Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №461/10518/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10518/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року. м. Львів.

Галицький районний суд м. Львова

у складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Некоз М.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представниці відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що працює на посаді інспектора-контролера 1-ї категорії відділу з контролю плати ЛКП “Львівавтодор” з 28.04.2025. 15 листопада 2025 о 13:00 год. заступив на роботу по здійсненню контролю оплати проїзду у міському пасажирському транспорті Львівської міської територіальної громади разом зі своєю напарницею інспекторкою - контролеркою ОСОБА_4 . О 16:00 год. позивач разом з контролеркою ОСОБА_4 виявили пасажирку у якої була незавалідована пільгова транспортна картка Леокарт. Поспілкувавшись з нею, попросили припинити правопорушення, передбачене ст. 135 КУпАП (безквитковий проїзд), та відповідно до Правил, придбати штрафний квиток. Проте жінка категорично відмовилась придбати штрафний квиток і почала висувати безпідставні звинувачення, що нібито позивач перебуває у стані алкогольного сп`яніння, чим було поставлено позивача у незручне становище перед колегою ОСОБА_4 . Для врегулювання ситуації було запропоновано викликати працівників Національної поліції які відреагували на звернення жінки та запропонували пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння. На ОСОБА_2 було складено постанову про вчинення адміністративного правопорушення за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 КУпАП, а позивача доставили в КНП “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень” на вул. Кульпарківській, 95 для проведення медичного огляду. Відповідно, до висновку № 002353 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП, однак сп`яніння не було виявлено. Відповідно поширена інформація є неправдивою, заподіяла шкоду честі та гідності. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації. Про даний факт стало відомо колегам по роботі, працівникам ЛКП “Львівавтодор”, особливо відділу з контролю оплати, де позивач працює, що привело до жартів зі сторони колег та постійне ставлення у незручне становище. Також вказану недостовірну інформацію отримали поліцейські Національної поліції України, які за зверненням відповідачки сприйняли позивача як особу, що зловживає алкогольними напоями, враховуючи те, що в цей час перебував на роботі, шкодить діловій репутації серед колег та керівництва. За зверненням ОСОБА_5 , працівниками поліції було запропоновано пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, та доставлено як злочинця на службовому автомобілі в КНП ЛОР “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень”, про що повідомили керівництво відділу з контролю оплати та ЛКП “Львівавтодор”, де позивач працює. Неправдива інформація ОСОБА_5 була спростована висновком № 002353 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень” від 15.11.2025, згідно якого у позивача ознак сп`яніння не виявлено. Проте, через ці події, позивач зазнав гіпертонічної хвороби серця, після нервового потрясіння підвищився артеріальний тиск до високих цифр (200/100 мм.рт.ст) 17.11.2025 року позивач змушений звернутися до лікаря, про що свідчить медичний висновок про тимчасову непрацездатність № 1111- СХВТ-АМХ9-9ЕМК від 17.11.2025 та виписка КНП “1-ше територіальне медичне об`єднання м. Львова” від 17.11.2025. Моральна шкода полягає у приниженні моєї честі та гідності, а також ділової репутації полягає ще у тому, що позивач є головою громадської організації “Об`єднання українських офіцерів”, членом громадської організації “Захист дітей війни”, колишнім членом Громадської ради при Львівській обласній державній адміністрації, тому в нього існує поняття офіцерської честі та гідності, і, як справжній офіцер болісно з психологічної точки сприймає нещирість і обман, і недостовірну інформацію ОСОБА_5 , яка виставила його в негативному світлі, що він сприйняв як приниження честі , гідності, та ділової репутації як контролера, офіцера (запасу), громадського діяча та добропорядного громадянина України. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.12.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.12.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

30.12.2025 року позивач усунув недоліки зазначені в ухвалі суду.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01.01.2026 року відкрито загальне позовне провадження, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16.03.202 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди на 07.04.2026 року о 12 год. 30 хв.

24.03.2026 року на адресу суду надійшов відзив відповідачки.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні викладеним у мотивах позовної заяви, просить задовольнити позов.

Відповідачка проти задоволення позовних вимог заперечила, зазначила, що у вказані позивачем час та місці, позивачзинуватив її у непроплаті проїзду. Почувши запах алкоголю, вона промовила йому, що не буде платити йому штраф, бо від нього чути запах алкоголю. Позивач відповів, що чує запах гною. Позивачем було запропоновано викликати поліцію, на що вона погодилась. Поліція уточнювала чи хотіла б вона написати скаргу на «Львіватодор», однак вона відмовилась, сказала, що працює медиком, тому почула запах алкоголю, скаржитись нікуди не буде. Просить у позові відмовити.

Представниця відповідачки у судовому засіданні позовні вимоги заперечила, просить відмовити в задоволенні позову, оскільки такий є безпідставним та необґрунтованим з огляду на таке: у своїй позовній заяві позивач стверджує, що: «За зверненням ОСОБА_5 , працівники поліції запропонували йому пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, та доставили як злочинця на службовому автомобілі в КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень», про що повідомили керівництво відділу контролю оплати та ЛКП «Львівавтодор», де він працює». Як вбачається зі змісту зазначеного, саме працівники поліції повідомили керівництву відділу контролю оплати та ЛКП «Львівавтодор» про проходження позивачем огляду на стан сп`яніння. Отже, це спростовує той факт, що такі дії вчинялися ОСОБА_6 . Щодо до твердження «за зверненням ОСОБА_5 працівник поліції запропонував мені пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння», то варто зазначити, що будь-яких звернень з боку відповідачки до працівників поліції зобов`язати позивача пройти огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння не було. Представниця наголошує суду, що відповідачка повідомила працівників поліції, що від контролера чути алкоголем, тому відмовилася сплатити штраф на місці. Відповідно це було оціночне судження. А працівники поліції надалі діяли у межах та у спосіб передбачений чинним законодавством. Сам позивач не заперечує, що йому «працівник поліції запропонував пройти медичний огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння», а Висновок № 002353 щодо результатів медичного огляду, тільки підтверджує, що позивач виявив ініціативу та добровільно пройшов такий медичний огляд. З огляду на зазначене, позивачем не підтверджено належними доказами факту поширення інформації відповідачкою, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Щодо позовної вимоги «зобов`язати ОСОБА_7 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом надсилання офіційного листа з спростуванням на адреси ЛКП «Львівавтодор» та Управління патрульної поліції у Львівській області», представниця зазначає, що відповідачка не зверталася до ЛКП «Львівавтодор» та Управління патрульної поліції у Львівській області та не повідомляла недостовірну інформацію щодо позивача. Докази таких звернень відповідачкою до зазначених юридичних осіб відсутні в матеріалах справи. Більше того, у своїй позовній заяві позивач сам стверджує, що працівники поліції запропонували йому пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння і повідомили керівництво відділу котролю оплати та ЛКП «Львівавтодор про те. Отже, вимога спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом надсилання офіційного листа зі спростуванням на адреси ЛКП «Львівавтодор» та Управління патрульної поліції у Львівській області є безпідставною, оскільки такі дії не вчинялися відповідачкою. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди представниця відповідачки зазначає, що позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність завданої позивачу моральної шкоди, та її розміру, не доведено протиправність у діяннях відповідачки, відсутні також причинний зв`язок між шкодою і діями відповідачки. Таким чином, у матеріалах справи не представлено доказів на підтвердження вини відповідачки у заподіянні моральної шкоди. Враховуючи наведене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши інші матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач 15 листопада 2025 о 13:00 год. заступив на роботу по здійсненню контролю оплати проїзду у міському пасажирському транспорті Львівської міської територіальної громади разом зі своєю напарницею інспекторкою- контролеркою ОСОБА_4 . О 16:00 год. позивач разом з контролеркою ОСОБА_4 виявили пасажирку у якої була незавалідована пільгова транспортна картка Леокарт. Поспілкувавшись з нею, вони попросили припинити правопорушення, передбачене ст. 135 КУпАП (безквитковий проїзд) та відповідно до Правил придбати штрафний квиток. Відповідачка категорично відмовилась придбати штрафний квиток і почала висувати безпідставні звинувачення, що ніби то позивач перебуває у стані алкогольного сп`яніння, чим було поставлено позивача у незручне становище перед колегою ОСОБА_4 . Для врегулювання ситуації було запропоновано викликати працівників Національної поліції які, відреагували на звернення та запропонували пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння. На ОСОБА_2 було складено постанову про вчинення адміністративного правопорушення за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 КУпАП, а позивач відвідав КНП “Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень” на вул. Кульпарківській, 95 для проведення медичного огляду. Відповідно, до висновку № 002353 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП, однак сп`яніння не було виявлено. Позивач зазнав гіпертонічної хвороби серця, після нервового потрясіння підвищився артеріальний тиск до цифр (200/100 мм.рт.ст) 17.11.2025 року позивач звернувся до лікаря, про що свідчить медичний висновок про тимчасову непрацездатність № 1111- СХВТ-АМХ9-9ЕМК від 17.11.2025 та виписка КНП “1-ше територіальне медичне об`єднання м. Львова” від 17.11.2025.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Також кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Окрім того, статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується право на захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Статтею 201 ЦК України встановлено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтею 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що відповідачкою, у спірний період, було використано оціночні судження та припущення, які фактично є вираженням суб`єктивної думки і погляду на наведені факти.

Відповідно до п. 5 Постанови Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь. Відповідно, у позовних вимогах позивач вказує, саме на реалізацію його права на відповідь як способу захисту порушених особистих немайнових прав.

Позивач повинен довести, що відповідні відомості стосуються саме його, такі відомості є недостовірними та порушують його особисті права.

Оцінивши надані сторонами докази у справі, суд приходить до висновку, що посилання позивача, на те, що за зверненням ОСОБА_5 , працівники поліції запропонували йому пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, та доставили як злочинця на службовому автомобілі в КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень», про що телефоном повідомили керівництво відділу контролю оплати та ЛКП «Львівавтодор», де він працює не заслуговує на увагу. Як вбачається із матеріалів справи, доказів про те, що працівники поліції повідомили керівництву відділу контролю оплати та ЛКП «Львівавтодор» про проходження позивачем огляду на стан сп`яніння з ініціативи відповідачки суду не надано. Отже, це спростовує той факт, що такі дії вчинялися відповідачкою. Припущення відповідачки про запах алкоголю, а іншого судом не встановлено, сам позивач не зміг назвати суду конкретне та чітке висловлювання відповідачки з цього приводу, відповідають поняттю оціночних суджень у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію» та не можуть розглядатися як поширення щодо позивача недостовірних відомостей у формі тверджень.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Оціночні судження не підлягають спростуванню.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1 Верховний Суд України роз`яснив, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Наведена інформація не порушує право позивача на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, оскільки не містить недостовірних даних та таких, що нашкодили гідності, честі та діловій репутації позивача.

Дані, суб`єктивні думки, переконання, не висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, у формі образи чи наклепу, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не мають конкретного характеру, не містять фактичних даних.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі.

Таким чином, згідно з статтею 277 Цивільного кодексу України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності, і яка об`єктивно є або істиною чи хибною, і при цьому, неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Таким чином, відповідач висловлювала свою суб`єктивну думку без наведення жодних фактичних даних, тобто висловлювала свої оціночні судження, які не є недостовірною інформацією та не підлягають спростуванню. Крім того, з досліджених матеріалів вбачається, що відповідачка повідомила працівників поліції, що від контролера чути алкоголем, тому відмовилася сплатити штраф на місці. Відповідно це було оціночне судження. А працівники поліції надалі діяли у межах та у спосіб передбачений чинним законодавством. Сам позивач не заперечує, що йому «працівник поліції запропонував пройти медичний огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння», а Висновок № 002353 щодо результатів медичного огляду, тільки підтверджує, що позивач виявив ініціативу та добровільно пройшов такий медичний огляд.

Висловлювання оціночних суджень є способом реалізації права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а тому не може бути заборонене.

Тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що наведені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, наведена інформація не порушує право позивача на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, оскільки не містить недостовірних даних та таких, що нашкодили гідності, честі та діловій репутації позивача.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода, якщо інше не встановлено законом, відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювачу, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього її заподіянні. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності з заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Згідно з ч. 3 ст. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з матеріалів справи, неможливо встановити, що саме через дії відповідачки ОСОБА_2 позивачу завдано моральну шкоду, крім того позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення вимог законодавства відповідачкою.

Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності з заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Також позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність завданої позивачу моральної шкоди, та її розміру, не доведено протиправність у діяннях відповідачки, відсутні також причинний зв`язок між шкодою і діями відповідачки. Таким чином, суду не представлено доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у заподіянні моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81,141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 270, 275, 277, 280, 297, 299, 1167 ЦК України, ст.ст. 1, 30 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 32, 34 Конституції України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Повний текст рішення проголошено 10.04.2026 року о 15 год. 30 хв.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя О.Р. Юрків.