Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №523/1790/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/685/26

Справа № 523/1790/25

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Гареєва Є.Ш.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Сувертак І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та на утримання повнолітньої доньки, котра продовжує навчання,

встановив:

04.02.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, а саме просила суд:

- стягнути із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) батька, починаючи із дати звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття;

- стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) батька, до досягнення ОСОБА_4 23-х років, за умови продовження нею навчання, починаючи з дати звернення до суду.

Свої вимоги мотивувала тим, що сторони по справі є батьками дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначала, що діти наразі проживають разом із матір`ю у Франції. Згідно листа власника від 02.01.2025 року та його перекладу, власник квартири у м. Шавіль, Франція, підтверджує, що позивач із дітьми проживає у його житлі із 10.03.2022 року.

Посилаючись на вищевикладені обставини, а також на те, що відповідач ніякої допомоги на утримання дітей не надає, позивач просила суд, стягнути аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки усіх доходів відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач зазначив, що ОСОБА_4 вже виповнилося 18 років минулого року. Проте, згідно довідки від 04.09.2024 року, ОСОБА_4 зарахована на навчальний рік 2024/2025 в Міський університет Парижу (Universite Paris Cite), тобто, вона продовжує навчатися. На підставі викладеного, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки в сумі 1/4 частки доходу відповідача, починаючи з дня пред`явлення цього позову і до досягнення ОСОБА_4 23-х років.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 11.08.2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні частково (а.с.138-141).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини з усіх видів його заробітку щомісячно з індексацією відповідно до закону, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.02.2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В частині позовних вимог про стягнення аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в сумі 1 211,20 грн.

Крім того, додатковим рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 23.09.2025 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. (а.с.149-152).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Гареєв Є.Ш. ставить питання про скасування рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 11.08.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.154-155).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 11.08.2025 року залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.167-169).

Додаткове рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 23.09.2025 року учасниками у справі не оскаржується.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (а.с.167-169), колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/5 судом першої інстанції було враховано стан здоров`я відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем добровільно надається допомога на утримання повнолітньої доньки, а також із того, що матеріали справи не мають доказів того, що відповідач ОСОБА_2 взмозі утримувати доньку на період її навчання в Міському університеті Парижу (а.с.138-141).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.15,16).

В позовній заяві позивачка зазначала, що діти наразі проживають разом із нею в Республіці Франція.

Зазначене підтверджується листом власника квартири, де мешкає позивачка разом із дітьми, від 02.01.2025 року (а.с.11-14).

Звертаючись з позовом про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка зазначала, що син проживає разом з матір`ю та знаходяться на її утриманні, відповідач належної матеріальної допомоги не надає.

Згідно ч. 1 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України).

Матеріали справи не містять доказів про працевлаштування позивача та її доходи.

У відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказував, що його середньомісячна заробітна плата у 2025 році складала 47 918,13 грн. (а.с.50-52,167-1169).

Крім того, відповідачем було надано відомості про його незадовільний стан здоров`я та він потребує постійного лікування (а.с.53-62).

Також відповідачем було надані квитанції, з яких вбачається, що ОСОБА_2 добровільно на утримання дітей ОСОБА_1 за період з травня 2024 року по грудень 2024 року були перераховані кошти у загальному розмірі 122 950,00 грн. (а.с.64-86).

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином, з врахуванням встановленого мінімального розміру аліментів на дитину, матеріального стану сторін у справі, стан здоров`я відповідача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення аліментів на неповнолітнього сина у розмірі 1/5 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, до повнолітня дитини.

Інше не відповідало б принципам розумності та справедливості.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, до досягнення нею 23 років, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач приймає участь у виховані повнолітньої дитини та добровільно надає матеріальну допомогу на її утримання.

Колегія суддів також погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 198 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Разом з тим, зважаючи на те, що відповідач добровільно надає суттєву матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у позові в цій частині.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що вона проживає в Республіці Франція та сплачує за оренду житлового приміщення 350,00 Євро на місяць. Крім того, апелянт вказує, що донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжує навчання та зарахована на навчальний рік 2025/2026 в Міський університет Парижу.

Однак, зазначені доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач ОСОБА_2 є громадянином України та проживає на території України. За період з травня 2024 року по грудень 2024 року відповідачем було добровільно сплачено позивачці на утримання дітей аліменти у розмірі 122 950,00 грн. (а.с.64-86), що є суттєвим в межах України.

При цьому колегія суддів зазначає, що 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на час звернення позивача із позовом становило 1 598,00 грн. (3 196 грн. х 50% = 1 598,00 грн).

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09.04.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький