Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №756/3681/25 — Київський апеляційний суд

справа № 756/3681/25 головуючий у суді І інстанції Пукало А.В.

провадження № 22-ц/824/6585/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року у справі за позовом Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2025 року директор СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» - Лопатін К.О. звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив суд:

стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 188 458,94 грн, з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення, яка утворилась до 01 травня 2018 року, у розмірі 11 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 309 грн, 3% річних у розмірі 304,68 грн; заборгованість за послуги з централізованого гарячого водопостачання, яка утворилась до 01 травня 2018 року, у розмірі 4 974,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 591,98 грн, 3% річних у розмірі 137,79 грн; заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 22 527,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 432,96 грн, 3% річних у розмірі 623,98 грн; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 47 798,16 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 687,98 грн, 3% річних у розмірі 1 323,94 грн; заборгованість за послуги з теплової енергії, яка утворилась з 01 листопада 2021 року, у розмірі 31 823,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 197,36 грн, 3% річних у розмірі 739,37 грн, пеня у розмірі 501,80 грн; заборгованість за послуги з постачання гарячої води, яка утворилась з 01 листопада 2021 року, у розмірі 44 545,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 568,34 грн, 3% річних у розмірі 1 029,08 грн, пеня у розмірі 738,38 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 1 277,79 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 1 160,05 грн; заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 74,49 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 90,53 грн.

В обґрунтування позову вказав, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №602-18, відповідно до яких ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло права грошової вимоги до боржника з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з урахуванням оплат. Перелік договорів, споживачів та сум грошових зобов`язань, право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору.

Позивач прийняв право вимоги до відповідачів заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в розмірі 15 974,61 грн та прийняв право вимоги будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати за спожиті послуги.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 10 квітня 2018 року №591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).

Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року.

Такі договори є договорами приєднання, а отже можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води свідчить про виконання послуг.

Позивач вказує, що відповідачі проживають в квартирі АДРЕСА_1 , яка під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає позивач.

Відповідачі від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому законодавством порядку не відмовилися, проте своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 січня 2025 року становить 149 297,69 грн, з яких: за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 22 527,39 грн; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 47 798,16 грн; за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 31 823,74 грн; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 44 545,54 грн.

Оскільки відповідачі продовжують ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашають заборгованість, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

21 квітня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Зуєв М.В. подав до суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову з таких підстав. Зазначив, що надані позивачем акти обстеження системи теплоспоживання та акти підключення/відключення об`єкта були складені без його участі, не підписані відповідачем, і відповідач від підпису не відмовлявся. На думку відповідача, ці документи не можуть вважатися належними доказами обсягу спожитих послуг.

За твердженням відповідача, договір №602-18 від 11 жовтня 2018 року щодо відступлення права вимоги (цесії) є договором факторингу, для укладення якого законодавством передбачена наявність відповідної ліцензії, якою позивач не володіє. Відповідач зазначив, що заміна сторони у зобов`язанні допускається лише за письмовою згодою іншої сторони. Відповідач такої згоди ПАТ «Київенерго» не надавав, а отже, ПАТ «Київенерго» не мало права відступати свої права вимоги на користь позивача.

Також відповідач наголосив, що матеріали справи не містять первинної бухгалтерської документації, яка підтверджує отримання і споживання послуг саме відповідачем у заявлених позивачем обсягах за відповідні періоди.

Відповідач звернув увагу, що позов був поданий позивачем після спливу строку позовної давності, оскільки трирічну давність щодо частини заявлених вимог пропущено, і про застосування наслідків спливу позовної давності заявив у відзиві. На думку відповідача, згідно зі ст. 257, 261, 267 ЦК України, строк позовної давності за вимогами про стягнення боргу за надані послуги складає три роки й перебіг його починається з моменту, коли кредитор дізнався чи міг дізнатися про порушення свого права. Заміна сторін у зобов`язанні не впливає на це правило.

Крім цього, відповідач зазначив, що щомісячно сплачує частину комунальних платежів відповідно до власних фінансових можливостей, і не має наміру ухилятися від виконання договірних зобов`язань.

Окремо відповідач звернув увагу на те, що до матеріалів справи додано недостовірну, на його переконання, інформацію щодо осіб, зареєстрованих у спірному житловому приміщенні.

З огляду на наведене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить відмовити у їх задоволенні повністю та просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Також 21 квітня 2025 року до суду від відповідачів надійшли заяви про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 188458,94 грн, яка з складається із заборгованості у розмірі: заборгованості за послуги з централізованого опалення, яка утворилась до 01 травня 2018 року, у розмірі 11 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 309 грн, 3% річних у розмірі 304,68 грн; заборгованості за послуги з централізованого гарячого водопостачання, яка утворилась до 01 травня 2018 рорку, у розмірі 4 974,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 591,98 грн, 3% річних у розмірі 137,79 грн; заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 22 527,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 432,96 грн, 3% річних у розмірі 623,98 грн; заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 47 798,16 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 687,98 грн, 3% річних у розмірі 1 323,94 грн; заборгованості за послуги з теплової енергії, яка утворилась з 01 листопада 2021 року, у розмірі 31 823,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 197,36 грн, 3% річних у розмірі 739,37 грн, пеня у розмірі 501,80 грн; заборгованості за послуги з постачання гарячої води, яка утворилась з 01 листопада 2021 року, у розмірі 44 545,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 568,34 грн, 3% річних у розмірі 1 029,08 грн, пеня у розмірі 738,38 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 1 277,79 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання у розмірі 1 160,05 грн; заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 74,49 грн; заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 90,53 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір по 1 514 грн з кожного.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 02 січня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на те, що суд першої інстанції не встановив фактичне місце проживання відповідачів, тривалість їх не проживання за адресою реєстрації, а також обставини фактичного користування житловим приміщенням та отримання житлово-комунальних послуг.

Фактично суд обмежився формальним підходом та виходив виключно з даних про реєстрацію місця проживання відповідачів, не перевірив реальні обставини користування об`єктом нерухомого майна та споживання послуг.

Водночас, саме фактичне користування житлом та отримання послуг є ключовими обставинами для вирішення спору про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Відсутність фактичного проживання та користування житлом виключає можливість споживання відповідних послуг для власних потреб.

В оскаржуваному рішенні суд ототожнив реєстрацію місця проживання із статусом індивідуального споживача житлово-комунальних послуг, тоді як закон пов`язує виникнення такого статусу з фактом користування об`єктом нерухомого майна та отримання послуг для власних потреб.

Відповідачі не є власниками квартири АДРЕСА_1 і не мають обов`язків власника у сфері житлово-комунальних послуг. У 1999 році відповідачка ОСОБА_2 розлучилася з ОСОБА_3 (не є відповідачем у справи, але фактично зареєстрований та проживає за адресою надання комунальних послуг). Після чого ОСОБА_2 разом з сином (апелянт, ОСОБА_1 ) з квартири виїхали.

Відповідачі не є власниками або співвласниками квартири АДРЕСА_2 і не набували права власності на неї у встановленому законом порядку. Квартира не приватизована.

Фактично у квартирі АДРЕСА_2 протягом тривалого часу проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є відповідачами у справі. Вказані особи визнають, що фактично проживають у цій квартирі та користуються комунальними послугами, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 1999 року фактично не проживають і не користуються комунальними послугами.

Відповідачі ж фактично проживали за адресою: АДРЕСА_3 до 2022 року. Апелянт ОСОБА_1 з 2022 року проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

З метою повного те всебічного розгляду справи апелянт клопотав про доручення до справи нових доказів у вигляді пояснень ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , а також допитати свідків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду постановленою на місці у судовому засіданні 07 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про долучення нових доказів з нижченаведених мотивів.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Підставами для поновлення строку на подання нових доказів ОСОБА_1 зазначив необізнаність про необхідність їх подання до суду першої інстанції. Після розірвання договору з адвокатом відповідач почав самостійно збирати докази, які отримав після ухвалення оскаржуваного рішення.

Таким чином, заявляючи клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду, апелянт пропустив визначений частиною другою статті 83 ЦПК України строк. Проте, оскільки апелянт суду доказів поважності пропуску такого строку не надав, а вказані ним причини на думку суду не є поважними, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємство, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак з 01 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, та може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1, в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира АДРЕСА_5 за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання.

За даними Єдиного державного демографічного реєстру, за адресою: АДРЕСА_6 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані з 22 листопада 1990 року.

Позивач, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від №602-18, укладеного між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», набув право вимоги до Відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 11 000,00 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 4 974,61 грн.

Згідно п. 3.4.2 Договору цесії, Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку №1 та/або Додатку №2 до Договору цесії сплати заборгованості.

Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами №630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року №111 (4511).

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води по квартирі АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) станом на 31 січня 2025 року, з урахуванням відповідальності за ст. 625 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» становить 188 458,94 грн, та включає в себе: заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 22 527,39 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 432,96 грн, 3% річних у розмірі 623,98 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 47 798,16 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 5 687,98 грн, 3% річних у розмірі 1 323,94 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 31 823,74 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 197,36 грн, 3% річних у розмірі 739,37 грн, пеня у розмірі 501,80 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 44 545,54 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 568,34 грн, 3% річних у розмірі 1 029,08 грн, пеня у розмірі 738,38 грн; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11 000,00 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 1 309,00 грн, 3% річних у розмірі 304,68 грн; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 4 974,61 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 591,98 грн, 3% річних у розмірі 137,79 грн.

Також у відповідачів існує заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 277,79 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 160,05 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 74,49 грн та заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 90,53 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив доведеним, що відповідачі свої обов`язки по оплаті за споживання послуг з централізованого опалення та/або постачання гарячої води належним чином не виконували, у зв`язку з чим у них виникла заборгованість перед позивачем, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог до апелянта ОСОБА_1 , у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.

Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.

Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19.

Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

За даними Єдиного державного демографічного реєстру, апелянт ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 з 22 листопада 1990 року, а тому, у розумінні норм діючого законодавства є споживачем комунальних послуг, які надаються за місцем його реєстрації.

Частина перша, друга статті 64 ЖК України визначає, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання.

Отже, незалежно від того чи є відповідач власником квартири, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне непроживання за адресою реєстрації, останній має нести солідарний обов`язок із іншими користувачами квартири АДРЕСА_1 зі сплати комунальних послуг за адресою своєї реєстрації.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта стосовно наявності інших зареєстрованих у квартирі осіб, а отже необхідність залучення їх співвідповідачами у даній справі та стягнення з них боргу, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 543 ЦК України позивач має право самостійно обирати тих солідарних боржників, з яких вимагатиме виконання зобов`язання, повністю або частково.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог до апелянта ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України у цій частині необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження повноважень діяти в інтересах іншого відповідача, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова