Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №740/4749/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 квітня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/4749/25

Головуючий у першій інстанції - Роздайбіда О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/701/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що 14.09.2021 між ТОВ «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3569600203-120162, 04.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5182285, 04.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 102089102, з умовами яких товариства зобов`язуються надати позичальникові кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказує, що 15.02.2022 на підставі договору факторингу № 15-02/22, укладеного між ТОВ «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитним договором № № 3569600203-120162 перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал»; 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу № 10-01/2023, за умовами якого до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3569600203-120162; 15.12.2021 на підставі договору факторингу № 15/12-2021-22, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитним договором № 5182285 перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал». 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу № 10-01/2023, згідно якого до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5182285. 17.12.2021 на підставі договору факторингу № 17/12-2021-62, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитним договором № 102089102 перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал». 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу № 10-01/2023, згідно якого до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102089102.

За доводами позову, оскільки після відступлення ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до ОСОБА_1 остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості, ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути на їх користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними догорами № 3569600203-120162 від 14.09.2021, № 5182285 від 04.08.2021, № 102089 від 04.09.2021 у розмірі 40314,88 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 12.12.2025 позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договорами № 3569600203-120162 від 14.09.2021, № 5182285 від 04.08.2021 та № 102089102 від 04.09.2021 у розмірі 40314,88 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Враховуючи положення ст. 526, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачка своїх зобов`язань за кредитними договорами не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Безсмертний С.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського районного суду від 12.12.2025 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект Центр».

За доводами апеляційної скарги рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не з`ясував всі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, зокрема ст. 83, 84 ЦПК України, оскільки суд прийняв та задовольнив клопотання ТОВ «Коллект Центр» про витребування доказів, не зважаючи на те, що таке клопотання було подане з порушенням процесуальних строків та порядку звернення з вказаним клопотанням і в позовній заяві позивачем не було зазначено про неможливість подання певних доказів.

Вказує, що позивач звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості не надав жодних доказів перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, тому вважає, що передумовою виникнення заборгованості за кредитним договором було укладення кредитного договору та зарахування кредитних коштів на карту відповідачки, а без відповідних доказів зарахування кредитних коштів на картку позичальника, не можна вважати, що у позичальника дійсно виникла заборгованість та станом на дату звернення до суду вона була актуальною.

В обґрунтування вказаних доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15, від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Як зазначає заявник, суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність доказів перерахування кредитних коштів на картку відповідачки, оскільки з наданих позивачем довідок ТОВ «Платежі Онлайн», ТОВ «ФК «Елаєнс» про перерахування коштів неможливо встановити ні власника картки/рахунку, ні даних по здійсненій операції та даних кредитних договорів, за якими здійснювались перекази, тому вважає, що вказані довідки не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів, а лише підтверджує проведення платежу в системі і в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів, позивач не заявляв клопотання про витребування інформації про належність платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахування грошових коштів.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.12.2020 у справі № 78/2177/15-ц, від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15, від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18.

Також заявник посилається, що позивачем не надано доказів про отримання ОСОБА_1 листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, про здійснення входу останньою на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору в електронному вигляді, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20.

За твердженням заявника, всупереч положенням ст. 5, 8, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу, а також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. Зазначене підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.

Також згідно правого висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, яка висловлена при розгляді справи № 757/28231/13-ц, єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналів електронних доказів, проте, як зазначає заявник, позивачем подано паперові копії електронних доказів, а оригінали електронних доказів суду надані не були.

Крім того, за доводами скарги, у договорі позики від 14.09.2021 відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору, отже фактичним строком надання кредиту (правомірного користування) є саме 14 днів, узгоджений також умовах кредитного договору та його додатках, тому нарахування процентів має проводитись на рівні фіксованої процентної ставки і розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за цим договором з врахуванням умов договорів щодо розміру денного відсотку за користування коштами складає 546,00 грн. (2000*1,95% *14), а згідно умов договору № 5182285 від 04.08.2021 загальна вартість кредиту визначена у розмірі 2507,50 грн, згідно договору №; 102089102 від 04.09.2021 вартість позики була визначена у розмірі 1504,50 грні саме на таку вартість кредиту очікувала відповідачка, укладаючи кредитний договір, а посилання на п. 4.2. Договору щодо підвищеної ставки відсотків заявник вважає неправомірною таку односторонню пролонгацію строку дії договору, а підвищені відсотки по суті штрафними санкціями, а не процентами за користування грошовими коштами, виходячи з правових висновків Верховного суду.

Заявник, крім іншого, зазначає, що що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом, тому укладення відповідачем договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором, у зв`язку з чим вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Посилається, що з урахуванням положень ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" позичальником включені до умов кредитного договору несправедливі умови, які полягають у тому, що фінансова установа в незалежності від того, чи споживач здійснить погашення заборгованості за кредитним договором, може в односторонньому порядку, без повідомлення споживача продовжити дію такого договору для подальшого нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, що вносить істотний дисбаланс до договірних правовідносин та ставить споживача в несправедливе становище по відношенню до кредитної установи, тому вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків, які нараховані позивачем на період часу після закінчення строку дії кредитування є необґрунтованими.

Також заявник не погоджується із заявленим позивачем розміром витрат на правову допомогу, оскільки такий розмір не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності та є значно завищеним.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційних скарг та додані до них матеріали справи.

У поданому відзиві представник ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. просить залишити рішення Ніжинського міськрайонного суду від 12.12.2025 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування посилається, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договорів шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. Вказує, що факт ідентифікації відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію, згідно якої на номер телефону Відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір, а крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Зазначає, що ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, відповідачем не надані. Також наголошує, що кредитні договори, укладені з різними компаніями, містять ідентичні дані відповідача, які також були зазначені нею і у відзиві на позовну заяву. Тому вважає, що укладені договори відповідають вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін; сторонами було досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов, в т.ч. щодо порядку нарахування та оплати процентів за Договором, можливості продовження строку користування кредитними коштами, в порядку та на умовах визначених Договором; Позичальник був ознайомлений з умовами Договорів, висловив своє волевиявлення шляхом підписання Договорів, а також частково погашав заборгованість по кредитах, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Посилається, що між первісними кредиторами та відповідачем укладено електронні кредитний договори, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також за доводами відзиву, перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «Платежі онлайн», відповідно до якого 14.09.2021 було перераховано грошові кошти за договором № 3569600203-120162 у розмірі 2000,00 грн на картку № НОМЕР_1 ; листом ТОВ «ФК «Елаєнс», відповідно до якого 04.08.2021 було перераховано грошові кошти за договором № 5182285 у розмірі 2500,00 грн на картку № НОМЕР_1 ; квитанцією ТОВ «ФК «Елаєнс», відповідно до якої 04.09.2021 року було перераховано грошові кошти за договором № 102089102 у розмірі 1500,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, то позивач об`єктивно позбавлений можливості їх надати, оскільки не є банком в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії". Як зазначає заявник, ні первісний кредитор, ні позивач не є банками та на них не розповсюджується дія ЗУ «Про банки та банківську діяльність», кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги, а небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів, тому твердження відповідача не заслуговують на увагу. Також заявник посилається, що відповідач частково сплачував заборгованість по кредитам, що свідчить про визнання кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування. Щодо нарахування відсотків за кредитами, то відповідач зазначає, що сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови, тому ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач тривалий час продовжував строк кредитування шляхом сплати відповідних сум, а також, що строк кредитування автоматично продовжувався у зв`язку із наявною заборгованістю на підставі умов Договору. Як вказує заявник, з умов договорів вбачається, що прострочення зобов`язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. Відповідачем було укладено Кредитні договори за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору Позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами Договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, Відповідач усвідомлював всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, Відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. Заявник вважає необґрунтованим посилання в апеляційній скарзі на положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вказана норма застосовується щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу, пені), а не відсотків за користування кредитом або річних відсотків. Зазначає, що заборгованість відповідача складається із заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками, позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки, у розмірі та строк, погоджений сторонами, тому враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Також заявник вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 14.09.2021 між ТОВ «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3569600203-120162, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 2000,00 грн строком на 14 днів, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за його користування (а.с. 91 зворот - 96 т. 1).

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору процентна ставка встановлена у розмірі 1,95 процентів за кожний день користування кредитом.

04.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5182285, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 2500,00 грн строком на 30 днів, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за його користування (а.с. 79 зворот - 83 зворот т. 1).

Відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору процент за користування кредитом становить 7,50 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 процента від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6 кредитного договору стандартна процента ставка за користування кредитом становить 5,00 процентів від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 4.2 кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами договору, кредитодавець має право має право нарахувати проценти за стандартною процентною ставкою, у розмінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За матеріалами справи, 04.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 102089102, згідно умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 1500,00 грн строком на 30 днів, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за його користування (а.с. 161-171 т. 1).

Відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору процент за користування кредитом становить 4,50 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 процента від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6 кредитного договору стандартна процента ставка за користування кредитом становить 5,00 процентів від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 4.2 кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами договору, кредитодавець має право має право нарахувати проценти за стандартною процентною ставкою, у розмінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також судом встановлено, що 15.02.2022 між ТОВ «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір факторингу № 15-02/22, за умовами якого ТОВ «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3569600203-120162, а ТОВ «Вердикт Капітал» набув право вимоги грошових коштів у розмірі 13739,00 грн (а.с. 43-44 т. 1).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3569600203-120162, а ТОВ «Коллект Центр» набув право вимоги грошових коштів у розмірі 13739,00 грн (а.с. 29 - 31 зворот т. 1).

Як вбачається з наданого ТОВ «Коллект Центр» розрахунку заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 13739,00 грн, з яких 2000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 11739,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 55 зворот т. 1).

15.12.2021 на підставі договору факторингу № 15/12-2021-22, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал», за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №5182285, а ТОВ «Вердикт Капітал» набув право вимоги грошових коштів у розмірі 15396,38 грн (а.с. 37 зворот - 39 взорот т. 1).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до ОСОБА_1 коштів за кредитним договором №5182285, а ТОВ «Коллект Центр» набув право вимоги грошових коштів у розмірі 15396,38 грн.

Згідно наданого ТОВ «Коллект Центр» розрахунку заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 15396,38 грн, з яких 2040,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 13356,38 грн - заборгованість за відсотками (а.с 54 зворот т. 1).

За матеріалами справи, 17.12.2021 на підставі договору факторингу № 15/12-2021-62, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал», у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №102089102, а ТОВ «Вердикт Капітал» набув право вимоги грошових коштів у розмірі 11179,50 грн (а.с. 47 зворот - 49 зворот т. 1).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до ОСОБА_1 коштів за кредитним договором №102089102, а ТОВ «Коллект Центр» набув право вимоги грошових коштів у розмірі 11179,50 грн.

Відповідно до наданого ТОВ «Коллект Центр» розрахунку заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 11179,50 грн, з яких 1500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 9679,50 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 53 зворот т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 526, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачка своїх зобов`язань за кредитними договорами не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у заявленому розмірі.

Проте, з таким висновком суду апеляційний суд погоджується частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет магазину) вказує особа, яка створила замовлення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зазначив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 3569600203-120162 від 14.09.2021.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 14.09.2021 між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 3569600203-120162 в електронній формі і який підписаний відповідачкою шляхом використання одноразового ідентифікатора Т4ЕВ787С, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту сплати відсотків за користування позикою, розмір і тип процентної ставки.

Договір позики є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався відповідачкою. ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів на спростування факту укладення договору позики з ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс».

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з п. 9.2., 9.3. Договору позики від 14.09.2021 цей договір укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти цей договір, надсилаються Товариству та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором, вказаний у п. 9.2. Договору, має юридичну силу власноручного підпису.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що укладенням цього договору сторони засвідчують однакове розуміння ними умов цього Договору, його правових наслідків, підтверджують дійсність намірів, гарантують те,ю що Договір не містить ознак удаваного або фіктивного правочину, підтверджують, що Договір не укладений під впливом обману, насильства, помилки чи збігу тяжких обставин. А також стверджують, що досягли згоди з усіх істотних умов цього Договору.

Відповідно до реквізитів вищезазначеного Договору позики, ОСОБА_1 підписала договір електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Т4ЕВ787С.

Таким чином, встановлено та відповідачем не спростовано, що договір позики між первісними кредитором та відповідачкою ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який вона використала для підтвердження підписання договору позики.

Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачкою договір позики не був би укладеним сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір позики від 14.09.2021 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що договір позики укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із договору позики.

Окрім цього, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Коллект Центр» надано належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за договором позики, а також наявність у відповідачки грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором позики і взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти (позики) та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка не сплачувалась ні новому, ні попередньому кредитору.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не зверталась із письмовою заявою про припинення дії договору ні до первісного кредитора, ні до його правонаступника.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору та договору позики, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачкою не надано.

Необгрунтованими є твердження в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано будь-яких підтверджуючих доказів перерахування позивачем грошових коштів на її картковий рахунок, враховуючи наступне.

Так, згідно п. 3.2. Договору позики № 3569600203-120162 14.09.2021 встановлено, що кредит надається одноразово шляхом перерахування коштів виключно на рахунок позичальника, зазначений позичальником при подачі Заяви про надання кредиту та зазначений у розділі 10 (Реквізити сторін) цього договору. Факт перерахування коштів на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 підтверджується листом ТОВ «Платежі Онлайн» (а.с. 64 т. 1).

У зазначеній довідці вказаніий номера договору позики, номер карткового рахунку, який відповідачка вказувала при реєстрації, а також вказано, що кошти були перераховані на підставі укладеного договору позики № 356960020120162, переказ коштів здійснено ТОВ «Платежі Онлайн» як оператором платіжних послуг.

Відповідачкою не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Відповідачка, в обґрунтування своїх заперечень та доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, указувала на те, що позивачем не доведено факту отримання нею кредитних коштів та факту зарахування їх на поточний рахунок позичальника, однак, наголошуючи на відсутності доказів отримання ним коштів, які за умовами договорів переховувались в безготівковій формі на платіжну банківську картку № НОМЕР_1 , не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на її рахунок, враховуючи, що ТОВ «Коллект Центр» не є первісним кредитором.

Також відповідачкою не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що вказаний у договорі позики картковий рахунок їй не належить.

Крім того, апеляційний суд враховує, що Товариство є не банківською (фінансовою) установою, та відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність», в т. ч. Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за № 481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Також апеляційний суд враховує, що ТОВ «Коллект Центр» після укладення договору факторингу додаткові нарахування за договором позики не здійснювало.

Відповідачкою та її представником не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором позики чи підтверджували погашення заборгованості на рахунок первісного кредитора чи його правонаступника, а тому такий розрахунок береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем в частині заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками за договором позики.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором позики і взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти (позики) та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка не сплачувалась ні новому, ні попередньому кредитору.

Не є обгрунтованими доводи скарги про те, позивачем не надано докази, що саме відповідачка реєструвалась в електронних кабінетах кредиторів, а також не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи та не надано доказів такої ідентифікації та не надано доказів електронного підпису спірного правочину кредитодавцем, враховуючи, що ТОВ «Коллект центр» не є первісним кредитором за спірним договором, а тягар доказування неналежності мобільного номеру телефону лежить саме на відповідачці, яка не надала ні суду першої, ні апеляційному суду доказів, що зазначений у кредитному договорі та договорі позики належить не їй.

Крім того, з наданих на запит апеляційного оригіналів електронних договорів, які містяться на диску (а.с. 45 т. 2), вбачається, що ОСОБА_1 пройдена ідентифікація, виконано вимоги прикріплення 3 фото особисто відповідача та відповідно сторінок паспорту, тобто пройдено особисто ідентифікацію, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», договір містить електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідачки.

Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і доводи скарги щодо необгрунтованого нарахування відсотків поза межами строку кредитування, оскільки матеріалами справи підстверджується, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за договором позики, що свідчить про визнання нею кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування і сторонами було погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідачка погодилась на зазначені умови, тому ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка тривалий час продовжувала строк кредитування шляхом сплати відповідних сум, а також, що строк кредитування автоматично продовжувався у зв`язку із наявною заборгованістю на підставі умов Договору. Разом із тим, свої обов`язки щодо своєчасного повернення кредитних коштів та процентів ОСОБА_1 належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Посилання на висновки Верховного Суду в апеляційній скарзі як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на те, що договори факторингу, укладені між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал», між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» не є нікчемними за законом та не визнані судом недійсним, ТОВ «Коллект Центр» на підставі чинних договорів набуло право вимоги до відповідачки за договором позики від 14.09.2021, а отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики № 3569600203 від 14.09.2021.

Відповідачка не зверталася до суду з позовом про визнання недійсними правочинів щодо відступлення права вимоги за договором позики новому кредитору і обставини щодо правомірності таких правочинів знаходяться поза межами розгляду даної справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за вказаним договором позики.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 14.09.2021, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами № 5182285 від 04.08.2021, № 102089102 від 04.09.2021, враховуючи наступне.

У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.

Таким чином, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Якщо до суду не було надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа.

Для здійснення відповідного огляду інформаційно-комунікаційної системи з метою ознайомлення з оригіналом електронного документа, у залежності від доказування і з урахуванням конкретних обставин справи, суд може залучити спеціаліста або призначити відповідну судову експертизу (статті 74, 103 ЦПК України).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 5182285 від 04.08.2021, № 102089102 від 04.09.2021, ТОВ «Коллект Центр» посилалось на те, що вказані кредитні договори були підписані відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Для повного і всебічного розгляду справи апеляційним судом на підставі ст. 100 ЦПК України було витребувано у ТОВ «Коллект Центр» оригінали електронних доказів, зокрема договорів про споживчий кредит № 5182285 від 04.08.2021, № 102089102 від 04.09.2021, укладених з ТОВ «Мілоан».

З наданих на запит апеляційного оригіналів електронних договорів, які містяться на диску (а.с. 45 т. 2), вбачається, що на них відсутній підпис ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», тобто електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачки.

Разом з тим, з копії договору про споживчий кредит № 102089102 від 04.09.2021, який міститься в матеріалах справи на а.с. 161-171 т. 1, вбачається, що на ньому наявник електронний підпис ОСОБА_1 .

Також з наданих оригіналів електронних кредитних договрів не вбачається, що первісний кредитор ТОВ «Мілоан» надсилав або ж відповідачка будь-яким способом застосувала ідентифікатор електронного підпису, пройшла ідентифікацію особи та здійснила електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, так і факту отримання цього одноразового ідентифікатора.

Отже, додані ТОВ «Коллект Центр» до матеріалів справи копії кредитних договорів, укладені ОСОБА_1 з ТОВ «Мілоан», не відповідають оригіналам цих договорів, наданих на запит апеляційного суду.

ТОВ «Коллект Центр» не надало суду належних та допустимих доказів надсилання ОСОБА_1 електронного повідомлення на укладення електронних договорів, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронні договори, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації відповідачки при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Коллект Центр» надало довідки ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, яка підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 ідентифікований при укладенні кредитних договорів № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021. Акцепт договору № 102089102 від 04.09.2021 підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором U68472, дата відправки ідентифікатора позичальнику - 04.09.2021, номер телефону: НОМЕР_2 (а.с. 58 зворот т. 1). Акцепт договору № 102089102 від 04.09.2021 підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором U88434, дата відправки ідентифікатора позичальнику - 04.08.2021, номер телефону: НОМЕР_2 (а.с. 61 зворот т. 1).

Проте надані довідки були сформовані попереднім кредитодавцем ТОВ «Мілоан» і не містять належних даних про проведення ідентифікації ОСОБА_1 при укладенні вказаних кредитних договорів, крім того в матеріалах справи відсутні докази належності вказаного номеру телефона відповідачці, а відтак і доказів підписання договорів відповідачкою ідентифікатором, що був направлений на вказаний номер телефону.

Фактично, зазначені в позовній заяві обставини є лише твердженням позивача, оскільки підтверджуються лише створеними останнім доказами та доказами створеними попередній кредитором, які неможливо перевірити та які не узгоджуються з жодним іншим доказом не створеним самим позивачем, крім того суперечать наданим на вимогу суду даним які містяться на диску (а.с. 45 т. 2), оскільки надані договори не містять підпис або одноразовий ідентифікатор ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», тобто електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

ТОВ «Коллект Центр» не надало суду жодних належних та допустимих доказів укладення ОСОБА_1 кредитних договорів № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що кредитні договіри № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021 з додатками до нього підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, чим підтверджено укладання між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, є обгрунтованими та підтверджуються належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов при укладенні кредитних договорів № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021, які оформлені в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Крім того, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Таким чином, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Судом встановлено, що кредитні договори № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021 не містять підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а оскільки кредитні договори № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021 не є укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», тому відсутні підстави вважати, що ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за вказаними договорами.

Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до позивача за договором факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитними договорами № 102089102 від 04.09.2021 та № 5182285 від 04.08.2021 та необгрунтовано задовольнив позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр».

За викладених вище підстав, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону і матеріалах справи та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши заборгованість за договором позики № 3569600203-120162 від 14.09.2021 у розмірі 13739,00 грн, в задоволенні решти вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» на суму 13739,00 грн (13739,00 грн від 40314,88 грн становить 34 %), слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» судовий збір за розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 823,62 грн (2422,40 грн х 34 % :100%).

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України та заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 16000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , слід зменшити до 4000,00 грн.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню на суму 26575,88 грн, тобто на 66 %, у матеріалах справи наявні належні докази понесення відповідачкою витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи (а.с. 6 т. 2), то відповідно з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволенх вимог у сумі 2398,18 грн (3633,60 грн х 66 %) за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376, ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2025 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 3569600203-120162 від 14 вересня 2021 року у розмірі 13739,00 грн.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 823,62 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 4000,00 грн витрат на правову допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 2398,18 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний судове рішення складено 09.04.2026.

Головуючий Судді :