Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №145/1019/25 — Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/1019/25

Провадження №2/145/91/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2026 селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І. І. ,

за участю: секретаря судового засідання Коржан Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія “АКСІЛІУМ-ФІНАНС”, адреса: вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, кабінет 4, м. Львів Львівська область, код ЄДРПОУ 43231894

до

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що 28.04.2021 між АТ«КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ПКК/90426, відповідно до умов якого, банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 08.11.2023 заборгованість за кредитним договором складала: 30818,67 грн, у тому числі строкове тіло - 10270,50 грн, прострочене тіло - 11615,94 грн, строкові відсотки 0 грн., прострочені відсотки - 8932,23 грн.

Згідно з п. 4.1., 4.2 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки, за процентною ставкою 30 %. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості за кредитом за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно у році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту у повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього кредитного договору.

За період з 09.11.2023 по 31.05.2025 на суму заборгованості, відповідно до умов кредитного договору нараховано відсотки за користування кредитом, зокрема станом на 31.05.2025 - 14638,87 грн. Усього сума нарахованих відсотків за наведений вище період становить 14638,87 грн. Загалом сума заборгованості за кредитним договором складає 45457,54 грн.

08.11.2023 у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов`язанні з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні досудовою вимогою, щодо виконання договірних зобов`язань та повідомленням про заміну кредитора у зобов`язанні.

12.12.2024 рішенням № 12/12/24-1 учасника ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» змінено найменування товариства на ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс».

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № ПКК/90426 від 28.04.2021 у розмірі 45457,54 грн, в тому числі строкове тіло 10270,50 грн, прострочене тіло 11615,94 грн, прострочені відсотки 8932,23 грн, строкові відсотки 14638,87 грн, та понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

Вказану ухвалу 25.07.2025 та 16.12.2025 направлено ОСОБА_1 на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а.с. 37, 42), які 08.08.2025 та 06.01.2026 повернуто до суду з довідками про причини повернення, у яких зазначено, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 38, 52).

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 5 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Частиною 10 ст. 130 ЦПК України передбачено, що якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотань про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило. Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про вирішення спору за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з тим, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані позивачем докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Згідно позовної заяви 28.04.2021 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ПКК/90426, відповідно до якого відповідачка отримала від банку кредитні кошти, не повернула їх, внаслідок чого за нею утворилась заборгованість в розмірі 45457,54 грн.

На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви долучені:

- анкета-заява № 90426 на отримання ліміту по кредитній картці (а.с. 17);

- додаток про відкриття кредитної лінії №ПКК/90426 від 28.04.2021 року до Заяви -Договору № 26208011360370/РКО від 17.02.2020 (а.с.16);

- договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав на забезпечувальними договорами від 08.11.2023, укладений між АТ" Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марин-Фінанс"(а.с.11-зворот-12, 46-50);

- платіжну інструкцію №1 від 08.11.2023 платник ТОВ "ФК "Марин-Фінанс" (а.с.51);

- додаток № 1 до Договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023 (а.с. 11);

- рішення №12/12/24-1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марин-Фінанс" від 12.12.2024 (а.с.26);

- розрахунок заборгованості за період з 02.11.2020 по 31.05.2025 за кредитним договором станом на 31.05.2025 (а.с.27);

Будь-яких інших доказів сторонами до суду не подано, клопотань про витребування доказів не заявлялось.

Із поданих позивачем документів вбачається, що 28.04.2021 між АТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 підписано додаток про відкриття кредитної лінії №ПКК/90426 від 28.04.2021 року до Заяви -Договору № 26208011360370/РКО від 17.02.2020, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити клієнту кредитну лінію із максимальним лімітом 200000 грн, в межах якої надавати йому грошові кошти, із терміном (строком) кредитної лінії до 27.04.2024, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти в розмірі 30% річних та інші платежі, передбачені цим додатком.

08.11.2023 між АТ "Кредобанк" та ТОВ "ФК "Марин-Фінанс" укладено договір факторингу з відступленням прав вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами (а.с. 11- зворот-12, 46-50).

Відповідно до додатку №1 до договору факторингу із відступленням прав вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023 (а.с.11), відповідно до умов договору факторингу із відступленням прав вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 11 листопада 2023 Клієнт відступає Фактору, а Фактор набуває від Клієнта в повному обсязі права вимоги, дані щодо яких наведені нижче: № - 3586; ПІБ Позичальника - ОСОБА_1 ; номер кредитного договору ПКК/90426; дата кредитного договору - 28.04.2021; заборгованість станом на 08 листопада 2023 року - 30818,67 грн; сума в якій фактор зобовязаний здійснити оплату клієнту за відступлення прав вимоги - не вказано (а.с. 11).

Із розрахунку заборгованості за період з 02.11.2020 по 31.05.2025 (а.с.27), яка здійснена ТОВ ФК "Аксіліум Фінанс", останнім розраховано заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, яка станом на 08.11.2023 становить 30818,67 грн, у тому числі сума заборгованості за тілом кредиту (строкова) - 10 270,50 грн, сума заборгованості за тілом кредиту (прострочена) - 11615,94 грн, сума заборгованості за відсотками (строкова) - 0 грн, заборгованість за відсотками (прострочена) - 8932,23 грн.

Відповідно до цього ж розрахунку заборгованості сума заборгованості станом на 28.02.2025 становить 45457,54 грн, яка складається з наявної заборгованості станом на 08.11.2023 у розмірі 30818,67 грн та нарахованих відсотків за період з 09.11.2023 по 31.05.2025 у розмірі 45457,54 грн.

12.12.2024 рішенням № 12/12/24-1 учасника ТОВ "ФК "Марин-Фінанс"змінено найменування товариства на ТОВ "ФК "Аксіліум-Фінанс" (а.с.26).

Як вбачається із досудової вимоги щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.06.2025 ТОВ "ФК "Аксіліум Фінанс" повідомило ОСОБА_1 про заміну кредитора у зобов`язанні за кредитним договором № ПКК/90426 від 28.04.2021 з АТ "Кредобанк" на ТОВ "ФК "Аксіліум Фінанс" та про необхідність повернення заборгованість за договором у розмірі 45457,54 грн протягом 30-ти днів з дня отримання вказаного повідомлення, але в будь-якому випадку, не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги (а.с.14).

Надаючи правову оцінку дослідженим доказам та встановленим фактичним обставинам справи і відповідним їм правовідносинам, суд зазначає таке.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

У статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530, 599 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із статтею 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 513, 514, 516 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч.. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно достатті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду щодо суті спору та заявлених позовних вимог.

Зазначеними вище нормами цивільного процесуального законодавства встановлено, що позивач разом із поданням позовної заяви повинен надати суду докази, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачем долучено до позовної заяви додаток про відкриття кредитної лінії №ПКК/90426 від 28.04.2021 року до Заяви -Договору № 26208011360370/РКО від 17.02.2020, з якого вбачається, що відповідачу відкрито кредитний ліміт та встановлено кредитну лінію в розмірі до 200000 грн.

Водночас будь-яких доказів, які б підтверджували факт користування відповідачем кредитними коштами та відповідного розміру утвореної внаслідок такого користування заборгоаності позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів на виконання умов кредитного договору є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі 554/4300/16-ц).

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит та у позику.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів на підтвердження факту користування кредитними коштами відповідачем у межах встановленого кредитного ліміту згідно вказаного кредитного договору позивачем суду надано не було ні при поданні позову, ні під час розгляду справи в суді.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

У своїй позовній заяві ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» просило розглянути справу у їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Зважаючи на вимоги цивільного процесуального законодавства, зокрема засади змагальності та диспозитивності, суд не вправі за власною ініціативою витребувати у позивача або іншої особи докази. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18, від 3 серпня 2022 року у справі №156/268/21.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Розрахунок заборгованості, складений в односторонньому порядку, сам по собі не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже не відповідає вимогам, встановленим наведеною нормою для первинних документів. Тому за відсутності первинних документів не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі кредиту позичальнику, суми траншів кредиту та як наслідок загальну суму боргу тощо.

Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості та її розміру за договором, оскільки будь-яких доказів користування кредитними коштами суду не надано.

Разом з тим, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач у позові, фактично є документом, що складений позивачем, в якому останній стверджує про наявність у відповідача заборгованості за договорами у певній сумі.

Розрахунок є виключно внутрішнім документом позивача, підготовленим його працівниками та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Інших доказів позивачем не надано.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 підкреслила, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Отже, враховуючи відсутність в матеріалах справи первинних документів, які б підтверджували факт користування кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, обґрунтованість нарахування відсотків за кредитними коштами, суд позбавлений можливості перевірити дійсність боргу та правомірність нарахованих відсотків. Наявний розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки здійснений.

Клопотань про витребування доказів через неможливість їх подання до суду від позивача до суду також не надходило.

Суд наголошує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до частини першої цієї статті обов`язок доведення обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог лежить саме на ньому. При цьому суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Виходячи з наведеного для доведення існування у позивача права вимагати виконання перед ним відповідачем відповідних обов`язків, позивач, виконуючи вимоги статей 12, 13, 81 ЦПК України, мав надати до суду належні і допустимі докази, які б підтверджували факт користування кредитними коштами відповідачем. Однак, таких доказів суду надано не було. При цьому, суд наголошує, що первісний кредитор, який здійснив відступлення права вимоги, є банківською установою і перешкод у наданні фактору відповідних первинних документів у первісного кредитора не існувало.

Враховуючи викладене, з урахування фактичних обставин справи, дослідивши подані позивачем докази, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт отримання відповідачкою кредитних коштів в межах встановленого кредитного ліміту.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

Отже, суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку дослідженим доказам з точки зору належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, дійшов переконання, що позивачем не доведено наявність заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Під час ухвалення судового рішення суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції №398 від 02.07.2025 позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 гривень.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1046-1049, 1054 ЦК України, ст. 10, 12, 13, 19, 76-81, 83, 133, 141, 211, 247, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ПКК/90426 від 28.04.2021 відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне судове рішення не буде вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подана протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія “АКСІЛІУМ-ФІНАНС”, адреса: вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, кабінет 4, м. Львів Львівська область, код ЄДРПОУ 43231894

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Суддя Патраманський І. І.