Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №128/4020/25 — Тиврівський районний суд Вінницької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2026 с-ще Тиврів 128/4020/25

2/145/193/2026

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іванця В. Д. ,

за участю секретаря Урсуляк Ю.В.,

представника позивача - адвоката Кравчука М.О.,

представника відповідача - адвоката Лінкевича Б.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Тиврів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позов обґрунтовує тим, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 11.08.2020 по 28.09.2025. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 28.09.2025 шлюб між сторонами розірвано.

Спільних дітей у них не має.

Він з 19.09.2024 по 24.05.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. За час його перебування в місцях несвободи його грошове забезпечення отримувала відповідач ОСОБА_2 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ від 30.11.2016 № 844 та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260.

Відповідачу ОСОБА_2 за період з вересня 2024 року по серпень 2025 року виплачено грошовий дохід у розмірі 1504515,63 грн. З вересня 2024 року по лютий 2025 року грошовий дохід виплачувався саме відповідачці - 827832,94грн.

Наразі згоди про добровільне повернення грошових коштів між ними не досягнуто.

Оскільки грошове забезпечення позивача, отримане відповідачкою, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, воно може бути поділене відповідно до статей 69-71 СК України. Тому, кошти у розмірі 827832,94 грн є спільною власністю подружжя та підлягають поділу між сторонами.

Просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 413916,47 грн та стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 08.10.2025 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, передано до Тиврівського районного суду Вінницької області на розгляд за підсудністю.

19.11.2025 справа надійшла до Тиврівського районного суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 20.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім того, витребувано з військової частини НОМЕР_1 відомості щодо перерахування заробітку військовослужбовця ОСОБА_1 з вересня 2024 року по лютий 2025 року.

10.12.2025 відповідачем ОСОБА_3 подано до суду відзив на позовну заяву, у якій остання зазначає наступне.

Відповідно до рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28.08.2025 шлюб між нею і позивачем розірвано, під час державної реєстрації розірвання шлюбу їй визначено прізвище - " ОСОБА_4 ".

Позивач просить суд стягнути з неї 413916,47 грн, тобто половину суми державної допомоги, яка виплачувалась їй у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 з 19.09.2024 по 24.05.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 вона не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах права. Виплати, які вона отримувала, здійснювались законно, відповідно до норм чинного законодавства. Вона не подавала неправдивих даних, не приховувала факти, не вчиняла жодних дій, які б могли бути підставою для повернення коштів. Виплати мали соціальний характер і надавались державою для забезпечення потреб сім`ї у зв`язку з відсутністю годувальника. Ці кошти не є власністю позивача, тому він не має права вимагати їх у неї.

Згідно з практикою Верховного Суду та нормами законодавства соціальні виплати повертаються лише у випадку шахрайства, подання недостовірних даних або помилки державного органу (у такому разі повернення здійснюється до бюджету, а не приватній особі). Позивач не є стороною, якій повинні повертатися кошти. Навіть гіпотетично повернення могло б здійснюватись державі, але в її випадку підстав для цього немає.

Позивач не послався на жодну норму закону, яка надає йому право вимагати від неї "половину виплаченої їй соціальної допомоги". Державна допомога на період безвісної відсутності - це цільова соціальна виплата, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, на призначалась для позивача і не підлягає поділу.

Військовий полон не змінює правову природу виплат. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20241202-153 від 02.12.2024 позивач з 16.10.2024 набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Те, що згодом він був знайдений живим, не створює зворотної сили для відміни виплат та не покладає на неї обов`язку їх повертати.

Наголошує, що відсутні складові її цивільно-правової відповідальності, вона не вчиняла протиправних дій, позивачу не завдано шкоди, соціальні виплати не є його особистими грошима, відсутній причинно-наслідковий зв`язок. Позовні вимоги є юридично необґрунтованими та такими, що суперечать правовій природі соціальних виплат.

Крім того, позивач забрав в неї бензинову пилку, електро косу, бензинову косу, генератор (інвертор) з двома акумуляторами, скутер, болгарку, електричний фарборозпилювач, шуруповерт, павербанк та навушники. Загальна вартість цього майна становить приблизно 100000 гривень і придбано воно було за отримані нею виплати.

Просить визнати позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, недоведеними та такими що не підлягають задоволенню та винести рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені його позовних вимог.

Ухвалою суду від 19.01.2026 клопотання представника відповідача задоволено, витребувано з військової частини НОМЕР_1 відомості про суму коштів (грошового забезпечення), які зберігаються на рахунку військової частини НОМЕР_1 та мають бути виплачені ОСОБА_1 , після його повернення з полону.

17.02.2026 представником військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 подано до суду витребувані ухвалами від 20.11.2025 та 19.01.2026 документи.

Ухвалою суду від 10.03.2026 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав просить їх задоволити. Пояснив, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в ЗСУ, де отримав важке поранення пов`язане з відсіччю збройної агресії рф проти України та потрапив у полон. За час перебування в полоні позивачу нараховувалася додаткова винагорода до грошового забезпечення військовослужбовця, що є його особистою власністю. Указані виплати отримувала відповідачка ОСОБА_2 , на той час дружина позивача ОСОБА_1 . Просить стягнути з відповідачки половину виплачених їй грошових коштів позивача за період з вересня 2024 року по лютий 2025 року.

Представник відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги не визнає, з підстав зазначених у відзиві, заперечує щодо їх задоволення. Зазначив, що відповідачка, в зв`язку з перебуванням її чоловіка у полоні, отримувала кошти — цільову соціальну виплату, що не є приватною власністю позивача, тому такі виплати не підлягають поділу. Крім того, вказані виплати відповідачка витратила на потреби сім`ї. При цьому ряд речей, які придбані за спірні кошти, на суму близько 100 тисяч гривень, а саме скутер, інвертор, бензопилу, фарборозпилювач позивач забрав собі.

Заслухавши представників сторін, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм повну, всебічну і об`єктивну оцінку, суддійшов таких висновків.

Так, судом установлено, що 11.08.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який в подальшому був розірваний на підставі рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28.08.2025 у справі № 129/2089/25 (а.с.14,15, 48). Після розірвання шлюбу - прізвище відповідачки - ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2025 № 2531 солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно в період з 07.03.2023 по 03.08.2023, з 15.08.2023 по 27.08.2023, з 31.10.2023 по 08.05.2024, з 19.05.2024 по 20.09.2024 брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в населеному пункті Роботине Пологівського району Запорізької області (а.с.18).

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.07.2025 № 392/д/2938 солдат ОСОБА_1 19.09.2024 одержав вибухову травму, вогнепальні поранення під час безпосередньої участі його як військовослужбовця у бойових діях під час захисту Батьківщини, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Георгіївка Покровського району Донецької області (а.с.21).

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 02.12.2024 № 20241202-153 ОСОБА_1 зник на території бойових дій, дата набуття статусу особи зниклої безвісти за особливих обставин - 16.10.2024 (а.с.49, 50).

Згідно з витягом з ЄРДР по кримінальному провадженні № 12024020070000245 від 26.09.2024 - розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України за заявою ОСОБА_2 про зникнення її чоловіка ОСОБА_1 під час виконання бойових дій 19.09.2024 (а.с.51).

У період часу з 19.09.2024 по 24.05.2025 солдат ОСОБА_1 перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується довідкою про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України від 04.06.2025 № 1634/11834 (а.с.16) та інформацією, наданою ДП «Український національний центр розбудови миру» № 09-07/20650 від 04.06.2025 (а.с.17).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.05.2025 № 3273 солдата ОСОБА_1 визнано таким, якого було визволено 24.05.2025 з примусової ізоляції (полону) збройних сил рф з району ведення бойових дій, під час виконання бойового завдання, перебував у полоні з 19.09.2024 (а.с.19).

Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується його посвідченням від 13.03.2024 серія НОМЕР_2 (а.с.12).

Згідно з довідкою про грошовий дохід від 10.09.2025 № 1634/ФЕС/Р252 (а.с.20) заробіток позивача - військовослужбовця ОСОБА_1 з вересня 2024 року по серпень 2025 року складає 1511876,01 грн, з вирахуванням військового збору, виплачений дохід 1504515,63 грн (вересень 2024 року 116558,86 грн, жовтень 2024 року - 211718,73 грн, листопад 2024 року - 125591,12, грудень 2024 року -125591,13 грн, січень 2025 року - 125715,27 грн, лютий 2025 року - 125460,92 грн, березень 2025 року - 125460,92, квітень 2025 року - 125460,92, травень 2025 року - 176382,79 грн, червень 2025 року - 102880,27 грн, липень 2025 року 25460,93 грн, серпень 2025 року - 125594,15 грн).

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів - платником військовою частиною НОМЕР_1 відповідачці ОСОБА_2 на її картку № НОМЕР_3 здійснено ряд зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо) - суму грошового забезпечення за період перебування ОСОБА_1 у полоні, а саме 24.10.2024 - 276723,61 грн, 30.10.2024 - 25079,02 грн, 19.11.2024 - 125207,25 грн, 16.12.2024 - 25207,26 грн, 25.12.2024 - 100000 грн, 18.01.2025 - 25329,54 грн, 24.01.2025 - 100000 грн, 19.02.2025 - 25079,01 грн та 20.02.2025 - 100000 грн, усього 802625,69 грн (а.с.96,97).

Згідно з копією талону 06.03.2023 відповідачкою ОСОБА_2 придбано скутер Хонда Діо (а.с.52).

Відповідно до перших сторінок інструкцій з експлуатації зазначені марки електроінструментів: бензопила Віталс, інвертор 1 КVA-5KVA, фарборозпилювач електричний РВ012 (а.с.53-55).

За змістом ч. 1, 7 ст. 41 Конституції України, ч. 1, 5 ст. 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3 СК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Отже, за змістом вказаної норми щодо майна, придбаного під час шлюбу, діє презумпція його спільності для подружжя, доки один з них не доведе його придбання за особисті кошти.

Згідно з ч. 3 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

У постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Законом, який регулює відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка була чинною на час захоплення позивача у полон, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, якою вирішив питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, зокрема установив виплату додаткової винагороди для військовослужбовців на період дії воєнного стану.

Пунктом 1-1 Постанови № 168 на період воєнного стану встановлені розміри додаткової грошової допомоги в залежності від характеру виконання бойових завдань, військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), у тому числі тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У пункті 1-2 Постанови № 168 зазначено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення).

Відповідно до п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок) визначено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення (п. 4 Порядку).

Згідно з п. 5 Порядку належне до виплати грошове забезпечення зберігається за визначеними особами в розмірах частки, встановленої відповідно до абзаців другого - четвертого пункту 6 цього Порядку, але не більше ніж до дня, визначеного в абзацах другому і третьому цього пункту.

Грошове забезпечення виплачується визначеним особам шляхом перерахування коштів уповноваженими органами на рахунки в банківських установах, зазначених у заявах про виплату (п. 5 Порядку).

Збереження належного, але не виплаченого, грошового забезпечення за військовослужбовцями (визначеними особами) здійснюється військовою частиною (установою, організацією) за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні шляхом зарахування сум грошового забезпечення на депозитні рахунки в органах Казначейства. У разі збереження сум грошового забезпечення понад три роки і більше такі суми сплаті до відповідних бюджетів не підлягають.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) з метою здійснення контролю: за виплатою (збереженням належних, але не виплачених сум) грошового забезпечення організовує облік та звітність нарахованих, виплачених (не виплачених) сум грошового забезпечення згідно із законодавством; за продовженням виплати грошового забезпечення визначеним особам (які отримують таку виплату понад шість місяців підряд) - щороку станом на 1 липня та 1 січня уточнює інформацію про таких визначених осіб щодо права на подальшу виплату грошового забезпечення. Під час здійснення зазначених заходів виплата грошового забезпечення визначеним особам не припиняється.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям: виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Виплата відповідачці грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 з вересня 2024 року по лютий 2025 року, у період перебування його у полоні, відбувалась на відповідній правовій підставі, як його дружині, з дотриманням порядку її надання.

Водночас, слід врахувати, що грошове забезпечення, за загальним правилом, виплачується за рахунок асигнувань військової частини саме військовослужбовцю, який проходить військову службу, при цьому в разі перебування військовослужбовця у полоні грошове забезпечення могло бути виплачено його дружині.

Суд, ураховуючи зазначені вище норми, зазначає, що щомісячна додаткова винагорода військовослужбовця, в тому числі і виплати за час перебування військовослужбовця в полоні, на період воєнного стану має постійний характер на такий період та входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, відповідачка отримала спірні грошові кошти у якості грошового забезпечення свого чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_1 , а не як цільову соціальну виплату, як зазначив представник відповідача.

Крім того, судом установлено, що, перебуваючи у шлюбі, з вересня 2024 року по лютий 2025 року відповідачка ОСОБА_8 отримала на свій картковий рахунок, відкритий у АТ КБ «Приватбанк», суму грошового забезпечення за період перебування ОСОБА_1 у полоні у загальному розмірі 802625,69 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні не заперечував указану обставину, підтвердив, що відповідачка ОСОБА_8 отримувала на свій картковий рахунок грошові кошти за період перебування її чоловіка в полоні, користувалася вказаними коштами, при цьому витратила їх у повному обсязі на потреби сім`ї.

Отже, суд дійшов висновку про те, що отримані ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 802625,69 грн, які належали до виплати її чоловікові ОСОБА_1 у вигляді грошового забезпечення (заробітної плати) є спільним сумісним майном подружжя, тому може бути поділене відповідно до статей 69-71 СК України.

Водночас, на підтвердження витрат частини вказаних коштів в інтересах сім`ї, відповідачка надала копію талону про придбання скутера, а також перші сторінки інструкцій з експлуатації електроінструментів: бензопили Віталс, інвертора 1 КVA-5KVA, фарборозпилювача електричний РВ012. Разом з тим відповідно до талону на скутер, останній був придбаний відповідачем 06.03.2023, тобто до того як позивач потрапив у полон, при цьому не вказано за яку ціну придбаний скутер. З інших долучених відповідачем копій перших аркушів інструкцій не можливо встановити, хто, коли та за якою ціною придбав ті чи інші електроінструменти та чи взагалі вони мають відношення до справи. Отже, зазначені докази суд визнає неналежними, оскільки вони не містять інформації щодо предмета спору та недостовірними, оскільки вони не підтверджують обставини справи, протилежного відповідач та його представник суду не довели.

При цьому слід зауважити, що сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя, яке наявне у них і належить їм на праві власності, зокрема придбане відповідачкою за спірні грошові кошти та яке, як вона зазначає, перебуває в позивача.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що грошове забезпечення позивача, отримане відповідачкою, було використане нею на власний розсуд поза волею позивача і не в інтересах сім`ї. Доказів зворотного відповідачка не надала.

Водночас позивач просив стягнути з відповідачки 413916,47 грн, оскільки їй з вересня 2024 року по лютий 2025 року було сплачено 827832,94 грн його грошового забезпечення.

Разом з тим, суд, відповідно до витребуваної інформації, установив, що відповідачка ОСОБА_3 отримала на свій картковий рахунок, відкритий у АТ КБ «Приватбанк», суму грошового забезпечення за період перебування ОСОБА_1 у полоні, а саме з вересня 2024 року по лютий 2025 року в розмірі 802625,69 грн.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частки його грошового забезпечення за період з вересня 2024 року по лютий 2025 року, яке було спільною сумісною власністю сторін, у сумі 401312,84 грн (802625,69 грн (виплачене відповідачці грошове забезпечення позивача)/2), тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову та звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 4012,91 грн (4139,16 грн (судовий збір) * (401312,84 грн (задоволена частина позову)*100%/413916,47 грн (ціна позову)).

Керуючись статтями 10 - 13, 76 - 81, 89, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 401312 (чотириста одну тисячу триста дванадцять) гривень 84 копійки.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4012 (чотири тисячі дванадцять) гривень 91 копійку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя Іванець В. Д.