Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №753/20744/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 753/20744/24

Провадження: № 22-ц/824/2778/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Введенського Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Каліушка Ф. А.,

у справі за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Столичний комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ТОВ «Столичний комфорт» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а ТОВ «Столичний комфорт» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування зазначеного будинку. Позивачем регулярно надаються послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також надсилаються відповідачці платіжна документи (рахунки) на оплату таких послуг. Порушення відповідачкою зобов`язань щодо своєчасної оплати вартості спожитих житлово-комунальних послуг за період з 01.01.2022 року по 30.09.2024 року, наданих позивачем, обумовило виникнення заборгованості, яку позивач просив суд стягнути з відповідачки у загальному розмірі 25 679,24 грн, яка складається з: суми боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - 17 133,42 грн, збитків від інфляції - 7 133,02 грн, 3 % річних - 1 412,80 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року позов ТОВ «Столичний комфорт» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Столичний комфорт» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 25 679,24 грн, яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 17 133,42 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 7 133,02 грн та 3 % річних у розмірі 1 412,80 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Введенський Д. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд не врахував обставини щодо строку володіння квартирою (з 10.05.2023 року по 22.04.2025 року), у зв`язку з чим розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим, а також безпідставно стягнув 1 412,80 грн 3 % річних при відсутності належного розрахунку. Також адвокат послався на те, що до початку розгляду справи відповідачкою було сплачено 17 639,02 грн, чим фактично погашено основний борг та частково сплачено санкції, однак позивач приховав зазначені платежі від суду, що призвело до безпідставного нарахування інфляційних втрат та процентів.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилом ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «Столичний комфорт» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.10.2024 року, ОСОБА_1 10.05.2023 року зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу 331 від 10.05.2023 року (а.с. 6).

10.05.2023 року між ТОВ «Столичний комфорт» (далі - сторона-1) та ОСОБА_1 (далі - сторона-2) укладено договір про надання послуг № 20А/А205, предметом якого є надання послуг з забезпечення стороною-1 обслуговування будинку та прибудинкової території та інших послуг за погодженням сторін, а сторона-2 зобов`язується здійснювати оплату в повному об`ємі стороні-1 за надані послуги. Розрахунок ціни на послугу з управління багатоквартирним будинком та перелік складових зазначені у Додатку № 1 до вищезазначеного договору (а.с. 7-12).

10.05.2023 року між ТОВ «Столичний комфорт» та ОСОБА_1 укладено договір № 20А/А205/О про компенсацію (відшкодування) витрат на охорону, за умовами якого для забезпечення потреб сторони-2 в охороні громадського порядку, контролю за будинком та прибудинковою територією та для забезпечення дотримання режиму доступу у приміщення будинку по АДРЕСА_2 та з метою збереження обладнання та майна будинку строна-1 укладає договір з спеціалізованою охоронною компанією та оплачує послуги такої компанії, а строна-2 зобов`язується компенсувати (відшкодувати) виконавцеві вартість послуг охоронної компанії обумовлених у договорі (а.с. 15-17).

10.05.2023 році між ТОВ «Столичний комфорт» та ОСОБА_1 укладено договір № 20А/А205/ХВП про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, за умовами якого виконавець, виступаючи тимчасово колективним споживачем, зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води (ХВП) та водовідведення протягом періоду часу, до укладання споживачем договору на отримання даних послуг безпосередньо з ПАТ «АК «Київводоканал», а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах встановлених договором (а.с. 18-21).

З 01.01.2022 року по 30.09.2024 року відповідачка не вносила плату за отриманні житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість у розмірі 17 133,42 грн (а.с. 31).

Додатково, згідно з наданим позивачем розрахунком його втрати від інфляції становлять 7 133,02 грн, а також 1 412,80 грн - 3 % річних (а.с. 32-33).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка як власник квартири та індивідуальний споживач зобов`язана своєчасно сплачувати вартість наданих позивачем житлово-комунальних послуг. Суд установив факт укладення договорів, надання послуг та наявність заборгованості за період з 01.01.2022 по 30.09.2024 у сумі 17 133,42 грн, а також підстави для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки відповідачка не надала доказів відсутності боргу, позов задоволено повністю.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

У постанові Верховного суду від 18.05.2020 року у справі № 176/456/17 та у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15 зазначено правовий висновок про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Встановивши, що відповідачка є власником квартири та користувачем житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст. 322, 509, 526, 625, 901, 903 ЦК України, а також норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дійшовши обґрунтованого висновку про наявність у відповідачки обов`язку з оплати наданих послуг.

Разом із тим, обсяг такого обов`язку судом першої інстанції визначено невірно.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачка є власником квартири АДРЕСА_3 , з 10.05.2023 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2025 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 74).

Наведені обставини є встановленими, підтверджуються матеріалами справи.

Водночас, визначаючи обґрунтованими вимоги позивача в частині заборгованості, нарахованої до 10.05.2023 року, суд першої інстанції не врахував, що до набуття відповідачкою права власності на вказану квартиру, вона не була її власником та, відповідно, не могла нести обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг як власник майна, що свідчить про помилкове визначення судом періоду, за який підлягає стягненню заборгованість.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність у відповідачки обов`язку зі сплати заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також компенсація послуг охорони, за період до 10.05.2023 року не ґрунтується на повному з`ясуванні обставин справи та не відповідає вимогам матеріального права.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, а отже, обов`язок відповідачки зі сплати житлово-комунальних послуг виник з моменту набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , тобто з 10.05.2023 року.

Отже, заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг підлягає стягненню за період з 10.05.2023 року по 30.09.2024 року.

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за період з 10.05.2023 року по 30.09.2024 року сума заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території, з урахуванням проведених коригувань, становить 7 753,84 грн (8 188,71 грн - 434,87 грн), а сума заборгованості за компенсацію послуг охорони - 3 450 грн (3 910 грн - 460 грн) (а.с. 31).

Позивач у поданому позові просить стягнути понесені збитки, завдані діями відповідачки у вигляді інфляційних нарахувань у розмірі 7 133,02 грн та 3 % річних у розмірі 1 412,80 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання в частині заборгованості за житлово-комунальні послуги у період з 10.05.2023 року по 30.09.2024 року.

05.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (далі - Постанова №206).

Абзацом 1 пункту 1 вказаної Постанови № 206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 2 Постанови № 206 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 року викладено п. 1 постанови № 206 у новій редакції, згідно якої з 01.01.2024 року мораторій діє лише у громадах, віднесених Мінреінтеграції до зон бойових дій/окупації або щодо пошкодженого житла; в інших регіонах нарахування інфляції та процентів дозволено.

Відтак, з 24.02.2022 року по 31.12.2023 року існував мораторій на нарахування та стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних нарахованих на заборгованість за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, в не залежності від місця проживання боржника у будь-якій місцевості України. З 01.01.2024 року ця заборона стосується лише виключного переліку громад, зон та територій. Об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, до такого переліку з 01.01.2024 року не відноситься.

Таким чином інфляційні втрати та 3 % річних слід нараховувати за період з 01.01.2024 року по 30.09.2024 року, що становить 723,63 грн - інфляційного збільшення та 251,63 грн - 3 % річних (кількість днів у періоді 274) відповідно, всього 975,26 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідачки заборгованість у визначеному позивачем розмірі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів щодо відсутності заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг перед позивачем. Враховуючи невнесення відповідачкою плати за житлово-комунальні послуги, суд дійшов висновку про обґрунтованість наданого позивачем розрахунку.

Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду, адже матеріали справи свідчать про інше.

Зокрема, з апеляційною скаргою відповідачка подала платіжну інструкцію 0.0.3989062994.1 від 07.11.2024 року з призначенням платежу: Сплата за утримання будинку Дніпровська наб. 20А, кв. А205, на суму 11 385,15 грн; платіжну інструкцію 0.0.3989076301.1 від 07.11.2024 року з призначенням платежу: О/рахунок 20А-А-205, послуга з контролю пропускної роботи, на суму 6 253,87 грн (а.с. 82), що свідчить про її добросовісну поведінку.

Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 367 ЦК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Виходячи з того, що відповідачка не приймала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, не мала змоги подати відповідні докази, суд апеляційної інстанції вважає за можливе прийняти нові докази.

Отже, заявлена позивачем сума є безпідставною, оскільки як основна сума цієї заборгованості у розмірі 11 203,84 грн, так і нараховані інфляційні втрати у сумі 723,63 грн та 3 % річних у сумі 251,63 грн були сплачені відповідачкою.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (ст. 77 ЦПК), допустимими (ст. 78 ЦПК), достовірними (ст. 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (ст. 80 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням установлених обставин та досліджених доказів колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність у відповідачки обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг як власника квартири та споживача таких послуг, однак помилково визначив період та розмір заборгованості, не врахувавши момент набуття нею права власності на спірне майно та дію обмежень щодо нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у період воєнного стану.

Разом із тим, з поданих до суду апеляційної інстанції доказів убачається, що відповідачкою під час розгляду справи у суді першої інстанції сплачено як основну суму заборгованості, так і нараховані інфляційних втрат та 3 % річних, у зв`язку з чим на час апеляційного розгляду відсутній предмет спору.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є задоволення апеляційної скарги відповідачки у зв`язку з відмовою в позові, покладення на відповідачку витрат на правничу допомогу, визначених судом першої інстанції, втрачає чинність та не підлягає виконанню.

Згідно з вимогами п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачкою за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, а тому вказана сума у зв`язку з відмовою в позові підлягає відшкодуванню відповідачці за рахунок позивача у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Введенського Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю «Столичний комфорт» (ЄДРПОУ 33833708, адреса: м. Київ, вул. Нижній Вал, 17/8, офіс 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура