Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №478/194/25 — Миколаївський апеляційний суд

30.03.26

22-ц/812/602/26

Провадження № 22-ц/812/602/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2026 року м. Миколаїв

справа № 478/194/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЛЕСЯ», Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсними та скасування державних актів, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Самуляк Михайлом Юрійовичем, на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області, ухвалене 18 грудня 2025 року під головуванням судді Томашевського О.О., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Фермерського господарства «ЛЕСЯ» (далі – ФГ «ЛЕСЯ»), Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання недійсними та скасування державних актів, визнання відсутнім права користування земельної ділянки.

Позивач зазначав, що 29 грудня 1992 року на підставі рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів № 3113 ОСОБА_2 було передано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 50,0 га. 22 лютого 1993 року ОСОБА_2 було створено Фермерське господарство «ЛЕСЯ», про що видано свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності № 20897357 від 22.02.1993 року.

Рішенням Казанківської районної ради Миколаївської області від 21 листопада 1997 року № 140-17 було затверджено технічну документацію по складанню державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 50,0 га, в тому числі безоплатно у власність ОСОБА_2 було відведено 6,0 га із вказаної земельної ділянки. 12 березня 1998 року ОСОБА_2 , було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га, серії МК № 013622.

10 липня 2005 року до складу ФГ «ЛЕСЯ» було введено ОСОБА_3 та проведено розпаювання земельної ділянки, за результатами чого, ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку, площею 9,66 га у власність із земель постійного користування фермерського господарства.

Як вказує позивач, після відведення земельної ділянки, площею 9,66 га із земель постійного користування ФГ «ЛЕСЯ», що складало 44,0 га, у власність ОСОБА_3 , відбувся поділ такої земельної ділянки та у зв`язку із цим, в законному порядку повинна була бути сформована земельна ділянка площею 34,34 га, проте новий Державний акт на залишок земельної ділянки розміром 34,34 га (44,0 га -9,66 га) не складався та технічна документація не розроблялася та не затверджувалася.

За такого, на думку позивача, право на користування земельною ділянкою площею 34,34 га у ФГ «ЛЕСЯ» відсутнє.

Також позивач зазначає, що 27 лютого 2011 року голова ФГ «ЛЕСЯ» Лазаревич А.П., на ім`я якого було видано Державний акт на право постійного користування землею площею 44,0 га, помер та наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 04 грудня 2019 року № 11067/0/14-19-СГ право постійного користування землею площею 44 га було припинено.

Земельна ділянка, що залишалася після припинення права користування нею ФГ «ЛЕСЯ» була поділена на ділянки площею по 2,0 га, які в подальшому були відведенні у власність громадян.

Як вказав позивач, у 2020 році його мати- ОСОБА_4 - придбала у фізичних осіб у приватну власність 11 земельних ділянок площею по 2 га кожна, які він успадкував після її смерті у 2022 році, що підтверджується витягами з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.01.2022 року та від 29.01.2022 року.

В той же час, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 липня 2021 року було задоволено позов ФГ «ЛЕСЯ», визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 04.12.2019 року № 11067/0/14-19-СГ про припинення права користування фермерським господарством земельною ділянкою, площею 34,34 га та визнано за ФГ “ЛЕСЯ” право постійного користування на вказану земельну ділянку.

Як зазначає ОСОБА_1 , у зв`язку із ухваленням вищевказаного рішення натепер ФГ «ЛЕСЯ» звернулося до суду із позовом до нього про витребування земельної ділянки, площею 34,34 га.

Проте позивач вважає, що ФГ «ЛЕСЯ» не має права користування вказаною земельною ділянкою, оскільки вважає незаконним Державний акт про право постійного користування землею від 29.12.1992 року № 3113, виданий на підставі рішення Олександрійської сільської ради народних депутатів Лазаревичу А.П. про право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 50,0 га мотивуючи свої вимоги тим, що за діючим у той час законодавством земельна ділянка могла надаватись ОСОБА_2 лише у право довічного успадкованого володіння або у власність, а не у постійне користування, про що вказано у спірному державному акті. При цьому, на вказану земельну ділянку не було складено та затверджено відповідного проєкту, у зв`язку із чим складання та видача Державного акту про право користування землею було безпідставним.

Також ОСОБА_1 вважає незаконним Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га, серії МК № 013622, оскільки на момент його видачі (1997 рік) Фермерське господарство вже існувало, тоді як згідно передбаченому законом порядку земельна ділянка передається голові створюваного фермерського господарства, який потім створює фермерське господарство, реєструє відповідну юридичну особу, до складу майна якої входить ця земля.

Крім того за обставин набуття ФГ «ЛЕСЯ» права користування земельною ділянкою, площею 50 га, вбачається, що таку землю воно отримало двічі: у 1992 і 1997 роках, що свідчить про відсутність підстав для отримання Державного акту у 1997 році.

Також позивач зазначає, що оскільки майнові права на земельну ділянку не увійшли до статутного капіталу ФГ «ЛЕСЯ», то відповідне право користування землею у фермерського господарства відсутнє.

До того ж внаслідок поділу земельної ділянки, площею 44,0 га, в зв`язку із відведенням у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 9,66 га, технічна документація на ділянку, площею 34,34 га, що залишилась в постійному користуванні ФГ «ЛЕСЯ», не розроблялася та не затверджувалася, Державний акт не видавався, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у ФГ «ЛЕСЯ» прав на цю земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- визнати недійсним та скасувати Державний акт від 19.12.1992 року, виданий на підставі рішення Олександрійської сільської ради народних депутатів № 3113 ОСОБА_2 про право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 50 га;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт від 12.03.1998 року, серії МК № 013622, виданий на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області № 36 від 18.06.1997 року ОСОБА_2 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га;

- визнати відсутнім у ФГ «ЛЕСЯ» права користування землею за Державним актом від 29.12.1992 року, виданим на підставі рішення Олександрійської сільської ради народних депутатів № 3113 ОСОБА_2 про право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 50 га та за Державним актом від 12.03.1998 року, серії МК № 013622, виданий на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області № 36 від 18.06.1997 року ОСОБА_2 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га.

У відзиві на позовну заяву представник ФГ «ЛЕСЯ» - адвокат Найдьонова Н.В. - просила відмовити у задоволенні позову. Вказувала, що земельним законодавством було передбачено надання громадянам України землі для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння, проте на момент отримання громадянином ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 50,0 га норми законодавства щодо довічного успадковуваного володіння землею втратили чинність. Тому ОСОБА_2 отримав земельну ділянку із правом постійного користування. Після відведення земельної ділянки ОСОБА_2 було зареєстровано ФГ “ЛЕСЯ”. Можливість виділу із земельної ділянки її частини у власність ОСОБА_2 було передбачено законодавством та отримання ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 6,0 га у власність із земель, якими користувалося Фермерське господарство, не можна вважати поділом земельної ділянки. Після передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 6,0 га, було забезпечено складання Державного акту на право користування земельною ділянкою, площею 44,0 га, яка залишилась у користуванні господарства. Що стосується втрати права користування на земельну ділянку, то відповідач зазначив, що після створення ФГ «ЛЕСЯ» вказана земельна ділянка перейшла в користування фермерського господарства, а після виділу у власність її частини ОСОБА_2 та ОСОБА_5 її поділ не відбувся та відповідних правових норм щодо припинення в такому випадку права користування на землю не існує. Також представник відповідача звертала увага що ст. 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» передбачена можливість, а не обов`язок передачі землі до складеного капіталу господарства, а тому відсутність реєстрації земельної ділянки у складеному капіталі ФГ «ЛЕСЯ» не суперечить законодавству.

У відзиві на позовну заяву Володимирівська сільська рада Баштанського району Миколаївської області просила визнати її неналежним відповідачем у справі.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про протиправність оспорюваних ОСОБА_1 . Державних актів, а також давали підстави для визнання відсутнім у ФГ «ЛЕСЯ» права користування спірною землею. Також суд встановив, що Володимирівська сільська рада Баштанського району Миколаївської, як правонаступник попередньої ради, є належним відповідачем у даній справі, а тому відсутні підстави для відмови позивачу у позові до вказаного відповідача з підстав пред`явлення вимог до неналежного відповідача.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Самуляк М.Ю., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову.

Представник позивача зазначав, що судом не були враховані доводи позовної заяви ОСОБА_1 , а тому викладені в апеляційній скарзі аргументи є аналогічними доводам позову. Апелянт вказував, що на момент створення ФГ «ЛЕСЯ» діючим законодавством було передбачено, що громадяни мали право на отримання земельної ділянки виключно у приватну власність або довічне успадковуване володіння чи шляхом укладення договору оренди, а в подальшому реєстрували юридичну особу, тобто створювали фермерське господарство. Передача вже створеному фермерському господарству та й у право безстрокового користування не було передбачено законодавством. При цьому, норми ЗК України мали загальний характер, в той час як норми діючого на той час Закону України від 20 грудня 1991 року 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» були спеціальними та підлягали застосуванню в порядку пріоритетності до загальних норм права. Виходячи з цього, виданий державний акт на право користування землею є протиправним. Так, Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 13.07.2021 року у справі № 915/1407/20 було встановлено факт надання в постійне користування земельної ділянки, що порушувало чинне на той час законодавство, у зв`язку з чим Державний акт про право постійного користування від 29.12.1992 року № 3113, виданий ОСОБА_2 підлягає скасуванню. При цьому, порядок надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства передбачав складання державного акту за результатами відведення ділянки в натурі, тобто передбачалось складання та затвердження відповідного проекту відведення земельної ділянки, чого зроблено не було, а тому підстав для складання державного акту не виникало. Щодо недійсності державного акту про право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га серії МК № 013622, адвокат Самуляк М.Ю. вказував, що на момент видачі державного акту, норми Закону України від 20 грудня 1991 року 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» ч. 5 ст. 2 цього Закону передбачала, що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України. Частина 2 ст. 4 Закону (в редакції 1997 року) передбачала, що земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. З обставин набуття права користування ФГ «ЛЕСЯ» земельною ділянкою, площею 50 га вбачається, що таку землю фермерське господарство отримало двічі, в 1992 році та 1997 році. Факт першого отримання землі в 1992 році фактично нівелював необхідність отримання тієї ж земельної ділянки повторно у 1997 році. Тобто, законних підстав для її повторної видачі та й складанні повторного державного акту не виникали в 1997 році. При цьому, ніяких дій, для отримання державного акту про право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га серії МК №013622 ОСОБА_2 не вчинялось, у зв`язку з чим, такий державний акт є протиправним та підлягає скасуванню. Представник позивача також звертає увагу на втрату права користування ФГ «ЛЕСЯ» спірною земельною ділянкою. Так, 27.02.2011 року ОСОБА_2 , на ім`я якого було видано державний акт на право постійного користування землею серії МК №013622 від 12.03.1998 року, помер, в результаті чого протоколом загальних зборів ФГ «ЛЕСЯ» № 1 від 17.05.2011 року було виведено його з членів ФГ «ЛЕСЯ» та призначено головою господарства Мунтянова П.О., а також затверджено Статут фермерського господарства у новій редакції. З нової редакції Статуту ФГ «ЛЕСЯ» чітко вбачається, що до земель фермерського господарства належать виключно земельні ділянки, що належать членам господарства на праві приватної власності, постійного користування та які використовуються на умовах оренди (п. 6 Статуту). Крім цього, з п. 6.4 Статуту вбачається, що права володіння користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів господарства, здійснює саме господарство. Тобто, до складеного капіталу ФГ «ЛЕСЯ» не увійшли земельні ділянки наданні в постійне користування ОСОБА_2 , відповідно, право користування ними у ФГ «ЛЕСЯ» відсутнє. Крім того звертає увагу на втрату права користування спірною земельною ділянкою ФГ «ЛЕСЯ» внаслідок її поділу. Так, розпорядженням Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області № 463-р від 20.09.2005 року передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 9,66 га, фактично вилучивши її із земель постійного користування площею 44,00 га, однак всупереч вимогам статті 141 ЗК України про припинення права постійного користування у вищезазначеному розпорядженні не зазначено. Таким чином, після відведення 9,66 га земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , які входили до складу земель постійного користування фермерського господарства «Леся» площею 44,0 га, вказана земельна ділянка, площею 44,0 га припинила своє існування, тобто перестала бути об`єктом цивільних прав. Вона залишилась не сформованою та підлягає проведенню передбаченої законодавством процедури формування, винесення в натурі, затвердження та державній реєстрації. Виходячи з цього, ФГ «ЛЕСЯ» не може бути користувачем вказаної земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФГ «ЛЕСЯ» - Найдьонова Н.В. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. На думку представника відповідача суд першої інстанції повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, належним чином оцінив докази та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Щодо недійсності державного акту на право постійного користування землею від 29.12.1992 року №3113 судом вірно було встановлено, що на момент надання ОСОБА_2 земельної ділянки вбачалось існування певних колізій між нормами ЗК України та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» щодо того, яке право повинно бути надано голові фермерського господарства на земельну ділянку. Суд врахував відповідну колізію, та дійшов висновку, що з набуттям чинності ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року, саме норми Кодексу долають колізію із Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» за темпоральним принципом, тобто як норми, що були прийняті пізніше. Щодо посилання позивача на недійсність державного акту на право постійного користування землею площею 44.0 га серії МК №013622 та втрати права користування земельною ділянкою внаслідок її поділу суд правомірно спростував твердження позивача щодо протиправності видачі Державного акту від 12.03.1998 року. При цьому судом було враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.01.2020 року у справі № 925/361/19. Щодо втрати ФГ «ЛЕСЯ» права користування земельною ділянкою після смерті ОСОБА_2 , то суд вірно зазначив, що наслідки вилучення землі із цивільного обороту не є тотожними вилученню земельної ділянки, про що наголошено у п. б) статті 141 вказаної вище редакції Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 вказано, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Водночас в ході судового розгляду справи таких обставин не встановлено. Також представник зазначала, що відсутність у відповідному Реєстрі складеного капіталу ФГ «ЛЕСЯ» із земельних ділянок не суперечить законодавству.

Окрім цього представник вважала, що суд при ухваленні рішення правильно врахував постанову Південно-західного апеляційного господарського суду м.Одеса від 13.07.2021 року у справі № 915/1407/20, відповідно до якої за ФГ «ЛЕСЯ» було визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 34,3409 га на території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Самуляк М.Ю. – підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача ФГ «ЛЕСЯ» - адвокат Найдьонова Н.В. – просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представники Володимирівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.

Так, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що громадянин ОСОБА_2 на підставі Висновку Олександрівської сільської ради народних депутатів Казанківського району від 08.10.1992 року щодо узгодження відводу землі та рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 29.12.1992 року № 3113 отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку, площею 50,0 га, на що йому був виданий відповідний Державний акт (т. 1 а.с. 151, 152).

Як слідує з дослідженої судом Технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності та постійного користування землею (по фактичному користуванню) громадянину ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, складеного Миколаївською філією Інституту землеустрою Української академії аграрних наук складеного у 1997 році, надана ОСОБА_2 земельна ділянка, площею 50,0 га, розташована в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 132-146).

22 лютого 1993 року Казанківською райдержадміністрацією Миколаївської області була проведена державна реєстрація суб`єкта підприємницької діяльності – Фермерського господарство «ЛЕСЯ» та видано відповідне Свідоцтво про державну реєстрацію (т. 1 а.с. 153).

Розпорядженням Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.06.1997 року № 36 було надано згоду на відведення ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність однієї середньої земельної частки по Олександрівській сільській раді, площею 6,0 га, та залишення у постійному користуванні 43,2 га ріллі та 2,8 га пасовища із земель ФГ «ЛЕСЯ» т. 1 а.с. 71, 136).

Рішенням Казанківської районної ради Миколаївської області від 21.11.1997 року № 140/17 було затверджено технічну документацію по складанню держаних актів на право приватної власності та на право постійного користування землею ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 50,0 га, в тому числі: безоплатно у власність - 6,0 га із земель, в постійне користування – 44 га. Зобов`язано Миколаївську філію Інституту землекористування виготовити державні акти на право постійного користування землею та на право приватної власності на землю (т. 1 а.с. 70, 146, Т.1, т. 2 а.с. 41-54).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га, серії МК №013622 (т. 1 а.с. 50, 149, т. 2 а.с 54) та Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, площею 6 га, серії МК № 1624 (т. 1 а.с. 150).

Наказом голови ФГ «ЛЕСЯ» від 10.07.2005 року № 4 було введено до складу членів фермерського господарства Мунтянова П.О., вирішено провести розпаювання земельної ділянки у ФГ «ЛЕСЯ» на ОСОБА_3 , решту землі залишити за фермерським господарством (т. 1 а.с. 55).

Відповідно до розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 02 вересня 2005 року № 437-р було надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проєкту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, як члену ФГ «ЛЕСЯ» в розмірі 10 умовних кадастрових гектарів із земель раніше наданих у користування згідно Державного акту на право постійного користування землею, серії МК № 013622 в межах території Олександрівської сільської ради та надано дозвіл на розробку Технічної документації зі складання проєкту договору оренди земельної ділянки, площею 33,9 га, для ФГ «ЛЕСЯ» терміном на 5 років, яку було надано раніше у користування згідно державного акту на право постійного користування землею, серії МК № 013622 в межах території Олександрівської сільської ради (т. 1 а.с. 72).

Як слідує з Проєкту землеустрою (т. 1 а.с. 154-173) на виконання наведеного вище розпорядження ОСОБА_3 було замовлено відповідний проєкт відведення земельної ділянки та визначено розмір земельної ділянки у площі 9,66 га із земель фермерського господарства «ЛЕСЯ» (а.с. 163, 165, 168-170 Т.1).

Розпорядженням Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 20.09.2005 року № 463-р було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки члену ФГ «ЛЕСЯ» ОСОБА_3 у власність для ведення фермерського господарства «ЛЕСЯ» в межах території Олександрівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 9,66 га із земель Олександрівської сільської ради (т. 1 а.с. 73).

03.10.2005 року ОСОБА_3 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку, серії МК 099970, площею 9,66 га в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського районного Миколаївської області (т. 1 а.с. 53, 174).

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції встановив, що у користуванні ФГ «ЛЕСЯ» із площі раніше наданої земельної ділянки у 50,0 га після відведення у власність членам фермерського господарства залишилось 34,34 га (50,0 га -44,0 га -9,66 га) у користуванні. Також судом було встановлено, що на земельну ділянку, яка залишилась у постійному користуванні ФГ «ЛЕСЯ», площею 34,34 га нова технічна документація не складалась та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 34,34 га, не видавався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_2 помер (т. 1 а.с. 74).

У зв`язку із цим наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №11067/0/14-19-СГ від 04.12.2019 року право постійного користування земельною ділянкою площею 44,0 га, надане громадянину ОСОБА_2 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею, серії МК №13622, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 12.03.1998 року за №61, розташовану в межах території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, визнано припиненим. Вказану земельну ділянку віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Володимирської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 56).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №2212/0/14-20-СГ від 30.01.2020 року громадянам, у кількості шістнадцяти осіб, було надано у власність земельні ділянки, площею 2,0 га кожна, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 220).

Судом також було встановлено, що земельні ділянки, які утворилися в результаті припинення права постійного користування на земельні ділянки, площею 44,0 га, які належали на праві користування ФГ «ЛЕСЯ, та на які зазначеним у наказі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 2212/0/14-20-СГ від 30.01.2020 року громадянам були видані державні акти на ці земельні ділянки, в подальшому були придбані матір`ю позивача - ОСОБА_4 . Вказані обставини були підтверджені сторонами у справі.

Так, судом встановлено, що громадянкою ОСОБА_4 :

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 04.11.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0131, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 28-29);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 27.03.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0134, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 30-31);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 28.11.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0137, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 32-33);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 04.11.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0139, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 34-35);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 28.11.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0141, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 36-37);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 20.02.2021 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0143, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 38-39);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14.03.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0144, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 40-43);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14.03.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0145, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 44-45);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 24.03.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0146, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 46-47);

- на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 03.11.2020 року було придбано земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0148, розташованої в межах території Олександрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 48-49).

Вказані земельні ділянки успадкував позивач ОСОБА_1 , на які зареєстрував право власності, що вбачається з:

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395782635, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0131, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості зазначені у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 14);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395782834, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0134, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 15);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395782956, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0137, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 16);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395783091, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0139, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 17);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395783181, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0141, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 18);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, які містять довідки від 20.09.2024 року № 395783282, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0143, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 19);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395783471, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0144, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 20);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідку від 20.09.2024 року № 395783589, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0145, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 21);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395783707 щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0146, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 22);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 20.09.2024 року № 395783376, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0148, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 20.09.2024 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 23);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 21.02.2025 року № 414512301, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0149, площею 2,0 га. Також, з огляду на відомості у вказаній довідці, станом на 21.02.2025 року, об`єкт перебував в процесі об`єднання (т. 1 а.с. 24).

В подальшому процесі об`єднання вказаних земельних ділянок вони склали три земельні ділянки, а саме: з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0214, площею 12,0 га; з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0215, площею 4,0 га; з кадастровим номером: 4823680300:01:000:0217, площею 6,0 га, власником яких є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яку містить довідка від 21.02.2025 року № 414512581, 414512800, 414513267 (т. 1 а.с. 25-27).

Між тим, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 року у справі № 915/1407/20 (т. 1 а.с. 208-227) було:

- визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №11067/0/14-19-СГ від 04.12.2019 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою";

- визнано за селянським (фермерським) господарством "ЛЕСЯ" право постійного користування земельною ділянкою площею 34,3409 га на території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (до якої, в результаті об`єднання територіальних громад приєдналася Олександрівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області), призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на підставі рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів №3113 від 29.12.1992 року та Державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1998 року на підставі рішення Казанківської районної ради Миколаївської області №140-17 від 21.11.1997 року.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування виданих ОСОБА_2 . Державних актів: від 19.12.1992 року на право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 50 га та від 12.03.1998 року на право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га, а також про визнання відсутнім у ФГ «ЛЕСЯ» права користування землею за вказаними Державними актами, обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведена протиправність оспорюваних Державних актів та підстав для визнання відсутнім у ФГ «ЛЕСЯ» права користування спірною землею.

Так, відповідно до статті 6 Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року була передбачена можливість надання громадянам у довічне успадковуване володіння землі для ведення селянського (фермерського господарства).

Вказане положення було продубльовано у частині першій статті 50 цього Кодексу.

При цьому, окремо законодавець виділяв й іншу правову конструкцію - право постійного користування земельною ділянкою, підстави виникнення якого було передбачено у статті 7 тієї редакції Кодексу.

Таким чином, починаючи з 1990 року законодавець чітко розмежовував поняття права постійного користування та права довічного успадковуваного володіння, правові режими яких не визнавалися тотожними.

При цьому Кодекс передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, наданої для ведення сільського (фермерського) господарства - право довічного успадковуваного володіння.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року №889-ХІІ, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, було затверджено й форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Разом із тим, ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року передбачав надання земель лише у постійне та тимчасове користування.

Так, статтею 7 Кодексу у редакції від 13 березня 1992 року було встановлено, що земельні ділянки у постійне користування надавалися громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

У змісті статті 50 ЗК України 1992 року було також передбачено, що громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передаються у власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ.

З набуттям чинності ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року було затверджено й нові форми Державних актів, а саме, на право власності на землю і право постійного користування землею, що вбачається із Постанови Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201-XII.

Відповідно до наведеного, діючі норми земельного законодавства на момент складання Державного акту, тобто після 13 березня 1992 року, не передбачали ані права довічного успадковуваного володіння, ані відповідної форми Державного акту про право довічного успадковуваного володіння.

ОСОБА_2 отримав у постійне користування земельну ділянку, площею 50,0 га, на підставі Державного акту, виданого відповідно до рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 29.12.1992 року № 3113 та заключення Олександрівської сільської ради народних депутатів Казанківського району від 08.10.1992 року.

Разом із тим, на час надання ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції від 14 жовтня 1992 року (далі – Закон в редакції 1992 року), де у частини четвертої статті 2 було передбачено, що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. Аналогічного змісту була викладена й частина перша статті 4 цього Закону.

Судом першої інстанції був правильно застосований темпоральний підхід для вирішення вказаної колізії правових норм та вірно встановлено, що з набуттям чинності ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року саме норми Кодексу долають колізію із Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» за темпоральним принципом, тобто як норми, що була прийнята пізніше.

За такого суд дійшов обґрунтованого висновку, що надання ОСОБА_2 у земельної ділянки, площею 50,0 га, саме у постійне користування відбулося у відповідності до норм ЗК України 1992 року, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Також апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги про те, що видача Державного акту від 29.12.1992 року № 3113 було безпідставним в зв`язку із відсутністю затвердженого проєкту землеустрою.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13)

За такого суд першої інстанції, врахувавши, що у Висновку Олександрівської сільської ради народних депутатів Казанківського району від 08.10.1992 року зазначено про узгодження відповідного проєкту відведення земельної ділянки, та факт наявності рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів Казанківського району Миколаївської області від 29.12.1992 року № 3113, про що зазначено у Державному акті, з урахуванням "балансу вірогідностей", обґрунтовано вважав, що відповідний проєкт відведення земельної ділянки на момент складання таких документів був наявний.

Також судом встановлено, що розпорядженням Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.06.1997 року № 36 було надано згоду на відведення ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельну частку, площею 6,0 га, та залишено у користуванні ФГ «ЛЕСЯ» - 43,2 га із раніше наданих у користування земель.

Рішенням Казанківської районної ради Миколаївської області від 21.11.1997 року № 140/17 було затверджено Технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства.

На виконання вказаного рішення, ОСОБА_2 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 44,0 га, серії МК № 013622 та Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, площею 6 га, серії МК № 1624.

При цьому суд вірно встановив, що зміст розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області №36 від 18.06.1997 року підтверджує, що спірна земельна ділянка вже знаходилась у користуванні СФГ «Леся», оскільки в ньому зазначено про залишення (а не надання повторно) в постійному користуванні фермерського господарства 44,0 га із раніше наданих у користування земель.

Таким чином, користуючись правом на отримання земельної ділянки у приватну власність, ОСОБА_2 отримав земельну ділянку у власність в розмірі 6,0 га із земель, загальної площі 50,0 га, які раніше були надані у постійне користування ФГ “ЛЕСЯ”. Внаслідок розподілу земельної ділянки, площею 50,0 га, відбулось її подальше переоформлення та видача державних актів про право власності та користування, що не змінило суті того, що попередньо вказана земельна ділянка загальної площею 50,0 га надавалась у користування для створення селянського (фермерського) господарства.

За таких обставин, суд вірно відхилив посилання позивача на протиправність видачі Державного акту від 12.03.1998 року, серії МК № 013622, які ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що земельна ділянка надавалась ФГ «ЛЕСЯ» двічі.

Апеляційний суд вважає такі висновки районного суду правильними, а твердження апеляційної скарги про неврахування судом вказаних обставин – безпідставними.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання відсутнім у ФГ «ЛЕСЯ» права користування землею за Державними актами від 29.12.1992 року та від 12.03.1998 року, виданими ОСОБА_2 .

Так, судом було встановлено, що в результаті відведення ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 9,66 га із земель постійного користування фермерського господарства «ЛЕСЯ», що складало 44,0 га, в користуванні ФГ «ЛЕСЯ» залишилась земельна ділянка площею 34,34 га, на яку відповідач не забезпечив складання технічної документації та не отримав новий державний акт на право користування цією земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 ЗК України у редакції 2005 року (на час виділу із земель постійного користування ФГ «ЛЕСЯ» земельної ділянку ОСОБА_3 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Проте таких підстав судом не було встановлено.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 вказано, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

У постанові від 15.01.2020 року у справі № 925/361/19 Верховний Суд за результатами аналізу норм земельного законодавства щодо підстав для припинення земельної ділянки, суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію також викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

З огляду на викладене, враховуючи, що за обставинами справи не встановлено факту неправомірності права користування відповідачем земельною ділянкою як площею у 50,0 га, так і згодом площею у 44,0 га, а потім - 34,34 га, а також приймаючи до уваги відсутність передбачених статтею 141 ЗК України у редакції 2005 року підстав припинення права користування земельною ділянкою, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що той факт, що на земельну ділянку площею 34,34 га не було складено нової технічної документації та не отримано нового державного акту – не є підставою припинення право користування ФГ «ЛЕСЯ» вказаною земельною ділянкою.

Також суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 року у справі № 915/1407/20 визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №11067/0/14-19-СГ від 04.12.2019 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" та визнано за ФГ «ЛЕСЯ» право постійного користування земельною ділянкою площею 34,3409 га на території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (до якої, в результаті об`єднання територіальних громад приєдналася Олександрівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області), призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на підставі рішення Олександрівської сільської ради народних депутатів №3113 від 29.12.1992 року та Державного акту на право постійного користування землею від 12.03.1998 року на підставі рішення Казанківської районної ради Миколаївської області №140-17 від 21.11.1997 року.

Не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для припинення права користування ФГ «ЛЕСЯ» вказаною земельною ділянкою і посилання апеляційної скарги на те, що зі змісту розділу 6 Статуту ФГ «ЛЕСЯ» слідує, що до земель господарства належать земельні ділянки, що належать членам господарства на праві приватної власності, постійного користування та які використовуються на умовах оренди, тоді як в зв`язку із вибуттям ОСОБА_2 з членів ФГ «ЛЕСЯ» внаслідок його смерті належна йому земля не увійшла до складеного капіталу фермерського господарства.

Так, колегія суддів звертає увагу, що на момент надання ОСОБА_2 земельної ділянки на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства вона надавалась не як громадянину, а як спеціальному суб`єктові - голові селянського (фермерського) господарства.

Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична зміна землекористувача і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли від голови селянського (фермерського) господарства до селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи, з дня видачі державного акту на ім`я голови фермерського господарства.

Після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

На час смерті засновника ФГ «ЛЕСЯ» ОСОБА_2 перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою був визначений у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Ця стаття не регламентувала припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі приписів ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року. А у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року не було такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою як смерть фізичної особи-користувача. Припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року могло відбутися, зокрема, через припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.

Тому апеляційний суд вважає, що право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до ФГ «ЛЕСЯ» не припинилося через смерть ОСОБА_2 . Отже смерть ОСОБА_2 є юридичним фактом як підстава для обрання нового голови фермерського господарства, але не впливає на права і обов`язки відповідача як юридичної особи.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, від 23.06.2020 року справі № 179/1043/16-ц.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви та були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної оцінки всім фактичним обставинам справи, з якою колегія суддів погоджується.

Отже аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції.

За такого відповідно до ст. 375 ЦПК України підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з огляду на результати апеляційного перегляду справи, відсутні підстави для відшкодування судових витрат апелянту.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Самуляк Михайлом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повна постанова складена 09 квітня 2026 року