Вирок від 05 квітня 2026 р. у справі №753/5732/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/824/523/2026 Категорія: ч. 3 ст. 185 КК України

ЄУН: 753/5732/20 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3

ОСОБА_4

за участю

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального № 12020100020000936 за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2023 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що 12 лютого 2020 року вночі у невстановлений час перебував на території заводу «Буревісник», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, де у нього винник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше приміщення.

Так, ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний намір, перебуваючи за вище вказаною адресою, підійшов до цеху № 25, побачивши отвір в хвіртці до вказаного цеху та скориставшись відсутністю сторонніх осіб, проник до даного приміщення. Продовжуючи реалізувати свій злочинний умисел на таємне протиправне заволодіння чужим майном, поєднане з проникненням до іншого приміщення, шляхом вільного доступу ОСОБА_8 зайшов до кімнати трансформаторної підстанції та, переконавшись, що за його злочинними протиправними діями ніхто не спостерігає, взяв автоматичні вимикачі А 31-34-600В-200А в загальній кількості 15 шт., вартістю 2000 грн. без ПДВ кожний, який належить ДП «Київський державний завод «Буревісник».

Таємно викравши майно, ОСОБА_8 з місця скоєння злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав ДП «Київський державний завод «Буревісник» матеріального збитку на загальну суму 30000 грн. без ПДВ.

Цим же вироком вирішено питання речових доказів у провадженні.

Не погоджуючись з вироком суду, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.

Прокурор вважає, що, призначаючи покарання обвинуваченому, вирішуючи питання про звільнення обвинуваченого від виконання вироку, суд необґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства, внаслідок чого незаконно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробовуванням, застосувавши ст. 75 КК України.

На переконання прокурора, судом першої інстанції проігноровано дані, що вказують на підвищену суспільну небезпечність, як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого, який, хоча в силу ст. 89 КК України є не судимим, проте, будучи засудженим 23 листопада 2018 року за вчинення майнового злочину із застосуванням положень ст. 75 КК України та звільнений від призначеного покарання, після закінчення іспитового строку лише 23 січня 2020 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року, менше, ніж через місяць, 12 лютого 2020 року вчинив новий корисливий тяжкий злочин. Прокурор зауважує, що дані обставини свідчать про те, що ОСОБА_8 не став на шлях виправлення, не зробив для себе відповідних висновків, а покарання, призначене попереднім вироком із застосуванням інституту звільнення від його відбуття, не призвело до позитивних змін у свідомості обвинуваченого, який не має офіційного джерела доходів.

Апелянт переконаний, що дані обставини дають вагомі підстави вважати, що виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства на певний термін неможливе.

Також, як зазначає апелянт, суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, щире каяття, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність такої обставини. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про відшкодування обвинуваченим збитків. В ході судового розгляду не здобуто даних, які дозволяють обґрунтовано застосувати до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання. Саме тому суд не зміг послатися на них у вироку.

Представник потерпілої юридичної особи, повідомлений про день, час та місце апеляційного розгляду у встановленому законом порядку, до суду апеляційної інстанції не з`явився, будь-яких заяв та клопотань не подавав.

Вислухавши думку учасників апеляційного розгляду, зважаючи на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності представника потерпілою юридичної особи.

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, захисника та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги та провівши апеляційний розгляд в її межах, колегія суддів доходить такого висновку.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження та журналу судового засідання, фактичні обставини кримінального правопорушення ніким не оспорювалися і докази відносно них, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися.

Будь-яких порушень положень ч. 3 ст. 349 КПК України під час судового розгляду в суді першої інстанції колегією суддів не встановлено.

Висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, які не оспорюються і в апеляційній скарзі, згідно з положеннями ч. 2 ст. 394 КПК України, перевірці апеляційним судом не підлягають.

Дії обвинуваченого за визнаних судом першої інстанції встановленими фактичні обставини кримінального правопорушення правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане із проникненням в інше приміщення.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення при обставинах, встановлених судом, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України в апеляційній скарзі прокурора та під час апеляційного розгляду не оспорюються.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та м`якість призначеного обвинуваченому покарання, яке, на думку прокурора, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, колегія суддів доходить такого висновку.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому виду та розміру покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; данні про особу обвинуваченого, згідно з якими ОСОБА_8 раніше судимий, проте, відбув покарання повністю, не одружений, не має постійного джерела доходу, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його ставлення до вчиненого, обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на 3 роки.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, щирого каяття, та вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження при проведенні досудового розслідування обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, та, за змістом обвинувального акту слідчий під час досудового розслідування дійшов висновку, що обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття (ас. 6).

Будь-яких даних про те, що обвинувачений не визнавав вину або якимось чином перешкоджав досудовому розслідуванню, матеріали справи не містять, як і не надано прокурором під час апеляційного розгляду.

Окрім того, під час допиту в суді першої інстанції обвинувачений також визнав вину повністю, підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, критично оцінював свою протиправну поведінку, засуджував свої дії, у зв`язку з чим суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, та обмежився під час судового розгляду допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого, і вказані обставини у сукупності свідчить саме про щире каяття обвинуваченого.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений також визнав вину у вчиненні злочину, висловлював жаль з приводу вчинення ним злочину, а тому встановлені обставини, на переконання колегії суддів, як раз і свідчать про щире каяття з боку обвинуваченого та спростовують доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині.

Колегія суддів враховує також, що у частині призначеного обвинуваченому покарання у виді 3 років позбавлення волі вирок суду не оскаржується жодним з учасників кримінального провадження, і в апеляційній скарзі прокурор, висловлюючи прохання про постановлення апеляційним судом вироку, просить призначити обвинуваченому саме таке покарання.

При цьому, призначаючи обвинуваченому покарання у виді 3 років позбавлення волі, суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини кримінального провадження, щире каяття обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, дійшов висновку про можливе звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням у відповідності до вимог ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України (в редакції станом на 12 лютого 2020 року), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в абзаці 2 пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 23 жовтня 2003 року, із змінами та доповненнями, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався не у повному обсязі та, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, послався у вироку на ті ж обставини, які врахував при призначенні покарання обвинуваченому, а інших переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення, які б давали суду підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, у вироку не навів, на що обґрунтовано посилається прокурор в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду.

Колегія суддів вважає слушними доводи апелянта про те, що судом при призначенні покарання обвинуваченому не у повному обсязі враховані дані про особу обвинуваченого, який раніше засуджувався за вчинення крадіжок до покарання у виді позбавлення волі, та звільнявся на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком, проте, знову вчиняв аналогічні кримінальні правопорушення; те, що будучи звільненим від відбування покарання за попереднім вироком на підставі ухвали Дарницького районного суду від 23 січня 2020 року, через нетривалий час, менше, ніж через місяць, вчинив нове корисливе кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як скоєного кримінального правопорушення, так і особи обвинуваченого, а тому, на переконання колегії суддів, наведені обставини свідчать про неможливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання на підставі ст. 409, 414 КПК України підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 420 КПК України свого вироку в цій частині.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_8 покарання, з огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів враховує дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, не одружений, не має постійного джерела доходу, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його ставлення до вчиненого, обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що ним вчинено тяжкий корисливий злочин через нетривалий час після звільнення його від відбування покарання за попереднім вироком, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, та доходить висновку про призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на той же строк, що призначив суд першої інстанції, проте, яке слід відбувати реально.

За таких обставин апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, вирок суду - скасуванню в частині призначеного обвинуваченому покарання з ухваленням свого вироку в цій частині.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок: призначити ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту затримання - з 9 лютого 2026 року.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня його проголошення, обвинуваченим ОСОБА_8 , який утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії вироку.

Судді:

______________________ _______________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4