості спадкового майна, або за рахунок грошових коштів отриманих від реалізації такого майна.

У заяві про забезпечення позову позивач ставить питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача в межах суми позовної заяви у розмірі 285 568, 94 доларів США та 42 759 619, 40 гривень, а саме 13 житлових квартир (площею від 15 до 58 кв.м.) та частини нежитлового приміщення (площею 11, 3 кв.м.), які знаходяться у місті Дніпрі, з метою забезпечення виконання рішення суду.

В обґрунтовування своїх доводів посилався на те, що ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину, зокрема: видане 16 вересня 2019 року за реєстровим № 719 - частка у статутному капіталі ТОВ 3 іноземними інвестиціями «Гуткін» (код 34773624) у розмірі 10%; видане 16 вересня 2019 року за реєстровим №722 - частка у статутному капіталі ТОВ «АВАНГАРДБУД», (код 32595401) у розмірі 50%; видане 17 березня 2020 року за реєстровим №154 - паркувальне місце поз.28, розташоване за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 30,7 кв.м. - видане 01 жовтня 2020 року - 26/100 часток житлового будинку А-1, житловою площею 85, кв.м., загальною площею 142,4 кв.м. та господарчі будівлі споруди:1, 1-3-споруди, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .

Усе перелічене майно було відчужено ОСОБА_1 після набуття права власності внаслідок спадкування за законом, після звернення АТ КБ «ПриватБанк» із позовом до неї про стягнення заборгованості.

Такі дії були вчинені всупереч існуванню як непогашеної перед АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості, так і судовим спорам про стягнення такої заборгованості.

Наразі в судах перебувають справи про оскарження договорів, якими відповідне майно було відчужено ОСОБА_1 після прийняття спадщини, тобто після прийняття обов`язків виконати невиконані зобов`язання померлого чоловіка.

Дані обставини суд першої інстанції залишив поза увагою, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів зауважує, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Судом першої інстанції також не враховано, що розглядається спір між сторонами предметом якого, в тому числі, є стягнення заборгованості за кредитними договорами у сумі 285 568, 94 доларів США та 42 759 619, 40 грн., і питання забезпечення позивачем ставиться в межах заявленої до стягнення суми боргу.

Тому заходи забезпечення позову в даному випадку є необхідними для забезпечення виконання в подальшому судового рішення у разі його задоволення.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки у разі відчуження нерухомого майна, відновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде неможливим, позивач буде вимушеним здійснювати додаткові процесуальні дії для відновлення свого порушеного права.

Колегія суддів звертає увагу, що задоволення заяви про, забезпечення позову не являється фактичним вирішенням справи по суті і не порушує прав інших осіб.

Подібним за наведених вище висновкам дійшов суд касаційної інстанції в свої ухвалах від 12 вересня 2022 року у справі №127/25378/21, від 20 вересня 2023 року у справі №206/2163/23.

Між тим, колегія суддів зауважує, що враховуючи встановлені обставини та відповідні ним правовідносини, заявлені позивачем заходи забезпечення слід задовольнити частково, а саме шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна належного відповідачу, а також спадкодавцю ОСОБА_2 , в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо вищезазначених об`єктів майна до вирішення Центральним районним судом міста Дніпра справи по суті.

Застосований апеляційним судом вид забезпечення позову, на переконання колегії, не призведе до порушення балансу інтересів сторін на етапі розгляду судом справи по суті та невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично залишається у володінні власника.

Таким чином колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову підлягає скасуванню з постановленням рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» - Бігдан Аліни Вікторівни - задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року про відмову у забезпеченні позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про забезпечення позову - задовольнити частково.

Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна належного ОСОБА_1 нерухомого майна, а також майна, зареєстрованого за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо вищезазначених об`єктів майна до вирішення Центральним районним судом міста Дніпра справи по суті.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 09.04.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв