Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №371/1079/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6645/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року місто Київ

справа № 371/1079/23

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою відповідача Київської обласної прокуратури на додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кириленко М.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2023 року позивач звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 224000 грн.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВ 3504040) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень в розмірі 220645,16 грн.

07 березня 2025 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції з заявою, в якій просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13500 грн.

В обґрунтування вимог заяви посилався на те, що 23 вересня 2024 рокупредставником позивача адвокатом Суровцовим А.Ю. до судових дебатів було подано клопотання з доказами понесення позивачем витратна правову допомогу, однак суд при ухваленні рішення не вирішив питання про судові витрати.

02 квітня 2025 року від відповідача до суду першої інстанції надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому останній просив відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на її необгрунтованість.

Додатковим рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - задоволеночастково.

Стягнутоз Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 3504030) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката понесені при розгляді справи в суді першої інстанції в розмірі 13500 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, однак, 16 грудня 2025 року Миронівський районний суд Київської області ухвалив додаткове рішення, яким частково задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зменшив підтверджену документально суму витрат з 13500 грн. до 5000 грн.

Вказував, що розглядаючи дану справу відповідач не навів будь-яких обґрунтувань щодо завищення розміру витрат на правничу допомогу. При цьому, матеріалами справи підтверджуються дії адвоката позивача, наведені в детальному описі виконаних робіт (наданих послуг).

Зазначав, що наведені відповідачем заперечення щодо заявленого представником позивача розміру витрат на правничу допомогу не можуть бути підставою для його зменшення.

Посилався на те, що у резолютивній частині додаткового рішення суд самостійно змінив спосіб та порядок виконання рішення, визначивши стягнення «з Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою КПКВК 3504030», що не було предметом заявлених вимог, а відтак, вважає, що суд фактично підмінив собою сторону у справі, вийшовши за межі диспозитивних повноважень та самостійно сформувавши інший зміст вимог, ніж ті, з якими звернувся заявник.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача адвоката Суровцова А.Ю. про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилалася на те, щопозивачем, в порушення вимог ст.ст.11, 21, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст.76-80, 133, 137, п.8 ч.3 ст.178, ч.1 ст.246 ЦПК України безпідставно заявлено про стягнення витрати на правову допомогу, які належним чином документально не підтверджені.

Вказувала, що тривалість підготовки документів та загальна вартість виконаних робіт є необґрунтованою, при цьому жоден долучений позивачем документ не підтверджує їх вчинення саме у межах спірної справи.

Зазначала, що судом першої інстанції не враховано, що представником позивача до суду не надано доказів, які б підтверджували сплату коштів адвокату у розмірі 13500 грн., що взагалі ставить під обґрунтований сумнів реальність їх понесення.

19 лютого 2026 року від Київської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Київської обласної прокуратури підтримав доводи своєї апеляційної скарги, у задоволенні апеляційної скарги представника позивача просив відмовити.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача Київської обласної прокуратури, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятоїстатті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановахВерховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві було зазначено, що ним будуть подані докази щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу у строки, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

07 березня 2025 року представник позивача через систему «Електронний суд» направив до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13500 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача було надано копії:

договору про надання правничої допомоги №13/07-23/А від 13 липня 2023 року, що укладений між АО «Адвокатський центр», в особі виконуючого обов`язки голови Суровцова А.Ю., що діє на підставі Статуту з однієї сторони і ОСОБА_1 з другої сторони;

додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №13/07-23/А від 13 липня 2023 року;

рахунку фактури №05092024 від 05 вересня 2024 року, згідно якої надані послуги: за консультацію з метою роз`яснення правової позиції по справі, перспектив її розгляду - 1000 грн.; за аналіз судової практики щодо вирішення аналогічних спорів - 2000 грн.; за підготовку заяв по суті справи ( позовна заява) - 4000 грн.; за підготовку і направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12 лютого 2024 року - 1500 грн.; за підготовку і направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03 квітня 2024 року - 1500 грн.; за участь у судовому засіданні першої інстанції 15 лютого 2024 року - 2000 грн.; за підготовку і направлення клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача, його представника та подання документа - 1500 грн.;

акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг від 28 лютого 2025 року по договору про надання правничої допомоги №13/07/-23/А від 13 липня 2023 року, згідно якого адвокатом надано за консультацією з метою роз`яснення правової позиції по справі, перспектив її розгляду - 1000 грн.; за аналіз судової практики щодо вирішення аналогічних спорів - 2000 грн.; за підготовку заяв по суті справи (позовна заява) - 4000 грн; за підготовку і направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12 лютого 2024 року - 1500 грн.; за підготовку і направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03 квітня 2024 року - 1500 грн.; за участь у судовому засіданні першої інстанції 15 лютого 2024 року - 2000 грн.; за підготовку і направлення клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача , його представника та подання документа - 1500 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 13500 грн.

В квітні 2025 року відповідач Київська обласнапрокуратура подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила відмовити у задоволенні заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 224000 грн., завданої його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, вказуючи на те, що зі сторони держави в особі уповноважених правоохоронних органів відносно нього були здійсненні незаконні обмеження його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17, з урахуванням постанов Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі №761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Таким чином, відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду покладається на державу.

Разом з тим, витрати на правничу допомогу, передбачені статтею 137 ЦПК України не є тотожними шкоді, завданої органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, а тому, у зазначеному випадку не підлягає застосуванню спеціальна норма закону, яка покладає їх відшкодування на державу.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку про стягнення з Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 3504030) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., оскільки такі витрати покладаються на Київську обласну прокуратуру.

Колегія суддів також не погоджується з розміром, стягнутої судом першої інстанції суми правової допомоги у розмірі 5000 грн., оскільки судом першої інстанції не у повному обсязі було взято до уваги характер правовідносин у цій справі, не проаналізовано обсяг наданих позивачу послуг, не оцінено співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання.

Беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, враховуючи заперечення відповідача, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними.

При цьому, колегія суддів врахувала загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування правової допомоги.

Безпідставними є посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність доказів оплати позивачем послуг адвоката, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція викладена у постановами Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року підлягає зміні, шляхом викладення другого абзацу додаткового рішення в наступній редакції: стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 10000 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 грудня 2025 року змінити, виклавши другий абзац додаткового рішення в наступній редакції.

Стягнути з Київської обласної прокуратури(місцезнаходження: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 10000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: