Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №357/742/17 — Київський апеляційний суд

справа № 357/742/17 головуючий у суді І інстанції Цуранов А.Ю.

провадження № 22-ц/824/6533/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

у січні 2017 року представник ТОВ «АНСУ» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив:

стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року у розмірі 4 000,00 дол. США та судові витрати.

В обґрунтування позову вказав, що 20 лютого 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5252780, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 51 800,00 дол. США на придбання квартири. Позикодавець виконав свої зобов`язання за договором, надавши можливість відповідачеві користуватися кредитними коштами, однак позичальник не в повній мірі повернула отримані кошти та не сплатила кошти за користування кредитом. В подальшому, 16 липня 2013 року між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «АНСУ» укладено договір відступлення права вимоги №1034/44, за яким останній отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 вказала, що заборгованість за кредитним договором була в розмірі 41 951,39 дол. США, тому незрозумілим є позовні вимоги на суму 4 000,00 дол. США. Крім цього, у позовній заяві вказано про надіслання відповідачу 24 лютого 2014 року та 27 жовтня 2016 року повідомлення про відступлення права вимоги, однак доказів направлення їй повідомлень з вимогою про дострокове повернення кредиту матеріали справи не містять. Як вбачається з матеріалів справи, з червня 2010 року відповідач перестала погашати заборгованість по кредиту та відсоткам за кредитним договором від 20 липня 2007 року, укладеним між відповідачем та ПАТ «ПУМБ», а 16 липня 2013 року від останнього перейшло право вимоги за кредитним договором, отже позивачем порушено строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, банк (первісний кредитор) скористався правом позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Також позивач не долучив до позову первинні бухгалтерські документи, які можуть підтвердити наявність чи відсутність заборгованості у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Представник позивача подав заяву із запереченням зазначивши, що ТОВ «АНСУ» у позовній заяві просило суд стягнути саме частину боргу за тілом кредиту у розмірі 4 000 дол. США, строк оплати яких настав в період з 27 грудня 2013 року по 26 грудня 2016 року, при цьому за умовами договору сума цих платежів становить 5 127,56 доларів США, а кінцевим строком повернення кредитних коштів є 20 лютого 2027 року, тому з цієї дати має відраховуватись строк позовної давності.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованість за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року у розмірі 4 000 дол. США та судовий збір у розмірі 970,40 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 25 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З позиції апелянтки місцевий суд безпідставно не застосував до позовних вимог строк позовної давності, адже судовим розглядом встановлено, що сплачувати заборгованість за кредитним договором вона перестала ще у червні 2010 року, відповідно строк позовної давності сплив у червні 2013 року.

Також всупереч доводам позивача у матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу повідомлень з вимогою про дострокове повернення кредиту.

Заявляючи позовну вимогу про стягнення з відповідачки частини заборгованості у 4 000,00 дол. США позивач жодним чином не мотивував чому за наявності загальної заборгованості у 41 951,39 дол. США не просить стягнути усю суму заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року відкрито апеляційні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

20 лютого 2026 року від керівника ТОВ «АНСУ» - Кононова І.К. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

05 квітня 2026 року керівник ТОВ «АНСУ» - Кононов І.К. подав додаткові пояснення у яких вказав, що заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у цій справі від 07 квітня 2017 року ОСОБА_1 виконала чим фактично визнала наявність у неї заборгованості за кредитним договором.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Федак Максим Леонідович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 лютого 2007 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5252780.

Відповідно до п. 1.1. договору, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі 51 800 доларів США на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит банку в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

Цільове призначення кредиту - для придбання нерухомості - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.2. договору).

Проценти за користування кредитом становлять 11,90% річних та сплачуються позичальником в порядку, визначеному цим договором (п. 1.3. договору).

Згідно з п. 1.4. договору, кредит надається позичальникові строком до 20 лютого 2027 року. Протягом цього строку позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірах, в порядку та в строки, встановленні цим договором.

За правилом пп. 3.1.2-3.1.3. договору, проценти за користування кредитом розраховуються виходячи з залишку заборгованості за кредитом на початок кожного розрахункового періоду згідно з Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим у Додатку №1, протягом всього строку кредитування починаючи з дня укладення договору (включаючи цей день) по день повного погашення заборгованості за кредитом (не враховуючи цей день). Проценти розраховуються виходячи з 360 днів у році та нараховуються щоденно. Проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1, який підписується сторонами, та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.2.1. договору, позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1, який підписується Сторонами, та є невід`ємною частиною цього договору.

Погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється виключно в день та у розмірі, що визначається в Графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, наведеному у Додатку №1 до цього договору. В день погашення заборгованості грошові кошти, надані понад суму поточної заборгованості, зараховуються як дострокове повернення кредиту (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.5.7 цього договору банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини кредиту разом з розрахованими процентами, а позичальник, відповідно, зобов`язаний виконати таку вимогу банку у випадках, передбачених договорами, якими забезпечується виконання зобов`язань позичальника за цим договором.

Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1, передбачено розтермінування платежів за договором на 20 років, чіткі терміни повернення частин кредиту та процентів за відповідний розрахунковий період в строк до 20 числа кожного місяця. Щомісячний розмір кредиту та процентів до сплати позичальником становить 566,76 доларів США в період з 20 березня 2007 року до 20 січня 2027 року, останній платіж у розмірі 557,47 доларів США - до 20 лютого 2027 року. Загальна сума кредиту з урахуванням відсотків за вказаним Графіком становить 136 013,11 доларів США.

20 лютого 2007 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №5254594, відповідно до умов якого виконання всіх зобов`язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними кредитного договору №5252780 від 20 лютого 2007 року, забезпечується іпотекою, предметом якої є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

20 лютого 2007 року на виконання зобов`язань за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року, ЗАТ «ПУМБ» перерахував ОСОБА_1 кошти у розмірі 51 800 доларів США, що підтверджується копією меморіального ордеру №282696138 від 20 лютого 2007 року.

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий №1741 від 11 червня 2010 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про стан та історію заборгованості за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року, позичальник ОСОБА_1 здійснила перший платіж на виконання умов кредитного договору 13 квітня 2007 року в сумі 566,76 доларів США.

ОСОБА_1 за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року сплатила кошти в розмірі 41 316,67 доларів США, в тому числі: 30 694,01 доларів США - тіло кредиту; 11 257,38 доларів США - проценти. Останній платіж на погашення тіла кредиту надійшов 20 червня 2010 року в розмірі 18 485,30 доларів США. Залишок заборгованості за вказаним договором складає 41 951,39 доларів США, в тому числі: 21 105,99 доларів США - тіло кредиту; 20 210,68 доларів США - проценти.

16 липня 2013 року між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «АНСУ» був укладений договір відступлення права вимоги №1034/44, згідно з умовами якого, з урахуванням додаткової угоди №3 від 19 липня 2013 року, акта приймання-передачі та витягу з реєстру боржників, відбулося відступлення права вимоги.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення №145 від 31 липня 2013 року про сплату ТОВ «АНСУ» на рахунок ПАТ «ПУМБ» грошових коштів за відступлення прав вимоги за договором №1034/44 від 16 липня 2013 року в сумі 1 557 500 грн.

Згідно з копією витягу з реєстру боржників, від ПАТ «ПУМБ» до ТОВ «АНСУ» передано права вимоги до відповідача за кредитним договором №5252780 на загальну суму боргу в розмірі 41 951,39 доларів США, в тому числі: 2 112,93 доларів США - сума простроченого основного боргу; 28 581,08 доларів США - сума непростроченого основного боргу; 10 963,10 доларів США - сума прострочених процентів; 294,28 доларів США - сума непрострочених процентів.

Позивачем 24 лютого 2014 року та 28 жовтня 2016 року направлено ОСОБА_1 повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні та вимогою про сплату суми заборгованості, які повернуті без вручення за закінченням терміну зберігання.

23 лютого 2023 року Відділом ДВС у місті Білій Церкві Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа у справі №357/742/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» 4 000 доларів США, що еквівалентно 108 400,00 грн та 1 576,00 грн судового збору.

Вирішуючи спір у справі місцевий суд встановив доведеним факт неналежно виконання відповідачкою свого кредитного зобов`язання. При цьому, ОСОБА_1 припинила виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту 20 червня 2010 року - дата здійснення останнього платежу, а з вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 000 доларів США, строк оплати яких настав в період з 27 грудня 2013 року по 26 грудня 2016 року, позивач звернувся з позовом 26 грудня 2016 року і за умовами договору (розрахунком) сума цих платежів становить 5 127,56 доларів США. За таких підстав суд вважав, що позов заявлено в межах строків позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов`язання.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

З довідки про стан та історію заборгованості за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року встановлено, що останній платіж за договором ОСОБА_1 зробила 20 червня 2010 року, що не заперечується сторонами спору.

Порушення позичальником своїх зобов`язань за цим договором та/ або порушення умов договору, предметом якого є забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором, якщо такий договір було укладено, відповідно до п. 5.1 кредитного договору є підставою для: зміни умов кредитування за цим договором на вимогу банку (п. 3.5.7 та п. 3.5.8 цього договору).

Відповідно до п. 3.5.7 кредитного договору банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення всього кредиту або частини кредиту разом з розрахованими процентами, а позичальник, відповідно, зобов`язаний виконати таку вимогу банку у випадку, передбачених договорами, якими забезпечується виконання зобов`язань позичальника за цим договором, а також при настанні будь-якої із подій перелічених нижче, зокрема, затримання сплати частини кредиту та/ або сплати процентів за користування кредитом порівняно з умовами цього договору на 1 календарний місяць.

Зазначену в п. 3.5.7 цього договору вимогу банку про дострокове повернення кредиту разом зі сплатою процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний виконати в строк не пізніше 30 календарних днів з дня її отримання.

Пунктом 4.3.5 кредитного договору передбачено обов`язок позичальника при отриманні від банку вимоги про дострокове повернення кредиту повернути кредит в повному обсязі достроково разом із розрахованими процентами за користування кредитом і штрафними санкціями (якщо такі будуть мати місце) в порядку та строки, передбачені цим договором.

На виконання п. 3.5.7 кредитного договору ТОВ «АНСУ» 28 жовтня 2016 року направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості (т. 1 а.с. 40, 41) чим змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором з 20 лютого 2027 року на 27 листопада 2016 року.

В той же час, ч. 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

З вказаного слідує, що оскільки сторони у кредитному договорі №5252780 від 20 лютого 2007 року передбачили порядок його виконання відповідно до Графіку, який є невід`ємною частиною договору, до зобов`язань ОСОБА_1 за кожним місячним платежем може бути застосовано строк позовної давності. Однак, за вимогами, які виникли у кредитора з 27 листопада 2016 року по 20 лютого 2027 року (дострокове повернення) відлік строку позовної давності почався 28 листопада 2016 року та закінчився 27 листопада 2019 року.

З позовом у цій справі ТОВ «АНСУ» звернулося 27 грудня 2016 року, тому у розумінні ст. 261 ЦК України позивач може заявити до ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення як дострокової заборгованості за кредитним договором так і простроченої заборгованості за період починаючи з 27 грудня 2013 року до 27 грудня 2016 року, тобто за три роки до дня звернення до суду з цим позовом. І лише до позовних вимог про стягнення заборгованості за періодичними платежами з червня 2010 року по 26 грудня 2013 року має бути застосовано строк позовної давності.

З довідки про стан та історію заборгованості за кредитним договором №5252780 від 20 лютого 2007 року та Графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом встановлено, що починаючи з 27 грудня 2013 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за тілом кредиту у розмірі 45 130,31 дол. США.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача, а тому не входить до предмету доказування у цій справі визначення підстав з яких ТОВ «АНСУ» заявило у цій справі до стягнення з ОСОБА_1 4 000,00 дол. США тіла кредиту, що є менше ніж обліковується за позивачем на дату відступлення йому права грошової вимоги (30 694,01 дол. США) і менше ніж визначено Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (45 130,31 дол. США).

Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості, яка є меншою за ту, на яку позивач має право в межах строків позовної давності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині незастосування місцевим судом строків позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова